Але раз прийшов до нас у бібліотеку новий підручник, то треба ж його хоча б одним оком глянути. І навіщо? Краще б очі мої повилазили.

Що став читати, спитаєте ви? Шкільний підручник з новітньої історії — «Ладиченко Т.В. Всесвітня історія: Підруч. для 11 кл. загальноосвіт. навч. закладів (рівень стандарту, академічний рівень). — К.: Грамота, 2011. — 224 с.: іл.». Коли читав? Та у рік видання — у 2011 році. Чому опублікував лише у 2013 році? Тому що наївно сподівався, що автор чи рецензенти побачать там свої помилки та повиправляють їх.

Чи багато прочитав, спитаєте ви? Ні, лише одну четверту сторінку — звернення авторки до одинадцятикласників.

Що привернуло мою увагу? Звичайно абзац, де авторка рекомендує користуватися інтернет-сайтами. Я давній інтернетоман, тому зраділа душа моя, затріпотіла від радості. Невже знайду цікаві сайти з історії, про які не знав до сьогодні?

І штовхнув мене нечистий під руку і сказав потойбічним голосом «Перевір посилання!». І я перевірив. Навіщо я його послухав!? Перевірив всі до єдиного — аж чотири подані посилання. І ось що в мене вийшло.

За першим поданим посиланням розташований сайт російських аматорів. Жодного прізвища історика-фахівця серед авторів сайту замічено не було.

За наступною поданою авторкою адресою на сайті представлені книжки переважно по давній, середньовічній та новій історії. В розділі «Источник» (подаю мовою оригіналу) представлена лише книжка «Громыко А.А., Хвостов В.М., Земсков И.Н., Белов Г.А. Переписка Председателя Совета Министров СССР с Президентом США и Премьер-Министрами Великобритании во время Великой Отечественной войны 1941-1945 гг. Том I — 1957; Том II — 1957»). Чудові джерела! Вони багато що дадуть учням 11 класу для розуміння історії! В розділі «История» (мовою оригіналу) можна завантажити 161 книжку. З цього переліку подаю лише ті, які дотичні до новітньої історії другої половини ХХ століття. Дочитайте цей перелік до кінця, не пожалкуєте, і зверніть увагу на роки видання:

• 28 героям-панфиловцам посвящается — 1979;
• Всемирная история. Энциклопедия. Том 1 — 1956; Том 2 — 1956; Том 3 — 1957; Том 4 — 1958; Том 5 — 1958; Том 6 — 1959; Том 7 — 1960 (книжка чудова, проте були і новіші видання на цю тему);
• История Второй Мировой Войны. 1939-1945. Том 1 — 1973; Том 2 — 1974; Том 3 — 1974. «Супер! Супер! Супер!», закричала б Тіна Кароль, якби прочитала ці книжки. Дуже сучасне дослідження… Невідомо тільки, чи з цієї книжки авторка списала концепцію викладу Другої світової війни, чи з наступної — История Коммунистической партии Советского Союза. Наглядное пособие в 4-х вып. Выпуск второй — 1964. Мабуть, писалося з обох книжок;
• Полководцы Великой Отечественной — 1988;
• Волков Ф.Д. За кулисами второй мировой войны — 1985;
• Гафурова Б.Г., Зубока Л.И. Хрестоматия по Новейшей истории в трёх томах. Том 1 (1917-1939 документы и материалы) — 1960; Том 2 — 1960; Том 3. Часть 1 (1945-1960 документы и материалы) — 1961;
• Горшенина К.П. Нюрнбергский процесс. Том 2 — 1955 (один том і так далеко не повного видання в СРСР матеріалів Нюрнберзького процесу);
• Горшков С.И. Пятый донской. Воспоминания ветеранов 5-го гвардейского Донского казачьего кавалерийского Краснознаменного Будапештского корпуса — 1979;
• Громыко А.А., Хвостов В.М., Земсков И.Н., Белов Г.А. Переписка Председателя Совета Министров СССР с Президентом США и Премьер-Министрами Великобритании во время Великой Отечественной войны 1941 - 1945 гг. Том I — 1957; Том II — 1957 (знову незабутній Андрій Андрійович!);
• Жуков Г.К. Воспоминания и размышления. В 3-х т. Т. 1 — 1985; Т. 2 — 1985; Т. 3 — 1986 (чергове видання, «відредаговане» покійником — порівняно з попереднім виданням там є зміни, хоча Жуков давно відійшов у кращий світ на момент його виходу);
• Кондратьев В.А., Политов З.Н. Говорят погибшие герои. 1941-1945 гг. — 1979;
• Степанова О.Ю. Болгария в период Второй мировой войны — 2008 (найновіша книга, з тих, що присвячені періоду!)
• Яковлев Н.Н. США и Англия во второй мировой войне — 1961.

Нагадаю, що в переліку — 161 книжка! В принципі, нічого проти цих книг я не маю і як історик розумію їхню історіографічну цінність. Проте як український педагог я питаю: «А що, нічого новішого ні російською, ні українською мовою за останні 20 років не вийшло?». Чи в Росії й Україні останні 20 років займалися виключно «фальсифікацією історії» і треба «повертатися до джерел». Щоправда, джерела дещо замулені й трохи запліснявіли, проте будемо пити!?

Розглядати інші списки книжок на сайті, вибачте, полінувався. Може, там і є щось новеньке. Зайдіть, подивіться…

За адресою знаходиться англомовний сайт невідомих авторів. Знайти для себе щось про події новітньої історії другої половини ХХ ст. я так і не зміг, хоча й чесно намагався.

Наступне посилання в авторки підручника написано у зверненні до учнів так worldhistorypictures/photo2.html. Насправді — посилання повинно бути (але це, мабуть, задовго чи на сторінку не вміщувалося, не знаю). Це фотогалерея названого вище сайту. Тут представлені фотографії різних періодів історії, найближчий до нашої теми — період з 1900 по 1919 рік. Як на мене (звичайно, не фахівця), то це перша половина ХХ ст., а підручник авторки присвячений другій половині ХХ — початку ХХІ століття.

А як же сильно порадувало мене наступне посилання Це особиста сторінка Євгена Наумова (хто такий, чому його сторінка така цінна для авторки?) під назвою «Записки юриста. Право, право и… налево» (мовою оригіналу). Дійсно тут є:

• відеофрагмент фільму «Визволення» («Освобождение») з піснею М.Ножкіна «Останній бій» («Последний бой»). Гарна пісня, мені особисто подобається. Серйозно, без жартів! Навіть відкрию вам секрет… Коли я навчався в СШ №8 м. Кривого Рогу (це було понад 30 років тому), то саме під цю пісню завжди виступав наш «Б» клас на святі патріотичної військової пісні (хто пам’ятає таке радісне свято в радянській школі?);
• одне фото — «Ликующий народ на улицах Софии (Болгария) в день вступления Красной Армии в город. 15 сентября 1944 г. Место съемки: Болгария, София. Автор съемки: не установлен»;
• хрестоматійне фото — «Знамя над Рейхстагом. 1945 г. Место съемки: Берлин. Автор съемки: Капустянский А. Б.»;
• «и еще много чего…» як пише автор, на жаль того «многого» я не знайшов. Щоправда, на сторінці справа побачив посилання «1941-1945», натиснув, а там знову… відеофрагмент фільму «Визволення» («Освобождение») з піснею М. Ножкіна «Останній бій» («Последний бой») і два описаних вище фото.

Але найбільше я порадів посиланню http:// Саме так, навіть без крапки наприкінці. От « і все тут! Просто протокол передачі даних, що використовується в комп’ютерних мережах. Набери в браузері « і шукай, що душа забажає, в тому числі — і матеріал з новітньої історії!

Особисто для себе я зробив такий висновок і ніяким чином не нав’язую його іншим читачам — так, просто інформую… Авторка, чи той, хто криється за прізвищем авторки, тримає учнів і вчителів «за лохів» (вибачте за дещо некоректне словосполучення). Інше некоректне, що спадає на думку — це поширене зараз гасло — «Піпл схаває!». І «піпл хаває»… Аж до дурноти… І це при тому, що книжка начебто пройшла наукову експертизу в Інституті історії України НАН України, а психолого-педагогічну експертизу проводив Інститут педагогіки НАПН України (принаймні, так заявлено в підручнику). І жоден з експертів, мабуть, не перевірив жодного посилання. А для чого ж, правда? Книжка видається, роздається по школам, по ній навчаються… А чого саме? Та зневаги до інших, до самого себе… Але це так, «музика навіяла», бо конче відчуваю сувору необхідність звернутися до Інституту педагогіки «на предмет освидетельствования», ба більше — пройти психолого-педагогічну експертизу.

А скільки корисних Інтернет-посилань можна було б запропонувати учням! Я особисто своїм студентам настійливо рекомендую сайт Інституту історії України НАН України — Ось де дійсно величезна кількість ФАХОВИХ сучасних статей, монографій, в тому числі — і з новітньої історії. А сайти наших провідних університетів, які теж містять тони цікавої і дотичної інформації! Та що там казати, нехай авторка звернеться до мене — я сотні цікавих фахових сайтів порекомендую і їй, і її студентам. Але ж не звернеться…

Багато інтернет-посилань можна було б подати в новому підручнику, проте ЖОДНЕ з запропонованих авторкою посилань не має фактично ЖОДНОГО відношення до новітнього періоду історії, який висвітлюється в підручнику.

І викликає той список щонайменше здивування, як викликає здивування і постійна анонімність авторів, які проводять різноманітні експертизи шкільних підручників. Дуже хотілося б подивитися в очі тим анонімам, які проводять такі «чудові» експертизи.

У США всі закони, що приймаються конгресом, мають конкретних авторів — один автор від палати представників, інший — від сенату. Наприклад, «закон Тафтла-Хартлі». У демократичній країні це робиться задля того, щоб пересічний американець, якщо з чимось у законі не згодний, мав право подати на конкретного законотворця в суд. Я не мрію про таке в законодавчій системі України — далекувато нам до 200-річної американської традиції. А ось хоча б прізвища рецензентів шкільних підручників, як то було до останнього часу, необхідно було б повернути. А так — жодної довіри ані до автора підручника, ані до рецензуючих структур у мене немає й бути не може. Все це — результат «закритих» конкурсів підручників, залучення «необхідних» авторів для їх написання. Сумно…

Гей, Росинанте, шкутильгай-но до стайні, може, ще підбереш своїми слинявими губами крихти та зернята, що впали на підлогу…

 Віталій Дрібниця

викладач суспільних дисциплін

Комунального закладу «Білоцерківський гуманітарно-педагогічний коледж»,

учитель-методист, спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії