Одним з таких міфів є те, що хтось нібито бажає знищити відповідну ланку освіти. Насправді, ланку (якщо вже говорити про окрему ланку) було знищено чверть сторіччя тому, коли середню спеціальну освіту приєднали до вищої і створили кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста. Відповідно до статті 36 прийнятого у травні 1991 р. Закону України «Про освіту» [1]:

«Випускникам вищих навчальних закладів присвоюється кваліфікація спеціаліста з вищою освітою певного професійного спрямування або спеціальності, яка відповідно до обсягу державної освіти визначається такими рівнями:

 молодший спеціаліст – забезпечують технікуми, училища, інші навчальні заклади еквівалентного рівня …».

Згідно із статтею 34 цього Закону:

«В Українській РСР вищими навчальними закладами є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші».

Перелік складників структури системи освіти, відповідно до статті 25 тієї ж редакції Закону, включав:

- дошкільне виховання;

- загальну середню освіту;

- професійну освіту;

- вищу освіту;

- післядипломну підготовку (стажування, клінічна ординатура тощо);

- аспірантуру;

- докторантуру;

- підвищення кваліфікації, перепідготовку кадрів;

- позашкільне навчання і виховання;

- самоосвіту.

Редакція Закону про освіту від 1996 р. додатково встановила такі освітні рівні (стаття 30) [2]:

- початкова загальна освіта;

- базова загальна середня освіта;

- повна загальна середня освіта;

- професійно-технічна освіта;

- базова вища освіта;

- повна вища освіта.

В редакції Закону про освіту від 06.09.2014 р. [3] до них було додано рівень дошкільної освіти. Одночасно формально було об’єднано рівні вищої освіти. Але, згідно з прийнятим у тому ж 2014 р. Законом України „Про вищу освіту” він поділяється на п’ять окремих рівнів – початковий, бакалаврський, магістерський, освітньо-науковий і науковий [4] Другий і третій з них відповідають базовій та повній вищій освіті. Два останніх рівням доктора філософії і доктора наук, які раніше не розглядали, як рівні освіти. А першій – фактично повертає до системи рівнів зниклу у 1991 р. середню спеціальну освіту.

Не містить окремої ланки для колишньої середньої спеціальної освіти і прийнята у 1996 р. Конституція України, яка у статті 53 зазначає, що «держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам». Наступні зміни законодавства нічого в цьому відношенні не змінили. Тобто немає підстав для будь-яких розмов про знищення ланки законопроектом про освіту. Вже понад двадцять п’ять років законодавство не передбачає якихось окремих ланок чи проміжних рівнів між професійною та вищою освітою.

Джерелом проблем, які обговорюються сьогодні, є те, що прийняте напередодні розпаду СРСР рішення механічно зарахувало всю середню спеціальну освіту до вищої. Але значна її частина справжньою вищою освітою так і не стала.

Звісно можна багато і справедливо критикувати якість вищої освіти в сучасній Україні. Але це не є поважною причиною для подальшого зниження вимог до неї. Тому у 2014 р. Законом про вищу освіту було встановлено, що протягом певного перехідного періоду ВНЗ 1-2 рівня акредитації мають визначитися – залишаються вони працювати у системі вищої освіти за правилами і вимогами, які встановлено для вищої освіти, чи переходять до системи професійної освіти. Фактично останній варіант означав би перехід з нижчого рівня вищої освіти на вищій рівень професійної (професійно-технічної). При цьому закон також надає коледжам право перейти від підготовки молодших спеціалістів до підготовки молодших бакалаврів і залишитися в системі вищої освіти, якщо вони будуть здатні виконати відповідні вимоги. З погляду проблеми рівнів це означає не знищення, а створення додаткового освітнього рівня у системі професійної освіти. Ключова проблема має, скоріше, психологічне підґрунтя: коледжі, що сумніваються у своїй спроможності виконати вимоги до освітніх програм вищої освіти, вважають образливим для себе переходити до системи професійної освіти. Хоча саме там вони були б здатні успішно конкурувати з іншими закладами.

Прийнятий у першому читанні варіант законопроекту про освіту передбачає створення окремого рівня «вищої професійної» або «фахової» освіти і створення відповідного спеціального закону [5]. Фактично це є відновленням проміжної ланки, що буде розташована між професійною (професійно-технічною) та вищою освітою. З такою ідеєю можна погоджуватися чи не погоджуватися. Але за будь-яких умов її реалізація має передбачати щось крім назви. Цього поки немає. Тому для того, щоб отримати очікувані результати, представникам коледжів доведеться ще багато попрацювати. І, насамперед визначити, у чому полягатиме їх відмінність від іншої професійної освіти, де місце їх випускників на ринку праці, і яка саме специфіка цієї ланки має бути відображена в пропонованому ними додатковому спеціальному законі. Крім того, є багато заперечень стосовно пропонованої у редакції першого читання назви нового рівня. У світі під вищою професійною освітою частіше розуміють професійно спрямовану вищу освіту рівня бакалавра, магістра, а іноді й доктора філософії [6, 7]. У підготовленому до другого читання законопроекті назву „вища професійна” замінили на „фахова” освіта. Але і до такої назви є зауваження, бо вона може сприйматися так, ніби вся інша освіта є нефаховою.

Незалежно від того, яке рішення буде прийняте, цей рівень чи ланка освіти за міжнародними класифікаціями будуть належати до 4 або 5 рівнів Міжнародної стандартної класифікації освіти. Або разом з професійною освітою до „Post-secondary non-tertiary education”, або до „Short-cycle tertiary education”. В останньому випадку, подобається це чи ні, мають бути виконані вимоги до 5 рівня [8]:

- високий рівень складності та спеціалізації (при цьому, поряд з академічними програмами, можуть існувати просунуті програми професійної освіти) – п. 200;

- тривалість не менше 2 років і зазвичай не більше 3 років – п. 203, 213, 218

- здобуття на основі 3 або 4 рівня освіти – п. 201, 208.

Згідно з МСКО:

- програми 5 рівня переважно орієнтовані на вихід на ринок праці, але також можуть бути шляхом до інших програм вищої освіти; це можуть бути академічні програми вищої освіти, що є нижчими за бакалаврський рівень – п. 207.

- програми 5 рівня можуть надавати кредити для трансферу на 6 та 7 рівнях освіти – п. 204, 209

- програми 5 рівня відрізняються від програм 3 та 4 рівня складністю, а від програм 5 рівня – терміном, і зазвичай більш орієнтовані на практику – п. 208, 212.

Ще один міф полягає у тому, що коледжі може вбити „нова” норма про вступ лише на базі повної загальної середньої освіти. Але така норма існує ще з першої редакції Закону 1991 р. Інша справа, що вона не виконується. Стаття 33 цієї редакції передбачала, що вища освіта «здійснюється на базі повної загальної середньої освіти». До редакції 1996 р. було внесено неоднозначне доповнення, за яким «до вищих закладів освіти, що здійснюють підготовку молодших спеціалістів, можуть прийматися особи, які мають базову загальну середню освіту» (стаття 42). Додали плутанини наступні закони. Зокрема, прийнятий в 1999 р. закон про загальну середню освіту встановив (стаття 12), що термін навчання у загальноосвітніх навчальних закладах III ступеня дорівнює 3 рокам (у 2010 р. його було зменшено до 2 років) [9]. Але для професійно-технічних та вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації за того ж самого державного стандарту освіти та сама стаття надала МОН право окремо встановлювати інший термін здобуття повної загальної середньої освіти.

Згідно із частиною 1 статті 8 прийнятого у 2002 р. закону про вищу освіту: «молодший спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності» [10]. Але ця частина також містила припис, що «особи, які мають базову загальну середню освіту, можуть одночасно навчатися за освітньо-професійною програмою підготовки молодшого спеціаліста і здобувати повну загальну середню освіту».

Чи не в цій плутанині норм чинних законів одна з причин того, що колишня середня спеціальна освіта так і не стала справжньою вищою? Поступово на практиці це призвело до суттєвого скорочення обсягу загальноосвітньої підготовки і фактичного ігнорування вимоги про здобуття вищої освіти виключно на базі повної загальної середньої, яка нікуди не зникала із закону про освіту протягом всіх останніх 26 років.

У 2008 р. обов’язковою умовою вступу на бакалаврські програми вищої освіти стало проходження зовнішнього незалежного оцінювання. Але ця норма і сьогодні стосується лише тих, хто вступає на 1-й курс на базі повної загальної середньої освіти. Разом з тим, залишається обхідний маршрут – вступ до коледжу на основі базової середньої освіти, отримання освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста і вступ на бакалаврські програми вже без складання ЗНО за окремим конкурсом, який часто обмежується співбесідою. Це створило можливість отримання доступу до вищої освіти для здобувачів, які не опанували на належному рівні шкільну програму і не здатні успішно скласти ЗНО. Справедливості заради слід зазначити, що це стосується не всіх коледжів і студентів. Певна частка здобувачів обирала такий маршрут не через страх перед ЗНО, а через те, що він дає змогу скоріше отримати можливість працевлаштування за спеціальністю та/або скоротити витрати на навчання.

Загалом, як свідчить статистика, колишня середня спеціальна освіта дійсно зараз переживає не найкращі часи. За даними ukrstat.gov.uaпорівняно з 1991 р. кількість закладів скоротилася в 2 рази, а кількість студентів – майже в 3,5 рази. Для порівняння: кількість закладів професійно-технічної освіти скоротилася лише в 1,6 рази, кількість їх учнів – в 2,2 рази, а у вищій освіті ці показники навіть зросли – відповідно, в 1,9 та 1,6 разів (найбільші значення для вищої освіти були у 2007/2008 навчальному році).

У таблиці 1 та на рисунках 1, 2 наведено дані деяких країн щодо обсягів підготовки за різними рівнями післясередньої освіти. Вони свідчать, що у цілому сьогодні пропорції між кількістю здобувачів на цих рівнях в Україні відповідають світовим.

Таблиця. 1. Загальні обсяги підготовки за різними рівнями освіти в окремих країнах у 2014 р. за даними Інституту статистики ЮНЕСКО (http://data.uis.unesco.org)

Країна	Post secondary not tertiary	5 level	6 level
Австрія	20131	77542	179406
Білорусь	17666	109251	395268
Бразилія	1046340	33949	7805816
Естонія	11078	20791 (2012)	40539
Китай	1252514	17937695	21533196
Латвія	3945	17053	57955
Нова Зеландія	47221	57307	179865
Південна Африка	313495	321623	622862
Словаччина	16712	2976	113149
Угорщина	75324	20100	228535
Україна	122427 (2015)	567013	1072359
Франція	33167	503711	961447
Швеція	23673	25465	247169
Японія	13609	773740	2681274

 

Рис. 1. Співвідношення обсягів підготовки на 5-му рівні освіти (короткий цикл вищої освіти) та у післясередній невищій освіті

Рис. 2. Співвідношення обсягів підготовки на різних рівнях післясередньої освіти

У більшості зазначених країн обсяг підготовки на 5-му рівні (короткий цикл вищої освіти) перевищує обсяг підготовки у післясередній не вищій освіті, яка переважно відповідає нашій професійно-технічній освіті. При цьому співвідношення обсягів коливається у досить широких межах. Зокрема, для Бразилії воно дорівнює 0,03, а для Японії – майже 57.

Співвідношення кількості здобувачів на бакалаврському рівні вищої освіти і на інших рівнях післясередньої освіти є значно більш однорідним і для розглянутих країн варіюється в межах від 0,98 для Південної Африки до 7,2 для Бразилії.

Україна серед розглянутих 14 країн посідає 5 місце за першим показником і 11 за другим. Якщо припустити, відповідно до існуючих оцінок, що близько 80% обсягів підготовки фахівців у коледжах через підвищення вимог до молодших бакалаврів перейде з вищої освіти до професійної, то за першим показником Україна переміститься приблизно на 12 – 13 позицію і наблизиться до таких країн, як Словаччина та Угорщина. Можна дискутувати, добре це чи погано. Але очевидно таке місце буде більше відповідати, як наявному економічному стану, так і подібному історичному розвитку освітніх систем. Також знизиться показник залучення до вищої освіти (GrossEnrollmentRatio) приблизно до 55 – 60%. Це не є критичним і близько до середньоєвропейського значення цього показника.

Існують суттєві відмінності між різними коледжами і спеціальностями за якістю освіти і конкурентоспроможністю. Це ілюструють наведені на рис. 1, 2 результати прийому до двох запорізьких коледжів, які не є структурними підрозділами вищих навчальних закладів і працюють у відносно близьких галузях знань.

Рис. 1. Результати прийому до Запорізького будівельного коледжу: 1 - Будівництво та експлуатація будівель і споруд; 2 - Виготовлення будівельних деталей і конструкцій; 3 - Геодезичні роботи та експлуатація геодезичного обладнання; 4 - Експлуатація та ремонт підйомно-транспортних, будівельних і дорожніх машин і обладнання; 5 - Монтаж і обслуговування теплотехнічного устаткування і систем теплопостачання; 6 - Обробка деревини; 7 - Обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів; 8 - Опорядження будівель і споруд та будівельний дизайн (побудовано за даними vstup.info).

Рис. 2. Результати прийому до Запорізького авіаційного коледжу: 1 - Виробництво авіаційних двигунів; 2 - Економіка підприємства; 3 - Ливарне виробництво чорних і кольорових металів і сплавів; 4 - Обслуговування верстатів з програмним управлінням і робототехнічних комплексів; 5 - Обслуговування комп'ютерних систем і мереж; 6 - Обслуговування програмних систем і комплексів; 7 - Технологія обробки матеріалів на верстатах і автоматичних лініях; 8 - Авіаційна та ракетно-космічна техніка; 9 - Галузеве машинобудування; 10 – Економіка; 11 - Комп’ютерна інженерія; 12 - Комп’ютерні науки та інформаційні технології; 13 – Металургія; 14 - Прикладна механіка (побудовано за даними vstup.info).

Запорізький будівельний коледж у 2012 р. повністю виконав державне замовлення, але лише з двох спеціальностей додатково мав студентів, що навчалися за контрактом. В 2016 р. результати прийому значно погіршилися. Лише з однієї спеціальності (Будівництво та експлуатація будівель і споруд) обсяг прийому перевищив державне замовлення. З інших воно суттєво недовиконане, у тому числі з однієї спеціальності взагалі не був зарахований жоден абітурієнт. Натомість в Запорізькому авіаційному коледжі і в 2012, і в 2016 р. обсяг прийому перевищив державне замовлення з усіх спеціальностей. Більш того, у 2016 р. для 4 з 7 спеціальностей він був максимально можливим і дорівнював ліцензійному обсягу. Тобто існував реальний конкурс не тільки на  державне замовлення, але й на освітні програми у цілому.

В обох коледжах загальний обсяг державного замовлення у 2016 р. був вищим, ніж у 2012 р.: в ЗБК – відповідно, 195 та 173, а в ЗАК – 251 та 218. Натомість обсяги прийому змінювалися по-різному: в ЗБК він зменшився зі 185 до 126 осіб, а в ЗАК – збільшився від 270 до 316. Додам, що половина спеціальностей ЗАК належать до «непопулярних». З набором на них у 2016 р. мали істотні проблеми багато університетів, включно із лідерами вищої освіти України. Це свідчить, що навіть в складних економічних умовах сьогодення життєздатність коледжів значною мірою залежить не від збереження патерналістських моделей управління освітою, а від конкретних керівників і колективів конкретних закладів.

Підбиваючи підсумки, хочу зазначити, що пропоновані законопроектом норми щодо освітньо-кваліфікаційного рівня молодших спеціалістів і коледжів значною мірою є компромісом між представниками цих закладів та іншими освітянами, роботодавцями, науковцями тощо. Але вони не вирішують всіх проблем. Існують міжнародні норми, які встановлюють загальні вимоги до рівнів освіти, і ми мусимо їх дотримуватися. Тому представникам коледжів і захисникам молодших спеціалістів варто думати не про консервацію існуючого стану за допомогою законодавства, а про пошук адекватних відповідей на виклики сьогодення, об’єктивно визначати місце своїх випускників на ринку праці і створювати конкурентоспроможні освітні програми.

1. Закон України „Про освіту”. Редакція від 23.05.1991. http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1060-12/ed19910523.

2. Закон України „Про освіту”. Редакція від 25.04.1996.

3. Закон України „Про освіту”. Редакція від 06.09.2014.

4. Закон України „Про вищу освіту”.

5. Проект Закону про освіту.

6. Daniela Ulicna, Karin Luomi Messerer, Monika Auzinger. Study on higher Vocational Education and Training in the EU. European Commission. Directorate-General for Employment, Social Affairs and Inclusion. Final Report. February 2016. ec.europa.eu/social/BlobServlet?docId=15572&langId=en.

7. Secondary vocational education (MBO) and higher education.

8. International Standard Classification of Education. .

9. Закон України „Про загальну середню освіту”. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/651-14/ed19990513.

10. Закон України „Про вищу освіту” (2002 р.).

Володимир Бахрушин, д.ф.-м.н., професор, академік АН вищої школи України, член Національної команди експертів з реформування вищої освіти