Твердження професора Н. Волошина, що учневі за один раз потрібно прочитати близько 200 сторінок тексту, є актуальним. Упродовж останніх 50 років тижневе навантаження в 5-9 класах збільшилося майже у 2 рази. Разом із приготуванням домашніх завдань робочий день учня в початковій школі становить 9-10 год., в основній – 10-12 год., у старшій – 13-15 год. (за даними М. Безруких). Сьогодні до школи приходять близько 20% дітей, що мають порушення психічного здоров’я межового характеру, а в кінці 1 класу кількість таких дітей становить 60-70% (за даними Інституту вікової фізіології Російської академії освіти). Не думаю, що в Україні статистика кардинально відрізнятиметься. 

Наступне: програма й завдання зовнішнього незалежного оцінювання орієнтує вчителя та учня на досконале володіння теоретико-літературними поняттями. І це архиважливо й необхідно для розуміння та достойного поціновування різних жанрово-родових зразків текстів! А чи словесникові є час для ознайомлення з цими поняттями школярів, а останнім – для усвідомлення? Напевно треба окремо виділити години на такий тип уроку як вивчення теоретико-літературних понять (яким би цей тип уроку не був дискутивно-проблематичним, але він має право на життя). Тільки коли, де і як це реанімувати за нинішньої ситуації? 

Найстрашніше, не звинувачуючи укладачів програми (їх можна зрозуміти), кожен прагнув представити період літератури по максимуму, вважаючи це найголовнішим у розвитку літературного процесу, що без тої чи іншої постаті не буде повноцінним читацьке життя школяра. Та ще й треба було десь догодити критикам програм і т. ін. Такі благі наміри увінчалися «перенаситом», калейдоскопічністю імен, руйнацією психолого-педагогічних і методичних вимог, особливостей програмотворення тощо. Наприклад, щодо останнього: якщо ми дбаємо про системність, наступність,  урахування традицій щодо програмо(підручнико)творення, то як можна зрозуміти такі речі: для п’ятикласників уведено статті про постать письменника на сторінку, а то й більше (чого не було в радянський період), інформація часто не стосується тих творів, які будуть вивчатися, щоб учень-читач міг зрозуміти: що спровокувало автора про це описати?... А ще до них подано розгалужену систему запитань і завдань, довідкові матеріали тощо. Тільки реалізація цього аспекту забирає стільки часу, що читання художнього твору або виноситься на самостійне, або залишається без обговорення. Це ж п’ятикласники! Вік цих дітей-читачів ще потребує прослуховування, художнього читання твору вчителем, підготовленим учнем і т. ін., щоб одержати естетичну насолоду, пробудити творчу уяву, викликати потяг читати й насолоджуватися текстом самостійно. А про митця вчитель розповість лише цікавий, захоплюючий факт із його життя чи творчості й цього буде достатньо. Чому години на розвиток зв’язного мовлення, позакласного читання, літератури рідного краю, уроки виразного читання представлено хаотичного, з різною кількістю? Традиція, яка була закладена О. Бандурою, Н. Волошиною (й багатьма вченими-методистами) по 2 години щочверті кожного названого виду є науково виправданою й перевіреною багатьма поколіннями для загальноосвітніх класів. Автори нової програми хоч і передбачають резервні години, але їх настільки недостатньо, що виділивши на тематичну атестацію, не матимеш на уроки узагальнення й систематизації літературних знань учнів-читачів.

Якщо привести це все в систему, то тоді програму ні за яких екстенсивних дій, ущільнень (як модно сьогодні це практикується) ніхто не виконає, а учень не читатиме взагалі від внутрішнього супротиву: я це все-одно не встигну, то для чого буду напружуватися. Якщо ми заявили про демократичні стосунки, то чому ж програма не дає можливості вчителеві, відштовхнувшись від літературного канону (стандарту-переліку обов’язкових імен і творів), вводити ті твори, які є його улюбленими; або їх запропонували для читання самі школярі; чи з’явилися нові постаті й художні твори тощо. Коли і як виконувати програму за умови карантину чи виявлення, що учні щось не засвоїли, не усвідомили, продемонстрували значні труднощі – такі компенсувальні заняття взагалі ніде не передбачено. Тож учитель змушений за рахунок учнівського й свого вільного часу після уроків переписувати тематичні роботи, письмові з розвитку мовлення, вислуховувати вивченні напам’ять тексти, готувати старшокласників до незалежного оцінювання тощо.

Програма стане реально виконуваною тільки за умови, коли матимемо дійсно посильний, оптимально-доцільний перелік імен і творів, які школяр може прочитати «без надриву», а вчитель допоможе забезпечити проникнення в нетлінну сутність тексту, художньо-естетичне сприйняття й насолоду, а головне – викликати бажання читати твори різнопланової жанрово-родової української літератури. Якось словесники Полтавщини мене запитали: «Скільки «імен» ви запропонували б для вивчення старшокласниками?». Думаю, що не більше 10! Довершених, знакових, вершинних, репрезентативних, які переконають українського читача в європейськості вітчизняної літератури. Кількість має бути якісною!!! Головне, щоб програма з літератури передбачала можливість поєднати «статику й динаміку»: обов’язковий блок художніх творів для вивчення повинен доповнюватися вчителем самостійно або/і за рекомендацією вченої ради, Міністерства освіти й науки України, Інституту літератури, самих учнів-читачів. Адже літературний процес розвивається активно, а словесник не має можливості зробити доповнення сучасними тенденціями. Тож формат програми повинен це передбачати і враховувати. Звичайно, це проблема не тільки укладачів програм, авторів підручників, а й чиновників.

Регіональний зміст літературної освіти основної школи регулюється варіативною складовою навчального плану, де передбачено використання різноманітних елективних курсів із літератури для поглиблення, розширення літературно-мистецьких знань, читацьких навиків школярів. Слугує цьому й передбачені державною програмою з української літератури в 5-9 класах проведення уроків літератури рідного краю, уроки позакласного читання з таким розподілом годин:

Таблиця 1

Розподіл годин «Українська література»: 5-9 класи 

 * у межах годин на текстуальне вивчення

Аналіз поданої таблиці засвідчує посутнє виділення часу для реалізації регіонального компоненту: література рідного краю збільшено на 2 год., але це зроблено за рахунок уроків позакласного читання, що не є виправданим; з’явилися уроки розвитку мовлення, але за рахунок годин на текстуальне вивчення. Не зрозуміло логіки, якщо витримувати системний підхід і принцип наступності та послідовності щодо відсутності уроків для тематичного оцінювання літературних досягнень учнів-читачів; повторення й узагальнення розподілено нерівномірно між класами та недостатня їх кількість, коли окрім семестрового оцінювання є ще тематичне (за чверть чи за тему). За нашим переконанням, мета резервного часу – компенсувально-поглиблювальна: для засвоєння складного теоретичного матеріалу; поглиблення знань з того чи іншого літературознавчого аспекту; корегування прогалин із літературної теми; для проведення компенсувальних занять під час перебування школи на карантині й т. ін. Такі уроки вчитель планує, зважаючи на ситуацію, особливості класу та ін.

Програма з літератури має бути технологічною, вибудувана за курикулярним (рамковим) принципом, на підтекстовому форматі закласти системно типологію уроків/занять, які вчителем будуть змодельовані з урахуванням навчального закладу, рівня літературного розвитку класу, професійно-фахового рівня вчителя тощо. Якщо це врахувати, тоді визначені особливості державного стандарту, будуть сповна зреалізовані: зменшення обсягу знань, максимальне спрощення програми, обов’язковий хронометраж програми, посилення практичної складової кожної програми, компаративний підхід, здоров’язбережувальний аспект, інтеграція програм [187]. 

Автори невиправдано вилучили структурні частини програми: мистецький контекст, міжпредметні зв’язки (що наявними були в програмі 2005 р.). Цінним і доречним є досвід колег світової літератури, які структурували програму ще в такий спосіб: «Література і культура» (ЛК), «Україна і світ» (УС), «Елементи компаративістики» (ЕК) [393]. Відразу означимо, що між програмами «Українська література» і «Світова література» повна розбалансованість, теорію літератури не узгоджено тощо. У свій час була зреалізована перспективна ідея: синхронне планування вивчення літератур (проф. Ю. Ковбасенко). Назване могло б зорієнтувати вчителя літератури на включення тої чи іншої педагогічної (едукативної – про яку вже писав професор Г. Клочек – прим. наша) ситуації до моделі уроку, на відбір таких компетенцій, які узгоджуватимуться зі змістовими лініями літературної освіти, а в цілому забезпечать досягненню планованого кінцевого результату співпраці її суб’єктами.  

Розподіл годин з урахуванням вище названого, мав би бути таким:

Таблиця 2

Розподіл годин «Українська література»: 5-9 класи (авторський варіант)

* у межах годин на текстуальне вивчення художніх творів 

** окрім фіксованого часу, учитель додатково, за потреби, обирає години з резервного часу

На випередження зробимо деякий коментар: 40 год. для текстуального вивчення можливо й замало, на перший погляд, особливо у 8-9 класі, але маємо зважити, що література рідного краю, позакласне читання та виразне читання – це також література з аналізом, інтерпретуванням, риторичними навиками, що додатково додає 10 год. Сюди ж логічно маємо віднести години узагальнення, систематизації літературних знань і вмінь, а також удосконалення та корекція написаного (за результатами уроків розвитку мовлення, тематичного оцінювання, тестування тощо) – ще 8 год., тоді на вивчення творчості письменників, аналіз й інтерпретування художніх творів різного спрямування, удосконалення літературної компетентності учнів-читачів становитиме 58 год. Назване спрямоване на врахування завдань державного стандарту, а для вчителя є чіткою орієнтація на здійснення проектно-конструкторської діяльності, яка технологічно, процедурно допоможе системно здійснювати програмно-тематичне планування з орієнтацією на всебічний літературний розвиток учнів-читачів, досягнення планованого (заданого) кінцевого результату на компетентнісному рівні з урахуванням особистісного підходу. Укладачі програм мають відбирати таку кількість текстів, яка реально і якісно буде виконувана суб’єктами літературної освіти впродовж 40 год. із наступними рекомендаціями, списками для позакласного читання, літератури рідного краю та ін. Для старшої школи автором у свій час було запропоновано матриці для побудови навчальної програми з української літератури (див. додатки).

Усе це стане можливим, коли спільний розум, толерантне обговорення, конструктивні дії всіх суб’єктів суспільства будуть спрямовані на вибудову такої системи шкільної літературної освіти ХХІ століття взагалі та навчальних програм зокрема, від якої учень-людина-читач одержуватиме як інтелектуальне, так й естетичне задоволення. Звичайно, посередником буде художньо-мистецький твір, який допомагатиме бути націозорієнтованою, успішною, гуманною, терпимою, конкурентоспроможною Я-особистістю у просторі не тільки вітчизняної, а й світової культури.

Для реалізації окресленого стану має спрацювати колективний розум. Тому на часі термінове проведення спільного науково-методичного симпозіуму НАПН України, МОН України, МОЗ України, Інститутів вікової фізіології, психології, гігієни тощо, науковців університетів, методистів інститутів післядипломної педагогічної освіти, учителів-практиків, батьків, громадськості, де буде визначено стратегію й тактику літературної освіти взагалі, розвитку предметів «Українська література», «Зарубіжна література», «Література національних меншин» в умовах нової школи та тої ситуації, яка продиктована ХХІ століттям.

                                        Василь Шуляр, кандидат педагогічних наук,

                                         заслужений вчитель України, м. Миколаїв.