15 лютого Національний педагогічний університет імені Н.П. Драгоманова проводить круглий стіл на тему «Сучасна система освіти України: Терміни і визначення». Серед співорганізаторів заходу зазначені Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти та Міністерство освіти і науки України. Тому є достатні підстави вважати, що цей захід має безпосереднє відношення до визначення базових понять у новому Законі України «Про освіту». Власне, це випливає вже з основних напрямів обговорення, які наведено на фрагменті інформаційного повідомлення організаторів.

Оскільки в мене, скоріше за все, не буде можливості приїхати до Києва 15-го лютого, спробую надати у цій статті свої думки з деяких із зазначених питань.

Мабуть ніхто із серйозних фахівців не буде заперечувати важливість і необхідність строгого визначення основних термінів, які використовуються у законодавстві. Без цього неможливе їх єдине розуміння і єдине застосування, а відтак і само правове регулювання втрачає будь-який сенс. Разом з тим, добре відомо і те, що будь-яка формальна система є або неповною, або суперечливою. В математиці це твердження у більш строгому формулюванні відоме як теорема Геделя [1]. Навіть математики при побудові формальних аксіоматичних систем змушені враховувати цей висновок. Будь-яка теорія в «точних» науках передбачає необхідність використання базових понять, яким в межах цієї теорії не надають визначення. Зокрема, в геометрії прикладами таких понять є «точка», «пряма», «площина». Ще більше невизначеності з’являється, коли ми переходимо до інших, менш «точних» наук чи до законодавства. Тому на практиці завжди шукають певний баланс між потребами та можливостями при обранні рівня строгості використовуваних термінів.

Ще одна проблема постає через множинність визначень. Для багатьох понять, які ми використовуємо в науці та законодавстві, існує велика кількість різних визначень, що призначені для різних конкретних умов і завдань та враховують їх специфіку. Наприклад, для поняття «система» сьогодні відомо понад сотню різних визначень [2, 3]. Всі вони передбачають, що система є чимось цілісним і складається з певних компонентів, які взаємодіють один з одним. При цьому як компоненти, так і зв’язки можуть мати різну природу, походження, стійкість та інші важливі характеристики. Самі компоненти також можуть мати складну побудову і теж бути системами. Те, що всі фізичні системи складаються з атомів і молекул, не заперечує того, що атоми і молекули самі є системами, які мають всі характерні для інших систем ознаки – цілісність, можливість виокремлення взаємодіючих між собою складових тощо.

Тому беззмістовними є дискусії з приводу того, освіта – це система або сфера чи ще щось, яке визначення надати системі освіти, чи можуть бути системами середня чи професійна освіта, якщо системою є освіта й т.п. В межах освітнього законодавства немає ані потреби, ані можливості надавати чітке і однозначне визначення системи освіти. Єдине, у чому може бути потреба, – це перелік її основних складників, які мають регулюватися законодавством.

У сучасній науковій літературі поняття «система освіти» використовують в досить різних контекстах і воно нерідко має дуже різні значення. Наприклад, в освітньому глосарії [4] зазначається, що цей термін переважно стосується публічної, а не приватної освіти і охоплює програми від дитячих садочків до старшої школи. Відповідно до цього джерела, складниками системи освіти є все, що стосується публічної освіти на рівні держави, регіонів, округів та окремих громад, а саме:

• закони, політики та правила;
• державне фінансування, розподіл ресурсів і процедури визначення рівнів фінансування;
• органи управління, заклади освіти, транспортне забезпечення;
• кадрове забезпечення, контракти, компенсації, виплати працівникам;
• книжки, комп’ютери, навчальні та методичні матеріали;
• та багато інших складових.

У статті 1.1.21 останнього варіанта проекту Закону України «Про освіту» [5] надається таке визначення: «система освіти – сукупність суб’єктів освітньої діяльності, учасників освітнього процесу, освітніх програм, рівнів та ступенів (кваліфікацій) освіти, стандартів освіти, ліцензійних умов, органів, що здійснюють управління у сфері освіти». Важливо, що воно узгоджується з визначенням системи вищої освіти у відповідному спеціальному Законі [6]. З погляду термінологічної строгості варто було б додати, що всі ці складові мають певним чином взаємодіяти один з одним. Тим більше, що ця взаємодія значною мірою відображена у законопроекті. Також, можна було б додати і деякі із складових, перелічених у наведеному вище визначенні з джерела [4]. Але навряд чи з погляду практичного використання Закону такі уточнення щось принципово змінять. Скоріше поставлять додаткові запитання, на які неможливо буде надати відповіді у законодавстві.

Аналогічною є ситуація з поняттям «структура освіти» і з багатьма іншими термінами. По-перше, ми маємо розуміти, що з багатьох можливих формулювань треба брати не те, що абстрактно є більш «точним» та «правильним». Говорити про точність і правильність визначень у багатьох випадках взагалі немає сенсу поза конкретним контекстом. А по-друге, ми маємо виходити з цілей законодавчого регулювання і не втрачати час на обговорення проблем, які для досягнення цих цілей не суттєві.

Показовими у цьому сенсі є дискусії стосовно визначення поняття «освіта» у цьому Законі. Поки вони призвели до лише того, що це визначення взагалі зникло із законопроекту. Імовірно, це неправильно. Якщо поняття «освіта» може мати багато різних розумінь, то в Законі про освіту треба визначити, що саме він регулює.

У варіанті законопроекту від 23.08.2015 пропонувалося таке визначення: «освіта – процеси, якими суспільство цілеспрямовано передає між людьми з метою їх навчання/навченості накопичені інформацію, знання, розуміння, погляди, цінності, уміння, зразки поведінки, інші компетентності і включають комунікацію для досягнення навчальних цілей; поняття включає навчання, виховання та розвиток особи». Воно є доволі близьким до визначення ISCED 2011 [7]. Але чи придатне воно для цілей Закону? Якщо надавати в Законі таке визначення, це означатиме, що Закон повинен буде, насамперед, визначати і регулювати ці процеси, а також визначати, що таке інформація, знання, розуміння, погляди, цінності, … Чи дійсно все це має бути предметом законодавчого регулювання?

Одним із шляхів вирішення проблеми невизначеності термінів є відмова від спроб надавати у Законі їх чіткі визначення. Замість цього у багатьох випадках використовують конструкції на кшталт статті 29 чинного Закону України «Про освіту» [8]:

«Структура освіти включає:

• дошкільну освіту;
• загальну середню освіту;
• позашкільну освіту;
• професійно-технічну освіту;
• вищу освіту;
• післядипломну освіту;
• самоосвіту».  

Очевидно, що це є не визначенням поняття «структура освіти», яке у Законі непотрібне, а простим переліком тих складників структури освіти, які потрібно врегулювати у Законі. В багатьох випадках доцільно і достатньо для цілей законодавчого регулювання використовувати саме такі конструкції замість тривалих безплідних дискусій щодо «чітких» визначень.

У наведеній нижче таблиці порівнюються визначення деяких понять відповідно до глосарію Інституту статистики ЮНЕСКО [9] (вони переважно базуються на визначеннях [7]), а також визначення, які надає законопроект від 28.12.2015. 

Глосарій Інституту статистики ЮНЕСКО (переклад автора)	Проект Закону України «Про освіту» від 28.12.2015
Освіта Процеси, за допомогою яких суспільства навмисно передають свої накопичені інформацію, знання, розуміння, ставлення, цінності, навички, компетентності та поведінку між поколіннями. Це передбачає комунікацію з метою навчання.	Немає
Освітня діяльність Навмисна діяльність, що передбачає деякі форми комунікації з метою навчання.	Освітня діяльність — діяльність юридичної або фізичної особи, метою якої є розвиток особистості, її загальнокультурних, громадянських і професійних компетентностей. (Стаття 1.1.15)
Формальна освіта Освіта, що є інституалізованою, навмисною і спланованою через державні та визнані приватні установи і у своєї сукупності складає систему формальної освіти держави. Програми формальної освіти визнаються як такі уповноваженими національними органами або еквівалентними організаціями, наприклад, будь-якими іншими установами у співпраці з національними або регіональними уповноваженими органами. Формальна освіта зазвичай стосується попередньої освіти (мається на увазі освіта, яка зазвичай здобувається до першого виходу на ринок праці, тобто у віці, коли здобуття освіти є основним видом діяльності), але середня професійна освіта, освіта осіб з особливими потребами та окремі складові освіти дорослих також часто зараховують до формальної освіти.	Визначення немає Формальна освіта здобувається за освітніми програмами відповідно до визначених законодавством рівнів освіти, галузей знань, спеціальностей і професій. Формальна освіта передбачає досягнення здобувачами освіти визначених стандартами освіти результатів навчання відповідного рівня освіти та здобуття за освітніми програмами визнаних державою кваліфікацій. Здобуті особою результати навчання та кваліфікації підтверджуються відповідним документом про освіту. (Стаття 9.2)
Неформальна освіта Освіта, яка інституалізована, навмисна і спланована суб’єктом освітньої діяльності. Визначальною характеристикою неформальної освіти є те, що вона є додатковою та/або альтернативною формальній освіті осіб протягом всього життя. Її часто запроваджують для гарантування права на доступ до освіти для всіх. Вона розрахована на осіб будь-якого віку, не обов’язково передбачає неперервну структуру, може мати коротку тривалість та/або низьку інтенсивність і зазвичай провадиться у вигляді коротких курсів, практикумів або семінарів. Неформальна освіта переважно надає кваліфікації, які не визнаються відповідними уповноваженими національними установами як кваліфікації формальної освіти, або взагалі не передбачають присвоєння кваліфікацій. Неформальна освіта може охоплювати програми сприяння грамотності молоді та дорослих, освіти дітей, що не відвідують школи, а також програми розвитку життєвих і трудових навичок, соціального або культурного розвитку.	Визначення немає Неформальна освіта передбачає здобуття особою нових компетентностей в організованому освітньому процесі без присвоєння (присудження) визнаних державою кваліфікацій за рівнями освіти та без отримання встановленого законодавством документа про освіту. (Стаття 9.3)
Інформальне навчання Форми навчання, що є навмисними або спланованими, але не інституціолізованими. Вони менш організовані та структуровані, ніж формальна чи неформальна освіта. Інформальне навчання може передбачати навчання у сім’ї, на робочому місці, у локальному співтоваристві, у повсякденному житті, а його спрямованість визначається самостійно, сім’єю або соціумом.	Визначення немає Інформальна освіта (самоосвіта) передбачає самоорганізоване чи спонтанне (випадкове) здобуття особою нових компетентностей під час повсякденної діяльності, пов’язаної з професійною, громадською або іншою діяльністю, родиною чи дозвіллям, та не передбачає інституціоналізованих форм. (Стаття 9.4)
Рівні освіти Набір категорій, що використовується для впорядкування групових освітніх програм за навчальним досвідом і знаннями, навичками та компетентностями, для додавання яких спроектована кожна програма. Концепція рівнів МСКО відбиває рівень складності і спеціалізації змісту освітніх програм від базових до складних.	Визначення немає Формальна освіта здобувається на таких рівнях освіти: - дошкільна освіта, яка відповідає нульовому рівню Національної рамки кваліфікацій; - початкова освіта, яка відповідає першому рівню Національної рамки кваліфікацій; - базова середня освіта, яка відповідає другому рівню Національної рамки кваліфікацій; - профільна середня освіта, яка відповідає третьому рівню Національної рамки кваліфікацій; - початкова професійна освіта, яка відповідає другому-третьому рівню Національної рамки кваліфікацій; - базова професійна освіта яка відповідає третьому-четвертому рівню Національної рамки кваліфікацій; - вища професійна освіта, яка відповідає п’ятому рівню Національної рамки кваліфікацій; - початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти, який відповідає п’ятому рівню Національної рамки кваліфікацій; - перший (бакалаврський) рівень вищої освіти, який відповідає шостому рівню Національної рамки кваліфікацій; - другий (магістерський) рівень вищої освіти, який відповідає сьомому рівню Національної рамки кваліфікацій; - третій (освітньо-науковий) рівень вищої освіти, який відповідає восьмому рівню Національної рамки кваліфікацій; - науковий рівень вищої освіти, який відповідає дев’ятому рівню Національної рамки кваліфікацій. (Стаття 8.2)
Стандарт навчання [10, у словнику ІС ЮНЕСКО цього поняття немає] Стандарт навчання – стислий писемний опис очікувань стосовно того, що студент повинен знати та вміти виконувати на певному етапі освіти. Стандарти навчання описують цілі освіти (що студент повинен вивчити до закінчення навчання), рівень освіти або його тривалість, але вони не описують практики навчання, навчальні плани або методи оцінювання.	Стандарт освіти (Визначення немає) 1. Стандарт освіти визначає: - вимоги до обов’язкових результатів навчання та компетентностей здобувача освіти відповідного рівня; - обсяг навчального навантаження; - інші складники, передбачені спеціальними законами. 2. Стандарти освіти розробляються відповідно до Національної рамки кваліфікацій. 3. Стандарти освіти розробляються та затверджуються у порядку, визначеному спеціальними законами. (Стаття 29)
Освітня програма Узгоджений набір або послідовність освітніх заходів, спланованих та організованих для досягнення заздалегідь визначених навчальних цілей або виконання визначеного набору освітніх завдань протягом тривалого періоду часу. Освітня діяльність в межах освітньої програми також може бути згрупована у компоненти, які в національному контексті можуть мати різні назви – курси, модулі, розділи та/або предмети. Програма може включати важливі компоненти, які зазвичай не є курсами, розділами або модулями. Зокрема, діяльність, яка базується на іграх; періоди отримання практичного досвіду; дослідницькі проекти та підготовка дисертацій.	Освітня програма — єдиний комплекс або послідовність освітніх компонентів (предметів вивчення, дисциплін, індивідуальних завдань, контрольних заходів тощо), спланованих і організованих для досягнення визначених результатів навчання протягом певного періоду часу. (Стаття 1.1.17)
Кваліфікація Офіційне підтвердження, зазвичай у вигляді документа про успішне завершення освітньої програми або етапу (складової, розділу) програми. Кваліфікації можуть бути отримані через: а) успішне завершення повної програми; б) успішне завершення етапу (складової, розділу) програми (проміжні кваліфікації); в) незалежного від участі у подібних програмах підтвердження отриманих знань, навичок та компетентностей. Це також може називатися посвідченням.	Кваліфікація — стандартизована сукупність здобутих особою компетентностей (результатів навчання), визнана та підтверджена уповноваженою установою (закладом, органом), що у встановленому порядку засвідчується відповідним документом. (Стаття 1.1.11)

Підбиваючи підсумки, спробую надати відповіді на окремі питання, що будуть обговорюватися на круглому столі.

Чи повинна сучасна освіта України розглядатися як система? Безумовно так. Вона задовольняє всі характеристичні властивості систем.

Чи має сучасна структура освіти включати дошкільну освіту, повну загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійну освіту, вищу освіту, освіту дорослих? Безумовно вона містить все зазначене і багато чого іншого.

У яких діючих нормативних документах України представлено поняття “формальна”, “неформальна”, “інформальна” освіта? Ні в яких. Але нормативні документи не є основою для Закону. Навпаки, для того і визначаються у Законі ці поняття, щоб нормативні документи могли посилатися на нього.

Наукові дослідження українських вчених з обґрунтування понять “формальна”, “неформальна”, “інформальна” освіта. Це запитання є некоректним. Наука єдина. Якщо певні поняття у науці давно існують, то жодної потреби в їх додатковому обґрунтуванні українськими чи будь-якими іншими вченими не існує.

Формальна, неформальна, інформальна освіта – це вид, рівень, тип тощо? Перш за все – це не рівні освіти, оскільки рівні передбачають можливість впорядкування за певною ознакою. Ми можемо поділяти освіту на складові за різними ознаками, у тому числі і за ступенем формалізації. Як ми будемо називати ці складові «видами», «типами», «формами», …, у цьому випадку не має жодного значення. Єдине, що ми маємо враховувати при виборі цих назв, – це зручність вирізнення складових, які ми отримуємо при поділі освіти за різними ознаками, при посиланні на них у законодавстві.

У чому полягає необхідність розробки і введення нових понять і визначень? Це запитання є некоректним. Мова йде не про розробку та запровадження нових понять, а про використання тих понять які вже давно і широко використовуються як у науці, так і у світовій практиці.

Що введення нових термінів дасть освіті і учасникам освітнього процесу – дитині, учню, студенту, педагогу, батькам, роботодавцям? Чи вплине нова термінологія на ринок праці? Завданням термінології не є вплив на учасників освітнього процесу чи ринок праці. Але позитивні непрямі наслідки через використання зрозумілої поза межами України термінології безумовно будуть. Так само, як і певні непорозуміння на початковому етапі.

Чи можна щодо дошкільної, загальної середньої і позашкільної освіти застосовувати поняття “кваліфікація”? Для загальної середньої та позашкільної освіти – безумовно так. І це випливає з визначень, наведених у таблиці. Відмінність лише у тому, що кваліфікації позашкільної освіти у більшості випадків не є кваліфікаціями, які визнані державою. А відтак кожний суб’єкт може самостійно приймати рішення, визнавати кваліфікацію, надану конкретним закладом позашкільної освіти, чи ні.

1. Raatikainen, Panu, "Gödel's Incompleteness Theorems", The Stanford Encyclopedia of Philosophy (Spring 2015 Edition), Edward N. Zalta (ed.), URL = <

2. Горбань О.М., Бахрушин В.Є. Основі теорії систем та системного аналізу. – Запоріжжя, ГУ "ЗІДМУ", 2004. – 204 с.

3. Перегудов Ф.И., Тарасенко Ф.П. Введение в системный анализ. – М.: Высшая школа, 1989. – 367 с.

4. Education system. .

5. Проект Закону України «Про освіту».

6. Закон України «Про вищу освіту».

7. International Standard Classification of Education (ISCED). .

8. Закон України „Про освіту”

9. .

10. Learning standards.

Володимир Бахрушин, д.ф.-м.н., професор, Головний експерт групи Освіта РПР