Корба покотилась, однак, скрипить і гальмує. Перешкоди на її шляху – то ще не бездоріжжя. Вони якраз існують для того, щоб їх долати.Тож, розглянемо напрямки перспективної корекції важливих для суспільства змін в освіті.

По-перше, суспільство не до кінця розуміє сенс нових пріоритетів та правил. Навіть галузеві науковці не завжди здатні пояснити практикам, в чому ідейна сила та перевага НУШ в її задумі. Вони не звикли перекодовувати інформацію для практиків. Громіздка теорія з численними посиланнями, тлумаченнями, диференціацією авторів та їхніх концепцій не тримається купи в голові сіяча «розумного, доброго, вічного». Теорія з практикою в нас, як журавель з чаплею з відомої оповідки: залицяються, сватаються - ніяк не одружаться. Концепція НУШ у свою чергу, як велика фарширована риба з багатьох інгредієнтів: «клоччя, вовна – аби кишка повна». Наскрізна ідея не уловлюється.

Може це компетентності, які там ретельно диференційовані? Тоді для чого вони - щоб відповідати вимогам світового ринку праці, глобальній індустрії? Щоб наші діти їхали за кордон і там ставали успішними?

Чи це щось інше, геть протилежне?

У концепції НУШ можна знайти всяку всячину. Не відомо, як такий «фарш без хребта» реалізовувати. Питання та нарікання практиків стосуються в основному технічно-методичної сторони. Хоча логіка змісту, той самий «хребет», має поставати першочерговим інтересом.

По-друге, ми не домовились про спільні цінності, а за їх прищеплення відповідає школа і сім’я. Обрані нашими громадянами (коли то?) цінності та побудована на них змістова логіка НУШ є не до кінця зрозумілими.

І справді, коли було суспільне обговорення освітніх орієнтирів – не в кабінетах чиновників та не за зачиненими дверима конференц-залів?

Коли ми всім українським суспільством пролазили «крізь терні до зірок» в пошуках ідеалів у їх лаконічній простоті, практичності та етичній привабливості?

Вчителі цьогорічних першокласників повідомляють: одні батьки раді новому порядку справ – «здають дітей в школу», як в садок і тішаться, що можна не паритись з уроками та оцінками, а інші обурені слабкою, на їхній погляд, інтенсивністю вимог у порівнянні з їхніми очікуваннями та готовністю «форсувати успіх» будь-якою ціною.

Що робити з програмами «Росток» та «Інтелект України», адже вони не зовсім вписуються у формат НУШ? На які ще компроміси ми готові? Чому купка, складається враження, випадкових людей, стали авторами та «реалізаторами» грандіозної за масштабами державного фінансування та задуму реформи?

По-третє, задекларовані пріоритети в багатьох випадках поки є неможливими з технічних причин.

Класні приміщення та обладнання не розраховані на велику кількість дітей. Вчителі нарікають, що парти займають майже весь простір, і як їх не розміщуй, місця на задуману активність бракує. Нові парти, зроблені без регулятора нахилу, в одну площину не стають; на них нічого не покладеш крім зошита – для організації творчої групової роботи вони не підходять. Килимок покласти вдається тільки маленький, осередки – крихітні й недостатньо наповнені через брак простору; за дефіцитні місця та матеріали в осередках зчиняються щоденні баталії.

Аби припинити сварки деякі вчителі ховають начиння куточків подалі в шафи.

Педагоги свідчать: діти не можуть достатньо концентруватись через перевантаження фізичного простору ні на грі, ні на творчості, ні на навчальних завданнях. Вони й відпочивати в таких утисках не можуть. Більш-менш малюки здатні витримувати лише півтори-дві години шкільних занять. Навіть динамічна пауза за умови «перенаселення» їх втомлює, тому і вона після третього-четвертого уроку не додає ефекту.

По-четверте: непокоїть фінансова «економія».

На мою думку, не більше шістнадцяти учнів у класі має бути! Це межа для задуманої освітньої моделі НУШ. Таку оптимальність підтвердять психологи – і теоретики, і практики. І можна не ділити клас на підгрупи, тим паче, що самостійні (індивідуальна, парна і групова) види роботи передбачені в якості пріоритетних структурних елементів НУШ.

За діючим положенням по тридцять - тридцять п’ять малюків припадають на одного вчителя в тісному приміщенні.

Найкращі приписи за таких «економних» умов перетворюються на пародію освітніх традицій Фінляндії, Швеції, Канади, в яких багато запозичено для НУШ. Це не згадані країни нам «свиню» підсунули. Це «художні» пересмикування наших можновладців. І прислів’я «Рівнялась свиня до коня, та шерсть не така» не про нашу школу, а про тих, хто її в такі умови загнав: є, кому вчитись (дітей у нас багато), але немає де, немає, чим, і не вистачає, кому.

По-п’яте, помилки на державному рівні деформують локальні можливості на місцях. Створення зручностей лягає на плечі місцевих громад, чиї матеріальні потужності поки що обмежені, а гідні шкільні умови потрібні вже. Державна фінансово-цінова політика до такої степені ослабляє громади в плані економічного розвитку, так паралізує людські ініціативи, що люди вже не вбачають щасливого майбутнього своїх дітей на вітчизняному просторі. Додати ще військові дії, регулярні вибухи на складах з боєприпасами, екологічні катастрофи, епідемії, рейдерські захоплення, шантаж, провокації – словом, усе, чим рясніють українські новини. «Хто не вмирає, той втікає» – ось гасло зачистки українських територій, якою б фантазією це не видавалось ще в недавньому минулому. Люди зневірені й не хочуть вкладати себе в регіональний розвиток.

Чи є вихід?

Треба бути сміливими та чесними. Не варто боятись ставити перед собою в школах, громадах, науково-освітніх спільнотах конструктивні питання «Як нам..?».

Це питання нових лідерів. Отже, виникає запит на принципово нове суспільне явище – інтегральне лідерство.

Цей термін на україномовному просторі активно поширився влітку 2017 року, коли для упровадження реформи НУШ була розгорнута масштабна програма "Інтегральне лідерство в освіті". Вона була ініційована організацією "Вільна хата", Міжнародним інститутом інтегрального розвитку "Empatia.pro" за підтримки Посольством Литви в Україні та програмою розвитку і співробітництва Шведського інституту.

Проект, у якому взяли участь пілотні школи з багатьох регіонів України, тривав по березень 2018 року. У чому суть особливого лідерства, яке «інтегрує», мені особисто з вивчених в Інтернеті матеріалів, що висвітлювали ті події, та із зустрічі у Львові з «агентами змін» на освітньому форумі восени 2017 року - так і не було ясно. Але я знайшла необхідну інформацію на англомовному сайті, американської кампанії Integral Lidership & Coaching (LLC) з Сан-Франциско.

Далі цитую у власному перекладі та коментую.

Теза 1. «Інтегральне лідерство – це така методологія для індивідуальної, групової та організаційної роботи, при якій ефективне стійке лідерство є творчістю на всіх рівнях установи».

Де у нас був пошук та запит на ідеї на всіх рівнях? Чи те, що людям нав’язали, а тепер вимагають розробок, відеозаписів та виконання неможливого – оце творчість на всіх рівнях?

Теза 2. «Навчання інтегральному лідерству будується на розвитку здатності бачити й відповідати на широку і глибоку перспективу, для чого використовується сьогоденна актуальна інформація. В жодному разі минуле не може бути ніяким джерелом».

Хто в нас продумав ту перспективу? Хто її обговорив і ціннісно узгодив? Як саме це сьогодні роблять в цивілізованому світі, які наукові дослідження є підґрунтям та логікою, як забезпечуються просторово-технічні й фінансові умови, які перспективи освіти третього тисячоліття - лишається за кадром.

Теза 3. «Основою інтегрального лідерства є свідоме самолідерство кожного члена команди: здатність постійно фокусуватись на можливостях, розвиток нових вмінь і впровадження стосунків взаємної підтримки. Команди таких людей створюють непересічні результати, враховуючи те, що тут схвалюються персональні внески та цінується участь кожного. Щоб вести, управляти чимось більшим за нас самих, ми повинні будувати нашу спроможність повністю віддаватися ситуації момент за моментом усім нашим єством. Кожен з нас здатен на це, і кожне наше життя запрошує нас це робити».

Ну звісно, «кадри вирішують усе». Тільки от віддаватись повністю може людина, яка має достатньо енергії. Для цього їй потрібні умови. Сам вчитель не може собі взяти та зменшити наповнюваність в класі до 16 дітей; він не може розширити класну кімнату, переробити меблі, побудувати спортивно-ігровий майданчик, створити інтерактивний музей для свого класу – багато, чого не може. Питання не до нього.

Теза 4. «Чим складати довгий перелік окремих «компетентностей», ми сконцентруємось на тому, яким є інтегральний лідер як ціліснана людина:

• жвавий, чутливий і креативний;
• передбачливий, той, що помічає і підсилює можливості людей та організацій;
• той, хто привносить стійкість та повагу до ресурсу кожної ситуації».

Якщо команда реформаторів є «інтегральними лідерами», (ніхто ж не проти!), то хай би інтегрувались в школу, в ту конкретну ситуацію надлишку дітей з одного боку та браку простору, обладнання, засобів як для такого задуму – з іншого.Хай би самі спробували бути при цьому жвавими, креативними, чутливими, такими, що підсилюють ресурс кожного з тридцяти п’яти учнів. Хай би персонально подали свої розробки на кожен день, за ними проводили б заняття, знімали б на відео і викладали в Інтернеті. То дуже було б економно і надихало б вчителів по всій країні. І хай би це було повним системним зануренням в процес і тривало хоча б три тижні, як лікувальний курс в санаторії.

Теза 5. «Досягнення високого рівня інтегрального лідерства стає можливим за допомогою інтегрального коучінгу, який є професійним супроводом по набуттю людиною вміння зустрічати будь-яку життєву ситуацію цілісно, залучаючи усю свою людську природу – з її ресурсами й здатностями. Ніщо не повинно бути упущено чи проігноровано аби досягати намічених результатів: тривала фаза вираженого старання, позитивна самокорекція, свідомий вибір кращого варіанту себе».

Такий міністерсько-агентурний коучінг нам дуже потрібен: тривала фаза вираженого старання в польових, тобто шкільних, умовах; позитивна самокорекція через набутий в цих умовах досвід і свідомий вибір кращого варіанту себе, професіонала, якщо, звісно, є, з чого в собі вибирати. Якщо «там, на верху» ж цього немає, слід делегувати інтегральне лідерство талановитим практикам, яких у нас є достатньо, щоб реформа запрацювала.

Висновки та пропозиції:

1. Ціннісно-змістове наповнення НУШ маємо розглянути з позиції сучасної науки з тим, щоб в ньому з’явилась структурна логіка і лаконічна простота, які будуть сприяти творчому застосуванню. Тут є два акценти: психологізм і технічні умови.
2. Цінності, на яких має базуватись нова освіта, маємо обдумати, проговорити, сприйняти і прийняти. Цінностей має бути не багато, скажімо, три (решта – похідне), але вони мають бути привабливими та практично універсальними для всіх поколінь. Новій ментальності, новим моделям поведінки слід учитись усім суспільством, і НУШ має і може бути в авангарді цього процесу.
3. Середовищні умови освітнього процесу НУШ маємо привести у відповідність із найкращими світовими стандартами, в тому числі щодо шкільної психогігієни. Для цього ініціатива має йти знизу вгору: від громадських організацій, науковців, психолого-педагогічних спільнот, журналістів, юристів – до місцевих органів самоврядування та до міністерства. Маємо запрошувати експертів, складати акти обстежень, збирати свідчення, робити кваліфіковані висновки і звернення – словом, діяти в правовому полі.
4. Для роботи в НУШ з оптимальною наповненістю класів (до 16 учнів) потрібно більше фахівців: маємо залучити студентів освітянського фахового профілю. Для цього варто прийняти положення про обов’язкове набуття ними наскрізного фахового досвіду в школі протягом усіх навчальних семестрів, як це робиться в розвинутих країнах.

Інтегральне лідерство справді може бути ліками для НУШ, тому його ресурс слід вивчати та креативно впроваджувати в українську освітню практику.

Людмила Смольська, кандидат психологічних наук,доцент кафедри педагогіки, психології та корекційної роботи Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти