Запровадження і розширення сфери застосування студентоцентрованого підходу є одним з ключових трендів розвитку Європейського простору вищої освіти (ЄПВО). В Україні його часто розглядають як загравання зі студентами, невиправдані пільги чи поступки задля гасіння небажаної активності. Натомість ЄПВО бачить у студентоцентрованому підході один з ключових інструментів формування успішного суспільства через виховання майбутніх лідерів, активних і відповідальних громадян.

Всебічному запровадженню студентоцентрованого підходу у вищій освіті приділено значну увагу в останніх документах ЄПВО, зокрема, у документах зустрічей міністрів освіти [2 – 4], новому Порядку денному Європейського Союзу стосовно вищої освіти [5], Стандартах і рекомендаціях щодо забезпечення якості у Європейському просторі вищої освіти [6].

Серед іншого, в цих документах зазначається необхідність:

• залучення студентів до прийняття рішень і управління у вищій освіті для розвитку освітнього процесу, створення надихаючого навчального середовища та процедур оцінювання якості вищої освіти;
• збільшення можливостей для вибору освітніх програм та формування індивідуальних освітніх траєкторій;
• забезпечення адекватних і легкодоступних навчальних ресурсів і підтримки студентів;
• забезпечення можливості набуття навичок та досвіду через діяльність, що базується на реальних проблемах, у тому числі через роботу за спеціальністю, волонтерську та громадську роботу, за які мають надаватися кредити ЄКТС;
• формування незалежно від спеціальності загальних навичок і ключових компетентностей, які забезпечуватимуть майбутню успішність студентів. 

Документи ЄПВО зазначають важливість студентоцентрованого підходу для розвитку потрібних на ринку праці компетентностей. Також подальший розвиток і повне впровадження студентоцентрованого навчання вважають необхідним для створення ефективної системи навчання протягом всього життя.

За останні 30 років Україна істотно просунулася в імплементації базових принципів студентоцентрованого підходу. Втім, вона істотно відстає від ЄПВО не лише за поточним станом, але і за темпами змін. Це погіршує можливості успішно конкурувати з європейськими університетами за кращих студентів, що проявляється у збільшенні відтоку випускників середніх шкіл і бакалаврських програм за кордон для подальшого навчання.

В більшості європейських та північноамериканських університетів існують різноманітні форми залучення студентів до прийняття рішень [7, 8]. Зазвичай студентів чи їх представників включають до колегіальних органів, які приймають чи ухвалюють ключові рішення. Є і менш поширені практики. Приміром в університетах Шотландії існує практика вибору ректора – голови університетського суду (вищій орган управління) виключно студентами [9]. У Страсбурзькому університеті, відповідно до його Статуту, одну з посад віце-Президента посідає студент [10]. В Університеті Вірджинії представник студентів є членом наглядової ради з правом дорадчого голосу [11].

Добре відома практика вибору всіх або значної частини змісту освіти в європейських та північноамериканських університетах. В нас це вперше було передбачено у Положенні про організацію навчального процесу, яке було прийнято 25 років тому [12]. Але на практиці реальну можливість вибору студенти і сьогодні мають лише в одиничних випадках. Наслідками цього є посилення розриву між змістом освітніх програм та вимогами ринку праці та незацікавленість багатьох студентів у навчанні. Це не сприяє якості вищої освіти та послаблює українські університети у конкуренції на глобальному ринку освітніх послуг.

В багатьох українських університетах зберігається радянська за своєю сутністю модель «виховної» роботи зі студентами. Незважаючи на нібито відмову від комуністичного виховання і зміну певних назв, методи нерідко залишаються незмінними від епохи застою. Вони не працювали за часів панування «єдино правильної» ідеології. І, тим більше, не працюють сьогодні. Точніше, вони мають суттєвий негативний вплив на систему вищої освіти. Сучасне студентство добре бачить розрив між словом і ділом, воно здатно аналізувати факти і дуже критично ставиться до існуючих практик виховної роботи. Разом з тим, активні студенти, іноді за допомогою закладів, іноді цілком самостійно чи за допомогою громадських організацій створюють нові, значно ефективніші форми. Більшість студентів хоче вчитися у сучасних університетах, які надають якісну освіту і створюють можливості для їх всебічного розвитку. Дещо менше, але багато студентів не лише хочуть цього, але і докладають певних зусиль для досягнення цієї мети. На жаль, далеко не завжди заклади вищої освіти і викладачі підтримують таку активність.

Умови, в яких змушена була працювати вища освіта в останні декілька десятиріч, не сприяли розвитку українських університетів. Навпаки, вони стимулювали численні порушення недосконалого і заплутаного законодавства та академічної доброчесності, низьку якість чи відверту імітацію освітньої та наукової діяльності, інші негативні явища. Послідовна боротьба з ними та залучення студентів до подолання наявних проблем могло б стати найбільш ефективною формою виховної роботи. Але частіше така баротьба стає приводом для конфліктів між активними студентами та адміністрацією, які в окремих випадках є дуже гострими і загрозливими для існування відповідних закладів. Звісно, що студенти далеко не завжди здатні компетентно оцінювати реальні умови діяльності університетів, причини виникнення наявних проблем і можливі наслідки своїх дій. Але набагато гірше, коли цього не здатні робити керівники і представники адміністрації закладів, які, до того ж, часто повинні нести відповідальність і за створення чи виникнення цих проблем. Звісно, що в таких випадках університет не здатний виконувати одну із своїх головних функцій – формувати активних і відповідальних громадян, здатних забезпечити успішний розвиток суспільства у недалекому майбутньому.

Існує поширений міф про те, що в європейських та північноамериканських університетах немає жодних аналогів органам виховної роботи, які зберігаються в нас з радянських часів. Насправді, такі органи в адміністративній структурі багатьох університетів в тому чи іншому вигляді є. Відмінність полягає в цілях, змісті та методах їх роботи.

Приміром, в університеті Вірджинії (the University of Virginia) існує відділ у справах студентів, керівник якого водночас є Віце-Президентом університету. Відповідно до своєї місії, відділ  сприяє інтелектуальному, культурному, особистому та соціальному розвитку студентів, підвищуючи їх фізичне та психологічне здоров'я [13]. До його основних завдань належать:

• підтримка університетського середовища, що сприяє інтелектуальному розвитку та відповідальному прийняттю рішень студентами;
• надання програм та послуг, які підтримують студентів в уточненні особистих цінностей, розвитку особистої ідентичності, інтелектуальному зростанні, побудові міцних міжособистісних відносин та вивченні кар'єрних напрямів;
• надання допомоги та послуг для сприяння розмаїттю, культурному багатству та повноправному членству всіх студентів в університетській спільноті;
• реагування на різноманітні потреби студентів на різних етапах їх інтелектуального, соціального, особистісного та кар'єрного розвитку;
• відвідування студентів, які можуть мати особливі потреби, пов'язані, зокрема, з такими факторами, як статус меншини, інвалідність, здоров'я, фінансові ресурси або нетрадиційний стан;
• підготовка студентів до того, щоб вони стали поінформованими та активними громадянами суспільства;
• викладання, проведення досліджень, а також навчання та нагляд за студентами, які здійснюють діяльність від імені відділу. 

Університет надає студентам широкі права і свободи. Але їх впровадження та збереження вимагає поваги до прав інших членів університетської спільноти. Тому студенти беруть на себе зобов'язання поводитися цивілізовано і сумісно з функцією університету як закладу освіти. Нетерпимими вважаються навмисне зривання освітнього процесу, руйнування майна та втручання до «впорядкованого процесу університету» або порушення прав інших членів університету. Для виконання своїх функцій поширення та отримання знань Університет має повноваження та відповідальність підтримувати порядок у межах університету та відраховувати тих, хто руйнує освітній процес [14]. Скарги на неправомірну поведінку студентів розглядають Комітет честі (омана, «нечесна гра», крадіжки) або Судовий комітет (інші випадки), які можуть обрати різні санкції від попередження до вигнання [15, 16]. Особливістю цих органів є те, що вони повністю складаються зі студентів.

Аналіз оприлюднених на сайтах університетів документів студенського самоврядування, хід обговорення типового Положення про студентське самоврядування свідчать, що не тільки керівництво закладів, але і активни студенти зазвчичай не знайомі з базовими документами і трендами розвитку європейської вищої освіти, нерідко є захисниками застарілих радянських практик роботи органів студентського самоврядування. Дуже показовими у цьому сенсі є норми і пропозиції стосовно старост академічних груп, які передбачають надання невластивих для самоврідування повноважень та затвердження чи погодження їх призначення представниками адміністрації.

Також нерідко студенти не розуміють відмінностей між самоврядуванням і залученням до управління, намагаються прописувати у своїх Положеннях певні обов’язки для адміністрації закладів, які не передбачені чинним законодавством. При цьому вони зазвичай не готові брати на себе додаткову відповідальність перед закладом. Нерідко Положення містять норми, які мають регулюватися іншими документами закладів вищої освіти – Статутами, Положеннями про організацію освітнього процесу тощо.

Загальні принципи студентського самоврядування мають базуватися на ст. 40 Закону України про вищу освіту, а також на позитивних прикладах і трендах розвитку ЄПВО. Зокрема, головною метою студентського самоврядування мало б бути формування нового покоління, здатного брати на себе відповідальність за вирішення актуальних проблем людства і українського суспільства шляхом передачі в їх руки відповідальності та повноважень у вирішенні окремих важливих для студентів питань, а також залучення їх до прийняття рішень на рівні закладу вищої освіти, загальноукраїнських і міжнародних студентських організацій тощо.

 Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України про вищу освіту, «студентське самоврядування – це право і можливість студентів (курсантів, крім курсантів-військовослужбовців) вирішувати питання навчання і побуту, захисту прав та інтересів студентів, а також брати участь в управлінні закладом вищої освіти» [17].

 Одне з дикусійних питань полягає у тому, чи повинний хтось погоджувати або затверджувати Положення про студентське самоврядування закладу вищої освіти. В різних закладах з цього приводу існують різні практики. В більшості ніяке погодження чи затвердження не передбачено. В деяких інших Положення затверджує вчена рада або ректор, що відповідає нормам, які колись були у законодавстві, але давно вже не діють. Навпаки, ч. 8 ст. 40 чинного Закону України «Про вищу освіту» прямо забороняє втручання адміністрації закладу у діяльність органів студентського самоврядування. Більш того, як свідчить практика, затвердження Положень часто веде до консервації застарілих практик і не є гарантією навіть від очевидних помилок. Так, деякі університети передбачають істотний вплив представників адміністрації на формування органів студентського самоврядування і проведення конференцій студентів. У Положенні одного поважного національного університету, в якому вчиться близько 8000 студентів, написано, що у складі вченої ради мають бути не менше 10% від загальної кількості студентів (за Законом – не менше 10% від складу вченої ради). Це Положення погоджено одним з проректорів і затверджено ректором та вченою радою, що не стало запобіжником для появи у ньому очевидно нереалістичної норми.

  Разом з тим, чинний Закон про вищу освіту містить норми, які не можуть бути виконані, або надмірно ускладнюють діяльність органів студентського самоврядування. Зокрема, ст. 40 передбачає, що органи студентського самоврядування (без якихось обмежень) обираються прямим таємним голосуванням всіх студентів. Втім, практика свідчить, що далеко не завжди такий порядок обрання є доцільним. Зокрема, коли йдеться про робочі і дорадчі органи. Закон забороняє адміністрації втручатися у діяльність органів студентського самоврядування. Але він передбачає фінансування діяльності ОСС за рахунок бюджетних коштів, надання приміщень і майна, що вже зумовлює певне «втручання». Стосовно управління майном, забезпечення порядку у приміщеннях, фінансового планування і фінансової звітності (в частині використання бюджетного фінансування) на органи студентського самоврядування мають поширюватися загальні норми, які існують у закладі вищої освіти для всіх підрозділів і співробітників.

Тому взаємодія між студентським самоврядуванням і адміністрацією неодмінно буде існувати. Вона має бути коректно прописана в університетських Положеннях про студентське самоврядування. Норми, передбачені Законом України «Про вищу освіту» та/або Статутом закладу вищої освіти, можуть включатися до Положення про студентське самоврядування закладу вищої освіти без додаткових погоджень. Норми, які не передбачені Законом і Статутом, потребують погодження чи затвердження керівником або органами управління закладу. Такі норми варто не включати безпосередньо до Положення, але передбачити в ньому можливість взаємодії органів студентського самоврядування з адміністрацією з конкретних питань на умовах, які будуть визначатися додатковими документами. Зокрема, в них варто передбачити, що співпраця студентського самоврядування з адміністрацією закладу вищої освіти базується на взаємній повазі та відповідальності. Звісно, що такі угоди не повинні порушувати основні права студентського самоврядування, визначені Законом.

Згідно з чинним Законом, керівник закладу вищої освіти забезпечує належні умови для діяльності органів студентського самоврядування (надає приміщення, меблі, оргтехніку, забезпечує телефонним зв’язком, постійним доступом до Інтернету, відводить місця для встановлення інформаційних стендів тощо). Варто передбачити у Положенні, що про це укладається відповідна угода, яка, зокрема, передбачає матеріальну відповідальність визначених посадових осіб органів студентського самоврядування.

Статут закладу вищої освіти може передбачати додаткові (порівняно з вимогами Закону про вищу освіту) зобов'язання адміністрації перед студентським самоврядуванням, а також додаткові права студентів. Разом з тим, у своєму Положенні про студентське самоврядування студенти також можуть брати на себе певні додаткові зобов’язання. Зокрема, можна підтримати норми, які містять Положення окремих закладів, відповідно до яких органи студентського самоврядування запрошують представників адміністрації на свої заходи, надають інформацію про свою діяльність шляхом її розміщення і вчасного оновлення на офіційному сайті закладу вищої освіти. Зміни до Статуту закладу вищої освіти, які передбачають додаткові порівняно із Законом України «Про вищу освіту» зобов’язання студентського самоврядування перед закладом теж можливі, але лише після їх погодження з вищим органом студентського самоврядування закладу.

Закон передбачає погодження органами студентського самоврядування рішень органів управління закладу вищої освіти з певних питань. Але він не розглядає ситуацію, коли у відповідь на звернення щодо погодження студентське самоврядування протягом тривалого часу не надає ніякої відповіді. В окремих випадках це блокує нормальну роботу закладу. Тому варто було б передбачити у Положеннях, що органи студентського самоврядування розглядають і приймають рішення з питань, які потребують їх погодження, у строки, визначені Положенням про студентське самоврядування. Строк погодження має відраховуватися від дати надходження проекту рішення до органу студентського самоврядування. Якщо орган студентського самоврядування вчасно не прийняв рішення про погодження чи непогодження документа, то відповідне рішення керівника чи уповноваженого органу управління закладу вищої освіти має набувати чинності без його погодження.

В окремих випадках варто встановлювати спрощені процедури погодження. Приміром, погодження рішень про відрахування студентів спрямовано на захист студентів у конфліктних ситуаціях та студенів, які мають складності з навчанням з поважних причин, про які може не знати адміністрація. Але Закон містить загальне формулювання, яке стосується і переважної більшості наказів про відрахування у зв’язку із закінченням навчання. Чи має для таких різних випадків процедура погодження бути однаковою? До того ж варто враховувати, що затримка Наказу про відрахування у зв’язку із закінченням навчання за бакалаврською програмою може позбавити випускника можливості вступу на навчання на наступному рівні вищої освіти, оскільки існують жорсткі обмеження термінів подання документів на вступ.

До основних завдань студентського самоврядування мають належати участь у формулюванні і реалізації візії, місії та цінностей закладу вищої освіти. З огляду на приклади окремих українських та американських університетів, зокрема Гарвардського університету, Києво-Могилянської академії та Київського університету ім Б. Грінченка [18 – 20], це можуть бути такі цінності, як: університетська спільнота (громада), особистість (людина), повага до прав, відмінностей та гідності інших людей, доброчесність і цілісність у всьому, сумлінне прагнення до досконалості у власні роботі, лідерство, якість, довіра, відповідальність, професіоналізм, гуманізм, креативність, активна громадянська позиція тощо.

Іншими завданнями студентського самоврядування, які можуть бути зазначені у відповідних Положеннях, є: 

У сфері навчання: формування загальних і спеціальних компетентностей студентів [21] і пов'язаних з ними результатів навчання, зокрема таких, як:

• здатність діяти соціально відповідально та свідомо;
• навички міжособистісної взаємодії;
• здатність планувати та керувати часом;
• здатність продукувати нові ідеї, проявляти креативність та здатність до системного мислення;
• відповідальність за якість виконуваної роботи;
• здатність працювати в команді;
• здатність розробляти та управляти проектами;
• здатність застосовувати знання у практичних ситуаціях;
• здатність до пошуку, оброблення та узагальнення інформації з різних джерел;
• здатність бути критичним та самокритичним
• цінування та повага до різноманітності та мультикультурності;
• здатність до адаптації та дії в новій ситуації.

Результати навчання, отримані студентами через їх участь у студентському самоврядуванні, мають зараховуватися як виконання відповідних вимог освітньої програми у порядку, визначеному Положенням про організацію освітнього процесу чи іншим нормативним документом закладу вищої освіти.

У сфері побуту і захисту прав студентів студентське самоврядування має опікуватися проблемами:

• умов навчання;
• графіку освітнього процесу;
• умов поселення та проживання у гуртожитках;
• змісту освіти;
• забезпечення академічних свобод;
• відрахування і поновлення студентів;
• переведення з бюджетної на контрактну і з контрактної на бюджетну форму;
• призначення стипендій;
• реалізації права на пільги передбачені законодавством, органами місцевого самоврядування та/або закладом вищої освіти.

У сфері допомоги в реалізації інтересів студентів органи студентського самоврядування мають реалізовувати програми, спрямовані на дозвілля студентів, спорт, культуру, можливості заробітку, працевлаштування випускників, міжнародну співпрацю.

У сфері участі в управлінні мають забезпечувати виконання передбачених Законом про вищу освіту і Статутом закладу повноважень з:

• делегування представників студентства до вченої ради, інших органів управління та громадського самоврядування;
• погодження правил внутрішнього розпорядку університету в частині, що стосується осіб, які навчаються;
• погодження рішень щодо діяльності студентських містечок та гуртожитків для проживання осіб, які навчаються в університеті;
• погодження призначення окремих посадових осіб;
• участі у розробці освітніх програм та навчальних планів;
• участі у заходах (процесах) щодо забезпечення якості вищої освіти.

Загалом доводиться констатувати, що на сьогодні, незважаючи на суттєві законодавчі зміни, що відбулися протягом останнього часу, система вищої освіти залишається далекою від реалізації базових принципів студентоцентрованого підходу, а саме забезпечння активної ролі студентів у формуванні змісту освіти, їх залучення до прийняття рішень на всіх рівнях, розвитку студентського самоврядування як інструменту формування лідерського потенціалу майбутнього суспільства. Це створює потенційні проблеми для майбутнього розвитку суспільства через нестачу активних і компетентних громадян, а також цілком реальні проблеми низької конкурентоздатності вітчизняних університетів на глобальному ринку освітніх послуг. 

1. https://www.facebook.com/events/335254347023198 

2. Bucharest Communiqué (2012). Making the Most of Our Potential: Consolidating the European Higher Education Area. Retrieved from  

3. Communiqué of the Conference of European Ministers Responsible for Higher Education, Leuven and Louvain-la-Neuve, 28-29 April 2009. The Bologna Process 2020 - The European Higher Education Area in the new decade. Retrieved from  

4. Paris Communiqué (2018). Paris, May 25th 2018. Retrieved from  

5. COM(2017) 247 final. Communication from the Commission to the European Parliament, the Council, the European Economic and Social Committee and the Committee of the Regions on a renewed EU agenda for higher education. Brussels, 30.5.2017. Retrieved from . 

6. Standards and Guidelines for Quality Assurance in the European Higher Education Area (ESG). – К.: CS Ltd., 2015. – 32 p. Retrieved from  

7. Бахрушин В. Як управляють університетами у Великій Британії? /ua/porivnyalna-pedagogika/544-yak-upravlyayut-universitetami-u-velikij-britaniji

 8. Бахрушин В. Проблеми організації студентського самоврядування. /ua/articles/1176-problemi-organizatsiji-studentskogo-samovryaduvannya 

9. University of St. Andrews (2018). The Rector. Retrieved from .

10. Université de Strasbourg (2016). Statuts de l’Université de Strasbourg.  

11. http://bov.virginia.edu 

12. Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах.  

13. http://vpsa.virginia.edu/organization/mission 

14. http://vpsa.virginia.edu/policies/rights 

15. http://honor.virginia.edu/overview 

16.  

17. Закон України «Про вищу освіту».  

18. Harvard University Statement of Values.  

19. Місія, візія і цінності.  

20. Місія, візія, та цінності.  

21. Методичні рекомендації щодо розроблення стандартів вищої освіти.

 

Володимир Бахрушин, д.ф.-м.н., професор, академік АН вищої школи України, член Національної команди експертів з реформування вищої освіти