У бурхливі революційні дні грудня 2013 року мало хто із українців згадує, що п’ятнадцять років тому в нашій державі з’явилася найвища нагорода  ― звання Герой України. Серед 286 відзначених нею, безумовно,  є люди, які дійсно заслуговують на те. Серед них Борис Патон, Олександр Галуненко, Євген Березняк, Степан Бандера...Серед Героїв України є також 14 ректорів українських університетів.  Повний перелік, за даними Вікіпедії, поданий нижче:

Мінаєв Олександр Анатолійович	24 серпня 2012	Орден Держави	указ	Ректор Донецького національного технічного університету	За визначні особисті заслуги перед Українською державою у зміцненні науково-технічного потенціалу, вагомий внесок у розвиток національної освіти, багаторічну сумлінну працю
Голубенко Олександр Леонідович	24 серпня 2012	Орден Держави	указ	Ректор Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, м. Луганськ	За визначний особистий внесок у зміцнення освітнього потенціалу України, багаторічну плідну науково-педагогічну діяльність
Губерський Леонід Васильович	27 жовтня 2009	Орден Держави	указ	Ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка	За визначний особистий внесок у зміцнення освітньо-наукового потенціалу України, піднесення престижу національної освіти, підготовку висококваліфікованих фахівців, багаторічну плідну наукову і педагогічну діяльність
Пасічник Ігор Демидович	19 серпня 2009	Орден Держави	указ	Ректор Національного університету «Острозька академія», Рівненська область	За визначні особисті заслуги перед Україною у збереженні та примноженні національної освітянської спадщини
Казаков Валерій Миколайович	14 січня 2008	Орден Держави	указ	Ректор Донецького національного медичного університету імені М. Горького, доктор медичних наук, академік АМН України, м. Донецьк	За визначні особисті заслуги перед Україною у розвитку охорони здоров'я, підготовку висококваліфікованих медичних фахівців та багаторічну плідну наукову та педагогічну діяльність
Багров Микола Васильович	21 серпня 2007	Орден Держави	указ	Ректор Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського, доктор географічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, АР Крим	За визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку національної освіти, підготовку висококваліфікованих фахівців, багаторічну плідну наукову і педагогічну діяльність
Вакарчук Іван Олександрович	5 березня 2007	Орден Держави	указ	Ректор Львівського національного університету імені Івана Франка, доктор фізико-математичних наук, професор	За визначні особисті заслуги в розвитку вітчизняної освіти і науки, багаторічну плідну науково-педагогічну діяльність, вагомий внесок в утвердження незалежної Української держави
Шевченко Володимир Павлович	19 серпня 2006	Орден Держави	указ	Ректор Донецького національного університету, доктор фізико-математичних наук, академік НАН України	За визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку національної освіти, підготовку висококваліфікованих фахівців, багаторічну плідну наукову і педагогічну діяльність
Павленко Анатолій Федорович	19 серпня 2006	Орден Держави	указ	Ректор Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, доктор економічних наук, професор	За визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку національної освіти, підготовку висококваліфікованих фахівців, багаторічну плідну наукову і педагогічну діяльність
Якубов Февза Якубович	4 жовтня 2004	Орден Держави	указ	Ректор Кримського державного інженерно-педагогічного університету, доктор технічних наук, професор, м. Сімферополь	За визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку національної освіти, підготовку висококваліфікованих фахівців, багаторічну плідну педагогічну і наукову діяльність
Тацій Василь Якович	19 серпня 2004	Орден Держави	указ	Ректор Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, президент Академії правових наук України, академік НАН України, академік Академії правових наук України, м. Харків	За визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку юридичної науки, багаторічну плідну наукову, педагогічну і громадську діяльність
Мельничук Дмитро Олексійович	5 листопада 2003	Орден Держави	указ	Ректор Національного аграрного університету, доктор біологічних наук, академік Національної академії наук України та Української академії аграрних наук, м. Київ	За визначні особисті заслуги перед Українською державою у підготовці висококваліфікованих фахівців для агропромислового комплексу, багаторічну плідну наукову і педагогічну діяльність
Скопенко Віктор Васильович	14 вересня 1999	Орден Держави	указ	Ректор Київського університету імені Тараса Шевченка, доктор хімічних наук, академік НАН України і АПН України, м. Київ	За визначний особистий внесок перед Українською державою у розвиток національної освіти, підготовку висококваліфікованих фахівців, багаторічну плідну наукову і педагогічну діяльність
Поважний Станіслав Федорович	24 серпня 2013	Орден Держави	указ	Ректор Донецького державного університету управління у 1992–2007 роках, доктор економічних наук, професор	За визначний особистий внесок у розвиток національної освіти, зміцнення наукового потенціалу Української держави, багаторічну сумлінну працю

Двоє  із ректорів це звання і  Орден Держави отримали із рук Президента Л. Кучми, дев'ятеро -  Президента В. Ющенка, троє - Президента В. Януковича. Троє із нагороджених ректорами уже не
працюють, В.В. Скопенко, на жаль, помер,  а десять -  продовжують вершити долі тисяч студентів і викладачів й сьогодні.Не будемо сьогодні говорити за те «геройство», наслідком якого стало удостоєння цих людей такого високого звання. Можливо, той «визначний особистий внесок у зміцнення освітнього потенціалу України» (а такі чи трішки інші слова є в кожному Указі про нагородження цих достойників) добре видно тим, хто сидить «нагорі», а не тяжко працює внизу. Але давайте спробуємо згадати, де були ректори ― Герої України у дні, коли їхні студенти піднялися разом із більшістю українського народу на революцію. Екс-ректор Львівського національного університету ім. І. Франка, екс-міністр освіти і науки України Герой України Іван Вакарчук у перші дня львівського студентського страйку вийшов на Майдан і закликав студентів боротися. Дуже хочеться сподіватися, що саме під егідою та за ініціативи Героїв України Леоніда Губерського та Ігоря Пасічника ректорати Національних університетів ім. Тараса Шевченка (м. Київ) та «Острозька академія» прийняли відозви із засудженням жорстокого побиття студентів на Євромайдані у Києві (хоч, відверто кажучи, могли б і ці ректори свою позицію висловити особисто). Але, на жаль, більше похвальних од співати нікому. Бо решта ректорів, яких від імені українського народу було названо Героями України ― промовчали. І це у той час, коли тим же студентам, десяткам і сотням тисяч майданівців так потрібне слово підтримки. Але від людей, яких можна було б назвати елітою нації, подібних слів ніхто не почув. Цікаво, що від них ніхто не чув і публічної підтримки протилежної точки зору. Чому ж промовчали ректори Герої України? Маємо лише один варіант відповіді на це запитання: вони злякалися і звично вирішили відсидітися в кущах.

 Зрозуміло, що ректорам є чого боятися. Бояться втратити теплі і затишні кабінети, персональні автомобілі, заробітні плати, які є у 20-30 разів є більшими від тих, що їх отримують професори і доценти; можливість отримати до чергового ювілею медальку чи орденок; потрапити до майже безмежного вже списку лауреатів Державної премії в галузі освіти;  позбутися підлабузників і фарисеїв, коханок і задушевних партнерів по преферансу в елітних саунах... А більше всього бояться втратити пансько-поблажливе ставлення до них високих і маленьких чиновників Міністерства освіти, голів, підголів і клерків обласних і районних державних адміністрацій. Бо ж тоді може «закінчитися» таке славне ректорське життя. А іншого, поза ректорською посадою, вони уявити собі не можуть. То невже за таких умов їх буде цікавити освіта, майбутнє країни? Для переважної більшості нинішніх українських ректорів студент ― це гвинтик, наявність якого в університеті забезпечує отримання коштів або з бюджету, або, що набагато краще, із кишені того ж студента чи його батьків. Всі інші питання ― другорядні: повальна купівля дипломів і звань, низька якість освіти і окозамилювання, фізична, духовна і академічна  занехаяність вишів. Головне ― ріст кількості студентів, що гарантує додаткові фінансові потоки, з якими давно навчилися відмінно справлятися, та гарні стосунки з начальством. Саме за це дають ордени та інші брязкальця, премії та посади.

Пишучи ці рядки, згадав випадок кількарічної давності. На засіданні колегії Міністерства освіти і науки розглядалося подання Вченої ради одного із київських університетів про представлення його ректора до звання Герой України.  Несподівано один із членів колегії запропонував рішення прийняти таємним голосуванням. Пропозиція, як кажуть у народі, «зависла в тиші». Міністр І. Вакарчук попросив проголосувати за цю пропозицію. Вона була підтримана перевагою в один голос. Зате результати таємного голосування були вражаючими: члени колегії пропозицію Вченої ради не підтримали... З того часу ректор із ініціатором розгляду питання шляхом таємного голосування не спілкується... Таким великим було бажання стати іще одним «героєм». Між іншим, студенти цього університету, кілька днів тому, протестуючи проти дій ректорату, забарикадували двері своєї «alma mater», вимагаючи надати їм можливість реалізувати свої конституційні права на участь у мітингах та на висловлення власної думки. Студенти виявилися більш свідомими громадянами України, аніж їхні наставники на чолі з ректором ― недавнім самопретендентом на звання  Героя України.

Колись класик української літератури Іван Котляревський писав: «Любов к Отчизні, де героїть, там сила вража не устоїть, там грудь сильніша од гармат». Після останніх подій більшість наших ректорів, які відзначені найвищою відзнакою - Орденом Держави, якось і негоже називати Героями України. Бо останні мають бути такими не перед тими, хто нагороджує чи подає до нагородження, а для тих, задля кого вони працюють. Насправді вони такими не є, і після останніх подій вже ніколи й не стануть. Як, до речі, не стануть також більшість їхніх колег, які зачиняли двері перед студентами, забороняли йти на Майдани, погрожували земними і неземними карами. Тих ректорів, які чинили справедливо, по совісті й педагогічній честі, можна перерахувати на пальцях обох рук. Тих, хто публічно заявив свою позицію – ще менше.  Пальців однієї руки вистачить для перерахунку тих керівників вишів, які  очолили  колони студентів під час їхнього маршу.   Тож дуже хочеться вірити в те, що після вдалого завершення революції в наших університетах відбудеться подія, яка уже назріла. Йдеться про люстрацію ректорського корпусу. Лише провівши її, Україна зможе розпочати реальні реформи в системі вищої освіти. Провести люстрацію повинні студенти разом із тими професорами і викладачами, які підтримують європейське майбутнє України. У кожному університеті ці люди добре відомі.  Якщо цього не буде зроблено, наші «славні» ректори, як "герої", так і ті, що стоять у черзі на "обгероєння", знову зуміють пристосуватися до нової влади. Досвіду, як і очей в Сірка, їм не позичати. Згадайте весну 2010 р., коли велика група ректорів підписала звернення на політичну підтримку курсу нинішнього міністерства, проти якого нині повстала вся студентська Україна.  Думаю, що в деяких ректорських кабінетах текст нового подібного звернення уже готується.

                                                                    Ігор Лікарчук