Чому я аналізую саме це видання, а не підручник за авторством Кульчицького С. В. і Лєбєдєвої Ю. Г. чи Пометун О. І., Гупан Н. М., Фрейман Г. О.? Так сталося, що в нашому коледжі інших немає (точніше є, проте в незначній кількості) і мої студенти працюють за підручником Реєнта та Малій. А я, як казахський акин, що бачу, про те й співаю. А ще в цього підручника, як, до речі, і в інших підручників з історії України для 10 класу, є реальні рецензенти. Тому, перш за все, хочу подякувати рецензентам[2], які гарно виконали свою роботу і мені прийшлося прочитати весь підручник, щоб набрати матеріалу на статтю.

Крім того, саме з підручником Реєнта і Малій у мене особисто пов’язані веселі спомини. Підручник прийшов до нас у коледж запізно, коли ми зі студентами вже фактично пройшли весь матеріал і залишалася тема «Культура і духовне життя в Україні в 1917-1921 рр.». Я, каюсь, допустив методичну помилку і дав студентам заповнити вдома табличку по культурі, не прочитавши сам параграф. А коли в табличці, яку старанно виконали мої студенти, побачив, що в розділ «Література» студенти написали І.Франка і Л.Українку, то спочатку обурився незнанням студентів, за що і отримав у відповідь: «Так у підручнику написано!». «Не може того бути!», — сказав я — і помилився. Цитую — «У цей час[3] бурхливо розвивається українська література. Поряд із такими письменниками, які працювали ще на початку ХХ ст., у літературу увійшло багато молодих майстрів красного письменства. Плідно працювали І.Франко, Леся Українка, М.Коцюбинський…». На цьому цитату припиняю, бо далі текст відповідає дійсності. Однак, Леся Українка і Михайло Коцюбинський відійшли у вічність 1913 р., а Іван Франко — у 1916 році. Я тут же з жахом кинувся до іншого підручника авторів Кульчицького С. В. і Лєбєдєвої Ю. Г. Слава Богу! Попустило! Там таки на стор. 268[4] написано, «на початку ХХ ст. українська культура зазнала значних втрат: пішли з життя корифеї української літератури: І.Франко, Л.Українка, М.Коцюбинський, І.Нечуй-Левицький». А я було подумав, що погано знаю біографії українських класиків! Все було б дуже смішно, коли б не було так сумно… Для мене це був урок і тепер я не даю завдання студентам по книжках чи параграфах, яких не прочитав сам.

Ну а тепер хотілося б зробити загальне зауваження, яке стосується більшості сучасних підручників з історії України. Практично в усіх існують рубрики на кшталт «Джерела», «Документи і матеріали» тощо. Однак поганою модою стало те, що в рубриці «Джерела» чи «Документи» в більшості подаються уривки з сучасних праць, а не уривки з аутентичних документів. Мені можуть заперечити, що для документів існують хрестоматії. Сперечатися не буду, існують. Теоретично…

Я розумію сучасні методологічні підходи щодо розширення поняття «історичне джерело», проте, коли в шкільних підручниках замість подачі дійсно аутентичних документів подаються цитати з історичних праць, підручників тощо, то таким чином знецінюється саме поняття джерела для учня/студента, коли вторинні або третинні оцінки та думки подаються як джерела чи документи. Для прикладу можна привести §1, де ліхтариків з назвою «Документи і матеріали» п’ять, але дві позиції — фахова монографія Т.Гунчака «Україна: перша половина ХХ століття: Нариси політичної історії», дві позиції — підручник для ВНЗ О.Бойка «Історія України», одна позиція — підручник з політології. Це — скоріше матеріали, ніж документи. Лише в §3 підручника з’являється документ у класичному значенні — витяг з програми УСДРП.

До речі, по підручнику розсипані росіянізми на кшталт «вузівський», «вузівська (наука)». ВУЗ — російська абревіатура, «высшее учебное заведение». В українській мові існує відповідник — вища школа, ВНЗ (вищий навчальний заклад), скорочено — виш. Автори можуть згадати шкільний курс української та самостійно провідміняти це скорочення.

Аналізуємо тему 1 «Україна на початку ХХ століття», що охоплює § 1-8 на стор. 5-70. Почну не з помилки, а з зауваження, хоча автори, можливо, допустили логічну помилку. На стор. 6 написано, що землі, які «перебували під владою Російської імперії в цей період (початок ХХ ст. — Дрібниця В.О.), зазвичай називають Наддніпрянською Україною, ті, що входили до складу Австро-Угорської, — західноукраїнськими землями». Щоб бути логічно точним, оскільки в авторів порівнюється один регіон співвідносно до р. Дніпро з іншим, який подається, орієнтуючись на сторони світу, я б сформулював це речення наступним чином: «Території, що перебували під владою Російської імперії в цей період, називають Наддніпрянською або Східною Україною (підросійською Україною), ті, що входили до складу Австро-Угорської — Наддністрянською або Західною Україною (підавстрійською Україною)». Тоді б не було жодних логічних помилок. Тим більше, що всі названі терміни побутують в сучасній літературі та джерелах.

На стор. 7 в §1«Україна у складі Російської та Австро-Угорської імперій» йдеться — незрозуміло для чого — про поширення ідей комунізму в Україні. Цитую — «На початку XX ст. особливістю суспільно-політичних рухів в українських землях стало поширення комуністичних ідей». Та ще й після цієї фрази в «ліхтарику» «Документи і матеріали» наводиться фраза з сучасного підручника з політології про «виникнення націонал-комунізму на українському ґрунті». А наприкінці параграфу на стор. 9 учням ще й пропонується завдання №7 — «Спираючись на тексти документів[5], поміркуйте, який існує зв’язок між загостренням соціальних протиріч і розвитком комуністичних ідей в українських землях на початку XX ст.». Це при тому, що ніякої іншої інформації про комуністичні ідеї та їхнє поширення в Україні на початку ХХ ст. в параграфі немає.

По перше, з самого речення та й тексту в цілому не зрозуміло, в чому ж особливість поширення в українських землях комуністичних ідей. Особливістю — порівняно з чим? Росією? Австро-Угорщиною? Європою в цілому?

По-друге, якщо вже й говорити про поширення певних ідей на українських землях, то мова може йти лише про поширення в Україні на початку ХХ ст. соціал-демократичних, а не комуністичних ідей. В Росії лише в 1903 р. розпочався процес перетворення російських соціал-демократів на більшовиків (комуністів) з відокремленням РСДРП (б) на чолі з В.Ульяновим-Леніним від російських соціал-демократів.

По-третє, в цитованому уривку в ліхтарику «Документи і матеріали» з підручника політології мова йде про 1919-1920 рр. (хоча цього і не вказано, проте зрозуміло з контексту), а не про початок ХХ століття. Український націонал-комунізм, про який ідеться в «Документі», родом з 1919 р. коли в Саратові вийшла праця «До хвилі: Що діється на Україні та з Україною» С.Мазлаха та В.Шахрая, що теоретично оформила доктрину українського націонал-комунізму.

По-четверте, матеріал з історії України тут жодним чином методично не співвідноситься з матеріалом зі всесвітньої історії. Нагадаю, що матеріал про соціалістичні ідеї, зокрема — марксизм, вивчається наприкінці 9-го класу. Навряд чи учні 10-го класу, які прийшли на перший урок з історії України, згадають основні ідеї комунізму та причини його поширення в Європі. В самому ж 10-у класі матеріал, що торкається ідей комунізму, вивчається пізніше — при вивченні історії Росії початку ХХ ст., так що дане питання для учня не актуальне і тому питання №7 на стор. 9 — постріл «в молоко».

Тому, як мінімум, недоречний ліхтарик «Документи і матеріали», як максимум — комуністичні ідеї на початку ХХ ст. в Україні не поширювалися, а якщо і поширювалися, то в соціал-демократичні формі, що не було особливістю України. Крім того, поширення різних ідей автори підручника описують в §3«Початок політичного етапу визвольного руху». Там є матеріал і про більшовиків, проте жодним словом — про комунізм (стор. 21).

Трошки був збентежений я другим пунктом §1«Особливості модернізації України» (стор. 7-9). В самому підпункті термін «модернізація» не згадується, йому не дається пояснення, хоча і говориться про модернізаційні процеси на Наддніпрянщині, а в завданні №1 після параграфа учень має: назвати головні ознаки поняття «модернізація»; спираючись на текст підручника, добрати історичні приклади до поняття «модернізація». Звичайно, я звернувся до словника у підручнику і на стор. 236 знайшов надзвичайно куце пояснення модернізації як «оновлення, удосконалення, змін, які відповідають вимогам сучасності». Більше там нічого не написано. Тому навіть я — вчитель не зміг відповісти на поставлене авторами підручника запитання. Головних ознак модернізації не висвітлено ні в параграфі, ні в словнику і, відповідно, учень не може під невисвітлені ознаки добрати історичні приклади. Поняття «модернізація», що є, як на мене, наріжним для курсу історії України в 10-му класі, фактично не розкривається ні в параграфі, ні далі по підручнику. Хотілося б більшого, але цього хочеться лише, мабуть, мені…

У §2 на стор. 11 незрозумілим є питання «Які специфічні риси були притаманні побуту українських селян, на відміну від інших верств тогочасного українського суспільства?», оскільки в тексті перед питанням (пункт 1«Стан сільського господарства») не говориться про побут селян, а лише подано дві світлини «Хутір Глоди Полтавської губернії» та «Селянська родина. Київщина». Учень має описати специфічні риси, спираючись на дві світлини?

Декілька зауважень виникло після прочитання теми 2«Україна в роки Першої світової війни». Зауваження стосується планів Росії щодо українських земель напередодні Першої світової війни. В різних, навіть фахових джерелах відсутня єдина думка щодо претензій царської Росії на західноукраїнські землі. Одні автори вважають, що крім Галичини і Буковини, Росія претендувала і на Закарпаття, інші — не включають Закарпаття до територіальних претензій Росії. Мені сподобалося, як «мудро» вирішили це питання автори. Цитую зі стор. 74 — «Росія планувала приєднати Східну Галичини, Північну Буковину та «Карпатську Русь» (Закарпаття)». Але далі через два речення — «Насправді під гаслом об’єднання «єдинокровних братів-русинів» планувалося відсунути кордони Російської імперії до [6] карпатських перевалів», тобто, логічно мислячі, без Закарпаття. Свирид Петрович Голохвастов (Голохвостий) герой безсмертної п’єси «За двома зайцями» сказав би на таке «И как бы да, но… нет».

На стор. 81 знову, як практично у всіх книжках, де описуються події Першої світової війни, а також у програмі ЗНО 2013 р., Григорій Бобринський — генерал-губернатор Галичини — чомусь змінив ініціал на О.Бобринський. В новітній енциклопедії історії України (К., Наукова думка, 2011) у 8-му томі на стор. 163 він таки Г.Бобринський.

Розмито і неконкретно описані ідеї різних українських партій та рухів щодо участі українців у Першій світовій війні та плани щодо українського майбутнього після війни. Доволі чітко описана позиція С.Петлюри[7] та ТУП[8] щодо цих питань (стор. 76), прекрасно і зрозуміло підібрана цитата з документу Загальної Української Ради про її позицію (стор. 98[9]), проте, за що виступала Головна Українська Рада (стор. 79) чи Союз визволення України (стор. 77, 97-98) — абсолютно не зрозуміло.

З темою «Українська революція» не тільки в даному підручнику, а взагалі в курсі історії 10 класу вже декілька років існує цікава тенденція невідповідності. Фахова наука доволі чітко визначає хронологічні межі цього найважливішого процесу в модерній українській історії. Академічне середовище пропонує як хронологічні межі Української революції 1917-1920/1921 рр. (від утворення УЦР у березні 1917 р. до перемоги Червоної армії над П.Врангелем та Махном / до поразки Другого Зимового походу у листопаді 1921 р.). Наприклад, 10 том серії «Україна крізь віки» авторів О.Рубльова та О.Реєнта «Українські визвольні змагання. 1917-1921 рр.». (К.: Альтернативи, 1999) або посібник О.Бойко «Історія України» (К.: Академія, 2002). Остання академічна праця на цю тему «Нариси історії Української революції 1917-1921 рр.» (К., 2011) теж підтримує усталену хронологію.

В той же час шкільна програма, а разом з нею — і програми та питання ЗНО останніх років, як і програми ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації, позначають терміном «Українська революція» лише перший період революції, пов’язаний з Українською Центральною Радою (березень 1917 — квітень 1918 рр.). Після цього іде «Український державотворчий процес (1918-1920 рр.)[10]».

В шкільній програмі взагалі тема «Українська революція», яка була окремою темою до 2011 р., розчинилася. Початок Української революції у 1917 р. приєднаний до Теми 2 — «Україна в роки Першої світової війни. Початок Української революції», за якою йде Тема 3 — «Українська державність в 1917-1921 роках», що починається з ІІІ універсалу УЦР (програма ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації гуманітарного спрямування).

Щоправда, автори О.Реєнт і Ю.Малій таки виокремлюють Українську революцію в окрему тему 3, проте її хронологічні межі (березень 1917 — початок 1918 рр.) знову обмежується лише періодом Української Центральної Ради.

Вже в §13 на стор. 105 автори чомусь плутають календар при визначенні дати утворення Української Центральної Ради. Так, в тексті параграфу вказано 17 березня 1917 р. як день, коли «виникла думка про створення Центральної Ради», а в «Хронології подій» на стор. 234 — «3-4 березня 1917 р. — утворення Української Центральної Ради». Ну, я то розумію, що це той самий день, проте за різними календарями — Юліанським та Григоріанським, але для чого дітей збивати з пантелику? Автори лише підіграли О.Субтельному, цитата з книжки якого «Україна: історія» стоїть попереду дати утворення УЦР і пан Субтельний подає дату 17 березня.

На стор. 108 автори описують процес українізації армії, утворення Українського військового генерального комітету при УЦР на чолі з С.Петлюрою, проте закінчують параграф реченням про те, що «Вільне козацтво визнавало лише владу Центральної Ради та її Генерального секретаріату». Явна помилка — необхідно замість Генерального секретаріату, який утворено 15 червня 1917 р., написати «Генеральний комітет», оскільки описуються події березня-травня 1917 р., а Генеральний секретаріат утворено 15 червня 1917 року.

В §14 на стор. 109-116, який називається «Проголошення автономії України», немає проголошення автономії України. На стор. 113-114 пишеться про «вчорашніх робітників і селян», які «із захопленням сприйняли положення цього історичного документу» (І Універсалу), про «сплеск ентузіазму в українських колах», про негативне відношення Тимчасового уряду до цього документу, подається класичний фрагмент з І Універсалу. Проте, читаючи цей фрагмент, учні/студенти не можуть (практика показує) визначити головну ідею/ідеї І Універсалу. А автори, крім як у назві параграфа, чітко не визначили ці головні ідеї.

Від §15 по §25 я, мабуть, вже підручник читав неуважно і неприскіпливо. Здивували лише біографії історичних діячів. Ні, не помилки в них, а обсяг і характеристика. Наприклад, біографія «супервизначного» «українського» політика Артема (він же Ф.Сергєєв) займає майже цілу стор. 133, а біографії гетьмана Павла Скоропадського місця в підручнику не знайшлося! Куди Скоропадському до Артема братися! Біографія останнього надзвичайно докладно описана, я нарахував лише дат 18 штук. Написано навіть де він похований. Ви здивуєтеся, але у Москві біля Кремлівської стіни. Ця інформація конче потрібна сучасному учневі! Ніяка біографія «маловідомих» М.Міхновського (стор. 20) чи В.Липинського (стор. 40), «невідомих» Д.Донцова (стор. 77) чи К.Левицького (стор. 78), «якихось» М.Грушевського (стор. 106) чи С.Єфремова (стор. 113), «нікому не потрібних» В.Винниченка (стор. 115) чи С.Петлюри (стор. 162) не може зрівнятися за обсягом і докладністю з біографією Артема. Як там кажуть в Росії? «Путін — ето наше всьо!». Ми з радістю можемо сказати у відповідь — «Артем — це наше все!». Чом би й ні? За обсягом біографія більшовика конкурує лише з біографіями діячів культури у відповідних параграфах.

Але здивувала мене навіть не стільки докладна біографія Артема, скільки найнедолугіша біографія С.Петлюри (стор. 162). Хай мене вибачать читачі, але мушу навести її повністю. «Петлюра Симон (1879-1926). Український державний і політичний діяч. Найпомітніша і водночас найсуперечливіша постать Української революції. Був, по суті, одноосібним лідером українського руху в 1919-1920 рр. Зазнав гучних тріумфів і таких само нищівних поразок. Навряд чи хто за життя мав більше суперників і ворогів і аж до сьогодні має такий спектр оцінок — від надміру захоплених (вождь українського війська, вождь української нації) до вкрай зневажливих і принизливих (політичний авантюрист). Можна висловити припущення, що одностайності в оцінці постаті С.Петлюри, його діянь досягти не вдасться досить довго». І все! Хотів на противагу навести повний текст біографії Артема (народився…, навчався…, очолив…, заарештований…, займав посади з… по…, обраний…, призначений… «и прочая, и прочая, и прочая», і, нарешті, загинув… і похований…), але читачі подумають, що я гонорар отримую від кількості надрукованих знаків і саме з цією метою подаю повну біографію цього «славного» більшовика. Невже така докладна біографія Артема подана тому, що його пам’ятник стоїть саме в Донецькій області і він був головою сепаратистської Донецько-Криворізької республіки? А от гіршої, ніж біографія Петлюри, я в підручнику не знайшов. Немає одностайності в оцінках Петлюри, немає — і крапка! Одне дивує, чому біографія більшовика Х.Раковського, який все ж таки був головою українського радянського уряду з 1919-го по 1923-й рік, така куца (стор. 181)?

Завершу аналіз підручника §26-27 на стор.204-228, що присвячені культурі України у 1917-1921 роках. Про «плідну працю» покійних Франка, Українки та Коцюбинського я вже згадував попереду. В короткій біографії В.Короленка на стор. 208 є такі речення «Значне місце у творчості письменника займає повість «Без язика» (1895). В.Короленко активно засуджував засоби, що їх використовували більшовики для побудови соціалізму». Складається враження, що саме в цій повісті Короленко засуджував більшовиків. Хоча насправді між цими реченнями явно не вистачає проміжного.

Знову на стор. 209 знову «порадували» своєю «плідною працею» у 1917-1921 рр. в галузі наукового літературознавства М.Драгоманов (помер 1895 р.) і все той же І.Франко.

Розповідаючи про театральне життя на стор. 210, автори пишуть, що «у квітні було створено Комітет українського національного театру», забувши вказати рік.

На стор. 211 біля фото актора О.Корольчука в ролі Франца Моора автори поміняли шило на мило, тобто Шиллера на Міллера. Під фото так і написано «Фрагмент вистави «Розбійники» Ф.Міллера»!

На стор. 217 описуючи проект герба УНР за авторством В.Кричевського, автори пишуть, що «саме цей проект використовується нині в незалежній Україні як малий державний герб». Ну, по-перше, Державний Герб відносно української символіки пишеться з великої літери — відповідно до норм українського правопису. По-друге, автори не відрізняють овал від «п’ятикутного» щита? Та й листочків на сучасному Малому Державному Гербі немає…

На стор.227 я не зміг вирішити одне з завдань — №9. Автори запропонували знайти помилки в п’яти твердженнях та виправити їх. Завдання 1-3 та 5, присвячені Г.Нарбуту, Л.Курбасу, В.Короленко та А.Кримському, я вирішив, а 4 — ні. Я не знаю, де в реченні «О.Архіпенко — скульптор, родоначальник кубізму в скульптурі» помилка. Чому не знаю? Бо на стор. 218 в біографії Олександра Архіпенка сказано, що «О.Архіпенко є родоначальником кубізму в скульптурі». Може, це творче запитання, вирішуючи яке, учень мав зрозуміти, що не у всіх запропонованих твердженнях є помилки?