У роботі круглого столу взяли участь:

Л. Гриневич, голова Комітету з питань науки та освіти Верховної Ради України; І. Лікарчук, директор неурядової організації "Центр тестових технологій і моніторингу якості освіти"; С. Ніколаєнко, голова Громадської організації освітян і науковців України, екс-міністр освіти і науки України; П. Полянський, директор Центру освітнього моніторингу; І. Бекешкіна, директор Фонду "Демократичні ініціативи"; Є. Стадний, експерт ГО "Центр досліджень суспільства:; Л. Паращенко, почесний Президент Асоціаціїї приватних навчальних закладів України; Г. Касьянов, викладач, громадський діяч; В. Ковтунець, експерт програми Альянс USETI. 

                                                                       ПРЕС-РЕЛІЗ

                                     "круглого столу" "Украінська освіта 2013. Підсумки і прогнози"

Неурядова організація «Центр тестових технологій і моніторингу якості освіти» разом із інтернет-порталом «Освітня політика» (www.education-ua.org) у період із 15 до 30 грудня провели експертне опитування «Освіта України 2013. ТОП-10», під час якого керівникам закладів освіти різних типів, представникам громадських організацій, науковцям, представникам батьківської спільноти пропонувалося визначити 10  найбільш значущих (як у позитивному, так і в негативному аспектах) подій в освіті України, що відбулися в  2013 році.

В опитуванні взяли участь 247 осіб. Аналіз відповідей учасників опитування дозволив визначити такий рейтинговий перелік основних подій в освіті  України 2013 року.

Позитивні:

1. Вияв активної громадянської позиції українського студентства у створенні Майдану як платформи боротьби суспільства за демократію, справедливість і чесну владу.

2. Початок роботи  із підготовки нової редакції Закону України «Про освіту».

3. Збереження системи зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень при вступі до вищих навчальних закладів.

4.  Внесення до Верховної Ради України проекту Закону «Про вищу освіту», підготовленого робочою групою акад. М. Згуровського.

5. Початок роботи перших в СНД безкоштовних on-line курсів на базі Національного університету ім. Т. Шевченка.

6. Реалізація спільного пілотного проекту групи роботодавців (АТ «Систем Кепітал Менеджмент») та Міністерства освіти і науки України з модернізації професійних стандартів та їхнього впровадження в освітні програми для окремих галузей знань.

7. Початок обов'язкового вивчення другої іноземної мови у 5-х класах загальноосвітніх шкіл України.

8. Оприлюднення інформації про поліпшення загальних результатів участі українських школярів у міжнародному порівняльному дослідженні TIMSS-2011.

9. Традиційно вдалий виступ українських школярів і студентів на всесвітніх предметних олімпіадах та на літній і зимовій спортивних Універсіадах.

10. Прорив в «Інтернетизації» України: кожен другий українець віком від 15 років постійно користується Інтернетом (п'ять років тому – лише кожен четвертий українець).

Негативні:

1. Антигромадянська та антипедагогічна позиція більшості ректорів українських ВНЗ, які не підтримали студентів у їхній боротьбі за громадянські права, та перешкоджали їм у цьому.

2. Ухвалення «Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року».   

3.«Моніторингове» дослідження якості загальної середньої освіти , як квінтесенція формалізму і лицемірства в управлінні українською освітою та яскравий вияв міністерської протекції інтересів комерційних структур.

4. Подальше погіршення соціального статусу працівників освіти. 0,5 млн. людей України повсякденно здійснюють подвиг «бути вчителем», працюючи за зарплату у 4,5 разів меншу, ніж у Польщі.

5. Подальша «оптимізація» мережі загальноосвітніх навчальних закладів. 1 вересня 2013 року в Україні не відкрили двері для своїх учнів 378 шкіл, порівнюючи із 1 вересня 2012 року.  

6.Підручникові війни: видання з помилками підручників для початкової школи, історії України, англійської мови;  заборона використання в навчальному процесі підручників та посібників, що видані в попередні роки.

7. Подальша девальвація Державної премії  України у галузі освіти.

8.Внесення до Верховної Ради України проекту Закону «Про вищу освіту», підготовленого народними депутатами М. Сорокою, С. Ківаловим, Г. Калетніком та підтриманого Міністерством освіти і науки України.

9. Оприлюднення результатів міжнародного  порівняльного дослідження PISA-2012. Відсутність українських  школярів серед його учасників.

10. «Історія» з ректором Національної податкової академії Петром Мельником.

Учасники «круглого столу», обговоривши ці результати, висловили власне бачення подій і перспектив розвитку освіти в Україні у найближчий час.

Так, Голова Комітету Верховної Ради України з питань науки та освіти Лілія Гриневич вважає, що минулого року в освіті продовжувалася криза, яка поглиблюватиметься у 2014 році. У бюджеті на наступний рік знову закладено недофінансування галузі.  Внаслідок цього далі закриватимуться школи, а витрати перекладатимуться на батьків. Це означає, що поглиблюватиметься розрив між освітніми можливостями дітей із сімей з різним матеріальним становищем. Освіта в Україні відтворює бідність – це ключовий виклик, який у поточному році стоїть перед суспільством, батьками, вчителями, місцевим самоврядуванням, Комітетом з питань науки та освіти.

Голова Громадської організації освітян і науковців України, екс-міністр освіти і науки України (ГРОНО) Станіслав Ніколаєнко зазначив, що минулого року галузі не додано, до передбачених Законом про освіту, майже 30 мільярдів гривень. Як і раніше, в освіті квітне подвійний негативний відбір для вчителів: до педуніверситетів вступають, як правило, ті, хто не пройшов в інші престижні університети. А потім вже кращі випускники, які стають вчителями, йдуть до школи і згодом змушені переходити працювати в інші галузі економіки із-за низької зарплати. Погіршується стан наукової-дослідницької роботи в університетах. Практично в минулому році вона не фінансувалась, що неминуче відбивається на якості підготовки випускників вузів. Українська освіта і наука ще тримається на тих патріотах-педагогах, які свято вірять в корисність справжньої освіти і виховання.

Директор неурядової організації «Центр тестових технологій і моніторингу якості освіти» Ігор Лікарчук вважає, що основним гальмом у розвитку освітньої системи є застаріла консервативна бюрократично-адміністративна система управління нею, неадекватні вимогам сьогодення економічні механізми її функціонування, відсутність дієвих механізмів забезпечення якості. В українській системі освіти практично не здійснюється  реформування, що підтверджується результатами on-line опитування, проведеного порталом «Освітня політика» у грудні 2013 р. 77,4% його учасників стан реформування оцінили оцінкою «1» (за п’ятибальною системою), 11,3% - «2», 9,4% - «3», 2,1% - «4», 1,3% - «5».

Павло Полянський, директор Центру освітнього моніторингу, вважає, що у 2013 році збереглася тенденція, яка розпочалася в 2010 році, коли освітня діяльність на рівні навчальних закладів, педагогічних колективів та регіонів майже не пов'язана із політикою в галузі освіти, що практикується теперішнім міністром освіти та його оточенням. Маємо ситуацію, яку можна охарактеризувати як «два світи ― два способи життя». Результати презентованого опитування доводять, що минулого року на центральному рівні не було здійснено хоч б одного значущого кроку  загальнонаціонального масштабу в напрямку подолання глибокої кризи в освіті.

 Лише до 10% подій, віднесених опитаними експертами до позитивних, причетне профільне міністерство. Натомість, до рейтингу, у якості позитивних подій, потрапили студентський протестний рух проти такої політики, а також інноваційні пошуки на рівні місцевих ініціатив.
До речі, результати опитування корелюються із дослідженням інтересу з боку ЗМІ та в соціальних мережах до тих чи інших процесів в освіті упродовж 2013 року, що його здійснив Центр освітнього моніторингу.
Павло Полянський висловив думку, що ні від теперішнього міністра, ні від теперішнього уряду не слід сподіватися поліпшення ситуації й у 2014 р. Суспільству належить максимально зберегти в освіті те, що в ній ще вціліло, й паралельно готувати зміни, що можуть бути реалізовані після 2015 року.

Директор Фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна визначила 2013 рік у сфері освіти як велику затяжну паузу, коли хронічні хвороби освіти (корупція, відірваність навчального процесу від потреб ринку праці, низька якість освіти тощо) просто ігнорувалися, перебуваючи на периферії політичного життя країни. Єдиним позитивом року, що минув, Ірина Бекешкіна вважає те, що Міністерству освіти та науки і в цьому році таки не вдалося протягти через Верховну Раду підготовлений у його надрах Закон про вищу освіту, який би істотно погіршив ситуацію у вищій освіті, перш за все – обмеживши роль зовнішнього незалежного оцінювання і повернувши корупцію та інші невід’ємні складові колишніх вступних кампаній. На її думку, у 2014 році – році, у центрі уваги якого буде президентська виборча кампанія, слід домагатися того, щоб питання реформування освіти були обов’язковою складовою громадських та політичних дискусій, причому у цілісному вигляді – від загальної концепції до конкретних планів, з термінами виконання та відповідальними особами.

На думку експерта Центру досліджень суспільства Єгора Стадного баланс згаданих позитивних і негативних подій чи явищ у 2013 році в черговий раз вказує на системні проблеми української освіти. Однією із найбільших проблем є закритість інформації або ж взагалі її відсутність. Тобто,  з однієї сторони існує обмеження доступу до наявної інформації: чи-то результати розподілу бюджетних місць, чи-то кошториси та штатні розписи університетів, чи-то декларації керівників навчальних закладів або ж інші суспільно важливі дані. З іншої сторони інформація про стан української освіти - і та, яка приховується, і та, яка доступна - є неповною. Сміливо можна сказати, що ні освітні чиновники, ні експерти, ні громадськість не знають багатьох показників про реальний стан української освіти. Наприклад, соціально-економічне становище викладачів, моніторинг відтоку українських студентів чи доля іноземних студентів в Україні, дані про реальне навчальне навантаження викладачів та вчителів та ін. Уся ця інформація є надзвичайно важливою, без неї проводити реформи практично неможливо. Саме тому доступ до інформації повинен бути відкритим, а значна частка державних ресурсів має йти саме на її збір та аналізі. А вже після цього зібрані дані мають стати підставою для прийняття рішень.

Почесний Президент Асоціації приватних навчальних закладів України Людмила Паращенко вважає, що у 2013 році посилилося дискримінаційне ставлення держави до приватних навчальних закладів, що виявилося у порушенні правил чесної конкуренції, відсутності рівних умов для функціонування навчальних закладів державної і приватної форм власності, ігнорування свободи вибору освіти та рівності прав дітей, які  навчаються в приватних закладах освіти.

Укрінформ, 9 січня 2014 року