Як відомо, згідно закону «Про освіту» та плану заходів на 2017–2029 роки із запровадження Концепції реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа», впроваджується трирівнева система середньої освіти: початкова освіта – 4 роки, базова освіта – 5 років (гімназії), профільна – 3 роки (ліцеї). У своїх заявах міністр освіти Ганна Новосад зазначає, що старша профільна школа має бути окремою юридичною особою та «в ідеалі бути фізично відокремленою».

Цей пункт є насправді дуже важливим, адже з власного досвіду викладання протягом 6 років в НВО, мала змогу побачити переваги такого відокремлення. Після завершення 9-го класу учні і батьки гарантовано постають перед вибором подальшого місця навчання, і переважна частина з них обирала профільні заклади – ліцеї, коледжі, технікуми. Коли школане розділена, то батьків і учнів завжди спокушає можливість «ще трохи відтягнути момент», а перед вчителем постає моральний вибір – порадити йти у профільний заклад і залишитися без класу і, відповідно, без навантаження, або ж підтримати сумніви батьків і учнів «не покидати» школу. Тому, якщо ми хочемо покращити профорієнтацію, маємо розділити фізично заклади базової і старшої школи. Проте як це втілити у життя у великих містах ще зрозуміло, а от в маленьких містах та ОТГ логістично реалізувати це буде значно важче. Тож та школа, яку ми зараз, в переважній більшості знаємо, у новій системі буде базовою і завершуватиметься на 9-му році навчання складанням ЗНО, що є логічно і правильно. Яким воно буде (ЗНО) – матиме той же ж вигляд і форму, що й зараз після 11 класу, чи буде трансформоване у комплексне тестування, ще не відомо, і це не суть. Головне, що після цього відбуватиметься профілізація.

Згідно заяв МОНУ 45% випускників мають обирати професійну освіту^[1]. Це правильний напрямок, хоч і має багато перепон, найбільша з них – це стереотипи. Але якщо далі рахувати цифри, то в академічні ліцеї підуть 55-60% випускників базової школи за обраними напрямками: гуманітарно-правовим, фізико-математичним, природничим, філологічним і т.д. Якщо у цьому контексті говорити про вивчення історії, то її профільно вивчатиме не більше ніж 30% від загальної кількості випускників (і це правило можна застосовувати й до інших предметів). Тобто у профільній школі 70% учнів вивчатимуть історію з меншим навчальним навантаження ніж вони це робили в базовій школі. Як наслідок – навчальна програма з історії «рівень стандарту» мала б трансформуватися у «профіль» і «непрофіль». У тих випадках, де історія вивчатиметься непрофільно, правильно було б запропонувати навантаження на 30-40% менше, щоб виділити надлишок для опанування обраних профільних дисциплін. Який вміст для різних профілів і зокрема для тих закладів, де історію мають вивчати поглиблено – це питання для майбутніх дискусій.

Разом з тим, щоб такі дискусії були можливі – потрібно нині під них закладати фундамент, адже саме зараз фактично поновлюється робота над створенням державного стандарту для базової школи, тож остаточно буде вирішуватися яким шляхом ми йдемо. Ми постаємо перед вибором, а яким має бути опанування історії у школі? Найгірший варіант, як на мене – розтягнути до 12 класу, тобто зберегти лінійний підхід (базова школа закінчуватиметься «довгим» ХІХ ст). Для учнів ПТНЗ, наприклад (орієнтовно близько 40% учнів) – це означає вивчення ХХ-ХХІ ст., в кращому випадку, в межах 1-го року навчання, в гіршому – в І семестрі.

На противагу цьому можуть бути концентри, які багато обговорювалися в освітянському експертному середовищі. У їх випадку, очевидно, буде запропоновано три кола:

·І коло - 5-6 класи – пропедевтичні;

·ІІ коло - 7-9 клас. Весь період включаючи сьогодення.

·ІІІ коло - 10-12 класи. Два типи – стандарт і профіль. Стандарт – у технічних профілях та професійній освіті.

Логіку I кола ми розуміємо – це формування уявлень і початкових знань учнів про історію як галузь людських знань, розвиток у школярів/школярок інтересу до предмета та мотивації до його вивчення.

У випадку II кола ключове питання, як на мене, як будемо вивчати історію – два окремі курси (Історія Україна та всесвітня) чи єдиний курс? Я є прихильницею єдиного (протягом останніх двох років долучалася до створення і впровадженні в 10-11 класах експериментального інтегрованого курсу «Історія: Україна і світ»). Якщо судити за тиражами підручників, то його опановують понад 40 тис. учнів старших класів, а це близько 10-15% від їх загальної кількості. Маємо численну когорту вчителів, які підтримують його впровадження. Припускаю, що саме вони могли б стати «тренерами» (як це було в початковій освіті), які можуть ділитися своїм досвідом викладання єдиного курсу з іншими вчителями на місцях.

За впровадженням цього курсу стоїть велика робота – зустрічі з сотнями вчителів у різних регіонах нашої країни, все це дозволило побачити та узагальнити певні виклики та проблеми. Тож коротко про них:

1.На жодній із зустрічей з вчителів чи в інших розмовах, я ніколи не заперечувала можливості вивчення 2-х окремих курсів, разом з тим, говорила про те, що таке викладання має бути синхронізованим. Для цього нами розроблені синхронізовані таблиці, які є у пояснювальних записках до навчальних програм, проте у методичних рекомендаціях щодо викладання історії у 2019/2020 навчальному році досі сказано, що вчитель може організувати вивчення учнями програмного матеріалу зазначених курсів як послідовно, так і паралельно^[2]. За моїми спостереженнями, у всіх регіонах, я бачила приблизно одну й ту ж саму кількість вчителів, які викладають історію синхронно – це не більше 40%. Єдиний спосіб для того, щоб історія України та всесвітня історія органічно переплітались і взаємодоповнювали одна одну на уроках у всіх 100% учнів – це єдиний курс.

2.Часто можна почути застереження і навіть щирий страх, що таке об’єднання «знищить» історію України. Це не є правдою, адже якщо поглянути, як все є насправді, то небезпека якраз зворотна. Всі переживають про Істрію України, але мало хто говорить, що всесвітня історія у старших класах перетворилася, в кращому випадку, на факультатив, а в гіршому і взагалі не вивчається – нею «жертвують», щоб збільшити кількість годин на історію України, адже саме з неї учні здаватимуть ЗНО (хоча я не кажу, що не буває виключень). Можна засуджувати звичайно вчителів, але тоді не потрібно оцінювати їхню роботу за результатам ЗНО, як це роблять, складаючи різного роду рейтинги^[3].

3.Створення єдиного курсу спричинить збільшення конкуренції серед авторів підручників – потенційним авторам потрібно буде, на початках писати абсолютно нові тексти. І хоч я знаю авторів, які готові до такої роботи та викликів, все ж є ті, які будуть проти.

4.Запровадження єдиного курсу – це один підручник, а відповідно, і менші витрати для держави, але разом з тим це й менші заробітки для видавництв. Як будь-який бізнес видавці будуть захищати свій ринок. Тут щоправда видавництва мали б вимагати (а міністерство погодитись), що у випадку запровадження такого курсу «вивільнені» кошти мають залишитися і спрямуватися на збільшення вартості єдиного підручника (що може покращити його якість). Як варіант, можливо друкувати його в двох частинах (на І і ІІ семестр окремо), або взагалі готувати додатково хрестоматію (про її необхідність уже багато раз говорилось).

Ще одним аргументом на користь єдиного курсу у випадкуIIконцентру є те, що особливо на початках, орієнтуючись на попередні практики, буде велике бажання закласти в програми чим більше матеріалу. З досвіду інтегрованого курсу для 10-11 класів, таке викладання дозволяє «економити» близько 30% часу на матеріалі, який знаходиться на перетині 2-х окремих курсів. Тому опановуючи єдиний курс ми зможемо вивчати більше матеріалу, або ж присвячувати деяким темам більше часу.

III коло має базуватися на розумінні, що 70% випускників будуть вивчати історію у значно менших обсягах, ніж це було в базовій школі, а тому кожен з можливих профілів може мати свою окрему освітню траєкторію. Тому тут нам не вдасться зберегти якийсь уніфікований курс для всіх, який різнитиметься лише навантаженням. Думаю можливо варто запропонувати учням набір окремих дисциплін, які будуватимуться на певних проблемних питаннях, тобто якщо шукати аналоги, то це своєрідні спецкурси, як у ВНЗ.

Якщо для профільних класів залишається можливим осмислювально-узагальнювальний єдиний курс з акцентом на державотворення, то для стандарту запропонувати спецкурси з прив’язкою до їх профілю. Як маленький приклад, чому б не запропонувати ліцеям з технічним та інноваційним спрямуванням курс побудований на матеріалі подібному до того, який є чудовій книзі «Iннoвaтopи. Як гpупa xaкepiв, гeнiїв тa ґiкiв здiйcнилa цифpoву peвoлюцiю». URL:

Підсумовуючи скажу, що також пропонувала б розглянути варіант трансформування інтегрованого курсу історії у єдиний громадянознавчий курс, куди потрібно включити все, що стосується життя людини у суспільстві - право, етику, економіку, медіаосвіту, філософію (але це тема для окремого допису).

Власне, всі попередні дискусії щодо шкільної історичної освіти закінчилася з мінімальним ефектом. Наразі маємо сприятливий момент, коли від таких дискусій може бути значно більший ефект, адже саме зараз вирішується як вивчатиметься історія в базовій та старшій школах (із врахуванням результатів PISA). Вирішується не публічно, і можливо, навіть, в кінцевому результаті нас просто поставлять перед фактом.

Свої роздуми на цю тему уже оприлюднили:

Віктор Мисан 

Ірина Васильків 

Роман Пастушенко

Ірина Костюк 

Руслан Шеремета 

Тож, варто пригадати свої тексти, трохи вдосконалити, врахувавши нинішні реалії, і заявити свою позицію. Чи почують її? Почують! Чи врахують? Не факт! Але зараз саме той момент.

 

Леся Хлипавка, учитель історії, викладач кафедри педагогічних наук, освітнього та соціокультурного менеджменту Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького, співавтор програми інтегрованого курсу "Історія: Україна і світ" для 10-11 класів