ШКОЛА і ШКОЛА (НАУКОВА)

 ВСТУП

 Спершу більш ніж доречним було б не користуватися бодай меншим розведенням цих двох понять (школа і наука) якби по дещо різним лініям здійснення освітньої справи. Щось не впасти до ще недавнього маразму на кшталт «наукового комунізму». Не було б НАУКИ, то й не було б жодної школи того формату, якого дотримується весь світ.

 Втім питання стає актуальним у наших суспільно-політичних реаліях, де процвітає прикритий красивою національно-доленосною риторикою, корпоративний лобізм чистої води. Дуже далекий від дійсно комплексного та системно врівноваженого вирішення проблем. Так, щоб на принципах пронародної політики. Проблема у тім, що у нас донині зберігаються схеми особливих статусів, прав та пільг для деяких закладів загальної середньої освіти, котрі завжди передавалися у спадок. Ці заклади ніколи не називалися, приміром, «наукові ліцеї», як те почали просувати зараз.

 У постмайданний період почали з’являтися паростки дійсно пронародної політики. Як-то, практичне формування поля дії принципу РІВНОГО доступу до ЯКІСНОЇ освіти. Так, щоб не тільки ЗНО було його єдиним виразником. Мова про майбутню якісну МЕРЕЖУ закладів та новоякісний зміст і форми здійснення навчальної діяльності у вимірі всієї країни. Як рівноцінних умов для мільйонів школярів. Одним із сегментів цього мають стати справжні наукові ліцеї, до яких потрібно вступати за конкурсом і де навчання ВСІХ буде здійснювати мінімум з 4-5 предметів за програмами поглибленого вивчення. Відтак гармонійно до цього вписувалась би державна системна підтримка СУПУТНІХ всьому цьому ДОДАТКОВИХ інституцій, котрі б у позаурочний час цільовим чином працювали б з тими окремими учнівськими «діамантами», у котрих буде тяга до наукових досліджень високого рівня. АЛЕ не ті спецзаклади для вибраних («еліта з 5-го класу»), які б їм замінювали заклади для «простого народу».

ПРОБЛЕМА

 До речі, а чи дійсно є проблема? У системному контексті.

 ПО-ПЕРШЕ, щодо того, що «одним з дискусійних питань нового закону про освіту стала якби НЕОБХІДНІСТЬ виокремлення наукової освіти (у школі)», то простий аналіз показує, що у цьому (виокремленні) НЕ МАЄ ніякої необхідності. Для держави. Для нації. Щодо освіти мистецького, спортивного, військового спрямування не має питань, бо їхня специфіка дійсно не лежить у площині фундаментальних наук як таких. Але ж не школа як така, що без основ наук не є школою.

 «Необхідність» є лише для педколективів деяких ліцеїв, які злякалися, що втратять статус закладу, який фінансується окремим рядком напряму з КМ. Громада при цьому ніяк не втрачає, а, навпаки, отримує можливості до більш широкого доступу до якісної освіти завдяки конкурсному набору за результатами ЗНО для випускників 9-х класів, який блокує тіньові форми вступу до так званих елітних закладів. У свою чергу, заклади отримають більш якісний набір, за якого вже стане неможливим розминутися з дійсно талановитим, а, головне, інтелектуально працьовитим учнем.

 Їхній страх має підстави, бо ця пострадянська схема роботи з обдарованими втрачає свої життєві корені:

- більшість учнів цих ліцеїв давно не представляють регіони України, а є лише суто київськими, бо у регіонах постали заклади нового типу (ліцеї, гімназії тощо), котрі є, навіть, сильнішими. Давно збірні команди України на предметних світових олімпіадах складаються з лише поодиноких представників ліцеїв ун. Шевченко, а той взагалі без них;

- ніяких проривних педагогічних інновацій, котрі були б зразком для шкіл країни ці заклади не давали й не дають. Це просто хороші заклади, бо мають гарний (відносно) учнівський та вчительський колективи;

- ніяких напрацювань щодо нового змісту освіти у профільному старшому сегменті за всі роки ці заклади не надали. Лише захисти по вузьким темам та помітна загальна кількість призерів олімпіад та МАН. Цікаві наукові розробки школярів, що дійсно отримали увагу від професійної наукової спільноти здебільшого робляться у ліцеях, гімназіях регіонів країни;

- вплив працівників НАН на якість роботи з обдарованими дітьми як вагомий чинник державного рівня значимості є міфом, бо відсоток успіху пересічних регіонів значно перевищує «нанівців»

- тощо.

 ПО-ДРУГЕ, оця задекларована «необхідність» не має жодної конкретної аргументації та підтвердження бодай якимись цільовими дослідженнями. Умови в освіті давно не ті, що були за радянських часів і вони зовсім не вимагають пропонованого секулярного підходу до вирішення проблеми якості освіти старшокласників академічного спрямування. В умовах, коли у нас, у дорослій науці, запанувало так багато брехні та симулякрів довкола справжньої науки як такої, штучне виокремлення деяких старшокласників вже як «науковців» є більш ніж просто недоречним.

 Я згадую, як одна учениця, що покинула республіканську, тоді, фізматшколу і в 11 класі повернулася до Херсону на моє питання: «Оля, як таке може бути, що ти така розумниця, а не знаєш базових фундаментальних речей за попередній 10-й клас?» відповіла: «Та, знаєте наш викладач фізики практично працював на уроці лише з декількома найбільш розумними, а всі інших лишав сам на сам з собою». За останні роки ситуація стала ще гіршою. Так, нашому вчителю фізики, який постійно має призерів світових олімпіад Київ запропонував переїхати на роботу до них з наданням відомчого житла. Здавалося б чого ще бажати? Тільки він відмовився після того, як вивчив ситуацію: йому не збираються віддати клас з отими 5-6 найкращими у фізиці, а матиме він звичайні класи поглибленого вивчення, де учні ще слабкіші ніж у нього в Херсоні. НЕ МАЛО СЕНСУ, з професійної точки зору.

 ПО-ТРЕТЄ, окрема фінансово-статусна підтримка «наукових ліцеїв» є на даному історичному етапі хибною, навіть, не стратегією, а тактикою, бо лише ГАЛЬМУЄ адекватний викликам часу розвиток НАЦІОНАЛЬНОЇ (через регіонально-обласні масштаби) МЕРЕЖІ профільних академічних ліцеїв як закладів виключно для старшокласників і до яких потрібно вступати за конкурсом. По ВСІЙ країні.

 ПО-ЧЕТВЕРТЕ, постійні спроби, що родом з радянського минулого, весь час запровадити щось таке ексклюзивне вже чи не з 5-го класу, яке, мовляв, воно і тільки воно забезпечить майбутнє дорослої наукової спільноти країни входить у пряме нівелювання базового освітнього принципу РІВНОГО доступу до ЯКІСНОЇ освіти. Крім того, зводить систему роботи національних структур МАН до рівня допоміжного фону. Ще таким же чином звужує роботу університетської спільноти з потенційно спроможними до наукових досліджень високого рівня у середовищі студентів-інородців.

 ПО-П’ЯТЕ, у проекті рамкового закону «Про освіту» є дуже багато актуальних позицій, які потребують кардинально нового визначення та, одночасно, зачіпають умови діяльності мільйонів учасників. При цьому береться орієнтир на опрацювання їх в окремих по-сегментних профільних законах.

 Тому, як ВИСНОВОК, найліпшим було б «не пороти гарячку», а ВСІ особливості різних закладів врахувати в законі про загальну середню освіту та/або підзаконних нормативних документах. Так, щоб кожен заклад був гармонійним сегментом загальнонаціональної освітньої системи. Без «блатних».

 Не варто статусом «науковий ліцей» пробувати виправляти проблему низької якості, що йде від огульного перейменування колишніх наших шкіл у «663 ліцея, 998 гімназій та 88 колегіумів» ( ) як те у нас на тлі надмірної кількості псевдоуніверситетів зробило ректорське лобі, відкривши собі чи не сотню «національних». Щоб врешті-решт опісля появи «наукових ліцеїв» не довелося запроваджувати по висхідній ще й «наукові університети».