ПЕДАГОГИ: - Почули – почули.

– А чому ж не робите? Та ну тебе!

(про ТЕМАТИЧНЕ оцінювання таКЛАСНІ журнали)

Достатньо давно МОН видав розпорядження про перехід на тематичне оцінювання учнів, у якому було зазначено, що віднині можна не перейматись виставленням у класних журналахфрагментарно-епізодичних оцінок. Натомість там мають обов’язково стоятиоцінки ТЕМАТИЧНІ.

За притомного стану свідомості не складно зрозуміти, що тематичне оцінювання:

- по-перше, принципово відрізняється від поточного, яке зазвичай оцінювало вправність учняна підставі невеличкого фрагменту знань і часто як таких і тільки;

- по-друге, є засобом до мотивації учня вчитися системно і безперервно;

- по-третє,формує «з молоду»звичку до вміння та бажання вчитися протягом всього життя;

- по-четверте, є засобом до переходу на компетентісний формат організації освіти, бо націлює на необхідність щораз демонструвати вміння застосовувати знання як такі чим забезпечує вищу якість кінцевоїосвітньої підготовки;

- по-п’яте, дозволяє розвантажити вчителів та учнів від непродуктивних втрат часу, фізичних сил та психічного здоров’я та ще дає змогу зробити освіту замість репресивно-контролюючої більш розвивальною ;

- інше (у контексті чинників внутрішньої сутності заміни поточного оцінювання тематичним).

Що ж такий перехід мав означати на практиці?

По-перше, потребу у напрацюваннях матеріалу до оцінюваннясистемно-комплексного формату, додаткові консультації, щоб учні ж не підвели під час тематичної атестаційної роботи, яка апріорі має бути уповноцінному за обсягом ТЕМАТИЧНОМУ форматі. Ще простіше – час на перевірки знань замінити більшими обсягами тренувально-навчальної підготовки учнів під прямим супроводом вчителя. Ще більш простіше – мати змогу працювати над програмою не лише завдяки фронтальній демонстраціїзразків виконання завдань самим вчителем чи учнем, викликаним до дошки (інші учні у цей час копіюють представлене), а, головне, надати учням умови до того, щоб тут, у класі, повпражнятисямаючи щомиті можливість звернутися по допомогу чи то до вчителя, чи то до товаришів по класу (педагогіка співпраці у дії).

По-друге, обов’язок дотримуватися принципу оцінювання за повноцінну ТЕМУ ПРОГРАМИ, а не за теми окремих уроків, на які випадає 1-2 години.

Що ж вийшло на практиці?

А вийшло так, що не лише більшість вчителів, а й більшість методистів та укладачів програм/ підручників/робочих зошитівтак і залишилися на принципах фрагментарного оцінювання, бо якби тематичну просто виводили як середню з епізодичних оцінок, що «набігали» за теми.

Відтак у країні досі панує фейковетематичнеоцінювання школярів, тобто замість переваг справжнього система не пішли далі його імітації.

Чи можна цьому зарадити системно, тобто нормо- формуючими засобами?

- Можна, При чому не тільки дуже легко, а ще й значно зменшити рівень витрат у сегменті забезпечення документосупроводу роботи школи.

Мова про кардинальну відмову від паперових класних журналів старого радянського формату на користь якби подібних до «амбарних» книг (французька система освіти), у яких вчителіпроставляютьлише підсумкові за триместри (семестри) оцінки на підставі повноцінних тематичних робіт учнів, котрі з усіх предметів зберігаються протягом року в адміністрації.

Так виключається можливість шахраювати заднім числом, бо тематичні не переписуються. Завдання учня на наступній темі показати, що рівень його компетентностіне «завис», а почав зростати. А головне, так у системі не буває багато оцінок, що заради оцінок, а натомість з’являється багато часу підготовчої роботи до тематичної атестації, котра у свою чергу апріорі виключає атестацію за кожну окрему тему, а за своєю СУТНІСЮ зіткана з усіх тем ВЕЛИКОГО комплексно-цільовогоБЛОКУ.

Мета тематичного оцінювання(ТО) не у тім, щоб забезпечувати знання з усіх тем, бо таке апріорі не є можливим, адже, навіть у медалістів,дуже швидко вивітрюється з голови більша частина знанієвого масиву, вже не кажучи про середньостатистичного учня.

Мета ТО у тім, щоб через комплексні підходи формувати в учнів навики осмисленого застосування найбільш фундаментальні програмні позиції в умовах повної незалежності від сторонніх джерел інформації (на тематичне оцінювання, де вчителі не закривають очі на списування не винесеш різну «мілкотню»). Такий підхідавтоматичноготує учня/абітурієнта/студента потімуспішно працювати над завданнями, коли єдоступ до відкритих джерел інформації та її живих носіїв - консультантів/коучів/інструкцій/законів/тощо.

Певен, що уважний читач зрозумів: щоб було у нас дійсно лише ТЕМАТИЧНЕ оцінювання системно треба прибрати з рук вчителів клітинки на кожен урок у КЛАСНОМУжурналі.

А давайте їх спитаємо – вони за чи проти?А директори та завучі? А методисти? А працівники департаменту загальної середньої освітиМОН?А батьки? А школярі?

Уявіть, а у сотнях країн світу ці питання взагалі давно не існують як такі, що варті уваги.