От ви навіть не уявляєте, який колосальний вплив на якість вітчизняної шкільної освіти має колір чорнила. Мабуть, проведено десятки досліджень і захищено сотні дисертацій, які довели існування прямої залежності досягнутих результатів саме від кольору чорнила, яким записуються проведені(а часто і не проведені) уроки!?

А, якщо, борони Боже, вчителі почнуть робити записи різними кольорами пасти чи чорнила, нас спіткає неймовірна освітня катастрофа небачених масштабів?

Як ви гадаєте скільки століть ще потрібно, щоб класний журнал і в Україні нарешті став музейним експонатом, атрибутом ретропедагогіки із далекої доцифрової бюрократичної епохи?

А скільки тисячоліть необхідно для того, щоб ми забули не відомий ніде, окрім пострадянського простору, термін "методичні рекомендації".

А скільки ще "льодовикових періодів" має пройти, щоб у нас закінчився педагогічний мезозой і з'явилась освіта без наказів.

Звісно, для скасування журналів як таких чи перетворення їх у неформальний записник, треба раз і назавжди нарешті відмовитись від поурочної оплати праці(оплачувати всю роботу вчителя упродовж повного робочого дня, не залежно від кількості власне уроків). Та головне порвати допотопні шаблони в наших головах, спекатись дрімучих стереотипів та зняти бюрократичні шори з очей... Перш за все про формально-бюрократичні методи забезпечення "порядку" у школі. Лауреат Нобелівської премії з економіки Кеннет Ерроу назвав довіру «мастилом соціальної системи», а ми, замість мастила, постійно сиплемо "пісок" надлишково-абсурдного контролю.

Згадаймо й те, що урок "основною форму організації освітнього процесу" було визначено постановою ЦК ВКП (б) "Об учебных программах и режиме в начальной и средней школе" від 25 серпня 1932 року). Тож, досі "партія веде"?!

Ми продовжуємо оплачувати винятково записані "чітко й розбірливо, пастою або чорнилом одного кольору" уроки й воліємо не помічати багатогранної роботи вчителя поза "уроком".

А потім дивуємось: чому у нас так багато "дурної роботи" в школі, а вся енергія освітянського потяга спрямовується у свисток...

"Робити записи на всіх сторінках журналу необхідно чітко й розбірливо, пастою або чорнилом одного кольору...".

Чому я вчепився саме у цю фразу?!

Уже кілька десятиліть для мене це фраза-маркер відсутності реальних реформ і присутності ну просто нереальних маразмів у вітчизняній освіті.

Про інші фрази-маркери ще напишу......".

От ви навіть не уявляєте, який колосальний вплив на якість вітчизняної освіти має колір чорнила. Мабуть, проведено десятки досліджень і захищено сотні дисертацій, які довели існування прямої залежності досягнутих результатів саме від кольору чорнила, яким записуються проведені(а часто і не проведені) уроки!?

А, якщо, борони Боже, вчителі почнуть робити записи різними кольорами пасти чи чорнила, нас спіткає неймовірна освітня катастрофа небачених масштабів?

Як ви гадаєте скільки століть ще потрібно, щоб класний журнал і в Україні нарешті став музейним експонатом, атрибутом ретропедагогіки із далекої доцифрової бюрократичної епохи?

А скільки тисячоліть необхідно для того, щоб ми забули не відомий ніде, окрім пострадянського простору, термін "методичні рекомендації".

А скільки ще "льодовикових періодів" має пройти, щоб у нас закінчився педагогічний мезозой і з'явилась освіта без наказів.

Звісно, для скасування журналів як таких чи перетворення їх у неформальний записник, треба раз і назавжди нарешті відмовитись від поурочної оплати праці(оплачувати всю роботу вчителя упродовж повного робочого дня, не залежно від кількості власне уроків). Та головне порвати допотопні шаблони в наших головах, спекатись дрімучих стереотипів та зняти бюрократичні шори з очей... Перш за все про формально-бюрократичні методи забезпечення "порядку" у школі. Лауреат Нобелівської премії з економіки Кеннет Ерроу назвав довіру «мастилом соціальної системи», а ми, замість мастила, постійно сиплемо "пісок" надлишково-абсурдного контролю.

Згадаймо й те, що урок "основною форму організації освітнього процесу" було визначено постановою ЦК ВКП (б) "Об учебных программах и режиме в начальной и средней школе" від 25 серпня 1932 року). Тож, досі "партія веде"?!

Ми продовжуємо оплачувати винятково записані "чітко й розбірливо, пастою або чорнилом одного кольору" уроки й воліємо не помічати багатогранної роботи вчителя поза "уроком".

А потім дивуємось: чому у нас так багато "дурної роботи" в школі, а вся енергія освітянського потяга спрямовується у свисток...

"Робити записи на всіх сторінках журналу необхідно чітко й розбірливо, пастою або чорнилом одного кольору...".

Чому я вчепився саме у цю фразу?!

Уже кілька десятиліть для мене це фраза-маркер відсутності реальних реформ і присутності ну просто нереальних маразмів у вітчизняній освіті.

Про інші фрази-маркери ще напишу...