На мій погляд, цей мультик про те, що треба навчатися та працювати без насильства над собою?

Це означає вміти «ловити хвилю», відчувати, коли йде потік енергії й народжується радість від роботи.

Як тільки енергія закінчуються, треба припиняти робити те, що вже не в радість, і починати робити щось інше. Те, що робити радісно! Те, про що зможеш сказати: «Складно, але воно мене драйвить».

Ти почнеш поважати сам себе лише тоді, коли перестанеш себе гвалтувати.

Поки ти сам себе гвалтуєш, ти відчуваєш себе рабом чиїхось ідей і бажань!

Поки ти раб, ти хочеш-не-хочеш, а неминуче демонструєш це навколишнім. Вони так чи інакше це відчувають. Якщо ти почнеш зважати на себе, навколишні відчують це і почнуть зважати на тебе.

Школа радості це за визначенням – місце де можна стати вільним, взяти за себе відповідальність і почати робити те, що породжує радість.

Якщо в школі постійно виникає відчуття, що неможливо взяти відповідальність за себе, тобі необхідно виконувати лише те, що кажуть, вона буде «школою великої нерадості»(слова Миколи Гоголя про свою alma mater — Ніжинську гімназію).

Проблема в тому, що школа у нинішньому вигляді не дає можливості зосередити всю свою енергію, сили та увагу на тому, що хочеться робити, що є для тебе «спорідненою працею». Ще Григорій Сковорода писав: : "Слава блаженному Богу за те, що потрібне зробив неважким, а важке – непотрібним".

Якщо ж дитина змушена робити не з власної волі ту роботу, яка їй «триста років не треба», вона відчуває себе рабом.

Раби завжди були, є і будуть лінивими.

Тому вчителям залишається нарікати: не хочуть вчитися!

А потім виявляється, що не тільки навчання було безрадісним, а і робота зовсім «не пре». У людини немає ніякого бажання «тягнути лямку» з власної волі, тому знову потрібен батіг, щоб примусити її працювати.