- пропонування цілеспрямованої, науково обґрунтованої методологічної основи розвитку правничої освіти в Україні;

- визначення шляхів удосконалення законодавства, що покращуватиме якість правничої освіти;

- усунення негативних тенденцій, що виникають в результаті неналежного регулювання правничої освіти;

- забезпечення участі у регулюванні правничої освіти поряд з Міністерством освіти і науки Міністерства юстиції, органів самоврядування правничих професій та органів самоврядування правничих шкіл;

- утвердження розуміння правничої професії як професійно незалежної, спрямованої на захист і прав людини, і підтримання правосуддя;

- забезпечення якісної правничої освіти;

- забезпечення якісного та прозорого оцінювання рівня кваліфікації випускників правничих шкіл;

- забезпечення якісних наукових досліджень у сфері права;

- сприяння у становленні фінансової, організаційної, академічної та кадрової автономії правничих шкіл та університетів в цілому.

        Одним з найбільш дискусійних питань виявилося розуміння поняття вищої юридичної освіти. Певною мірою це пов’язано із внесенням відповідних змін до Переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти. 19 січня в МОН відбувся круглий стіл на тему: «Галузеве позиціювання освітніх спеціальностей «Право», «Міжнародне право» та «Правоохоронна діяльність» у системі вищої освіти» [2]. Дискусія розгорнулася навколо пропозиції надати право обіймати посади або провадити види діяльності, кваліфікаційні вимоги до яких передбачають наявність повної вищої або вищої юридичної освіти, особам, що здобули вищу освіту не тільки за спеціальністю «Право», але також за спеціальностями «Міжнародне право» та «Правоохоронна діяльність». Гострота проблеми пов’язана і з тим, що вищі навчальні заклади мають вчасно підготуватися до здійснення прийому за оновленим переліком спеціальностей у 2017 році.

Основна увага була зосереджена на двох питаннях. По-перше, чи є у КМУ повноваження надавати зазначені права своєю постановою. Багато авторитетних правознавців вважають, що це є компетенцією Верховною Ради, а не Кабінету міністрів України. По-друге, наскільки коректно зараховувати останні дві спеціальності до юридичної освіти. Не будучи правознавцем, не буду торкатися спеціальних аспектів цього обговорення. Але дискусія, що відбулася, свідчить, що значна частина її учасників виходить із традиційних для пострадянських країн уявлень про вищу освіту, її регулювання державою, розуміння поняття спеціальності, і не враховує зміни, зумовлені реформуванням вищої освіти в Україні, і тенденції її розвитку у сучасному світі.

На думку частини фахівців, зміст освіти зі спеціальностей «Міжнародне право» та «Правоохоронна діяльність» не дає можливості сформувати компетентності, необхідні на посадах, що вимагають вищої юридичної освіти. Але цей висновок базується на попередній практиці. За новим законодавством обов’язкові компетентності мають задавати поки ще не створені стандарти вищої освіти зі спеціальностей. Тому сьогодні немає підстав для таких тверджень. Більш коректним було б інше формулювання – чи можливо в одному стандарті поєднати вимоги до компетентностей потрібних тим спеціалістам, заради підготовки яких створено спеціальності «Міжнародне право» та «Правоохоронна діяльність», з компетентностями, необхідними спеціалістам, для яких законодавство вимагає наявності вищої юридичної освіти. Скоріше за все, це буде важко (чи взагалі неможливо) зробити. Тобто результат буде той самий. Але не через вольове рішення Кабінету Міністрів чи тиск одних чи інших груп інтересів, а через те, що фахівці, які відповідають за підготовку стандартів, самі дійдуть висновку, що обов’язкові вимоги, наприклад, до правоохоронців неможливо поєднати з обов’язковими вимогами до спеціалістів, що за законодавством повинні мати вищу юридичну освіту. Підтвердженням такої думки є проекти стандартів зі спеціальності «Правоохоронна діяльність», опубліковані на сайті МОН України. Вони орієнтовані на підготовку фахівців з надання поліцейських послуг і не передбачають набуття компетентностей, необхідних для роботи в основних галузях права.

При доопрацюванні Концепції варто взяти до уваги і те, що спеціальності «Міжнародне право» та «Правоохоронна діяльність» сьогодні належать не до галузі знань 08 – «Право», а до інших галузей знань. Це, зокрема, означає, що класичні юристи будуть мати обмежені можливості впливу на зміст стандартів вищої освіти, і практично не будуть залучені до оцінювання результатів навчання і акредитації освітніх програм та спеціалізованих вчених рад для зазначених спеціальностей.

При проектуванні стандартів юридичної освіти варто врахувати досвід інших країн. Приміром, в Англії та Уельсі типовими складовими підготовки юристів є [3, 4]:

- публічне (конституційне та адміністративне) право;

- право Європейського Союзу;

- процесуальне законодавство включно із законодавством щодо доведення;

- кримінальне право;

- зобов'язальне право (контракти, відшкодування збитків, порушення законних прав);

- право власності (нерухомість);

- трастове законодавство і справедливість;

- деліктне право.

Канцлерський суд. Лондон. Початок XIX ст. [5]

Українська практика є суттєво відмінною. Через намагання охопити якомога більше коло потенційних абітурієнтів українські ВНЗ останнім часом постійно розширювали зміст освіти за спеціальностями «Право», «Правоохоронна діяльність», «Міжнародне право». Через це межа між ними розмивалася і ставала все більш умовною. Цьому сприяло і те, що за попереднім переліком спеціальностей [6], який втратив чинність у 2015 р., спеціальності «Правоохоронна діяльність» та «Міжнародне право» вважалися такими, що надають вищу юридичну освіту. Прийом за новим переліком спеціальностей [7] вперше відбувся лише у цьому році, а підготовка тих, хто вступив на навчання раніше, продовжуватиметься ще декілька років. Але і для спеціальностей нового переліку сьогодні через таблиці відповідності зберігають чинність норми, за якими вони надають можливість отримати вищу юридичну освіту. Оскільки закон в цьому випадку не має зворотної сили, будь-які зміни розуміння вищої юридичної освіти, можуть стосуватися лише вступників наступних років.

Через існуючи історичні традиції і реалії ми маємо іноді суттєві відхилення від європейських практик у класифікації освітніх програм. Чи всі можливі спеціалізації з «Правоохоронної діяльності» можна вважати відповідними деталізованій галузі МСКО 1032 – Protection of persons and property (Галузь 13 – Services)? Імовірно, ні. Інше запитання - чи є, скажемо, принципова відмінність у вимогах до освітніх програм, за якими можуть готуватися майбутні слідчі і прокурори? Але ж підготовка значної частини слідчих здійснюється за спеціальністю «Правоохоронна діяльність», а прокурорів пропонується готувати в межах спеціальності «Право».

У 2016 р. прийом за спеціальністю «Правоохоронна діяльність» здійснювали декілька університетів внутрішніх справ (Дніпропетровський, Луганський, Одеський, Харківський), а також Національна академія Державної прикордонної служби України, Тернопільський національний економічний університет та Міжрегіональна академія управління персоналом. При цьому чіткого розмежування кваліфікацій випускників різних спеціальностей в багатьох з цих ВНЗ немає. Зокрема, Національна академія Державної прикордонної служби України надає випускникам спеціальності «Право» кваліфікацію «Бакалавр права, офіцер управління основними підрозділами охорони державного кордону. Додаткове професійне спрямування – офіцер оперативно-розшукових органів», а випускникам спеціальності «Правоохоронна діяльність» – кваліфікацію «Бакалавр правоохоронної діяльності, офіцер управління основними підрозділами охорони державного кордону. Додаткове професійне спрямування офіцер оперативно-розшукових органів» [8].

Згідно з тимчасовим стандартом підготовки бакалаврів зі спеціальності «Право» в Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна, випускники можуть здійснювати професійну діяльність в сфері права, юстиції та правосуддя, охорони громадського порядку та безпеки та ін. Вони можуть обіймати, зокрема, такі первинні посади: відповідальний секретар колегії судової; державний виконавець; конторський (офісний) службовець (страхування); секретар судового засідання; секретар суду; помічник адвоката; помічник нотаріуса; помічник судді; помічник юриста; помічник приватного детектива; дільничний інспектор міліції; інспектор (органи внутрішніх справ); інспектор з дізнання; оперуповноважений; відповідальний (старший) по корпусу (корпусному відділенню) (пенітенціарна система); інспектор (пенітенціарна система) (з дипломом бакалавра); інструктор з професійної підготовки (пенітенціарна система) [9]. Аналогічний тимчасовий стандарт підготовки магістрів зі спеціальності «Право» передбачає, що випускники можуть [10] працювати на посадах професіоналів в галузі правоохоронної діяльності, зокрема: дізнавачами, слідчими, оперуповноваженими, спеціалістами-вибуховиками та інших, більш відповідних спеціальності «Правоохоронна діяльність». Чи узгоджується це з європейським розумінням правничої професії та проектом Концепції реформування вищої юридичної освіти? Імовірно, ні.

Але під час дискусії виявилося, що є й інші серйозні проблеми. Поняття «вища юридична освіта» присутнє у Конституції України (стаття 127: «на посаду судді може бути призначений громадянин України, … який має вищу юридичну освіту …» [11], а також у кількох Законах України. При цьому визначення його в цих документах є різними, іноді не дуже коректними, а іноді і взагалі відсутніми.

Наприклад, за ст. 27.1.1 Закону України «Про прокуратуру» [12]: «вищою юридичною освітою є освіта, здобута в Україні (або на території колишнього СРСР до 1 грудня 1991 року) за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра, а також вища юридична освіта за відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем, здобута в іноземних державах та визнана в Україні в установленому законом порядку».

Тобто, виходячи з букви Закону, це будь-яка вища освіта відповідного рівня незалежно від спеціальності і галузі знань. Разом з тим, зазначений Закон містить вимоги щодо наявності вищої юридичної освіти для обіймання певних посад, зокрема, прокурорів. То яку ж освіту вимагати від кандидатів? Чи підійде, наприклад вища освіта ступеня магістра зі спеціальностей Хореографія, чи Економіка, чи Стоматологія? Принаймні формальних перешкод для цього немає. Тому вилучення з Переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, пункту, що вища освіта за певними спеціальностями надає право обіймати посади або провадити види діяльності, кваліфікаційні вимоги до яких передбачають наявність повної вищої або вищої юридичної освіти, не обмежує, як думають автори цієї пропозиції, а навпаки розширює коло випускників, що отримають право обіймати такі посади. Принаймні, це буде стосуватися посад, визначених Законом України «Про прокуратуру».

Відповідно до статті 63.3.1 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» [13]: вищою юридичною освітою вважається «вища юридична освіта ступеня магістра (або прирівняна до неї вища освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста), здобута в Україні, а також вища юридична освіта відповідного ступеня, здобута в іноземних державах та визнана в Україні в установленому законом порядку».Тобто Закон визначає рівень, але не зміст поняття «вища юридична освіта».

Поряд з цим поняттям в інших законах в аналогічному значенні застосовують поняття «повна вища юридична освіта», що не відповідає чинному Закону України «Про вищу освіту», який встановлює рівні вищої освіти і не використовує застарілі поняття «повна вища освіта» та «неповна вища освіта». Зустрічається також  поняття «вища повна юридична освіта». Зміст цих термінів ніде не визначено.

Згідно із ст. 6.3.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» [14]: «повна вища юридична освіта – повна вища юридична освіта, здобута в Україні, а також повна вища юридична освіта, здобута в іноземних державах та визнана в Україні в установленому законом порядку».

Відповідно до статті 3 закону України «Про нотаріат» «нотаріусом  може бути громадянин України, який має повну вищу юридичну  освіту» [15]. Стаття 13 того ж закону визначає, що «помічником  нотаріуса  може бути громадянин України, який має вищу  юридичну  освіту,  але  не  нижче  першого рівня (бакалавр) …». Стаття 37 додатково вимагає наявності вищої юридичної освіти для вчинення певних нотаріальних дій. Поняття «вища юридична освіта» та  «повна вища юридична освіта» цей закон не визначає.

На мою думку, значна частина проблем пов’язана з хибною практикою регулювання окремих питань освіти поза освітнім законодавством. Автори таких норм часто використовують звичні їм застарілі терміни  та концепції нормативного регулювання вищої освіти, не враховують змін, що відбуваються в іншому законодавстві. Прикладом є нещодавнє запровадження галузі знань «Публічне управління та адміністрування» фактично через Закон України «Про державну службу», що суперечить Закону України «Про вищу освіту» у частині порядку формування переліку спеціальностей та галузей знань, а також міжнародним класифікаціям освіти. Все це веде до того, що розвиток освітнього законодавства вступає у суперечність або з іншим законодавством, або зі світовими тенденціями розвитку освіти. Ми вже маємо приклад, коли використання в Конституції нечітких чи застарілих термінів «повна загальна середня освіта»,  «професійно-технічна освіта» та деяких інших ускладнює приведення структури української освіти у відповідність до світових практик, бо їх корегування чи уточнення в законах та нормативних документах неодмінно призведе до втрати важливих конституційних гарантій для освітян і здобувачів освіти.

Такою само помилкою є і намагання визначити поняття «вища юридична освіта» через назви певних спеціальностей. В провідних європейських країнах зазвичай не існує подібних до нашого нормативних переліків спеціальностей, які б встановлювалися на рівні законодавства. Вищі навчальні заклади розробляють власні освітні програми, які там, де є така потреба, орієнтовані на задоволення вимог роботодавців та/або професійних співтовариств. Основні освітні кваліфікації прив’язують не до спеціальностей, а до більш широких галузей (наприклад, Master of Science, Master of Medicine, Master of Law, …). За необхідності в них можуть зазначати більш вузьку спрямованість освітньої програми, наприклад, Master of Science in Physics. ВНЗ часто створюють міждисциплінарні освітні програми, які не можуть бути зараховані до якоїсь однієї галузі МСКО чи іншого міжнародного класифікатора. Прикладами є програми з економічної кібернетики, медичної електроніки, комп’ютерного матеріалознавства тощо. Для так званих регульованих професій, до яких належать і правничі, ситуація може бути дещо іншою. Але у будь-якому випадку законодавче регулювання посилається не на назви спеціальностей чи освітніх програм, а на інші показники. Зокрема, на визнання конкретних кваліфікацій конкретних ВНЗ вповноваженими державними органами або професійними співтовариствами.

Факультет права Кембриджського університету [16]

Досвід інших країн свідчить, що вони використовують більш гнучкі методи державного регулювання цього питання у поєднанні з механізмами професійного самоврядування. Зокрема, серед інструментів державного впливу значну роль відіграють централізоване тестування випускників і фінансова та інша підтримка правничих шкіл, пов’язана із результатами їх діяльності. Приміром, в Японії з 2006 р. запроваджено уніфікований національний іспит на доступ до правничої професії, а як один з індикаторів оцінювання правничих шкіл для надання державного фінансування з 2016 р. використовують відсоток випускників, що склали цей іспит не більше, ніж з трьох спроб [17].

У Німеччині [18, 19] доступ до правничої професії передбачає отримання статусу «повністю кваліфікованого юриста», для чого потрібно скласти два державні іспити після теоретичного навчання в університеті (зазвичай чотири роки) та після дворічного стажування. Першій державний іспит містить дві складові. Один з блоків охоплює основні галузі права і дає 70% максимально можливого результату. Другий блок формується університетами і враховує специфіку конкретної освітньої програми. Одержуваний після успішного складання другого державного іспиту статус, зокрема, дає право обіймати посади у суді та ставати членом колегій адвокатів. Специфікою є також те, що вища юридична освіта в більшості університетів Німеччині не перейшла на двоциклову Болонську модель. Ще одна відмінна риса полягає у тому, що на рівні земель є власні закони, що регулюють питання юридичної освіти [наприклад, 20, 21].

В США [22, 23] доступ до правничої професії регулюється професійними асоціаціями юристів. Зазвичай головними вимогами є закінчення чотирирічного коледжу за будь-якою освітньою програмою та трирічної юридичної школи, акредитованої Американською асоціацією юристів, а також складання іспиту на право займатися адвокатською практикою (). Разом з тим, в окремих штатах можливий допуск до іспиту без юридичної освіти за наявності визначеного практичного досвіду. Напрям бакалаврської програми формально не обмежується. Але рекомендується обирати її з огляду на необхідність складати тест LSAT при вступі до юридичної школи.

Підбиваючи підсумки, зазначу, що на мою думку, недоцільно визначати поняття вищої юридичної освіти за назвами спеціальностей. Більш обґрунтованим і відповідним практикам провідних держав було б визнання вищою юридичною освітою (в розумінні норм Конституції та Законів, що містять це поняття), вищої освіти, здобутої за освітніми програмами, які під час акредитації визнані такими, що надають освіту, яка відповідає кваліфікаційним вимогам до обіймання певних посад. При цьому можуть бути передбачені особливі умови акредитації таких програм. Зокрема, врахування результатів єдиного державного іспиту та залучення до оцінювання програм представників професійного співтовариства. У майбутньому, після створення Державного реєстру кваліфікацій встановлювати відповідність освіти існуючим вимогам до кандидатів на певні посади можна буде через відповідні позначки у реєстрі, що робитимуться на підставі акредитації освітніх програм, за якими присвоюються ці кваліфікації.

1. Концепція вдосконалення правничої (юридичної) освіти для фахової підготовки правника відповідно до європейських стандартів вищої освіти та правничої професії. (yuridichnoyi)-osviti-dlya-faxovoyi-pidgotovki-pravnika-vidpovidno-do-evropejskix-standartiv-vishhoyi-osviti.html.

2. У МОН обговорили проблеми віднесення спеціальностей «Міжнародне право» та «Правоохоронна діяльність» до юридичної освіти. 

3.

4. Academic Stage Handbook.

5.

6. Перелік спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і магістра. http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/787-2010-п

7. Перелік галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти. http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/266-2015-п

8.

9.

10.

11. Конституція України.

12. Закон України «Про прокуратуру».

13. Закон України «Про судоустрій та статус суддів».

14. Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

15. Закон України «Про нотаріат».

16.

17. Огляд_Масахіро Танака_Японські правничі школи в кризі_2016.docx

18. Презентація Б.Хайнріха про юр.освіту в Німеччині_2015р.pptx

19.

20. Gesetz über die juristische Ausbildung.

21. Juristenausbildungsgesetz Nordrhein-Westfalen – JAG NRW; 

22.

23. How to Become a Lawyer.

Володимир Бахрушин, д.ф.-м.н., професор, академік АН вищої школи України