ЧИ Є БІДНИМИ УКРАЇНСЬКІ УНІВЕРСИТЕТИ?

Автор:

Ірина Світящук

Опубликовано

21.03.2014

ГО «Центр досліджень суспільства» оприлюднив нещодавно результати дослідження щодо відкритості українських університетів. Одна з тем, що зацікавила дослідників, стосувалася нерухомості та транспортних засобів університетів, які мають статус національних.

В разі відсутності достовірної інформації її місце найчастіше заповнюють стереотипи та упередження. Так, побутують думки про невимовно бідні українські університети чи, навпаки, трапляються чутки про нікому не відомі земельні ділянки, квартири та дорогі іномарки у власності вишів. Щоб не спекулювати на цю тему, Центр дослідження суспільства вирішив перевірити, наскільки університети готові хоч трохи підняти завісу таємниці над майном на своїх балансах. Власне, в цій статті йтиметься про дані щодо нерухомості та транспортних засобів національних ВНЗ, які ЦДС отримав у процесі формування рейтингу прозорості вишів.

Ми звернулися із запитами до 110-ти національних вишів. На жаль, виявилось, що далеко не всі вважають за обов’язок доповідати про своє майно, яке де-юре є державним, а отже інформація про нього становить суспільний інтерес. На даний момент ми оперуємо даними про транспортні засоби та нерухомість приблизно половини національних ВНЗ (52,7% та 44,5% відповідно).

	Проігнорували запит		Відмовились надавати інформацію		Відповіли (надали повну або неповну інформацію)		Загальна кількість
	Нерухомість	ТЗ	Нерухомість	ТЗ	Нерухомість	ТЗ	Загальна кількість
Класичні	7	5	3	3	12	14	22
Технічні	6	4	7	6	7	10	20
Технологічні	2	6	7	4	9	8	18
Педагогічні	2	3	3	2	4	4	9
Культури	4	2	2	2	3	5	9
Охорони здоров'я	3	4	3	2	3	3	9
Аграрні	4	3	3	1	5	8	12
Економічні, фінансові та управлінські	3	2	1	2	4	4	8
Правоохоронні, цивільного захисту, БЖ	1	-	1	1	1	2	3

На запити щодо транспорту і нерухомості різні типи університетів відповідали приблизно однаково. Лише в окремих випадках частка відповідей по транспортних засобах є вищою. Як найбільш неохочі до співпраці можна відзначити медичні університети, що підпорядковуються Міністерству охорони здоров’я, адже всього третина з них надала запитувану інформацію, решта ж або проігнорувала запит або надіслала відмову. В цілому ж середній показник відповідей коливається на рівні 42-50%. І лише більшість класичних та аграрних вишів відповідали на наші запити.

Автопарки університетів

При аналізі даних, отриманих з відповідей університетів на наші запити, ми звертали увагу на кілька показників: загальну кількість транспортних засобів різного зразка, їхню вартість, рік виробництва та джерела коштів, за які було придбано автомобілі. Окремо ми відслідковували частку легкових автомобілів, зокрема, дорожчі 150000 грн. Очевидно, що легкові машини у випадку вишів призначені для перевезення працівників — перш за все, адміністративного штату. Вони є службовою необхідністю, але також можуть бути способом марнування бюджетних коштів та нести в собі корупційні ризики. Ми не стверджуємо, що легкові автомобілі для керівництва є марнотратством, але разом з тим переконані, що службовий автомобіль не має бути предметом розкоші. Всі доступні дані, як і більш детальний опис параметрів, представлені на нашому сайті.

Дані про транспортні засоби, отримані в результаті надсилання запитів, зведені на основі 58-ми відповідей (43 повних та 15 неповних). Тобто ми сформували базу даних про автопарк більш ніж половини національних університетів, що дозволяє говорити про тенденції розвитку університетів протягом років. Так, більшість технічних, спеціалізованих чи вантажних автомобілів було придбано в радянський період, коли процвітало машинобудування, а автопарк поповнювався централізовано. В університети також постачали і легкові машини, найбільш презентабельною з яких була «Волга» (їх в автопарку було 1-2, якщо взагалі були). Згідно з отриманими даними, вже в кінці 1990-х, а особливо на початку 2000-х років адміністрації вишів почали отримувати на баланс недешеві іномарки, а автопарк нелегкових автомобілів поповнювався здебільшого автобусами й мікроавтобусами. Найстаріша машина була випущена у 1957 р. (ГАЗ-69, що належить Кам’янець-Подільському національному університету ім. І.Огієнка), проте чи не в кожному виші є автомобілі-довгожителі, середній вік яких — 33 роки.

Всього в автопарку цих 58 університетів знаходиться 1406 автомобілів різного типу, вартості та терміну експлуатації, а легкові з них становлять менше третини — 28,6% (402 авто). В середньому на балансі українського вишу знаходиться 26 автомобілів, проте через деякі університети з дуже великими автопарками цей показник дещо завищений. Так, медіанне значення становить 15,5 автомобілів. Вищі за показники середнього значення по Україні є в аграрних та класичних університетах (49 та 36 автомобілів відповідно). Проте автопарк аграрних вишів меншою мірою складається з легкових автомобілів — їхня частка всього 22%.

Лише один університет може похвалитись автопарком з більш ніж 100 транспортних засобів — це Київський національний університет ім. Т.Шевченка (137 транспортних засобів). Чимало вишів мають менше 10-ти транспортних засобів на балансі. Найменше (всього по 2 автомобілі) знаходиться у розпорядженні Національної академії статистики, обліку й аудиту та Національної музичної академії ім.П.Чайковського.

Загальна вартість транспортних засобів ВНЗ, які надали інформацію, становить 60,9 млн. грн. У зв’язку з тим, що не всі виші вказували джерела коштів, за які купували автомобілі, ми можемо оцінити лише мінімальний обсяг коштів, витрачених на них з державного бюджету — це 23,14 млн. грн., що складає 38% вищезгаданої загальної вартості. Також університети купували нові транспортні засоби за кошти спецфонду (які де-юре теж є бюджетними коштами, хоч фактично це гроші, які заробив сам виш), автомобілі також передавались від профільних міністерств, були отримані як дарунок (найбільш нестандартний — від Папи Римського Львівському національному медичному університету ім. Д.Галицького). 13 університетів мають на своєму балансі легкові машини вартістю більше 150 тис.грн. кожна і загальною вартістю 6,6 млн.грн. (10,8% від загальної вартості автопарку). З них найдорожчою є AUDI A6 вартістю 795,5 тис.грн., що надійшла на баланс КНУ ім. Т.Шевченка безкоштовно. Найдорожчим легковим автомобілем, придбаним за кошти держбюджету, є AUDI A8 (681,99 тис.грн.) Національного університету Державної податкової служби України. Найдорожчу машину за кошти спецфонду придбав знову ж КНУ ім. Т.Шевченка — це Nissan Murano (331,5 тис.грн.). Цьому київському вишу належить і найдорожчий автопарк саме дорогих легкових авто, загальна вартість якого — 2,4 млн.грн., що становить 25% загальної вартості всіх транспортних засобів університету.

Університети	Автопарк (всього в групі)	Автопарк (середня кількість)	Вартість, середнє значення, тис.грн.	Частка бюджетних коштів, % (в середньому)
Класичні	403	36,18	1471	13,2%
Технічні	237	26,3	1162,1	76,9%
Технологічні	80	11,42	352,3	5,8%
Педагогічні	40	13,3	1081,9	0,2%
Культури	12	3	140,9	26,26%
Охорони здоров'я	43	14,3	534,3	24,3%
Аграрні	392	49	1268,4	52,7%
Економічні, фінансові та управління	43	7,75	710,5	24,9%

Згідно з усередненими показниками, на один класичний виш припадає більше авто, ніж на навчальні заклади інших типів. Найменші автопарки мають навчальні заклади культури, мистецтва та дизайну. Проте цікаво, що частка бюджетних коштів, витрачених на автопарк, найвища серед технічних вишів — вона в півтора рази вища за аналогічний показник аграрних вишів, що йдуть слідом. Згідно з нашими даними, найменша частка бюджетних коштів на транспортні засоби витрачалась педагогічними навчальними закладами.

Університети всіх груп мають на своїх балансах автомобілі-довгожителі. Виняток становлять економічні виші, які часто виникали вже в період незалежності та не мають великогабаритних машин періоду СРСР у своїх автопарках. Усі ж інші групи мають на балансі стару техніку, яка, очевидно, покликана задовольняти господарські потреби вишів або застосовуватись за профільним призначенням (в аграрних та технологічних закладах). Лише у Національної академії внутрішніх справ найстаріша машина — іномарка 1986 року випуску.

Наостанок хотілося б навести дані про правоохоронні виші, які через певні обмеження законодавства можуть не надавати всю інформацію про себе — тому у фінальний звіт ми їх не включали. Проте на запити про транспортні засоби вони відповідали. Більше того, жоден з цих вишів не проігнорував запиту. Цікаво, що в університетів цього типу суттєво більший автопарк, ніж в решти вишів — аж 79,2. Найбагатша в плані автопарку Національна академія прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького, на балансі якої 164 транспортних засобів різного ґатунку, зокрема, в перелік потрапила захмарно дорога машина — Volkswagen Transporter T5 вартістю понад 5 млн.грн. Проте слід вказати, що серед автопарку цього вишу лише одна легкова машина «дорогої» категорії, решта ж (включно з вищезгаданим Фольксвагеном) є спеціалізованими автомобілями. Найдорожчий автопарк у Національної академії внутрішніх справ — його вартість складає 12,85 млн.грн.

Університетська нерухомість

Очевидно, що розмір і кількість приміщень ВНЗ співвідноситься з кількістю студентів, викладачів та іншого персоналу. Але цей параметр також дозволяє оцінити різні функціональні спрямування університету: чи дбає він лише про навчальний процес, а чи може забезпечити науково-дослідницьку роботу і позанавчальний та відпочинковий час своїх студентів та працівників. Не менш важливим є питання забезпеченості гуртожитками, а також соціальним житлом для молодих викладачів як працівників державних установ. Тому цей параметр висвітлює не лише можливості університету виконувати свою безпосередньо навчально-наукову функцію, але і його здатність бути соціально-спрямованим.

Університети	Площа будівель навчально-наукового призначення (середнє), кв.м	Найбільший університет в групі	Кількість гуртожитків (середня)	Помешкання (середня площа, кв.м)	Загальна кількість ВНЗ
Класичні	59402,98	225774	7	1969,7	22
Технічні	55615,92	87147	5,8	6490,8	20
Технологічні	40843,18	75393,3	4,8	216,1	18
Педагогічні	31115,95	50496,36	4,4	78,2	9
Культури	8798,2	14149,6	1	0	9
Охорони здоров'я	27222	32544,3	6	79,2	9
Аграрні	34376,05	57890,8	7,3	2645,4	12
Економічні, фінансові та управління	23435,3	39404,3	4	44,98	8

Якщо говорити про кількість будівель навчального та наукового призначення, то розкид між університетами значний — від 1-го до 28-ми корпусів. Всього ж у 49-ти університетах, які нам відповіли, налічується 455 будівель такого типу загальною площею 1894,87 тис.кв.м. Найбільшим університетом є Київський національний університет ім. Т.Шевченка, якому належить 20 будівель навчально-наукового призначення площею 225,7 тис.кв.м. Цікаво, що в нього на балансі також чи не найбільша кількість «некласифікованих» об’єктів, серед яких астрономічна обсерваторія, ботанічний сад та об’єкти в Канівському природному заповіднику. В середньому класичні університети відзначаються найбільшими «площами», що можна пояснити як різноманітністю доступних в них напрямків навчання, так і великою кількістю студентів. Не набагато меншими за класичні є технічні університети, які мають значну кількість лабораторій та інших спеціалізованих приміщень.

В середньому по Україні на один вищий навчальний заклад припадає 5-6 гуртожитків. Найбільше гуртожитків в того ж КНУ ім. Т.Г.Шевченка — всього 24, що майже в п’ять разів вище за середній показник по Україні. Середній показник по класичних університетах теж високий — 7 гуртожитків, трохи вище значення в аграрних університетів — 7,3. Всі інші типи мають забезпеченість гуртожитками, яка відповідає середньому показнику по всіх університетах. Тобто тип університету не впливає на забезпеченість гуртожитками. Виняток становлять університети культури, мистецтва та дизайну.

Не всі університети мають на своїх балансах помешкання: житлові будинки або квартири. З 49-ти університетів, які надали нам відповідь, 18 (а це 36,7%) вказали, що мають на своїх рахунках житло. З них найбільше забезпечені житлом (в контексті площі) технічні університети — на їхньому балансі 46,5% усього «задекларованого» житла. За ними слідують аграрні (15,8%) і класичні (11,75%) виші. Практично не мають житла (менше 1%) інші типи університетів.

На нашу думку, університети повинні дбати про здоров’я студентів — не лише про їхній професійний, але й про фізичний розвиток. Спорткомплекси (а не просто спортзали) і відпочинкові бази (до яких належать відпочинкові та спортивно-оздоровчі табори) цілком можуть виконувати цю функцію. А ситуація з майном відпочинкового та спортивного призначення по Україні є нерівномірною. 57% вишів, які надали відповідь, мають свої бази відпочинку. Проте в деяких ВНЗ є аж по 4 різних відпочинкових бази, в той час як в інших немає жодної. Те саме стосується спорткомплексів. На балансі 49-ти університетів знаходиться 22 спортивних комплекси. Тобто менше половини вишів обладнані корпусом або корпусами більшими, аніж звичайний спортзал. На нашу думку, така ситуація є неприпустимою, оскільки вищі навчальні заклади повинні також, хоча б частково, виконувати рекреаційну, оздоровчу та дозвільну функцію стосовно своїх працівників та студентів.

Наостанок

Якщо підбити підсумки, то можна побачити, що автопарки університетів дуже різнорідні. З одного боку, старі великогабаритні автомобілі, склад яких фактично не оновлювався, з іншого — дорогі іномарки для адміністрації, кошти на які нерідко були взяті з державного бюджету або з плати за навчання, отриманої від студентів, не кажучи вже про корупційні ризики легкових автомобілів, що надійшли як дарунок. Можна припустити, що адміністрація вишів знає свої потреби і вибирає собі автівки до смаку. Проте навряд чи з такими витратами можуть погодитись рядові працівники університетів та студенти. Адже навіть якщо не витрачати ці кошти безпосередньо на навчально-дослідницькі потреби, то, безсумнівно, машини для адміністрації — не єдині транспортні засоби, потрібні для вишів. Будемо сподіватись, що в майбутньому ми побачимо вирівнювання забезпеченості вишів автомобілями, а їхні автопарки оновлюватимуться новими (і водночас — безпечнішими) транспортними засобами різного призначення.

Очевидно, що для покращення ситуації з нерухомістю серед вищих навчальних закладів потрібні суттєві капітальні інвестиції, в рази вищі, ніж на оновлення автопарку. Повторюсь, що ми збирали лише кількісні дані — оцінити матеріальний стан корпусів, гуртожитків чи спорткомплексів під силу лише спеціальним комісіям на місцях. Оновлення матеріально-технічної бази, ремонт та облаштування будівель вишів — чимале навантаження для бюджету, не кажучи вже про спорудження та облаштування нових приміщень на кшталт лабораторій. Звісно, перша проблема української освіти — це проблема фінансування, чи, точніше — його відсутності. Саме тому університетам в контексті розбудови своїх кампусів потрібно не орієнтуватися лише на державні дотації чи гроші контрактників, а й залучати кошти міжнародних фондів, успішних випускників і бізнесменів. Але така стратегія підводить до менш очевидної, але більш системної проблеми української вищої школи — відсутності незалежності і можливостей в адміністрації університетів розпоряджатись своїм майном. Насправді університети не мають права купувати нерухомість чи, наприклад, брати кредит на розвиток. Можливо, саме через такі обставини університети відмовлялись надавати інформацію, апелюючи до Міністерства освіти. Бо хоч формально майно знаходиться на їхніх рахунках і вони за нього відповідають, проте гіпотетично в університету завжди можуть забрати його будівлі. Саме тому ця ситуація має бути змінена на структурному рівні.

Ірина Святіщук, ГО «Центр досліджень суспільства»