Після аналізу тексту цього проекту виникає кілька запитань.

1. Хто буде експертом?

Основна роль у проведенні аудиту відводиться експертам. Експертна група на чолі з працівником Державної служби якості освіти або її територіальних підрозділів має планово або позапланово провести оцінювання освітнього та управлінських процесів у закладі освіти, внутрішньої системи забезпечення якості освіти та скласти аналітичну довідку з висновком про якість освітньої діяльності, внутрішню систему забезпечення якості освіти...

Виникає закономірне питання: хто буде цими експертами?

На жаль, відповіді на нього проект документа не дає, там є лишепояснення, що до «складу експертів можуть залучати осіб, які успішно пройшли сертифікацію педагогічних працівників, та/або мають вищу кваліфікаційну категорію та/або педагогічне звання, а також у разі необхідності інших експертів». Тож пропонується варіант, коли експертами вважатимуться люди за посадою (працівник ДСЯО), або особи, які гіпотетично є гарними професіоналами в іншій сфері професійної діяльності, ніж експертна. Іншими словами, наприклад, учителя-методиста з фізики призначать експертом із питань функціонування внутрішньої системи забезпечення якості освіти. А колишній методист, пройшовши конкурс на зайняття посади в територіальному підрозділі ДСЯО стане автоматично експертом. То якої якісної експертної оцінки, в такому випадку, можна очікувати?

2. Що буде оцінюватися в процесі інституційного аудиту?

У проекті Порядку відповідь на це питання знаходимо у п.5 та п.6. Там зазначається, що оцінюванню підлягають:

1) освітнє середовище закладу освіти;

2) система оцінювання здобувачів освіти;

3) педагогічна діяльність педагогічних працівників закладу освіти;

4) управлінські процеси закладу освіти…

Вважаю, що вивчаючи лише це, експерти не зможуть дати об’єктивну оцінку стану функціонування внутрішньої системи забезпечення якості освіти та надати рекомендації щодо її покращення. Тобто, є загроза поверхового підходу до формування висновків та рекомендацій. Тим більше, що ст.41 Закону «Про освіту» визначає значно ширший перелік складових внутрішньої системи забезпечення якості освіти, які б гіпотетично могли бути об’єктами вивчення та оцінювання.

Ще більший подив викликає тлумачення в проекті документа сутності деяких об’єктів оцінювання. Так, «управлінський процес», який мають досліджувати експерти під час інституційного аудиту, на думку авторів проекту, є не чим іншим, як «діяльністю керівника, його заступників та органів управління закладом освіти, спрямована на досягнення цілей закладу шляхом формування, прийняття та реалізації управлінських рішень». Насправді, управлінський процес здійснюється не лише шляхом «формування, прийняття та реалізації управлінських рішень». Управлінський процес – це ряд цілеспрямованих рішень і дій, які здійснюються керівниками в певній послідовності та комбінації, серед яких є

• отримання та аналіз інформації;

• вироблення та прийняття рішень;

• організація та виконання рішень;

• контроль та оцінка отриманих результатів;

• внесення коректив;

• заохочення чи покарання виконавців…

Дещо дивним, сприймається і положення проекту, що під час вивчення «управлінських процесів» буде аналізуватися «система планування діяльності закладу». Очевидно, автори проекту забули, що держава ст. 23 Закону України «Про освіту» гарантувала закладам освіти академічну, організаційну, фінансову і кадрову автономію, а ст. 1 цього Закону визначає автономію, як право суб’єкта освітньої діяльності на самоврядування, яке полягає в його самостійності, незалежності та відповідальності у прийнятті рішень…

Експерти також мають оцінити «наявність ефективної стратегії». Упевнений, що визначити ефективність будь-якої стратегії можна лише після того, як вона реалізована. То, які висновки й рекомендації будуть писати експерти, оцінюючи наявність чи відсутність ефективної стратегії – залишається лише здогадуватися. Але базуватися на здогадках чи припущеннях об’єктивні експертні висновки не можуть.

Аналогічні питання виникають до сутності й такого об’єкту інституційного аудиту, як «ефективність кадрової політики». Чи матимуть аудитори науково обґрунтовані індикатори ефективності кадрової політики і не обмежаться лише формальними показниками (рівень освіти педагогічних працівників, кількість сертифікованих педагогів, кількість учителів вищої категорії тощо)? Чи гарантують ці показники ефективність кадрової політики? Дуже в тому сумніваюся.

3. Чи може бути об’єктом аудиту «педагогічна діяльність»?

Якщо підходити до питання з наукових позицій, то, як правило, об’єктами аудиту є окремі або взаємопов’язані економічні, організаційні та інші сторони системи, що вивчається, стан яких може бути оцінено кількісно та якісно.

Чи можна кількісно та якісно оцінити «педагогічну діяльність»? Ствердна відповідь на це питання неможлива. Хоча б тому, що смішно вести мову про якісь кількісні критерії, які можуть характеризувати педагогічну діяльність, а стосовно якісних – то там він один: якість освіти, яку забезпечує той чи інший педагогічний працівник. На жаль, перед аудиторами не ставиться завдання оцінити результати роботи того чи іншого вчителя або закладу в цілому. Їх більше цікавить процес: «ефективне планування та прогнозування педагогічними працівниками своєї діяльності; використання сучасних освітніх технологій, форм організації освітнього процесу та підходів до оцінювання навчальних досягнень з метою формування ключових компетентностей і наскрізних умінь здобувачів освіти».

Прочитавши це не можу знайти відповідь на кілька питань.

По-перше, чим подібний підхід відрізняється від того, що існував у всіляких інспекторів-перевіряльників п’ятдесят, сорок, двадцять років тому і зберігся до сьогодні? Вони також вивчали планування роботи вчителя, брали на себе сміливість стверджувати, що вчитель використовує або не використовує сучасні технології та форми? То що змінилося?

По-друге, чи є критерії для того, щоб зробити оцінку наскільки є ефективним планування, або щодо «сучасності» чи «відсталості» тих або інших технологій і форм організації освітнього процесу, які використовує вчитель? І чи у всіх випадках «старі» технології та форми, кращі від нових і навпаки?

По-третє, автори проекту знову забули, що ст.54 Закону України «Про освіту» надала педагогічним працівникам право академічної свободи, яка передбачає «свободу викладання, свободу від втручання в педагогічну… діяльність». То яке діло експертам-аудиторам до того, які технології та форми організації освітнього процесу використовує педагог? Яке вони мають право оцінювати доцільність, обраних вчителем технологій і форм організації навчання? Якщо враховувати вимоги ст.54, то, на мою думку, такого права експерти не мають. І не повинні цього робити. Як і не можуть втручатися в педагогічну діяльність, даючи рекомендації стосовно того, які технології та форми організації освітнього процесу має використовувати вчитель.

Усе це дає підстави для висновку, що може бути те, що було: сподобався експерту урок, то освітня діяльність гарна. Не сподобався – погана…

4. Чи може бути об’єктом аудиту «система оцінювання здобувачів освіти закладу освіти»?

Також виникає закономірне питання: «А за якими критеріями експерти можуть зробити висновок про те, що «система оцінювання» є «зрозумілою» чи «незрозумілою» для здобувачів освіти»? За якими об’єктивними, а не суб’єктивними, критеріями експерт може зробити висновок про те, що система оцінювання, спрямована чи не спрямована на «формування у здобувачів освіти відповідальності за результати свого навчання» або іще більше – «здатності до самооцінки»? Чи має право експерт взагалі досліджувати систему оцінювання, яку використовує вчитель, якщо вона є складовою його педагогічної системи, а відповідно до права академічної свободи вчитель вільний у її виборі. І який висновок, в такому випадку, має робити експерт, якщо вчитель вважає, що обрана ним система оцінювання є адекватною та доцільною, а експерт, послуговуючись власним педагогічним досвідом та знаннями, вважає інакше? Також, можна дуже довго дискутувати з питання, чи повинна бути система оцінювання прозорою. Я, наприклад, не вважаю, що інформація про отриману моїми онуками, скажімо, низьких оцінок, має бути доступною для широкого загалу. То є ЇХНІ оцінки й нікого іншого вони цікавити не повинні. Навіть більше, я цілком і повністю підтримую педагогічну систему НУШ у тому, що в ній докорінно переглядається система оцінювання та оцінка перестає мати каральний чи психотравмувальний присмак. Але чому автори проекту дистанціюються від цього, пропонуючи шукати в системі оцінювання наявність чи відсутність прозорості – пояснення знайти не можу.

Точно так, як і не можу зрозуміти авторів проекту, коли вони стверджують, що експерти мають оцінити й те, як здійснюється «використання системи оцінювання, спрямованого на моніторинг навчальних досягнень кожного здобувача освіти». З огляду на те, що моніторинг навчальних досягнень у правильному розумінні його сутності так чи інакше передбачає оцінювання, маємо масло масляне.

5. Яким має бути зміст роботи аудиторів у закладі освіти, тобто якими будуть форми і методи аудиту?

На жаль, цій проблемі у проекті присвячено лише 16 пункт. Щоправда, в ньому про зміст діяльності аудиторів знаходжу лише одне речення, в якому ключове місце належить слову «можуть». Це речення вартує того, щоб його процитувати повністю:

«Із метою оцінювання освітніх і управлінських процесів закладу освіти та внутрішньої системи забезпечення якості освіти голова та члени експертної групи під час проведення інституційного аудиту можуть спостерігати за освітньою діяльністю закладу освіти, у тому числі відвідувати навчальні заняття, а також опитувати здобувачів освіти, їхніх батьків або інших законних представників, педагогічних працівників щодо освітньої діяльності закладу освіти». Невже хтось вважає, що перебуваючи 10 днів у закладі, спостерігаючи за «освітньою діяльністю» можна об’єктивно її оцінити?

Окрема тема – відвідування «навчальних занять», яке ще й досі вважають дуже важливим джерелом інформації про стан функціонування освітньої системи.

По-перше, іще раз нагадаю про академічну свободу вчителя. Він вільний у виборі форм і методів проведення уроку. І, якщо вчитель вважає, що сьогодні, наприклад, учні увесь урок мають працювати з підручником, то це його право. А тут до нього прийде експерт, посидить, поспостерігає і скаже: «А де інтерактивні методи», «а де кейси»… чи щось подібне? І зробить висновок – освітня діяльність погана, бо вчитель не…

По-друге, відвідування уроків є насамперед, недовірою до вчителя: «А можливо ти щось не те і не так на уроках робиш? От я прийду й подивлюся. І скажу тобі як потрібно робити…». Тож дуже прикро, що проект Порядку, про який йде мова, базується не на презумпції довіри до вчителя, до закладу, а на недовірі до них. Кілька слів і про «опитування» «здобувачів освіти, їх батьків або інших законних представників, педагогічних працівників».

По-перше, я глибоко сумніваюся в тому, що опитування «здобувачів освіти» з точки зору педагогічної етики та дитячої психології є дуже доцільними й що на основі таких «опитувань» можна робити якісь висновки.

По-друге, результати будь-яких опитувань мають цінність і значущість лише тоді, коли вони проведені за певними правилами та з певною вибіркою респондентів. Хтось вірить у те, що експерти, котрі будуть опитувальниками, ті правила знають і будуть їх дотримуватися? Особливо, якщо проводитимуть аудит у невеликій школі? На жаль, відповіді на ці питання немає.

6. Як буде організовуватись робота експертної групи?

Насамперед, хочу зазначити, що саме організаційні питання у проекті розписані чи не найбільш детально. Дуже схоже на деякі статті Кримінально-процесуального кодексу України. Тут і допуск і недопущення до аудиту, і акти про створення перешкод, і засвідчення підписами…

Пункт 14 проекту передбачає, що «строк роботи експертної групи у закладі освіти для проведення інституційного аудиту не може перевищувати 10 робочих днів, а у закладах освіти, в яких чисельність працівників за календарний рік не перевищує 50 осіб, - 5 робочих днів». Знаю, що ці терміни взяті не зі стелі. Дотримання їх вимагають інші законодавчі акти, які розроблені для суб’єктів господарювання. І, мабуть, не вина авторів проекту, що творці Закону «Про освіту» не змогли чи не захотіли скасувати поширення господарського законодавства на освітню діяльність. Бо, вибачте мене, теперішні й майбутні перевіряльники, але за «10 робочих днів» у великому закладі освіти вивчити та «оцінити» освітню діяльність практично неможливо. Звичайно, якщо її вивчати, аналізувати та справді оцінювати. Можна упродовж 10 днів наспостергітися, навідвідувати купу уроків, начаюватися, провести якісь опитування, переглянути плани роботи… Але глибоко вникнути, щоб об’єктивно оцінити освітню діяльність + внутрішню систему забезпечення якості освіти, навряд чи вдасться.

Тож, очевидно, що автори проекту, прогнозуючи подібну ситуацію, мали б запропонувати такі форми й методи аудиту, які б не стільки вимагали перебування експертів у закладі, як аналітичну роботу поза його межами, вивчення зовнішнього середовища закладу освіти та вплив на нього власне закладу (агов, об’єкти оцінювання) та багато чого іншого. І знову ж таки, починати потрібно з презумпції успішності закладу, а не навпаки. Бо, якби інституційний аудит його організатори розглядали з презумпції успішності закладу, то, мабуть, вони б найперше попросили заклад підготувати самоаналіз своєї роботи, який погодити із засновником, з батьківською громадою, зі споживачами освітніх послуг. Вивчення цього самоаналізу, його аналіз у порівнянні з іншими звітними документами, дав би професійно підготовленим аудиторам набагато більше, ніж перебування у закладі упродовж 10 днів. І справа б виграла, і аудиторам було б добре.

Іще про одне. Автори документа передбачають, що результатами роботи в закладі освіти мають бути підготовлені: а) акт перевірки; б) аналітична довідка; в) анкета оцінювання роботи експертної групи; г)висновок про якість освітньої діяльності; д)звіт про проведення інституційного аудиту; е)рекомендації щодо вдосконалення… Не можу зрозуміти одного: для чого стільки паперів у епоху цифрових технологій? Кому від них буде користь?

7. Для чого буде проводитися аудит?

Я дуже намагався знайти в проекті інформацію про те, задля чого цей аудит буде проводитися. Але, ЯК БУДЕ ВИЗНАЧАТИСЯ ТА ОЦІНЮВАТИСЯ ЯКІСТЬ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, так і не знайшов. У цьому контексті не можу не процитувати слова мудрого й досвідченого педагога та керівника Володимира Бєлого:

«Краще чи ще краще, а може й набагато краще "проводити уроки" зовсім не означає досягати якості освітньої системи загалом, бо якість освіти апріорі забезпечується виключно головою та руками здобувачів освіти за сприятливого тому освітнього середовища, у якому роль вчителя/викладача є важливою, але не виключно визначальною...».

На жаль, змушений констатувати, що у проекті відсутній механізм дослідження й визначення якості освітньої діяльності. Оце проблема... Як аудитори будуть оцінювати ту якість, минаючи голови та руки учнів, невідомо.

Добре розумію, що якість освіти через учня, як її носія, оцінити дуже складно. Та це не означає того, що коли не знаємо ЯК те зробити, повинні зробити БУДЬ-ЯК.

Дуже прикро, що з усіх форм і методів проведення інституційного аудиту, як свідчить проект Порядку, залишається один найважливіший – вивчення паперів… Якщо ж лише на підставі аналізу річного звіту та інших документів, спостереження за освітньою діяльністю, включаючи відвідування уроків, опитування та відсебеньок будуть готуватися аналітичні довідки, як то передбачено п.19 проекту Порядку, то їхня значущість для справедливої оцінки роботи закладу викликатиме дуже багато сумнівів. Відповідно, сумнівною стає й цінність інституційного аудиту в цілому.

Зауваження та пропозиції до проекту Порядку проведення інституційного аудиту закладів загальної середньої освіти:

1. Пропоную вилучити з проекту положення про те, що у процесі аудиту здійснюється перевірка дотримання закладом освіти вимог законодавства у сфері освіти. Це є окрема функція Державної служби якості освіти України, яка визначена ст. 69 Закону України «Про освіту» та потребує специфічних форм і методів її реалізації, які не можна ототожнювати із формами та методами інституційного аудиту.

2. Зважаючи на те, що метою аудиту є підвищення якості освітнього процесу, вдосконалення діяльності внутрішньої системи забезпечення якості освіти та приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства та ліцензійних умов, пропоную визначити наступні цілі інституційного аудиту:

- визначення у процесі аудиту інтегрального показника якості освітньої діяльності закладу освіти (значення доданої освітньої цінності, яку вдалося чи не вдалося створити закладу освіти); причин, які зумовили зниження чи не досягнення інтегрального показника якості освітньої діяльності, підготовка рекомендацій щодо усунення цих причин;

- проведення експертизи внутрішньої системи забезпечення якості освіти на предмет її відповідності затвердженим стандартам і рекомендаціям; визначення рівня ефективності її функціонування; підготовка рекомендацій щодо покращення діяльності внутрішньої системи забезпечення якості освіти;

- проведення експертизи дотримання закладом освіти ліцензійних умов здійснення освітньої діяльності; підготовка висновків щодо дотримання закладом освіти ліцензійних умов здійснення освітньої діяльності.

Вважаємо, що фіксація у проекті Порядку чітко визначених цілей інституційного аудиту суттєво вплине на поліпшення його ефективності, відповідальності за його якісне проведення, зацікавленості закладів освіти та їхніх власників у його проведенні.

3. Зважаючи на відсутність у проекті чітко визначених підходів до формування експертних груп, пропоную у Порядку виокремити окремий розділ з назвою «Експерти». У ньому доцільно передбачити:

- порядок формування бази експертів для проведення інституційного аудиту;

- організацію навчання експертів;

- обов’язкову сертифікацію експертів, а також визначити:

- права та обов’язки експертів;

- гарантії незалежної експертної діяльності;

- відповідальність експертів за результати своєї експертної діяльності та ін.

У Порядку також мають бути закладені засади оплати праці експертів, яка має бути гідною, та стимулювати зацікавленість експертів у результатах своєї діяльності. Орієнтацію на оплату праці експертів за системою «збереження середнього заробітку за основним місцем роботи», як передбачено проектом, що обговорюється, вважаємо недоцільною і такою, що містить суттєві корупціогенні чинники, які гіпотетично можуть суттєво впливати на результати їхньої роботи.

4. Вважаю за доцільне в Порядку встановити, що об’єктами аудиту можуть бути лише окремі або взаємозв’язані структурні складові освітньої системи закладу освіти, параметри та результати функціонування, яких визначені нормативними або локальними розпорядчими актами чи документами. У Порядку повинні бути зазначені стандарти та норми, якими мають керуватися експерти, здійснюючи інституційний аудит. Лише це забезпечить рівнозначний підхід до всіх закладів освіти та об’єктивність експертної оцінки. На нашу думку, відсутність подібної норми у нормативному документі, яким є Порядок, перетворить інституційний аудит лише у дороговартісне вивчення передового педагогічного досвіду та зумовить появу величезної кількості підстав для оскарження висновків, сформованих за його результатами, у судах.

5. Варто включити до переліку форм і методів інституційного аудиту

- дослідження та оцінювання експертами самоаналізу освітньої діяльності закладу освіти;

- дослідження експертами рівня знань здобувачів освіти, сформованих у них навичок і компетентностей, за методиками, які дозволятимуть визначати інтегральний показник якості освітньої діяльності;

- форми та методи аудиту ті, які базуються на використанні сучасних інформаційних технологій, гарантують доступ до баз даних з метою отримання достатньої інформації про роботу закладу освіти, створення умов для експертної роботи в режимі оn-line, суттєво зменшивши внаслідок цього кількість часу безпосереднього перебування експертів у закладі освіти для непродуктивного спостереження за освітньою діяльністю, відвідування навчальних занять, проведення усіляких опитувань;

- форми та методи здійснення інституційного аудиту, що дозволять широко залучати до оцінювання освітніх та управлінських процесів батьків здобувачів освіти, представників громадськості, власника, органів влади, громадських організацій в активній формі, а не лише шляхом опитування. Заклад загальної середньої освіти не є закритою системою, щоб ігнорувати думку, зазначених вище суб’єктів громадянського суспільства, в оцінці якості її освітньої діяльності.

6. Вважаю доцільним у Порядку суттєво конкретизувати нормативні вимоги до визначення доцільності чи необхідності проведення аудиту в позаплановому порядку. Проект Порядку, який винесений на обговорення, передбачає дві підстави для такого аудиту: низька якість освітньої діяльності та за «ініціативою засновника, керівника, колегіального органу управління, вищого колегіального органу громадського самоврядування або наглядової (піклувальної) ради закладу освіти».

Вважаю, що призначення позапланового аудиту через «низьку якість освітньої діяльності» є неможливим до часу, поки не будуть визначені та затверджені показники (стандарти), на основі яких можна робити висновки про те, що освітня діяльність в конкретному закладі має низьку (високу, достатню чи іншу) якість. Якщо такі показники затверджені не будуть, то чинна норма може стати підставою для політичних та кадрових маніпуляцій, відкрити шлях для «зведення рахунків», помсти тощо. І тому ця норма наразі має бути вилучена, або зазначено, що вона набуває чинності після затвердження показників (стандартів), про які зазначено вище.

Щодо проведення інституційного аудиту за клопотанням засновника, керівника, колегіального органу управління, вищого колегіального органу громадського самоврядування або наглядової (піклувальної) ради закладу освіти, то в Порядку мають бути визначені конкретні підстави для подання такого клопотання, вимога належного його обґрунтування, гарантії фінансового забезпечення проведення позапланового аудиту та не використання його результатів у цілях, що суперечать меті інституційного аудиту, визначеній Законом України «Про освіту». У іншому разі можливість замовлення позапланового аудиту також може сприяти «зведенню рахунків», помсті, намаганню розв'язувати кадрові питання тощо.

7. З огляду на те, що в проекті Порядку відсутні норми, які встановлюють відповідальність закладу та його керівника, що суттєво знецінюють роль та значення інституційного аудиту в системі забезпечення якості освіти, нівелює роль та значення роботи експертів, пропоную в документі визначити наслідки, які можуть настати для закладів та їхніх керівників у разі, якщо за результатами інституційного аудиту якість освітньої діяльності закладу буде визнана низькою, система внутрішнього забезпечення якості освіти не функціонує або функціонує незадовільно, діяльність закладу не відповідає умовам, що передбачені ліцензією.

P.S. Якщо хтось збирається проводити інституційний аудит за нормами й правилами, викладеними в цьому проекті, то краще його не проводити зовсім. Щоб не втратити назавжди, в цілому, гарну ідею.

Ігор Лікарчук, професор, доктор педагоічних наук