Існує багато різних за типами та методиками побудови університетських рейтингів. Деякі з них ранжирують університети у цілому, інші – за окремими освітніми програмами. Значна частка провідних рейтингів базується на отриманні багатовимірних оцінок. Вони впорядковують ВНЗ за підсумковим показником, який розраховують як зважену суму окремих індикаторів, що відбивають різні аспекти та напрями діяльності. При цьому, для одних рейтингів розробники публікують дані, як про позиції університетів у рейтингу, так і про їхні підсумкові бали, а нерідко – також і про оцінки за окремими складовими. Інші рейтинги поділяють університети за класами якості і публікують тільки дані про їхню приналежність до того, чи іншого класу. Деякі рейтинги розраховують на основі даних про окремі показники роботи вищих навчальних закладів та її результати, інші – за результатами опитування роботодавців, випускників, студентів, викладачів тощо. Рейтинги можуть розроблятися державними установами. Прикладом є рейтинг МОН України вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації [1]. Але в більшості випадків найбільш впливові рейтинги розробляють спеціалізовані групи та центри, створювані громадськими установами.

Методології побудови університетських рейтингів базуються на Берлінських принципах, затверджених Міжнародною експертною радою з ранжирування (IREC) [2]. Серед іншого, ці принципи зазначають, що рейтинги повинні:

- мати чіткі цілі та враховувати потреби цільової аудиторії;

- брати до уваги відмінності цілей та завдань діяльності вищих навчальних закладів, а також лінгвістичний, культурний, економічний та історичний контексти освіти оцінюваних ВНЗ;

- забезпечувати прозорість методології та інформаційних ресурсів;

- обирати показники оцінювання не за доступністю даних, а, насамперед, за релевантністю та валідністю використовуваних показників;

- віддавати перевагу оцінюванню результатів, а не початкових ресурсів;

- використовувати дані, що піддаються перевірці, а також дотримуватися наукових стандартів збирання та обробки даних.

Виходячи з цього, при побудові рейтингів, орієнтованих на різні цілі та цільові групи використовують досить різні набори показників та критеріїв і отримують істотно різні результати. Прикладом є наведене у [3] порівняння університетів США за рейтингами ARWU, THE, QS та Forbs.

Для більшості світових і національних рейтингів як основний критерій оцінювання ВНЗ використовують якість освіти. Але  є істотні відмінності у розумінні їхніми розробниками поняття якості освіти. Найбільш істотною є різниця між світовими (ARWU, QS, THE) та національними рейтингами. Перші віддають перевагу досягненням в сфері фундаментальних наукових досліджень: кількість лауреатів Нобелівської премії та медалі Філдса, публікації і цитування в провідних наукових виданнях тощо [4–6]. Другі значно більше уваги приділяють успішності студентів та випускників незалежно від сфери діяльності останніх, а також оцінюванню університетів випускниками та студентами [7, 8].

До найбільш відомих університетських рейтингів України належать вже згадуваний рейтинг МОН, "ТОП-200 університетів України" [9] та "Компас" [10]. Методики розрахунку цих рейтингів є істотно різними. Тому не дивно, що значно розрізняються і їхні результати. Зокрема при розрахунку рейтингу ТОП-200 університетів України велику вагу мають показники науково-дослідної роботи викладачів, що вимірюють через частки членів державних академій наук і професорів серед професорсько-викладацького складу, а також кількості отриманих співробітниками державних премій України та патентів. Рейтинг "Компас" більше уваги звертає на результати опитування студентів та роботодавців. Незважаючи на те, що методики рейтингування у цих проектах намагаються наблизити до зарубіжних аналогів, ці рейтинги мають істотні недоліки [11], які, насамперед, зумовлені відсутністю фінансування, потрібного для відповідної Берлінським принципам організації збору та обробки даних, а також недоступністю багатьох потрібних для рейтингування даних. 

Одним з найстаріших є рейтинг журналу US News&World Report [12], який публікують з 1983 р. Він орієнтований, насамперед, на абітурієнтів американських коледжів та університетів. До його основних показників належать:

- академічна репутація випускників бакалаврату (вага цього показника у підсумковій оцінці дорівнює 22,5%);

- частка студентів, що закінчують програму навчання протягом 6 років після вступу, та частка першокурсників, які продовжують навчання на другому курсі (22,5%);

- освітні ресурси – цей показник враховує частки студентських груп, що нараховують менше 20 та більше 50 студентів; заробітну платню викладачів; частку викладачів, що мають найвищий ступень у відповідній галузі; співвідношення викладачів та студентів; частку викладачів, що працюють на повну ставку (20%); 

- якість студентів – результати тестів SAT (ACT) зарахованих абітурієнтів; частка зарахованих абітурієнтів, що належали до 10% кращих випускників у своїх школах або до 25% кращих випускників регіональних університетів та коледжів; співвідношення кількості прийнятих студентів до кількості поданих заяв (12,5%);

- фінансові ресурси, що витрачаються на освіту у розрахунку на одного студента (10%);

- різниця між прогнозованою та реальною частками студентів, які закінчують програму навчання протягом 6 років після вступу; цей прогноз будують за допомогою статистичної моделі, що пов'язує відсоток успішних студентів з результатами тестів SAT (ACT) абітурієнтів, витратами у розрахунку на студента і деякими іншими факторами (7,5%);

- частка живих випускників, які робили внески до університетських фондів (5%).

Наведемо деякі показники національних університетів США за даними US NWR – 2014. Цей рейтинг враховує 281 ВНЗ. Для деяких університетів, розташованих в нижній частині списку, рейтингові місця з різних причин не визначені. Зокрема, це може бути зумовлено відсутністю окремих даних, потрібних для розрахунку рейтингу. 

Загальна плата за навчання для перших 15 університетів перебуває в межах 40 – 50 тис. дол. на рік. Загалом по включеним до рейтингу університетам та коледжам мінімальною (4850 тис. дол.) є оплата навчання в Brigham Young University – Provo, який перебуває на 62 місці, а максимальною (49138 тис. дол.) – у Columbia University, що займає четверту позицію. Загальна кількість студентів для лідерів варіюється від 2243 у California Institute of Technology до 23168 у Columbia University. Мінімальним (1350) є значення цього показника у California Institute of Integral Studies, якому не надано визначеного рангу, а максимальним (73378) – для 142 за рейтингом Arizona State University. Частка зарахованих абітурієнтів коливається для провідної групи від 6,1% в Harvard University до 17,9% у Washington University in St. Louis. Але для інших університетів вона є значно більшою, і для ВНЗ, що перебувають у нижній частині рейтингу цей показник наближається до 100% (96,7% для Utah State University – 190 позиція рейтингу, 95,4% для University of Montana – 201 позиція, 99,1% для Trevecca Nazarene University, якому не надано рейтингового місця тощо). Середній рівень утримання першокурсників для лідерів рейтингу коливається у межах 97 – 99%. Загалом по всім національним університетам найгірші значення цього показника дорівнюють 39 – 60% і спостерігаються для ВНЗ нижньої частини загального рейтингу. Аналогічною є ситуація із часткою студентів, що закінчують бакалаврські програми протягом 6 років. Для провідної групи вона варіюється в межах 92 – 97%, а найменші значення (9 – 30%) властиві університетам нижньої частини рейтингу.

На рис. 1 наведено загальний розподіл деяких показників рейтингу US NWR, а на рис. 2 – взаємозв’язок між значеннями цих показників та позиціями відповідних університетів у рейтингу.

Рис. 1. Загальний розподіл деяких показників рейтингу національних університетів US NWR – 2014 

Загальний розподіл показників у всіх випадках є сильно асиметричним. При цьому значення розміру мають зсув у бік менших значень, а значення інших показників – в бік більших. Доволі великими для переважної більшості університетів є показники частки успішних абітурієнтів, першокурсників та студентів, що закінчують навчання протягом 6 років після вступу. Всі показники, крім кількості студентів залежать від позицій університету у рейтингу. Але для частки успішних абітурієнтів ця залежність є істотною лише у групі лідерів. Починаючи приблизно з 70-80 позиції, цей показник вже практично не змінюється із збільшенням порядкового номеру ВНЗ у рейтингу. Найбільш помітним є зменшення часток успішних першокурсників та успішних студентів (тобто тих, хто закінчує бакалаврські програми протягом 6 років) із віддаленням ВНЗ від лідерів рейтингу.

Рис. 2. Залежність значень окремих показників від позицій університетів у рейтингу US NWR

Існує досить сильна кореляція між частками успішних першокурсників та студентів, як це можна було б очікувати, виходячи з однотипних сильних залежностей цих показників від рейтингових позицій університетів. Зв'язок між частками успішних абітурієнтів та студентів є значущим лише для невеликої групи провідних ВНЗ. Натомість зв'язок між кількістю студентів та показниками успішності взагалі відсутній. Наявність кореляції між окремими показниками рейтингу можна вважати певним недоліком його методики, оскільки розрахунок інтегрального показника як зваженої суми окремих критеріальних індикаторів вимагає незалежності використовуваних критеріїв та індексів [13, 14]. Це зумовлено тим, що при розрахунку інтегральних показників зв'язок між критеріями (або індексами) може впливати на одержувані результати та викривляти їх. 

Наведемо ще деякі дані, які характеризують університети США за іншими показниками. Для перших трьох університетів частка груп, що налічують менше 20 студентів перебуває у межах 74 – 81%, а частка великих (понад 50 студентів) груп – у межах 7 – 11%; частка студентів бакалаврських програм у загальній чисельності – 34 – 66%; відношення кількості студентів до кількості викладачів дорівнює 6–7:1; 86 – 89% студентів вчасно закінчують чотирирічний курс навчання; розмір ендаумента дорівнює 17 – 31 млрд. дол. Характерним є і те, що всі ці університети належать до найстаріших у США, рік їхнього заснування, відповідно, – 1746 (Принстон), 1636 (Гарвард), 1701 (Йєль).

Істотно іншими є більшість цих показників для ВНЗ, що перебувають у середині рейтингу. Зокрема для заснованого в 1923 р. Техаського технічного університету (161 позиція рейтингу) частка груп, що налічують менше 20 студентів дорівнює 22,6%, а частка великих груп – 25,0%; частка студентів бакалаврських програм у загальній чисельності – 80%; відношення кількості студентів до кількості викладачів дорівнює 24:1; лише 37% студентів вчасно закінчують чотирирічний курс навчання; розмір ендаумента дорівнює 490 млн. дол. (при цьому, кількість студентів бакалаврських програм – 26481 є значно більшою, ніж для першої трійки рейтингу). 

У заснованому в 1889 р. університеті штату Айдахо (він також займає у рейтингу 161 позицію) частка груп, що налічують менше 20 студентів дорівнює 48,6%, а частка великих груп – 10,6%; частка студентів бакалаврських програм у загальній чисельності – 82%; відношення кількості студентів до кількості викладачів дорівнює 18:1; 23% студентів вчасно закінчують чотирирічний курс навчання; розмір ендаумента дорівнює 189 млн. дол. (загальна кількість студентів бакалаврських програм – 9928).

Таким чином, можна зробити висновок, що провідні за версією US NWR національні університети США мають тривалу історію та великий розмір ендаумента. Їм властиві високі оплата за навчання та конкурс серед абітурієнтів, а також велика імовірність успішного закінчення навчання. В цих університетах меншими є розміри студентських груп та кількість студентів, що припадає на одного викладача. Але на ці показники, крім інших факторів, може впливати більша частка студентів, які навчаються за магістерськими та докторськими програмами.

У таблиці 1 порівнюються позиції провідних за US NWR національних університетів США у різних рейтингах. 

Таблиця 1

Відповідність позицій провідних національних університетів США за різними рейтингами

Університет	US NWR – 2014	ARWU – 2013	QS – 2013	THE – 2014	Forbs -
Princeton University	1	6	6	5	3
Harvard University	2	1	2	2	8
Yale University	3	9	4	8	4
Columbia University	4	7	9	10	5
Stanford University	5	2	3	3	1
University of Chicago	6	8	5	7	14
Duke University	7	23	13	13	15
Massachusetts Institute of Technology	8	4	1	4	10
University of Pennsylvania	9	13	8	12	11
California Institute of Technology	10	5	6	1	18
Dartmouth College	11	68 – 85	36	51	16
Johns Hopkins University	12	15	11	11	46
Northwestern University	13	22	15	16	17
Brown University	14	42	19	31	12
Washington University in St. Louis	15	24	28	26	57

Аналіз даних таблиці вказує, що 7 з 15 провідних національних університетів США належать до першої десятки за всіма аналізованими рейтингами. Втім, для інших провідних ВНЗ можуть спостерігатися істотні відмінності. Зокрема Dartmouth College, що займає у рейтингу US NWR 11 місце, має значно гірші позиції за світовими рейтингами, а Johns Hopkins University та Washington University in St. Louis, які також належать до провідних 15 ВНЗ за рейтингом US NWR, за іншим національним рейтингом Forbs перебувають, відповідно у п’ятому та шостому десятках. З іншого боку, деякі лідери світових рейтингів (зокрема, University of California–Berkeley), не потрапили до провідної групи за версією US NWR. Це підтверджує зазначену вище особливість університетських рейтингів, що полягає у можливості істотного впливу набору показників, що визначається цілями рейтингування та потребами цільових груп, на одержувані оцінки ВНЗ.

Один з найбільш популярних рейтингів університетів Німеччини CHE Hochschulranking [15] з 1998 р. розроблює Центр з розвитку вищої освіти, який має статус недержавної неприбуткової установи, у кооперації з щотижневиком Die Zeit. Він призначений для допомоги абітурієнтам у виборі вищих навчальних закладів та напрямів підготовки. Він також може використовуватися керівниками університетів для порівняння з іншими навчальними закладами при розробці освітньої політики та програм розвитку. 

Особливістю цього рейтингу є те, що він не намагається отримати певні підсумкові оцінки університетів в цілому або їхніх окремих освітніх програм. За підсумками аналізу університети зараховують до однієї з трьох груп (ліг) – вищої, середньої або нижчої. Всередині ліг університети вважають рівними і розташовують в абетковому порядку. Результати надаються у табличному або графічному вигляді і містять огляд сильних та слабких сторін університетів з урахуванням важливих для користувача критеріїв. Також є можливість порівнювати обрані університети (до трьох) та отримувати більш докладну інформацію по факультетах.

Для оцінювання може бути використано велику кількість різноманітних індикаторів, які згруповані у 9 модулів:

- ринок праці та орієнтація навчання на кар’єру випускників (корисність освітньої програми для набуття базових знань та навичок зі спеціальності; формування універсальних методичних навичок – ІТ, управління проектами, пошук інформації й т. ін.; рейтинги працевлаштування для бакалаврів та магістрів; частка лекторів – практиків, зокрема, представників промисловості тощо);

- обладнання (лабораторії; комп’ютерні класи; бібліотеки);

- дослідження (цитування наукових публікацій; співвідношення кількості докторантів та професорів; публікації у виданнях, що враховуються у Web of Science та інших наукометричних базах; зареєстровані винаходи; дослідницька репутація; фінансування досліджень сторонніми організаціями тощо); 

- міжнародна орієнтація (сумісні освітні програми з іноземними ВНЗ; наявність та тривалість обов’язкового проходження частини освітньої програми в іноземних ВНЗ; обов’язковість практичної роботи (Practical Year) за кордоном після закінчення теоретичної частини освітньої програми; кількість обов’язкових кредитів з дисциплін, що мають вивчатися іноземними мовами; кількість запрошених іноземних лекторів; обов’язковість підтвердження знання іноземних мов при вступі; програми обміну студентами з іноземними ВНЗ; відсоток іноземних студентів тощо);

- результати навчання (кількість випускників; частка студентів, що вчасно закінчують навчання; результати стандартизованого тестування випускників медичних програм; нормативний термін навчання; загальна кількість кредитів);

- місто та університет (розмір міста; частка студентів у місті загалом та у розрізі галузей освіти; де живуть студенти; як вони дістаються до університету; витрати, пов’язані з навчанням в університеті і проживанням; які виду спорту пропонуються тощо);

- студенти (загальна кількість, частка чоловіків та жінок, частка абітурієнтів, яких зараховують на навчання; частка студентів, що закінчили теоретичну частину навчання за медичними програмами, але не приступили до клінічної частини тощо);

- навчання та викладання (загальна оцінка стану навчання та викладання студентами; частки студентів бакалаврату та магістратури, які вчасно закінчують навчання; доступність і якість підтримки викладачів та відповідальних осіб; співробітництво та контакти з іншими студентами; оцінка пропонованих курсів студентами; кількість кредитів для лабораторного практикуму; відповідність докліничної частини навчання з медичних програм потребам практики та клінічної частини відповідних освітніх програм; якість і доступність навчальних ресурсів, наявних в Інтернет; екскурсії; організація практичного навчання та його узгодженість з теоретичною частиною освітніх програм; дослідницька орієнтація навчальних дисциплін і можливості для раннього початку участі у дослідженнях; співвідношення кількості студентів та викладачів і студентів та науковців; організація навчання; кількість професорів; зв'язок магістерських програм з попередніми курсами та кваліфікаціями тощо).

Національний рейтинг російських університетів [16] розробляє з 2009 р. інформаційне агентство Інтерфакс за підтримки МОН РФ, агентства зі сприяння громадському контролю якості освіти та розвитку кар’єри та журналів "Якість освіти" і "Акредитація в освіті". Він містить зведений рейтинг класичних університетів, а також декілька ранжирувань за окремими напрямами діяльності та групами вищих навчальних закладів.

Окремі рейтинги є складовими зведеного рейтингу і враховують такі напрями:

- освітня діяльність (вага 0,2): кількість студентів першого рівня підготовки (бакалавр, спеціаліст); спектр освітніх програм; кількість штатних викладачів, що працюють на повну ставку; рівень кваліфікації викладачів; рівень підготовки абітурієнтів; ресурсне забезпечення освітнього процесу);

- науково-дослідна діяльність (вага 0,2): результативність роботи аспірантури і докторантури; оцінка освітніх програм магістратури, аспірантури та докторантури; ресурсне забезпечення дослідницького процесу; досягнення співробітників в галузі науки і досліджень;

- соціальне середовище ВНЗ (вага 0,15): оцінка освітніх програм додаткової освіти; просторовий масштаб діяльності ВНЗ; організація практики, зв’язки з роботодавцями; соціальні програми ВНЗ;

- міжнародна діяльність ВНЗ (вага 0,15): академічна мобільність студентів і співробітників; рівень міжнародного співробітництва в освітній сфері; вплив на зарубіжні ринки освіти і досліджень; ресурсне забезпечення міжнародної діяльності; наукове співробітництво із зарубіжними установами в сфері досліджень;

- бренд ВНЗ (вага 0,15): репутація ВНЗ; місія, програми розвитку, управління; успішність випускників, досягнення у селекції еліт національного та міжнародного рівня; публічна та експертна діяльність співробітників; визнання з боку зарубіжного академічного середовища;

- інновації та підприємництво (вага 0,15): портфелі національних та міжнародних патентів ВНЗ; створення та розвиток малих інноваційних підприємств; створення та реалізація освітніх програм, спрямованих на розвиток підприємництва серед студентів, випускників та викладачів; участь у розвитку технологічних платформ, державних програмах розвитку технологій, програмах інноваційного розвитку державних корпорацій; доходи від госпдоговірних робіт; зайнятість викладачів та студентів в об’єктах інноваційної структури ВНЗ.

Одним з основних недоліків цього рейтингу є дуже розмита цільова аудиторія. Розробники зараховують до неї абітурієнтів та їхніх батьків, керівництво ВНЗ, роботодавців та професійні суспільства, кредитні установи, інвесторів, органи управління освітою та соціальним розвитком. Частково цей недолік компенсується наявністю окремих рейтингів за напрямами, але через істотну відмінність потреб зазначених цільових груп розробникам доводиться відшукувати певні компромісні оцінки для кожної із складових. 

Підбиваючи підсумки, можна зазначити, що національні рейтинги вищих навчальних закладів сьогодні є дієвим інструментом оцінювання якості вищої освіти та впливу громадськості на цю якість. Але для забезпечення результативності такого впливу рейтинги повинні враховувати потреби і, відповідно, індикатори, що цікаві саме національним споживачам одержуваних оцінок. Насамперед, це потенційні абітурієнти та роботодавці. Саме тому при розробці індикаторів розглянутих у статті рейтингів основну увагу їхні розробники приділяли оцінюванню вищих навчальних закладів випускниками, студентами та роботодавцями, а також показникам, що характеризують якість організації освітньої діяльності та її відповідність потребам студентів. Значно меншу значущість для національних рейтингів мають показники, що характеризують ти чи інші досягнення університетів у світовому вимірі.

1.

2.

3.В. Бахрушин. Як оцінити університет? /ua/articles/223-yak-otsiniti-universitet.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.Бахрушин В.Є. Статистичний аналіз рейтингів українських університетів // Освіта і управління : Науково-практичний журнал. – 2011. – Т. 14, № 2/3. – С. 30-37.

12.

13.Бахрушин В.Є. Статистичний аналіз університетських рейтингів // Освіта і управління : Науково-практичний журнал. – 2011. – Т. 14, № 1. – С. 7–12.

14.Бахрушин В.Е. Статистический анализ университетских рейтингов // Успехи современного естествознания. – 2010. – № 12 – С. 118–119.

15.

16.

Володимир Бахрушин, д.ф.-м.н., професор, академік АН вищої школи України