У випадку з нашою пострадянською системою освіти ми теж змарнували час на вирішення проблем і таки дочекались, коли вона остаточно розбилась об "айсберг" фінансово-економічних негараздів і почала "тонути" під тиском "баласту" стереотипів минулого у "морі" сучасних завдань. Знову підвело наше бажання за будь-яку ціну "залатати" діряве судно, яке у свідомості багатьох наших педагогів і освітянських чиновників усе ще лишається найкращим у світі "плавзасобом". 
Сьогодні нам треба втокмачити собі в голову одну аксіому: врятувати пострадянську модель освіти неможливо і непотрібно, тож слід припинити латати судно, яке все одно потоне, негайно спускати "шлюпки" і гребти до нових, маловідомих берегів сучасної освіти.
Це був вступ! Сьогодні йдуть дискусії на тему як запобігти руйнуванню системи професійно-технічної освіти. Причому, бюджетну децентралізацію багато хто з "плакальщиків" не сприймає як "шлюпку", а сприймає як спробу поховати профтехосвіту. Тобто народ проситься назад на "Титанік", бо в шлюпці холодні і дує.
І лише поодинокі голоси вибиваються із загального хору волань "Назад на Титанік!": профтехосвіту треба перезаснувати на сучасних умовах, децентралізацію слід розглядати як засіб надання освіті внизу необхідної свободи для нормального функціонування...
Люди, може, нам пороблено?!