Акценти

В нашому освітньому просторі дехто до сих пір тримається формулювання, що «Радянська система освіти була найкращою в світі». На цьому тлі все більш вагомо стали сприйматись деякі уточнення. По-перше, не найкращою, а однією з кращих до 70-х років минулого століття. По-друге, у частині фізико-математичної освіти — то так лишається з деякими поправками й донині. На рівні комплексного виміру, то можемо хіба що не дуже комплексувати від того, що ми поки що не у самому хвості світового освітнього рейтингу.

Показовим у цьому контексті виявився приклад Алжиру, який на початку 60-х років минулого століття, отримавши політичну незалежність від Франції, з ентузіазмом почав запроваджувати в себе радянську систему організації шкільної освіти замість її французького варіанту. До країни в супроводі перекладачів приїхали радянські вчителі та методичні спеціалісти з усіх напрямків шкільної програми та сфер шкільної діяльності. Але побачивши у дії радянське «чудо», алжирці ще до повалення лідера Національного Фронту визволення Ахмеда Бен Белли відмовились від радянської моделі уніфікованої школи і повернулись до французької системи поділу шкільних закладів на окремі початкову, основну (5-9 класи) та старшу (ліцеї) як ступенів поступової варіативної соціалізації молоді в доросле життя. Відтак алжирська молодь йде шляхом рівних можливостей, але різної самореалізації, яка є наслідком власної здатності та особистісного вибору. При цьому Алжир радо приймав на контрактну роботу до своїх ліцеїв радянських вчителів математики, фізики/хімії та біології зі знанням французької мови, а до технічних професійних ліцеїв — майстрів виробничого навчання в супроводі перекладача, який працював з декількома нашими спеціалістами. В алжирських ВНЗ також працювали наші викладачі наукоємного профілю, що знали французьку.

Це все до того, що порівняльні мотиви довкола стандартів нашого життя та стандартів інших народів можуть стати тим ЗЕРНОМ у свідомості нашого вчительства, з якого зростатиме суспільна потреба в змінах. Щодо останнього (потреби), то у нас з цим — дуже велике питання. У життєво-професійному досвіді більшості наших керівників нічого, окрім радянської практики, не було. При цьому лінія долі винесла їх з периферії на київські відомчо-партійні владні пагорби, подарувала новий матеріальний рівень як їм, так і їхнім дітям та внукам, не переймаючись особистими талантами останніх. Звісно, тепер як їм самим, так і їх помічникам хочеться спокою у цьому звичному світі, де вони виявились успішними, а тому не хочуть ніяких реальних зрушень в організації освітньої системи країни на сучасний лад. При цьому полум’яно-цинічної ораторської майстерності їм не бракує, а відтак у нас все називається по-новому, все прописано новими концептуальними дефініціями, а сутність залишається старою — авторитарно та суб'єктно залежною, без відкритих конкурентних суспільних ліфтів.

Від цього загальний рівень наших суспільних претензій на більш високі стандарти організації шкільного життя весь час штучно гальмується владними структурами. За основу береться формула: «Поки що ми не маємо такого економічного рівня, як розвинуті країни Європи та світу, а тому й наша школа вимушена жити за скромними мірками». А ось з цього моменту варто сказати: «А ну мить, зупинися». Давайте подивимось, а яке воно життя в звичайних, зовсім не престижних країнах світу і яка в них школа?

Порівняння

Користуючись Інтернетом, легко отримати порівняльні показники якості життя громадян різних країн. На додачу до цього візьмемо оте: «Критерієм істини є практика», тобто — практичне знання умов життя в іншій країні. Не від телевізійних чи екскурсійних вражень, а з практики живої діяльності всередині тієї чи іншої суспільної сфери іншої країни. У цьому контексті зауважу, що в радянські часи усі без виключення заздрили не лише дипломатам, шо були як з Олімпу, а й усім, кому випадало попрацювати по контракту за кордоном, тобто жити не в окремих поселеннях чи за посольськими мурами, а серед місцевих громадян. І не дарма. До прикладу, якби сучасні українські вчителі фізики чи хімії побачили матеріально-технічне та лабораторне забезпечення рядового алжирського ліцею 25-ти річної давнини, то від заздрості до чужинських колег, мабуть, висловились, як колись сказав один дивак: «Тільки й лишилося, що напитись та піти на пенсію за вислугою років».

Фасад

Давайте спочатку уважно оцінимо загальні державні цифрові показники:

Показники результатів діяльності	Україна	Алжир
ВВП (валовий)	176 млрд. дол.	209 млрд. дол.
Середній дохід на людину	3800 дол.	7600 дол.
Національні резерви	23,2 млрд. дол.	157 млрд. дол.
Зовнішній валовий борг	70 млрд. дол.	3,9 млрд. дол.
Імпорт	70 млрд. дол.	26 млрд. дол.
Експорт	57 млрд. дол.	63 млрд. дол.
Автомобільні дороги	169 000 км	180 000 км
Залізничні колії	23 000 км	4 000 км
Порти	34	40
Сторінки вікіпедії (зміст)	Велика кількість описової інформації і мало конкретних цифрових показників	Мінімум описової інформації і багато конкретних цифрових показників

Двір

Давайте подивимось, що там, у закордонному «дворі», з середини. Не має сенсу описувати життєві умови алжирського населення в деталях. Лише ескізно відзначу, що автомобільні дороги там ідеально пласкі, без жодних вибоїн, та скрізь освітлені — навіть до маленького пляжу чи невеличкого села. Всі газові та електричні підвідні комунікації до будь-якого будинку сховані під землею. Колись, коли ще не було метало-пластикових труб, в алжирській водопровідній мережі не було й іржі, бо водогінні стальні труби покривалися — як з середини, так і ззовні — шаром міді і з’єднувалися не різьбою, а пайкою у стикувальному місці, яке технарі зазвичай називають «папа-мама». Поліцейські у місті чи на дорозі нікого не зупиняють, а побачивши порушення, не кажуть: «Ваші документи», а приємним голосом просять: «Мсьє, тут паркуватися не можна, переїдьте, будь ласка».

Більш мотиваційним для нас може бути опис з середини, приміром, класичного пересічного академічного алжирського ліцею (10-12 класи). Інформацію про алжирський професійний ліцей могли б надати деякі українські колеги, які в свій час там працювали. Так, херсонський земляк якось вихідними у своєму профтехліцеї м. Аннаби підфарбував моє 14-річне тамтешнє авто «Сітроєн-GS». Мимохідь він показував тамтешнє обладнання та матеріали, про які його херсонське ПТУ при суднобудівному заводі не могло й мріяти. Доводилось мені бачити з середини також професійний ліцей м. Мостаганема, проти викладачів якого ми, радянські контрактники — здебільшого, викладачі місцевого університету, грали в футбол та волейбол. Команда, яка програвала, пригощала всіх учасників зустрічі піцою — алкоголь у країні не продається. Багато чого я дізнався від нашої перекладачки, що працювала з групою радянських профтехмайстрів. До речі, в Алжирі робочі дні, що стикуються зі святковими, не треба відпрацьовувати у наступні вихідні — вони просто також оголошуються святковими. На канікулах ніхто з педпрацівників на роботу не виходить. Працюють лише технічні працівники ліцею — по-черзі, щоб зробити поточні ремонтні роботи.

Що ж являє собою алжирський ліцей як соціомеханізм?

Матеріальному базису алжирського ліцею (будівля, двір, паркова зона, матеріально-технічне оснащення) можуть позаздрити ректори багатьох наших університетів, особливо новоспечених приватних ВНЗ у будівлях колишніх дитсадків чи НДІ. Територія ліцею займає не менше кварталу: головний вхід (для педагогів і техпрацівників) розташовується на одній вулиці, а другий (для учнів) — на іншій. Центральний вхід весь час контролює консьєрж, а вхід для учнів закривається через 5-10 хвилин після початку занять. Відкриють його тільки після перших двох пар (чотири уроки), щоб бажаючі могли вийти в місто під час 2-х годинної обідньої перерви. Ті учні, які живуть далеко, проводять час на території ліцею — у дворі або в кімнатах пансіону. Такий порядок назавжди знімає проблеми запізнень і фізичної втоми як учнів, так і вчителів. Один кут ліцейського двору займає котедж, що слугує житлом директору ліцею, його заступнику та інтенданту. Вони мають як власне житло, так і це — відомче.

Алжир, як і колишня метрополія — Франція, практикують обов'язкову ротацію керівників шкіл і ліцеїв. Якщо виникає питання: «А що у цьому хорошого?», то треба уточнити — кому: керівнику ліцею чи освітній системі з підготовки молоді? Однозначно, що на якість і результативність роботи педагогічного та учнівського колективів така ротація впливає позитивно. Замість закликів проти застою і кумівства, самовдоволення і кругової поруки технологічно чесна організація вводить простий працюючий механізм: кожен раз управлінцю треба відтворювати свій авторитет заново, в нових умовах. Так само як і «неротаційним» вчителям потрібно заново заявити про себе перед новим керівництвом. Саме для цього й існує відомче житло. Так воно стає опосередкованим чинником якості освіти.

Подібні механізми соціальної мотивації учнів та вчителів до кращої діяльності супроводжують тамтешню шкільну систему на кожному кроці. Так, для Алжиру є неприйнятним, щоб в одній будівлі (дворі) під керівництвом одного директора і силами одного вчительського колективу здійснювати навчання дітей молодших, середніх і старших класів одночасно. Таке для них поза межами здорового глузду. Кожна шкільна ступінь — це ОКРЕМИЙ системний щабель, зі своїм будинком та подвір’ям, директором та педагогічним колективом. Знаю, що вчитель основної школи на ставку має 24 години на тиждень, вчитель ліцею — 19,5 години, а викладач університету — 12. На ставку вчитель легко забезпечить всім необхідним непрацюючу дружину і декількох дітей. На початку кар'єри він буде їздити на старому авто і жити у багатоповерхівці, якою опікується держава, а ставши досвідченим фахівцем, зможе обзавестися індивідуальним житлом з двориком, гаражем та новим автомобілем.

Тестування рівня підготовленості учнів не віддається в руки суб'єкта, який сам же і вчить дітей або збирається вчити. Воно здійснюється цим же вчительським ресурсом в рамках його робочого часу, але у формі незалежної атестаційної процедури високої об'єктивності. Мене, як і інших вчителів ліцею, постійно ставили контролювати проведення іспитів за ліцей. Вони є одночасно і вступними до ВНЗ. Звісно, що всі вони письмові і для екзаменаторів завжди з «чужого» предмету. Шифровані роботи потім перевіряє незалежна експертна комісія, місце перебування якої не афішується. Соціальні механізми такі, що, з одного боку, дуже шанобливо і довірливо ставляться до громадянина, а з іншого — різко припиняють спроби прямого шахрайства або прикритого блату. Якось питаю колег: «А чому директора не видно?». Мені відповідають: «Ти що, не знаєш ? Він ходив у сусідній ліцей, де дочка писала «бак», і намагався дізнатися шифр її роботи. Так прилетів зі столиці інспектор і звільнив його. Тепер він іноді нишком з'являється, щоб передати справи». Алжирський інспектор є ще більш значимою фігурою в алжирській системі освіти, ніж будь-який видатний вчитель чи директор.

У той же час шкільний педагог може відчувати себе самодостатнім працівником і не озиратися на думку чиновника. Саме це і закладено в системі. Якось молодий колега з особливим настроєм пропонує випити кави разом. Стоїмо (зверніть увагу, що не сидимо) за високим столиком і починаємо розмову ні про що. Але настає момент і він озвучує головне: «Уявляєш, він повідомляє мені, що є полковником жандармерії і просить особливо прихильно оцінювати роботи його дочки! Ну, я і перевірив: заново переглянув її старі роботи так ретельно, що відкопав всі незначні пропущенні помилки. Тепер нехай дивиться хоч генерал, хоч міністр». Шкільна звичка до системних письмових атестацій без права перездачі своєю об'єктивністю благодійно впливає на всю подальшу поведінку громадян країни. У ліцеї немає класних журналів нашого формату, але є зведений каталог підсумкових оцінок з підписом вчителя під кожною та системою централізованого збереження пакетів поточних атестаційних робіт ліцеїстів. Учнівські роботи зберігають не в учительських підсобках, а в адміністрації. Саме атестаційні учнівські роботи є документами суворої звітності. Завідувач предметною кафедрою (координатор) чудово розбереться у змісті твоєї навчальної роботи з довіреними тобі учнями, тому що всі роботи зберігаються в адміністрації і там все прозоро, а в журналі можна написати що завгодно і ніхто нічого не доведе, як воно насправді.

До речі, є сенс повернутися до питання: «А чому в алжирському кафе воліють пити каву навстоячки? Невже тому, що так дешевше для бізнесу?». Зовсім ні. При всій схильності арабів до неквапливості, споглядання на самоті чашечка кави або чаю в алжирців не для того, щоб «посидіти», а в основному для спілкування. Воно їх не втомлює і навстоячки. Тамтешнє населення зазвичай має здорову життєву «пружину», бо звичне нам алкогольне навантаження на організм у них відсутнє, що позитивно впливає на стиль життя. В одному з тих двох ліцеїв, де випало працювати, знаходився офіс генерального інспектора регіону з біології. Йому було цікаво дізнатися про Радянський Союз з «перших вуст» і він не раз запрошував до кави неформально поспілкуватися за високим столиком, що розтягувалось на години. Була в мене зустріч і зі своїм генеральним інспектором, тобто з фізики та хімії. В алжирському, як і у французькому ліцеї, ці два предмети веде один вчитель. Для мене хімія далеко не мила справа, але розібратися при бажанні завжди можна, тим більше за гідну зарплату. На одному з практичних занять з фізики прибігає в лабораторію секретарка директриси ліцею і повідомляє: «Мсьє, зараз до вас прийдуть директор і генеральний інспектор». До речі, секретар у директора ліцею один, а у заступника директора (також один на ліцей) ціла команда секретарів з 5-7 чоловік. Вони під його керівництвом виконують хоч і інтелектуальну, а все ж таки технічну роботу. Для занять за розкладом використовуються як лекційні класні кімнати, так і лабораторії з фізики, хімії, біології, лінгафонні кабінети для практичних занять, на яких клас ділиться на дві групи. На практичному занятті не обов'язково треба виконувати саме практичну роботу з приладами або виконувати досліди, частіше на цих заняттях учні зайняті виконанням різних письмових завдань по формуванню вмінь застосовувати базову теорію.

Через пару хвилин заходять директриса ліцею (вона нічого не викладала, що в порядку речей у всіх ліцеях Алжиру та Франції) і генеральний інспектор (помітно старший за мене тодішнього). Хвилюватися не було часу. Присіли вони за столом позаду, хоча якщо бути більш точним, то в лабораторії не звичні столи на один-два учня, а довгі робочі поверхні, покриті міцною кахельною плиткою, з підведеними комунікаціями (вода, газ, електроенергія). Інспектор послухав мої подальші пояснення хвилин 10-15, а потім вийшов на вчительське місце і почав бесіду з ученицями (тоді був повністю дівочий клас) по раніше пройденому матеріалу. Я зрозумів, що інспектор залишився задоволений відповідями ліцеїсток, бо від запитань перейшов на монолог, показуючи мені вже свою глибоку предметну підготовку. Пізніше секретар передала, що інспектор був задоволений і подовжив контракт. Саме на генерального інспектора покладені державні функції з атестації вчителів, а також складання завдань на підсумкову державну атестацію випускників.

Якось учитель-мовознавець запрошує після уроків колег на чай з тістечками. Питаю, а в зв'язку з чим? — А сьогодні за моєю заявою прибув генеральний інспектор і, відвідавши мої уроки, підписав мені наступний, більш високий «град», — відповідає Мохаммед. — «І що це тобі дає?» — «Атестаційна надбавка до зарплати покриває мої місячні витрати на бензин». Треба відзначити, що без авто він не пересувається.

Як ставиться алжирське суспільство до вчителя?

Алжирці запрограмовані на шанобливе ставлення до всіх співгромадян, а до вчителя й лікаря — особливо. На будь-якому місці робота виконується по-справжньому добротно та солідно. Це і формує шанобливе ставлення одних громадян до інших. Методи роботи кваліфікованого вчителя адміністрація ліцею не вивчає і не контролює. Некваліфікованих вчителів на роботу просто не беруть, тому держава і запрошує (до речі, й дотепер) на роботу іноземних фахівців. Відтак довіра до вчителя не просто декларується, а реалізується наданням йому свободи дій як способу реалізації своєї професійної компетентності. Все інше саме додається, а наскільки — показує рівень підготовки учнів. Специфіка учнівського контингенту алжирського ліцею така, що тільки 4-5 з 45 учнів класу можуть не знати формул, законів, визначень і т.п. формальних позицій предметної програми. Решта учнів, що не запитай — завжди дадуть правильну відповідь. Це при тому, що там не має домашніх завдань на кшталт «вивчити параграф такий-то» і у вчителів не має потреби націлювати учнів на роботу з підручником. Вони самі про це знають. Питання формальних знань для більшості — не питання: проблемою є вміння застосувати наявні знання. Спрямування спільноти учнів на усвідомлення саме цієї проблеми і утверджує високий авторитет учителя, його високий статус у суспільстві. Як учні, так і їхні батьки добре розуміють, що без супроводу вчителя дитина не навчиться застосовувати знання. Технологічно це досягається тим, що всі атестації побудовані за принципом охоплення не обсягу знання як такого, а рівня володіння знанням. Такий же принцип застосовується і професійними ліцеями, де акцент ставиться на формування технологічно-операційних здібностей учнів. Поділ шкільного контингенту відбувається після державної атестації випускників 9-х класів. Державність атестації реалізується таким чином, що атестують як не ті люди, які вчили, так і не ті, які будуть вчити. Процедура така, що неформальний зовнішній вплив батьків у принципі не може вплинути на показник атестації: всім важливіше знати правду, ніж «лізти не в свій город» — собі ж дорожче. Якщо розкриється, що десь списували, то заново проведуть новий іспит для всієї країни.

Який рівень вихованості алжирських ліцеїстів?

Чемність ліцеїстів задається діяльністю так званих «сюрвеянів» на чолі зі своїм керівником. Однак їхній клопіт не в проведенні заходів, а в простому пильнуванні за порядком в ліцеї, який своїми стандартами підтримує в учнів звичку до вихованості. При цьому в середині навчального тижня заняття за розкладом тільки до обіду, а опісля працюють різні гуртки та спортивні або художні секції. Мене, наприклад, просили вести гурток юних фотографів. Велика кількість практичних годин навчальної роботи знімає актуальність репетиторів. Технологічно це реалізується тим, що не має домашніх завдань поточного плану. Учень отримує одне — два комплексних завдання додому з кожного предмету (їх не більше десяти загалом плюс фізична культура) протягом триместру. Тобто принцип довіри охоплює не лише вчителів, а й учнів — суспільно самодостатню особистість не сформувати в умовах десятиліть дріб'язкової опіки. Алжирські організатори освіти сповідують той принцип, що реально виховують не заходи, на яких більшість дітей перебуває в ролі глядачів, а цільовим чином сформовані умови шкільного поточного життя. Ще більш значимим є вплив з боку зовнішнього до ліцею соціального запиту на освіченість і вихованість.

Чому на мої лекції інколи приходили у вільний від уроків час учні «чужих» класів? Тому, що тільки системно чесна технологія атестацій здатна вже в дитячій душі закладати потребу в додатковій освітній підготовці. Саме після роботи в Алжирі я вперше усвідомив, як сильно відрізняються по суті своїй такі поняття, як «освіта» і «освіченість». Можна до нескінченності довго та об'ємно охоплювати школярів освітнім процесом, навантажувати їх великою кількістю предметів, але ще не факт, що одне лише це зробить їх освіченими. Шкода, що наше освітнє керівництво цього ніяк не зрозуміє.

Інший випадок про відповідальність — вже з боку адміністрації: «Мсьє, у нас до вас прохання взяти один клас понад норму. Ми розуміємо, що це багато, але візьміть лише фізику, а хімію, яку ви не так любите, візьме мадам Аніса. Вчителька класу пішла в декрет і в середині навчального року міністерство навряд чи знайде когось, а учням буде потрібно писати атестації». З усього видно, що керівництво ліцею турбується не лише про вичитку програми, а й про максимально ефективне вирішення питання підготовки своїх учнів.

Ось з таких життєвих реалій і складається шанобливе ставлення суспільства до своїх вчителів. При цьому там немає «Дня вчителя», грамот, значків, єлейних промов з трибун. На противагу звичній для нас показності, що нівелює самодостатність вчителя, є постійна готовність людей бути корисним вчителю: в транспорті, в магазині, в мерії, фіскальних органах, на вулицях. Населення вважає за щастя зробити приємне вчителю. Якось учениця написала на дошці хімічний знак хлору з маленької літери — cl. Я прошу виправити на велику літеру — Cl , а вона не хоче, аргументуючи: «Яка різниця — хлор є хлор». Я гну своє, аргументуючи загальноприйнятими в науці умовностями, і чую у відповідь: «Добре, мсьє, але тільки, щоб зробити вам приємне». Або ось це: зазвичай алжирський вчитель носив тоді із собою крейду і щітку, набиту повстю, щоб стирати з дошки. У класах немає такого поняття, як черговий, який має підготувати дошку для наступного уроку. Це входить в службові обов'язки самого вчителя, є однією зі сторін його професії. Учні не мають комусь прислужувати, у тому числі не — миють підлогу замість технічних працівників. Однак майже завжди знаходиться хтось, хто сам підходить на початку уроку і просить: «Мсьє, будь ласка, дайте щітку». — «Та я й сам зітру». — «Невже вам не буде приємно, якщо це зроблю я?».

В той же час, у порядку речей є обслуговування вчителя технічним персоналом ліцею. Навіть не знаю, чи потрібно писати, що вже тоді текст атестаційної роботи алжирські вчителі ніколи не писали на дошці: кожному учневі вручався папірець з текстом. Ксерокси були тільки в місті, в приватного бізнесу, однак в ліцеї була проста копіювально-розмножувальна техніка, незнайома радянським вчителям. Учитель готував текст завдання на спеціальному папері в одному примірнику, а лаборанти множили його в потрібній кількості. Якось на уроці хімії під час досліду закінчився кисень в балоні. Я повідомив лаборантці, вона інтендантові, і вже наступного уроку працівник вкотив до зали на спеціальному візку новий кисневий балон промислового зразка. За розпорядженням інтенданта він на службовому автомобілі з'їздив і купив його на прилеглій заправці. На бензозаправках продавалися газові і кисневі балони, автокосметика та інше.

Для алжирського вчителя складання комплексних атестаційних завдань є звичайною практикою, бо не прийнято користуватися стандартними завданнями з підручника. Банк шкільних навчальних завдань так і розділяється на два принципово різних типи завдань — вправи і проблеми. Для виконання перших досить формальних знань однієї теми, а для вирішення проблем потрібні як знання кількох тем, так і здатність до комплексно-творчого синтезу та аналізу. Звичайно, суспільство цінує як випускників з такими здібностями, так і вчителів, здатних їх підготувати. Громадська думка про вчителів не може нести якогось іронічного відтінку, бо вчителі добре одягаються, їздять на авто, на канікулах подорожують світом, мають солідні особисті бібліотеки і хороші домашні умови. Навіть лаборантка ліцею може за місячний оклад купити білет на літак до Парижу (aller — retour). Держава надає вчителю пенсію в розмірі 80 % від його зарплати. Ніхто не прагне брати навантаження більше стандартної учительській ставки і продовжувати працювати після досягнення пенсійного віку. Пенсіонери — це активні громадські діячі або активні туристи. Звичайно, ця лінія життя у тамтешніх лікарів ще вагоміша: гарний хірург півроку працює, а інші півроку їздить по всьому світу на конференції за свій рахунок і не може витратити зароблені гроші.

Як технологічний прагматизм стає дійовою альтернативою звичних нам закликів з трибун?

В Алжирі немає методичних служб, яким би ставилося в обов'язок впровадження «передового педагогічного досвіду», бо там розуміють — передача досвіду неможлива онтологічно. Досвід набувається з роками в ході діяльності, а передати можна не досвід, а ідеї. Для останнього потрібні не так спеціальні служби, які з'їдають народні гроші без користі, як продукування нової освітньої інформації на головних комунікаційних каналах інформування населення. Звісно, колись наші методичні служби були доцільними, бо вся країна була за «залізною завісою» і мало хто володів іноземними мовами, але ж зараз все зовсім не так! Особливо в епоху Інтернету.

Врахування вікових особливостей школярів реалізується тим, що в студентів навчальний рік розділений на дві порції — семестри, у ліцеїстів їх три — триместри, а в основній школі їх чотири — чверті. Кількість предметів у ліцеїста не перевищує десяти плюс фізкультура. На фізкультурі клас не ділиться на дві групи «хлопчики-дівчатка» — з усім класом працює один учитель. Проблеми дисципліни учнів на уроці як такої немає, бо учень-порушник переводиться в окрему кімнату під нагляд вихователя. Там він щось читає або пише. Силового тиску на учнів з приводу виконання завдань немає — прийде час і за результатами атестацій невстигаючий буде змушений дублювати свій курс ще один рік. Невстигаючий — це той, у кого середній бал з усіх предметів буде менше, ніж 50 % від максимуму. Середній бал враховує коефіцієнти значущості предметів, які відображають «карту» профільних і загальноосвітніх дисциплін. Дублювати курс двічі не дозволяється — учень виключається з академічного ліцею, щоб перейти на навчання до ліцею професійного.

Підручник для алжирців, як і для французів, не грає важливої ролі. Він є не більш ніж допоміжним засобом. Найважливішим елементом системи навчання є діяльність кваліфікованого вчителя з учнями в стінах закладу. До речі, викладач університету зобов'язаний здати в бібліотеку університету конспект-посібник свого курсу, підготовлений власноруч. Для вчителя ліцею задавати параграфи і завдання з підручника — це моветон: маєш подати власноручну версію завдань для своїх учнів.

Успішна підготовка учнів досягається технологічно — завдяки великій кількості годин практичних занять. На них вчитель зазвичай диктує якесь одне завдання і робить паузу на 5-6 хвилин, щоб учні мали можливість проявити себе на цій проблемі, теорію до якої тільки-но вивчили. По ходу власної роботи (зазвичай ніхто не зазирає до сусіда) вони починають називати відповідь, а я реагую і частіше вимушений казати — «неправильно». Час іде, а відповіді всі неправильні. Тоді я заявляю: «Так, все, показую на дошці», а у відповідь, як правило, звучить емоційне: «Мсьє, ну дайте ще пару хвилин, може у нас таки вийде!». Якщо якийсь учень отримував правильну відповідь, то я відразу починав бесіду з ним, залучаючи інших учнів і поступово формував на дошці добре збалансований запис рішення вже як продукту інтелектуальної роботи всієї групи. Так вдається головним зробити розумову діяльність замість профанації освіти, коли більшість наших вчителів раді вже тому, що учні розуміють те, що копіюють з дошки чи екрану.

Як часто директор і заступник відвідують уроки вчителів?

Практично ніколи не відвідують. На урок може прийти разом з кимось з них профільний інспектор, який добре володіє змістом предмета. При цьому навіть він не може вказувати вчителю, якими педагогічними методами тому слід працювати — вибір методики виключно за самим вчителем. Так не декларативно, а реально держава визнає його високий соціальний статус. Інспектор визначає рівень успішності навчальної роботи конкретного вчителя — і цього достатньо. Життя показує, що це саме так, бо буває, що вчитель зі своїм гарним методом — сам по собі, а діти — самі по собі, і ефекту ніякого. Щоправда, в таких випадках алжирські учні самі про це заявлять і почнеться процес усування вчителя від роботи. Тому іноді буває, що до кінця навчального року вчитель приходить до ліцею за своїм розкладом і просто відсиджує час, держава платить йому зарплату, але на наступний навчальний рік контракт підписаний не буде.

Директор та заступник просто забезпечують своєю владою умови, необхідні для роботи вчителів та учнів, і контролюють як дисципліну роботи, так і дотримання правових норм. Зазвичай для всього цього достатньо лише присутності керівництва на своїх місцях, а налагоджений механізм сам «знає», що потрібно робити. Тут диплом або сертифікат дозволяє фахівцю бути своєю людиною у ліцеї як на території професійної та учнівської самореалізації, а не примусу. Ніяких засідань педагогічних «рад» з питань вивчення педагогічної теорії чи якогось «передового» досвіду не існує.

На засіданнях педрад обговорюється діяльність кожного учня за підсумками кожного з трьох триместрів. Всі вчителі в табелі успішності фіксують в своєму рядку триместровий бал і записують якісний коментар щодо ставлення учня до навчання або особливі сторони його здібностей. На педраді в цей табель вносився ще один запис про узагальнений рівень учнівської старанності чи таланту. З одного боку, це є комплексною інформацією для батьків, а з іншого — позитивні підсумки можуть бути бонусом у разі, коли до прохідного балу для вступу до ВНЗ випускнику не вистачить кілька десятих. При цьому ніхто ніяких протоколів засідань педрад не веде. Не потрібне ведення протоколів і для засідань предметних кафедр, бо не має питань на голосування. Обговорюють стан справ, пропускаючи приховану частину роботи через процедуру відкритості. Саме відкритість є не тільки необхідною, а й достатньою умовою для належного функціонування кафедри або ліцею в цілому. Якось мені зауважили, що я необґрунтовано поставив одній учениці максимальний бал — 20. Робота ніяк не тягнула більше, ніж на 19, але я сказав: «Ось тут Аміна допустила механічну і не характерну для неї описку». — «Не має значення — ти, Владімір, не маєш права на суб'єктивно окрашене втручання».

Зміст робити вчителів визначається розкладом, а її якість — рівнем професіоналізму та дисципліною праці. Природно, що такі порядки можуть бути реалізовані за менталітету, який поєднує в один шарнір відповідальність і свободу. Натомість менталітет, що звик до патерналізму, потребує постійних вказівок, орієнтується не на цінності, а на ситуативний вибір. Останнє вимагає механізмів насильного забезпечення «проголосованого рішення», яке майже завжди спізнюється за реальним розвитком подій. Так почасти здоровий глузд натикається на спротив від «офіційної думки», а тому постійне нервове напруження забезпечується на роки, а з ним і до болю знайомий нам «синдром вигоряння» вчителів. Натомість у цивілізованому співтоваристві посередників до справжніх спеціалістів не приставляють, щоб не відволікати від справ.

Який мікроклімат у ліцейському середовищі?

Приємний і поважний. Вчителі ніколи не обговорюють роботу свого колеги в офіційному порядку, не існує такого поняття, як планові «відкриті уроки», не висить на вчителях і обов'язок «поліпшувати роботу ліцею» та багато іншого з того, що до вчительської діяльності прямого відношення не має. Вчителі відповідають за якість процесу (навчальна діяльність учнів), а не за той чи інший колектив учнів, групу колег або, по-нашому, за результати «успішності» і т.п. Не вчитель, а зовнішня атестація визначає статус випускника ліцею. Ніхто не дошкуляє вчителів якимись проханнями неофіційного порядку. Тому в учительському середовищі не має розподілу за груповими інтересами, а звідси і сварок ніколи не буває. Однієї учительської ставки достатньо для гідного життя, а тому ніхто не «воює за години». Також і у взаєминах з учнями. Вчителі їх не «виховують», а просто разом з ними працюють над програмним матеріалом. Учні люблять вчителів, які намагаються добре їх вчити, вони до таких ставляться з додатковою повагою. Такого, щоб учні боялися якогось вчителя, немає взагалі — просто до деяких вчителів у них більш стримане та офіційне ставлення.

Глибинне почуття відповідальності учнів цікаво поєднується з виявами неофіційності. Одного разу на останньому занятті навчального року учні кажуть: «Месьє, а давайте сьогодні замість того, щоб ви працювали, ми зробимо вам свято». — «Як це?» — «А ви сідайте на своє вчительське місце, а ми будемо для вас співати і танцювати». Танцювали тільки дівчата (16-17 років), а співали й хлопці теж. Від них я тоді дізнався, що Енріко Массіас родом з Алжиру. Тамтешні учні не «запрограмовані» тільки на очікування уваги до себе з боку вчителів, а й самі здатні до проявів діяльної уваги до вчителів, яка принципово відрізняється від нашого «стандарту» учнівської уваги у вигляді подарунків за гроші батьків.

А батьківських зборів у них теж не має?

Швидше, треба говорити про зустрічі з батьками, бо немає батьківських зборів із загальним для класу засіданням, коли перед батьківською аудиторією по черзі виступають педагоги. У визначений день вчителі, адміністрація працюють з батьками в індивідуальному порядку. В одній аудиторії сидять вчителі фізики, в іншій — математики і т.д. Батьки по одному підсідають до свого вчителя і протягом 3-4 хвилин тихесенько обговорюють стан справ їхньої дитини в усіх наявних аспектах. Зрозуміло, що в такому форматі можна, не соромлячись інших батьків, обмінятися повнотою інформації та оптимально використати принцип індивідуального підходу. Якось один батько почав у швидкому темпі ставити мені питання не тільки про навчання свого сина, а й про життя взагалі, про техніку, науку. Я ж був цьому тільки радий і активно та детально йому відповідав. Слухав він, слухав, та й каже: «Тепер мені все ясно щодо успішності сина. Він свої низькі оцінки пояснював тим, що у вас погана французька, а тому ваші лекції він не розуміє. Тепер я знаю, як треба з ним поговорити».

А як воно вчителям та ліцеїстам, якщо потрібно бути у закладі до 16-17 години дня?

На території алжирського ліцею, окрім просторої столової, є, як мінімум, два кафе: одне — для вчителів, а в другому працюють по-черзі самі ліцеїсти, що не заважає заходити до них і вчителям, бо там дешевше. Вже не кажу про те, що такого поняття, як туалет у вигляді вигрібної ями, не існує не лише в шкільному закладі, а й обабіч міжміських автошляхів у місцях перепочинку, бо просто так обабіч дороги ніхто не перепочиває. Ще тоді, майже тридцять років тому, алжирський ліцей мав можливість придбати для позакласної роботи електромузичні установки «Ямаха». Всі потреби ліцею покривалися за кошти державного бюджету — про будь-які батьківські чи спонсорські внески ніхто й подумати не міг. Крім того, в гуртожитках університету студенти жили по-двоє в кімнаті — і теж за рахунок держбюджету. До речі, сам процес навчання (заняття) в університетах Франції теж безкоштовний не тільки для французів, а й для іноземців, а платити потрібно за підручники, їжу та проживання.

До речі, бібліотеці алжирського ліцею може позаздрити не один наш інститут. Вона завжди в окремому приміщенні на периферії двору, який, у свою чергу, будується по принципу «базарної площі». Так бібліотека отримує головне для себе — простір тиші. На бібліотечних стелажах навіть наші гранди Лев Толстой та Іван Тургенєв займають багато рядів, а особливо багато примірників творів Федора Достоєвського. Доступними для учнів ліцею є роботи будь-якого світового класика. Натомість белетристики, книг «вождів» чи релігійної літератури бачити не випадало.

А чому ті українці та росіяни, які працювали в Алжирі, нічого не пишуть на цю тему?

Причини різні, але схоже, що головна — рівень володіння мовою. Його після спеціальних курсів, як правило, було достатньо, щоб працювати у полі своєї дисципліни, але щоб активно інтегруватись у комунікації більш широкої тематики — ні. Більшість від цього ніяковіли, а тому ухилялись після занять від спілкування з іноземцями, серед яких в Алжирі я зустрічав, окрім французів, румунів, чілійця, болгар, угорців. Я ж взяв за основу інший підхід. Коли щось не розумів, запитував тут же: «Вибачаюсь, а що значить те-то». Мені радо пояснювали і півроку такої активної практики було достатньо, щоб потім серед профтехів-алжирців якось почути на свою адресу: «Ви перекладач?».

Витоки

Яка може бути користь від аналізу життя такої далекої від нас спільноти з півночі Африки? А та, що на її прикладі не складно побачити головні чинники, завдяки яким в країні, яка ще півстоліття тому була колонією, справи йдуть значно краще, ніж у нас. І корені всіх цих життєвих чинників — в більш ефективній організації народної освіти.

Дивіться, ось нещодавнє повідомлення з сайту алжирського міністерства освіти: les épreuves du baccalauréat se dérouleront du dimanche 1 juin au jeudi 5 juin 2014. Мова йде про терміни того, що в нас зветься ДПА у старшій школі. З 1-го по 5-те червня 2014 алжирські ліцеїсти пройдуть через сито письмових незалежних атестацій з усіх предметів, що вивчались і одночасно будуть також вступними до ВНЗ. Як таке можливо за 5 робочих днів? Дуже просто — кожного дня буде по два тестування. З профільного предмета протягом чотирьох годин до обіду, а після двогодинної перерви на обід буде непрофільний предмет у двічі меншому обсязі — протягом двох годин. Так за п'ять днів покривається ліцейський стандарт у десять предметів. Під час випробувань ніхто ні у який туалет не виходить, особливих зусиль з контролю також не потрібно, бо загальна культура випускників не передбачає сподівань на списування. От і давайте порівняємо рівень працездатності та гарту наших учнів з «якимось там африканцями».

Алжирці ще зі школи отримують звичку писати зліва направо французькою та з правого боку аркуша до лівого — арабською і продовжують робити це ментально: брати краще від європейців і розвивати кращі сторони арабських традицій. Чом би й нам не триматись подібних орієнтирів? Звісно, що мова про загальнонародні потреби, а не ті традиційні форми, що є «кращими» лише для владної верхівки та їхніх сателітів. Давайте оцінимо лише наступні наші «кращі» сторони в організації шкільної освіти: кількість шкільних документів, що підлягають вивченню та аналізу — 203; кількість «змістів внутрішнього контролю» — 89 (див. матеріал Сергія Клепка «Міністерська програма школи-принтера» на порталі «Освітня політика»).

Наша управлінська освітня еліта до сих пір ігнорує як відому формулу ефективності управлінської діяльності «5 +/- 2», так і відомі зразки успішного світового досвіду. Візьмімо хоча б Фінляндію, яка взагалі відмовились від шкільних інспекторів на користь незалежної державної агенції, котра подає вибіркові показники як орієнтир для самоаналізу та адекватних йому коригувальних планів діяльності на кожному рівні — школа, регіон, країна.

Як президент Де Голль впливав на проблему, пов’язану з небажанням французьких жінок заводити дітей? Він щосуботи в зручний для населення час проводив з ними душевні бесіди по телебаченню на тему того, що діти є майбутнім не лише французької держави, а й кожної окремої родини. І це дало свої результати. Досить порівняти кадрові можливості тренера французької футбольної збірної з нашим обмеженим та втомленим кадровим складом у нещодавньому принциповому поєдинку за путівку на чемпіонат світу.

Як, приміром, можна подолати схильність працівників силових органів до хабарництва? Потрібні телевізійні виступи профільних міністрів з проханням телефоном повідомляти про таких працівників. Позивачу не треба нічого ні проти кого доводити. Досить підказати слабке місце у системі, а міністерська команда спеціалістів непомітно сама протестує свого виконавця на предмет, як кажуть в народі, його «вшивості».

Як можна подолати проблему списування у наших школах та ВНЗ? Потрібні системні роз'яснювальні телевиступи міністра освіти про те, що поблажливе ставлення до списування ганьбить весь наш народ. Звісно, що поступити так значно складніше, ніж черговий раз побалакати про банальні, але такі «високі» освітні поняття, як ІСТИНА, МОРАЛЬ, СОВІСТЬ тощо. Але ж від подолання звички до списування користі буде значно більше, у тому числі й щодо практичної дієвості отих високих понять.

Володимир Бєлий— спеціально для порталу «Освітня політика»