Сподіваюсь, багато з читачів знайомі або принаймні чули про запеклі дискусії, які точилися спочатку навколо навчальних програм зі вступного курсу історії у п'ятому класі, а згодом поширилися і на самі підручники з історичної пропедевтики. Як виявилося, не лише програму, а й самі навчальні книжки важко віднести до ретельно підготовлених та методично грамотних документів (та навіть просто грамотних). Помилки, помилки, помилки… Спочатку мали справу з методологічними помилками (укладачі навчальних програм виявили повне нерозуміння суті й значення пропедевтичного курсу історії[1]), згодом енергія науково-педагогічної громадськості була спрямована на викриття методичних та граматичних помилок у підручниках з історичної пропедевтики[2]. Так і живемо…

Жвава дискусія з приводу призначення, змісту та методики вступного курсу історії спонукала нас звернутися до експертної думки викладачів, методистів, науковців тощо. Для зазначеної аудиторії був розроблений коротенький опитувальник, в якому (не мудруючи лукаво) ми запропонували три ключові запитання: навіщо, чого та як слід навчати? Механізм добору відповідей був надзвичайно простий. Варіанти для вибору віддзеркалювали три концепції вступного курсу історії, а саме: 1) чинна модель побудови історичної пропедевтики (програма від 2012 р., укладена під керівництвом О.Пометун); 2) колишня модель конструювання вступного курсу історії (програми від 2005 р. та 2010 р. за авторством В.Власова); 3) модель, запропонована у нашій публікації на сайті Historians.in.ua навесні минулого року[3].

Отже, всі відповіді № 1 на перші три запитання (навіщо, чого та як слід навчати?) репрезентували чинну концепцію історичної пропедевтики (програма від 2012 р.). Всі відповіді № 2 на перші три запитання репрезентували програму від 2005 р. та 2010 р. А всі відповіді за номером 3 відбивали концепцію автора.

Останні два запитання опитувальника (№ 4 та № 5) пропонували вчителям надати комплексну оцінку затвердженим і єдино допущеним МОН підручникам з пропедевтичного курсу історії. Нагадаємо, що їх два: підручник В. Власова та підручник О.Пометун у співавторстві. До того ж наголосимо, що автори підручників водночас є і авторами навчальної програми з історії для 5-го класу. Респонденти мали виставити зведену оцінку згаданим підручникам як засобам навчання. Вчителі оцінювали підручники В. Власова та авторського колективу О.Пометун за чотирьохбальної шкалою: відмінно, добре, задовільно, незадовільно. Наведемо оригінальний текст опитувальника:

1. Якою повинна бути мета пропедевтичного курсу історії в школі?

1)зацікавити історією, формувати уявлення і початкові знання учнів про історію;

2) виховувати учнів у патріотичному дусі, викликати захоплення минулим України;

3) забезпечити позитивну національну самоідентифікацію і високу самоповагу учнів.

2. Яким повинен бути зміст пропедевтичного курсу історії?

1) набір відомостей про окремі пам'ятки, події, історичні документи;

2) героїзована версія історичних подій (наше завжди гарне);

3) сюжетний опис ключових історичних подій та постатей.

3. Як варто організувати процес вивчення пропедевтичного курсу історії?

1) у вигляді виконання різноманітних вправ за підручником, на кшталт: «Що бачите?», «Як ставитесь?»;

2) шляхом читання оповідей підручника про історичні події та постаті з подальшим переказом подій та оцінок;

3) через ознайомлення з вузловими подіями та видатними діячами з наступним виконанням завдань на встановлення їх значення в історії України.

4. Оцініть підручник В.С. Власова «Історія України (Вступ до історії)» комплексно як засіб навчання.

1) незадовільно; 2) задовільно; 3) добре; 4) відмінно; 5) не знайомий(а) з підручником.

5. Оцініть підручник авторського колективу О.І. Пометун, І.А. Костюк, Ю. Б.Малієнко «Історія України (Вступ до історії)» комплексно як засіб навчання.

1) незадовільно; 2) задовільно; 3) добре; 4) відмінно; 5) не знайомий(а) з підручником.

Технічні подробиці. Опитування проводилось з 15 листопада по 30 листопада 2013 р. за допомогою програмного забезпечення компанії SurveyMonkey (). SurveyMonkey визнаний одним з провідних у світі постачальників онлайн-рішень щодо опитувань у технічному відношенні. Серед клієнтів SurveyMonkey підприємства, що входять в рейтинг Fortune 100, а також науково-освітні та інші установи і організації (зокрема, й найвідоміша освітня платформа — Coursera). Мільйони людей користуються SurveyMonkey для оцінки рівня задоволеності клієнтів, роботи співробітників, прослуханих курсів та будь-якого іншого роду досліджень. Найважливіше, що SurveyMonkey має довіру серед компаній, організацій і приватних осіб у справі збирання та оброблення необхідної інформації для обґрунтованих висновків. Програмне забезпечення компанії унеможливлює багаторазову участь одного й того ж респондента, надає потужні інструменти для багатофакторного аналізу отриманих даних та їхнього графічного представлення.

Зазначимо, що в опитуванні взяло участь 60 осіб з усіх регіонів України. Респондентами виступили викладачі історії в школах і вишах, методисти та науковці. Дослідження проводилось на нерепрезентативній вибірці, а тому відображає лише позицію тих, хто взяв у ньому участь. Основним колектором (засобом для збирання відповідей) була соціальна мережа Facebook (професійні спільноти «HISTORIANS.IN.UA», а також «Теорія і методика навчання історії та суспільствознавства»). Крім того, також розміщувались посилання на веб-сторінку опитувальника на інших сайтах, здійснювалась розсилка посилань тощо). За допомогою Facebook в опитуванні взяло участь 35 респондентів; прямим посиланням на веб-сторінку опитувальника скористалися 25 респондентів. Варто відзначити, що в опитуванні взяли участь ті представники освітянської та наукової громадськості, які активно займаються самоосвітою та використовують для цього інформаційно-комунікаційні технології (у протилежному випадку вони б просто не дізналися про це опитування). Отже, дослідження представляє позицію тих педагогів і науковців, які не соромляться працювати над собою та підвищувати свій рівень компетентності. А тому (і ми в цьому переконані) на думку цих фахівців обов'язково варто зважати. Передусім, через те, що саме такі люди є рушіями наукового, освітянського прогресу та суспільного поступу загалом.

Змістовний аналіз. Отримані результати виявились до певної міри несподіваними. Подамо діаграми з розподілом думок респондентів за першими трьома запитаннями: діаграма № 1 — відповіді на перше запитання: «Навіщо навчати?»; діаграма № 2 — відповіді на друге запитання: «Чого навчати?»; діаграма № 3 — відповіді на запитання: «Як слід навчати?»

.

 

Діаграма № 1. Розподіл відповідей на запитання: «Якою повинна бути мета пропедевтичного курсу історії в школі?» (позначення: 1 — чинна програма; 2 — програма 2005 і 2010 рр.; 3 — концепція автора)

 

Діаграма № 2. Розподіл відповідей на запитання: «Яким повинен бути зміст пропедевтичного курсу історії?»(позначення: 1 — чинна програма; 2 — програма 2005 і 2010 рр.; 3 — концепція автора)

 

Діаграма № 3. Розподіл відповідей на запитання: «Як варто організувати процес вивчення пропедевтичного курсу історії?» (позначення: 1 — чинна програма; 2 — програма 2005 і 2010 рр.; 3 — концепція автора)

Що випливає з отриманих даних? Побіжний погляд на діаграми дозволяє стверджувати, що переважна більшість респондентів у відповіді на друге і третє запитання підтримали авторське бачення того, яким має бути пропедевтичний курс історії, а саме: зміст має бути сюжетним описом ключових історичних подій та постатей (80 %), а методика навчання має вести учня через ознайомлення з вузловими подіями та видатними діячами з наступним виконанням завдань на встановлення їхнього значення в історії України (70 %). Але що стосується мети пропедевтичного курсу історії України, то тут зовсім інша картина — більшість респондентів підтримала позицію авторського колективу навчальних програм з історії від 2012 р. під керівництвом О. Пометун, а саме — текст з цієї програми: «зацікавити історією, формувати уявлення і початкові знання учнів про історію» (58 %).

І тут саме важливе. Напевно, за чиїмось задумом розрахунок якраз-таки і був зроблений на те, що мало хто стане заперечувати очевидну, здавалося б, річ: найважливіше для учнів раннього підліткового віку під час вивчення історії — викликати інтерес до минувшини і нічого особливо не вимагати. Ось лейтмотив і благородна ціль усіх нововведень в історичній пропедевтиці — не треба складних формулювань, зайвої інформації, а головне — не треба ідеології! Натомість — слід зацікавити! Хто проти цього? Та ніхто. Всі «за». А якщо всі «за» (або принаймні більшість — і наше дослідження це підтверджує), тоді в авторів програми відкривається широкий простір для маневру. Адже за такої вкрай аморфної постановки мети можна отримати будь-що: хоч чорта з рогами (що, в принципі, й сталося).

Свого часу дуже яскраво подібну ситуацію обіграв Д.Дьорнер на прикладі «Принципів політичної моралі» Максиміліана Робесп'єра. Аналізуючи працю відомого революціонера, він ставить дуже влучне запитання: «Чи не часто якраз-таки усвідомлення благих намірів освячує використання доволі сумнівних засобів? У людей з «благими намірами» відсутні розкаяння совісті, які інколи пригальмовують дії їхніх близьких з «поганими намірами»»[4]. Якщо ми згадаємо відчайдушні стенання деяких авторів програми, які скрізь намагались довести свою щирість у прагненні зробити краще для учнів, то думки Д.Дьорнера стають доволі актуальними. Я схильний вірити деяким з них. Навряд чи всі без виключення члени авторського колективу мали підступні плани щодо пропедевтичного курсу історії.

В той же час, правдою є й те, що з-за недостатньої компетентності подібних фахівців початковий курс історії України був фактично знищений, як стверджує В.Мисан[5]. Тут доречно буде відзначити: лише поодинокі представники «рядових трудівників» авторського колективу репетували, а «розпорядники» вичікували, стуливши рота. Як у нас останнім часом кажуть — робіть висновки самі: хто свідомо нищив, а хто — з благими намірами.

Який урок з цього маємо винести? Не слід вестися на манівці — аморфні цілі небезпечні. Відомий американський математик, засновник кібернетики Н.Вінер описує приклад подібного прагнення до простої, проте аморфної цілі — отримати 200 фунтів. Цей приклад учений взяв з роману Джекобса «Лапа мавпи». В ньому описується, як один англієць за допомогою звернення до магічного талісману (висушеної мавпячої лапи) забажав великі для нього гроші — 200 фунтів. І бажання сповнилося майже миттєво, коли через деякий час у двері домівки постукав поважний агент компанії, щоб повідомити про загибель на виробництві сина господаря. Вельмишановний повірений висловив свої співчуття і запропонував отримати в якості компенсації 200 фунтів від фірми. Отже, втілення бажаного здійснилося вкрай буквально. І як відзначає Н.Вінер, якщо магія взагалі здатна дарувати щось, то вона дарує саме те, що ви попросили, а не те, що ви мали на увазі, але не зуміли точно сформулювати (мова йде про магію автоматизації)[6]. А тому — хочете зацікавити учнів історією? — отримуйте курс «історії» без історії! Як той господар англійської оселі, що забажав 200 фунтів, але не уточнив, що його син при цьому має залишитися живим.

Якщо ви уважно поглянете на пропоновані питання і відповіді нашого опитувальника, то неодмінно помітите, що кожна відповідь на перше ключове запитання обумовлює наступні відповіді на останні два запитання. Якщо хочете просто зацікавити учнів історією, тоді — отримуйте окрошку з відомостей та окремих документів разом з грою «Що? Де? Коли?». Якщо переймаєтесь ура-патріотизмом, получайте героїзовану історію з переказом подій та оцінок. У тому разі, якщо ви піклуєтесь про національну солідарність (чи навіть національне будівництво, якщо хочете), то матимете розповіді про доленосні події та постаті з проблемними завданнями на встановлення їхнього значення в історії країни. Ось і виходить: «Обирай, але обережно! Обережно, але вибирай!». А якщо вже переважна більшість нашої спільноти обрала вивчення у пропедевтичному курсі історії доленосних подій та постатей із завданнями на встановлення їхнього значення для країни, то й мета повинна формулюватися не інакше як «забезпечення позитивної національної самоідентифікації та високої самоповаги учнів». Саме ця мета тягне за собою бажані для переважної більшості освітян наслідки у вигляді відповідного змісту і методики навчання.

В даному випадку, наше науково-освітянське товариство схоже на німецьких студентів, яких розпитували про їхні політичні погляди у 80-х роках минулого століття. Широку підтримку студентського товариства отримала тоді думка: «Ідея комунізму сама по собі гарна, лише з реалізацією, нажаль, їй не щастить». Д.Дьорнер не без жалю з цього приводу констатував: «В їхніх очах «благі наміри» залишаються похвальними, навіть якщо втілення їх у життя призводить до негативних наслідків»[7]. Чи не потрапляємо ми в аналогічну пастку?

Слід добре затямити «фахівцям з благими намірами» те, про що часто говорять, але до чого рідко дослухаються: «Абстрактне бажання приготувати всім людям рай на Землі — це найкращий шлях до створення конкретного пекла». Саме в такому конкретному пеклі опинилися вчителі історії та учні п'ятих класів, працюючи за новими програмами і підручниками з історії. І ця думка підтверджується нашим дослідженням.

Приміром, вчителі оцінили підручник В.Власова наступним чином: 19 % респондентів — незадовільно; 52 % — задовільно; 24 % — добре; 5 % — відмінно. Тепер об'єднаємо оцінки респондентів у дві групи: 1) незадовільно та задовільно (нижня частина континууму); 2) добре і відмінно (верхня частина континууму). Зазвичай продукт вважається оптимальним, якщо переважна більшість користувачів оцінюють його як вищий за середній рівень[8]. Кожен з нас воліє користуватися не аби чим, а якомога якіснішими товарами, послугами тощо.

Отже, оцінка продукту має бути вищою за середній рівень. Який відсоток користувачів підручника вважають створений В.Власовим продукт оптимальним засобом навчання? Тобто, яка кількість респондентів оцінила підручник на добре і відмінно? Лише 29 % опитаних вважають підручник В.Власова оптимальним засобом навчання, а 71 % — ні). Тобто 71 % голосів респондентів опинився у нижній частині континууму. Заради об'єктивності слід зауважити, що 30 % від загальної кількості опитаних не ознайомились з підручником (в абсолютному вимірі — це 18 осіб). А тому всі наші вищенаведені розрахунки — це пропорції щодо 42 опитаних, які працюють або ознайомились з підручником.

Підручник авторського колективу О.Пометун дістав таку оцінку від вчителів-експертів: 16 % оцінюють його незадовільно; 50 % — задовільно; 24 % — добре; 10 % — відмінно. Розрахунок наведений щодо 38 респондентів, які працюють або ознайомились з підручником. Для повноти картини додамо, що 22 респонденти (36,7 % від загалу опитаних) не знайомі з підручником. Як і в попередньому випадку, уявімо шкалу оцінювання, поділену навпіл. Відповідно, всі оцінки, які знаходяться вище лінії поділу, будемо вважати голосами за оптимальність підручника. А ті оцінки, що знаходяться нижче лінії поділу — навпаки. І тут, на жаль, картина невесела: оптимальним підручник авторського колективу О.Пометун вважають 34 % респондентів, знайомих з цим засобом навчання; а неоптимальним — 66 %.

Висновки. На думку експертів, мета пропедевтичного курсу — «зацікавити історією, формувати уявлення і початкові знання учнів про історію» (за таку мету висловилось 58 % опитаних); зміст має являти собою сюжетний опис ключових історичних подій та постатей (так вважають 80 % респондентів); в основі методики навчання має бути виконання завдань на встановлення значення історичних подій та постатей в історії України (до цієї позиції схиляється 70 % опитаних). На думку переважної більшості експертів, підручники з історії для 5-го класу є неоптимальними (66-71 %). А тому нагально постає питання: «Чи доцільно держава витрачає свої вкрай обмежені кошти, щедро оплачуючи працю авторів та видавництв, продукт діяльності яких вважається неоптимальним більшістю користувачів?». Зауважимо, що в експертному середовищі наявний неусвідомлений конфлікт: обрана мета («зацікавити історією») не може привести до бажаних наслідків (вивчення доленосних подій та постатей з виконанням завдань на встановлення їхнього значення в історії країни). Ціль пропедевтичного курсу історії слід формулювати точніше, а саме: забезпечити позитивну національну самоідентифікацію та самоповагу; тоді — матимемо і доленосні події та постаті в змісті, і завдання на встановлення їхнього значення.

 Сергій Терно

керівник сектора лабораторії модерної історії України

та інноваційних освітніх технологій Запорізького національного університету,

кандидат педагогічних наук, доцент

[1] Мисан В. Манкуртизм наступає, або чи сприятиме шкільний пропедевтичний курс «формуванню в учнів самоідентичності та почуття власної гідності»/ В. Мисан // Historians.in.ua. — 01 травня 2013. — Режим доступу: Мисан В. Шкільна історична пропедевтика як предмет дискусії. Частина 2 / В. Мисан // Historians.in.ua. — 27 травня 2013. — Режим доступу: С. Терно. Нова програма з історії — маргіналізація молодого покоління? / С. Терно // Osvita.ua. — 22.04.2013. — Режим доступу: