Національний проект «Відкритий світ» — один з 16-ти Національних проектів, що затверджені Президентом України і Кабінетом Міністрів України у 2010 році як пріоритет в соціально-економічному розвитку країни.

Метою Національного проекту «Відкритий світ» оголошено створення єдиного національного інформаційного середовища, до якого за допомогою новітніх інформаційно-телекомунікаційних технологій можливо залучити усіх учасників навчального-виховного процесу: учнів, учителів, батьків, адміністраторів мультимедійних освітніх баз даних.

За словами очільників Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами, його реалізація на першому етапі, що триватиме 4 роки, дасть можливість забезпечити учнів доступом до навчання з використанням новітніх технологій, які включатимуть високу інтерактивність, повномасштабну мультимедійність, імітаційне моделювання, здатність до модифікації і творчості, а також забезпечать запровадження в системі освіти п’ять нових педагогічних інструментів: інтерактив, мультимедійність, моделінг, комунікативність і креативність учня.

Не будемо в черговий раз підкреслювати важливість інформатизації освіти, зауважимо лише те, що Україні потрібно знову наздоганяти інші країни світу, де перехід освіти в нову якість вже відбувся або відбувається прискореними темпами.

Для того, щоб розуміти, як слід проводити інформатизацію освіти на сучасному рівні, варто згадати те, що було, і проаналізувати нинішній стан. У процесі інформатизації освіти України можна виділити такі етапи:

— перший — 1985-1991 роки — це запровадження в усіх школах нового навчального предмету «Основи інформатики і обчислювальної техніки», яке супроводжувалося розробкою навчальної і методичної літератури, підготовкою педагогічних кадрів, випуском комп’ютерів для шкіл та інших навчальних закладів;

— другий етап — 1992-2000 роки — має декілька суперечливих ознак; з одного боку, це впровадження у навчальний процес нової шкільної програми, побудованої на засадах підготовки грамотного користувача замість малокваліфікованого програміста, проведення Міністерством освіти України першого відкритого міжнародного конкурсу на кращий комп’ютер для освіти; з іншого — це відмова від централізації коштів на придбання комп’ютерної техніки для шкіл, ліквідація Фонду алгоритмів і програм, фактичне припинення фінансування розробок нових програмних засобів навчального призначення і т.ін.;

— третій — з 2000 року — пов’язаний з ініціативами Президента України стосовно інформатизації країни в цілому і освіти зокрема; саме за дорученням Глави держави Кабінет Міністрів розробив і затвердив першу програму інформатизації шкільної освіти і виділив суттєві кошти на її реалізацію; на цьому етапі практично кожна старша школа була оснащена принаймні одним комп’ютерним класом, більшість з яких отримали доступ до всесвітньої інформаційної мережі Інтернет.

Однак і на цьому етапі не всі можливості були використані повною мірою. Зокрема, в Міністерстві освіти і науки так і не було створено підрозділ, який відповідав би за програму інформатизації освіти. Як один з наслідків цього — МОН закуповує комп’ютерні класи, які комплектуються програмними засобами, що добираються у ході так званих «конкурсів», однак ніхто в міністерстві не аналізує, як використовуються ці комп’ютери і програмні засоби у навчальних закладах, наскільки вони ефективні і як впливають на якість освіти.

Відсутність у міністерстві окремого підрозділу призвела також і до того, що низка проблем, пов’язаних з інформатизацією освіти, так і залишилася невирішеною, немов би «законсервованою» на багато років.

І от новий етап: Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами в рамках реалізації проекту «Відкритий світ» восени 2013 року провело конкурс щодо добору 2000 середніх шкіл, яким буде надано сучасне комп’ютерне і мультимедійне інтерактивне обладнання на загальну суму понад 5 млрд. гривень. Взагалі ж проголошено, що до 2015 року всі середні школи України будуть обладнані новітньою технікою та підключені до мережі Інтернет.

У черговий раз всі зусилля і ресурси спрямовуються лише на технічне забезпечення інформатизації освіти. Поза рамками проекту «Відкритий світ» залишилися такі питання, як підготовка вчителів, розробка електронних освітніх ресурсів і забезпечення вільного доступу до них, формування нового — комп’ютерно орієнтованого — змісту освіти, створення новітніх методик навчання тощо.

Щоб уникнути повторення помилок попередніх періодів, варто почати з визначення результату, який бажано досягти в ході реалізації проекту. Якщо мова йде про інформатизацію освіти, то за бажаний результат можна прийняти твердження засновника і керівника корпорації Microsoft Білла Гейтса, який сказав, що «однією з найголовніших якостей особистості в сучасних умовах, що потрібно формувати і розвивати зі шкільної лави — це вміння працювати з потоками інформації». Іншими словами, мова йде про інформатичну компетентність людини. Виходячи з такого тлумачення, можна говорити про окремі складові проекту «Інформатизація освіти».

Не слід до інформатизації освіти, як і в попередні роки, підходити лише з точки зору кількості встановлених комп’ютерних класів чи проданих населенню комп’ютерів. Це стосується, певним чином, ініціативи агентства з Національних проектів, відповідно до якої пропонується «забезпечити» школярів спеціальними комп’ютерами для навчальних цілей — нетбуками (за умови, що батьки будуть купувати їх за «академічною» ціною у 2 тисячі гривень). Той, хто починав комп’ютеризацію освіти з 1985 року, пам’ятає, як у ті часи був організований на державному рівні випуск «спеціальних» комп’ютерів для шкіл і до чого це призвело. Лише згодом прийшло розуміння того, що в школах мають бути найсучасніші комп’ютери, інакше їхнє ефективне використання в навчальному процесі неможливе.

Електронні підручники та енциклопедії, що вийшли на ринок навчальної літератури протягом останнього десятиліття, не набули поширення в освітньому середовищі, оскільки їхнім створенням займалися переважно професійні програмісти, для яких головним пріоритетом був комерційний успіх продукту. Однак інформатизацію освіти слід розглядати як складну наукову проблему і залучати до її вирішення дидактів, психологів, фахівців з теорії освітніх систем, аналітиків, практичних працівників. Тому в питанні наукового і організаційного забезпечення інформатизації освіти актуальними є такі задачі:

1. Аналіз змісту навчальних предметів з точки зору формування комп’ютерно орієнтованого освітнього середовища.

Такий аналіз має за мету встановлення меж необхідної комп’ютерної підтримки кожного навчального предмета, створення електронних навчальних посібників, розробку і запровадження комп’ютерно орієнтованих методичних систем навчання (вивчення окремих предметів). Головне завдання — це підготовка навчальних посібників, до змісту і структури яких вже закладено необхідну комп’ютерну підтримку з метою уникнення інформаційного перевантаження учнів і поліпшення якості освіти.

Ще одне завдання, що має бути вирішене в ході аналізу змісту освіти — це гармонійне, педагогічно виважене поєднання традиційних освітніх технологій та ІКТ. Адже запровадження нових технологій навчання має сенс лише тоді, коли науково обґрунтовано підвищення ефективності освітнього процесу і досягнення більш високої якості освіти в порівнянні з традиційними методиками. Інакше застосування засобів ІКТ може перетворитися на досить «дорогу іграшку».

2. Випуск навчальної та методичної літератури, видання наукових і науково-популярних журналів.

На сьогодні в Україні є дуже обмежена кількість наукових видань і лише одна (!) методична газета для вчителів, де розглядаються питання інформатизації освіти. Зрозуміло, що така кількість періодичних видань не відповідає потребам освіти. Окремо слід наголосити на необхідності видання методичної літератури для вчителів-предметників, яка б забезпечувала підготовку до використання засобів ІКТ в навчальній діяльності. Також варто започаткувати науково-популярні видання для школярів і студентів.

3. Розробка електронних засобів навчального призначення.

Це одна з найбільш складних проблем сучасного етапу інформатизації освіти. Адже оновлення технічних засобів відбувається з такою швидкістю, що вже через 2-3 роки без відповідного програмного забезпечення все сучасне оснащення в школах перетвориться на «музейні експонати».

Нагальну важливість вирішення цієї проблеми декларують як в Міністерстві освіти і науки, так і в Державному агентстві з інвестицій та управління національними проектами. Міністерство вже другий рік займається створенням на базі підпорядкованого інституту депозитарію електронних освітніх ресурсів, а Державне агентство оголосило про створення окремого освітнього порталу для вчителів. Однак намагання автора знайти доступ до цих ресурсів через Інтернет успіху не принесли, хоч я фахово займаюся питаннями інформатизації освіти з квітня 1985 року і є співавтором декількох програм шкільного курсу «Основи інформатики і обчислювальної техніки». Швидше за все, реально такі освітні ресурси ще не існують.

В умовах України створення і поширення електронних освітніх ресурсів не може забезпечити отримання прибутків їхнім розробникам, оскільки ринок збуту досить обмежений. Тому слід повернутися до практики першого етапу інформатизації освіти, коли замовником розробки програмних засобів навчального призначення була держава в особі Міністерства народної освіти, а для їхнього поширення в школах була створена окрема структура — Фонд алгоритмів і програм.

Україна належить до світових лідерів за кількістю сертифікованих фахівців з високих технологій, тобто у нас є потенціал для забезпечення розробки цифрових освітніх ресурсів. І значна кількість таких фахівців працює у вищих навчальних закладах, що підпорядковані Міністерству освіти і науки. Міністерство могло б виступати замовником розробки програмного забезпечення навчального призначення, фінансуючи їх як наукову роботу відповідних університетів на умовах конкурсу на кращий продукт або цільового замовлення конкретних розробок. Інший шлях участі держави в цьому процесі — фінансування через Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами і Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації, на яке, за нещодавнім рішенням Кабінету Міністрів України, покладено виконання заходів з підтримки розвитку індустрії програмного забезпечення.

Держава має, з одного боку, виступати замовником з розробки електронних засобів навчального призначення; з іншого — створювати умови для залучення приватного капіталу в цю галузь. А це потребує окремих законодавчих рішень, до яких Україна ще не готова.

Розробка електронних засобів навчального призначення має супроводжуватися створенням методичної ради з сертифікації вказаних засобів з метою уникнення попадання до навчальних закладів продукції, що не відповідає дидактичним, психологічним, ергономічним, екологічним, санітарно-гігієнічним та іншим вимогам. Зрозуміло, що розробка таких вимог — це окрема наукова і управлінська задача.

4. Вивчення, аналіз і узагальнення досвіду використання комп’ютерно орієнтованих засобів навчання, розробка на цій основі нових методик застосування засобів ІКТ у навчальній діяльності.

Як вже відзначалося, сьогодні відсутня система науково-методичного та організаційно-управлінського супроводження використання засобів ІКТ у навчальній діяльності. Без створення такої системи неможливо оцінити ефективність тих чи інших засобів, доцільність їхнього використання в навчальному процесі, можливості удосконалення тощо.

Окремо слід розглянути питання про кадрове забезпечення інформатизації освіти і підготовку педагогічних працівників до роботи в умовах комп’ютерно орієнтованого освітнього середовища. Адже можна встановити в навчальних закладах найсучасніші комп’ютери, надати потужний доступ до Інтернету, найкращі програмні та інтерактивні засоби, але якщо вчитель не володіє ні технологіями, ні методикою використання комп’ютерно орієнтованих засобів навчання, то всі гарні слова про сучасну школу залишаться лише словами.

Хибним є уявлення про те, що питання інформатизації навчального процесу в кожній окремо взятій школі має вирішувати вчитель інформатики. Така думка з’явилася на самому початку запровадження основ інформатики в школі понад років 25 тому і дотепер пропагується окремими керівниками освіти. Сьогодні кожен (!) вчитель-предметник має володіти засобами ІКТ і методикою їхнього застосування в навчальному процесі.

5. ІКТ та управління освітою. Оцінка навчальних досягнень.

Використання засобів інформаційно-комунікаційних технологій в управлінні освітою не можна зводити лише до збирання і обробки різноманітної статистичної інформації про стан системи освіти, до організації електронного документообігу і т.п. Мають бути забезпечені більш глобальні задачі управління системою освіти на різних рівнях, що знову ж таки потребує окремих наукових, організаційних і технічних рішень.

Засоби ІКТ надають величезні можливості в організації оцінки навчальних досягнень учнів шкіл, слухачів профтехосвіти, студентів вищих навчальних закладів. Сьогодні вже працює окрема система зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень випускників середніх загальноосвітніх закладів. Наступний крок в середній освіті — забезпечення незалежного тематичного і підсумкового оцінювання, починаючи з 5-го класу і аж до випуску зі школи. Це дозволить вирішити низку проблем, що пов’язані з аналізом змісту освіти, з оцінюванням якості освіти в цілому і роботи окремого навчального закладу зокрема, нівелюванням впливу суб’єктивних факторів тощо.

6. Створення індустрії інформатизації освіти, що передбачає, зокрема:

— розробку і виробництво (закупівлю) комп’ютерної техніки і супутнього обладнання, комп’ютерно орієнтованих засобів навчання;

— виробництво і розповсюдження електронних засобів навчального призначення; відновлення діяльності Фонду програмних засобів;

— створення мережі технічного і програмного обслуговування навчальних закладів, оновлення техніки і програмного забезпечення.

 Вирішуючи завдання інформатизації освіти, не можна забувати про суперактуальну для України проблему здоров’я школярів. Ми всі знаємо, що створити безпечний комп’ютер неможливо. Тому слід припинити будь-які спроби залучення до комп’ютерної освіти дітей молодшого шкільного віку, чітко регламентувати і контролювати дотримання норм безпеки при роботі з комп’ютерами учнів середніх і старших класів. Інша складова цієї проблеми — стан психічного здоров’я школярів, які «зависають» в Інтернеті, практично не спілкуються з однолітками або все спілкування зводиться до обговорення якостей нового «навороченого ґаджета» тощо. Ми вважаємо, що проблема фізичного і психічного здоров’я школярів в умовах комп’ютерно орієнтованого освітнього середовища — це предмет окремих наукових досліджень, результати яких мають визначати всі подальші кроки на шляху інформатизації освіти.

Григорій Григорович Науменко,

Заслужений працівник освіти України,

 кандидат філософських наук