Пропоную це робити за психологічним алгоритмом допомоги ослабленому (а наша школа в цілому – слабка ланка). У цьому випадку для виходу із скрутного становища треба, щоб людина:

1) згадала усе найкраще, тобто слід озвучити ресурс наявного, на що можна опертись;

2) зосередилась на тому, що хоче покращити;

3) почала діяти, концентруючись на позитивних думках  і радіючи бодай найменшим результатам. 

Тож, для окреслення шляхів прориву у майбутнє нашої школи  скористаймось вищенаведеним алгоритмом дій. 

1. Спочатку згадуємо усе найкраще і виявляємо ресурс. 

Ресурс для розвитку шкільної освіти у нас є, але його треба зміцнювати в свідомості освітян – так стоматологи укріпляють розвалений зуб металевим штифтом. Укріпляти треба, бо настрій вчителів зараз досить песимістичний. Вони менше схильні до діалогу, ніж ще півтора роки тому. З минулого вересня до майданових подій пік напруження і зневіри сягав максимуму. Діалог був майже неможливим. Це констатували всі опитані мною викладачі (27 колег). У період майдану та до квітня 2014 ситуація радикально змінилась: вчителі були піднесеними, сповнені надій на покращення. У квітні і по сьогоднішній день – знову спостерігаємо психоемоційний спад. Причини цього називають самі вчителі:

1) страх погіршення військової та економічної ситуації; 

2) розпач через нерішучі дії влади;

3) розчарування через відсутність позитивних змін в освіті на які сподівались у зв’язку із зміною міністра. 

У травні та вересні 2013 року я проводила «мозковий штурм» у 16-ти групах вчителів різних категорій, які вчились на курсах підвищення кваліфікації. Ставила просте питання: «Що в школі найкращого?». Відповідь майже в усіх групах (крім однієї – вчителів початкових класів) завжди була спочатку жартівливою: перерви та канікули. Після прохання відповісти серйозно западала пауза – люди думали. В чотирьох групах прозвучало: «нічого». В інших переважно називали «державна робота», «можливість самореалізації» тощо. Показово, що відповідь «діти» доводилось буквально витягати із слухачів. 

Це нам слід добре усвідомити, запам’ятати і буквально великими літерами вписати у свої розгублені в нелегкий час голови.

Перша позитивна розумова настанова і головний наш ресурс: 

У ШКОЛІ НАЙКРАЩЕ – ДІТИ І САМОРЕАЛІЗАЦІЯ З НИМИ І ДЛЯ НИХ.

2. Зосереджуємось на тому, що хочемо покращити.

Далі в бесіді з вчителями з’ясовувала чого школі бракує. Відповідь не здивувала - школі бракує коштів. 

А якби коштів було достатньо, що було б школі потрібно? На це вчителі говорили: 

- мудрого керівництва;

- розвантаження вчителів та учнів;

- спокою.

Я навмисно  задала обмеження – не більше трьох пунктів, бо про проблеми люди готові були говорити й говорити, збиваючись на критику існуючої поганої ситуації та хаотично називаючи її причини. Так поводитись – все одно, що потрапити на трясовину й обурюватись; робити припущення щодо запаху, температури, складу та глибини-ширини болота - замість практичних дій порятунку на основі конструктивних стратегій.

Якщо блукаєш в лісі серед болотяної місцевості, щоб дізнатися дорогу треба орієнтуватися по сонцю, по деревах, по зірках. В решті можна вилізти на високе дерево й подивитися навкруги. 

Отож, послідовний алгоритм покращення ситуації:     

а) піднімаємось вверх і дивимось зверху, де ми є, і куди хочемо рухатись (пошукова фаза); 

б) погляд навколо себе із співвіднесенням побаченого зверху та підбір наявного матеріалу для виходу (орієнтувальна фаза); 

в) рух за новим курсом з використанням наявного та створення нового ресурсу (дієва фаза).

І все ж, що школі потрібно у першу чергу? Гадаю,  і вчителі в бесідах це підтримували, - школі потрібні справжні, а не бутафорні ідеали. 

Як не дивно, під час військової загрози ідеали майже самочинно кристалізуються. Ми згуртовуємось не тільки для виживання, а й для чогось більшого, ціннішого, ніж комфорт і безпека. Та ми маємо бути дуже пильними, щоб ті ідеали, які самочинно одухотворяють наше серце, не були по-фарисейськи спекульовані й доведені до абсурду.

3. Свобода дії.

Школі потрібна свобода.  Як висловився Євген Гришковець, «можливість говорити все, що хочеш, і свобода – різні речі». Вдумаємось в сутність цих слів. «Говорити все, що хочеш» в наших умовах – висловлювати обурення та осуд. За духовними канонами та науковими дослідженнями – це енергетично збитково. В негативних станах неприйняття психічна енергія стає руйнівною – маємо вібраційні коливання низьких частот. Тому, наприклад, ненависть і свобода – стани несумісні. Свобода – відчуття легкості, піднесеності; безмежних можливостей. 

Свобода відкриває майбутнє в найкращому його потенціалі. Дж.Брунер, американський психолог, що багато праць приділив психології навчання, говорить про три часові виміри: минуле, теперішнє й можливе. Майбутнє – це і є можливе за умов внутрішньої свободи як стану душі, відповідних високочастотних енергетичних вібрацій. В стані свободи ми натхненні та сильні. Про таку свободу мріють більшість громадян України; за неї віддаються життя, і ми повинні увійти в зону можливого - набути свободу для. 

Залишаємо ліричний відступ й повертаємось до освітньої конкретики. Отож, я продовжувала бесіди із слухачами, переводячи їх до орієнтувальної фази. Ми обговорювали питання, як школі набути справжньої свободи, які реальні ресурси можна задіяти прямо зараз? Ось, що було висловлено.

 Ресурси набуття свободи через самореалізацію:

1. Співпраця шкіл з науково-практичними центрами різних галузей;

2. Спільні та обмінні проекти між освітніми закладами за найцікавішою, спільно вибраною тематикою;

3.  Участь у регіональних фахових заходах за власним вибором.

 Усе це доцільно тільки в разі спирання на справжні ідеали, а не заради чергової показухи. Освітянам потрібні яскраві особистості, референтні лідери з щирим серцем, чистою совістю й гострим розумом.. Саме вони є ідейними провайдерами. 

Учителі вказували, що школі потрібне «мудре керівництво» для реалізації ідеалів. Задає тон, ритм та настрій шкільному життю директор. Він функціонально й енергетично має бути високим авторитетом – позитивним і бадьорим. І йому необхідне відповідне підживлення. Для цього слушними є наступні умови: 

1) Директор має бути включений в систему неперервної менеджмент-освіти в широкому асортименті. Особливої ваги матиме позитивна менеджмент-освіта. Таку освіту здійснюватимуть як державні, так і недержавні ліцензовані освітні структури. Оплата за навчання проводитиметься з шкільного фонду, за витрати якого директор звітується перед громадою. Він же звітується і за результати застосування пройденого навчання.

2) Пріоритетні напрямки освіти та саморозвитку мають допомагати директорові бути ідеологом, менеджером і психологом, який опікується процвітанням учасників освітнього простору. Господарсько-дизайнерський та фінансовий менеджмент мають бути поділені із заступником з господарської роботи та бухгалтером. Ці напрямки менеджменту не повинні перекривати собою пріоритетних директорських функцій. 

3) Фінансувати усі школи необхідно з державного бюджету з врахуванням кількості учнів, в тому числі дітей з особливими потребами (кошти йдуть за дитиною). Але кожна школа в праві мати свої власні фонди й рахунки додаткових фінансових джерел без оподаткування. 

Ідея свободи для щоденного творення блага повинна бути зрозумілою, лаконічною й прикладною. Якщо в школі проводиться семінар, то не для того, щоб черговий раз загнати людей за академічні хмари, а навпаки – допомогти їм спуститися на землю, намацати методи втілення ідеї наявними засобами. Щоб не було так: поговорили, в цілому погодились і забули. Мислити треба глобально, а діяти – локально. Для «локалізації» та конкретики можна використовувати формуючі анкети. Інструментальною характеристикою анкети має бути не констатація, не виявлення хиб, а позитивний конструктив. Ось приклад такої анкети:

1. Що подобається вам у всіх ваших учнях?

2. Якщо б у вас була можливість результативно формувати одну позитивну рису у кожного  учня, то якою б вона була?

3. Уявіть, що ви вчите в школі власну дитину. Які 2-3 якості ви би формували в ній засобами власної особистості, а не вчительської ролі?

4. Що взагалі вам подобається в собі?

5. В якій мірі (в балах 0 - 10) ви самі проявляєте ту рису, яку хотіли б формувати в кожного вашого учня?

6. Уявіть, що ви директор школи. На які два-три напрямки була б спрямована ваша увага? Якими двома-трьома методами ви би користувались найбільше для реалізації місії школи?

7. Що вам хочеться покращити в колегах?

Перше питання викликає подив – хіба можуть «усі подобатись»? В подальшому колективному обговоренні директор має наштовхнути на думку, що в усіх учнів є потенціал творення блага, закладений природою дар розвиватись і ставати кращими. Цей потенціал розкривається в діях за відповідних педагогічних умов.

Друге питання заставляє задуматись над найціннішою якістю. Якщо думки різних педагогів збігатимуться, а це рідкість, то уточнити лише варто, як ця риса відповідає місії школи. Якщо ж бачення будуть дуже різні, слід зійтися на одній-двох конкретних рисах, а конкретним методам формування цих рис присвятити нараду. Наприклад, колектив виділив рису «шляхетність». Тоді кожен педагог має підготувати міні-доповідь, якими конкретними методами на предметних уроках та якими виховними заходами особисто він (вона) формує чи збирається формувати шляхетність. Учням і вчителям можна запропонувати написати коротке есе на тему «Шляхетність – українська національна риса». Якщо виявиться, що термін занадто складний та абстрактний, що конкретно його не можна ні уявити, ні виразити, слід його замінити близьким за значенням, але більш прикладним  терміном. Сенс такої роботи в тому, щоб конкретизувати універсальну рису через три цінності і по суті формувати три риси (наприклад, «шляхетність»:  духовність, активність в прокладання свого шляху, потужний інтелект). Але директор має дуже дипломатично і тонко підводити колектив до спільного рішення, не поспішаючи відкривати своє бачення.

Третє питання анкети закликає зосередитись на двох-трьох найбільших цінностях, формування яких передбачає місія школи. В процесі подальшого колективного обговорення слід обов’язково прийти до спільного бачення ціннісних напрямків і уточнити конкретні способи їх реалізації. 

Наступні питання виявляють ставлення до адміністрації, учнів та колег через ставлення до себе. Ці питання викривають особистісні проекції. Якщо вчитель «не може себе хвалити», то це не свідчить про його скромність, це свідчить про його обмеженість – відкрита, позитивна людина любить свій прогрес, свою динамічність, щирість, чутливість тощо. Така впливає власною позитивною енергетикою. Невпевнений, невдоволений собою завдає енергетичних збитків соціуму; не може помічати позитивне в інших і радіти з ними і за них. 

Останнє питання анкети виявляє, що педагог насправді хотів би покращити в самому собі, бо в інших напружує саме те, що не подобається в собі. Ставлення до інших – дзеркало ставлення до себе. Тут слід працювати психологам. Потрібна семінарсько-тренінгова робота, яка буде вчити педагогів відкривати в собі найкраще, любити і плекати свої позитивні риси: здатність любити, радіти, допомагати людям. 

Найскладніше директорові аналізувати відповіді на шосте питання анкети. Тут слід виявити мужність і сприйняти інформацію не як критику (негатив), а як оптимістичну пораду. Такий спільний аналіз підвищує авторитет директора і знімає зайве напруження в стосунках між ним та педагогами школи.

Анкетування може бути анонімним, а обговорення спочатку проведеним в групах вчителів. Кожна група виробляє остаточний варіант. Тоді на загальній нараді розглядаються рішення груп. Це доречно робити у великому колективі, щоб залучити усіх без виключення педагогів.  

Таким чином, опершись на наявний ресурс найкращого в школі – «діти» та «можливість самореалізації з ними і для них», шкільна команда переходить в «зону можливого», тобто покращення – в зону позитивного конструктиву. 

Свобода для – шлях підняття вверх з радістю і смислом. Тому нашій освіті вкрай необхідні концептуальні та методичні розробки,  експериментальні майданчики прикладної позитивної психології навчання та виховання.   

Людмила Смольська,

кандидат психологічних наук, доцент кафедри управління освітою

Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.