Можна! Навіть навчити знанням, які ще не існують. На це націлюють модернові метапідходи до освіти.
На жаль, ми живемо на освітянському хуторі поблизу Європи! Проблеми нової освіти, які обговорюють європейці – не наші проблеми. У той час як там жваво дискутують про взаємодію живого вчителя зі штучним інтелектом чи напрацьовують метапідходи до освіти(як вчити знанням, які ще не існують), наш дискурс обговорення зводиться до того, пастою якого кольору перевіряти домашні завдання чи як побороти паперові лавини, яких в епоху хмарних технологій в принципі не може бути.
Для того, що наблизитись до розуміння сучасних метапідходів до освіти потрібна загальнонаціональна розмова про перевинайдення школи. Про те, як у Hi- teach навчальних закладах вчити дітей, які сидять спиною до вчителя знанням, які ще не існують...
На наших очах відбувається справжня революція у навчанні, яка радикально змінює наше шкільне життя.
Фактори, які змінюють гру(game-changer) на освітньому полі:
1. Поява «швидкого» світу hi-tech, зокрема, інформаційних і комунікаційних технологій(ІКТ).
2. Утвердження як норми існування принципу «вік живи – вік учись», тобто освіти упродовж усього життя( ви все життя здобуваєте освіту, яка працює на вас).
3. Перехід від уніфікації і стандартизації до багатоваріантності, реалізації принципу необхідної різноманітності, необхідності підсилювати здатність знайти альтернативу тощо.
Намагання робити і надалі те, що було цілком нормальним для старої традиційної школи перетворює нас у новому тисячолітті, як би це м'якше сказати, на «диваків». Адже тільки «диваки», які живуть у полоні стереотипів радянської педагогіки, можуть визначати зміст освіти кожної дитини ще до того, як вона вперше переступить поріг школи. Тільки у нас індивідуальний підхід розуміють як “підгонку” учня під спущені зверху програми і навчальні плани(у всьому світі роблять навпаки: створюють індивідуально центровану систему навчання, яка дозволяє досягнути успіху кожному учневі рухаючись за індивідуальною освітньою траєкторією, що дає можливість кожній дитині розвиватись як самобутній, і саме цим цінній особистості).
Тільки «диваки» можуть займатися Сізіфовою працею із втовкмачування в голови учнів «вчорашніх знань», які застаріють ще до того, як вони востаннє переступлять поріг школи.
Тільки «диваки» не помічають, що багато звичних упродовж століть речей перетворились у свою протилежність, що упродовж останніх двадцяти років змінилося все:
1. Уявлення про тривалість навчання(тепер нормою є освіта упродовж усього життя, ми ж намагаємося і далі навчити учнів «на все життя»).
2. Спосіб здобування знань(ключ до нових знань тепер не на сторінках вічних книг, а на кінчиках пальців «людей екрану»).
3. Місія навчального закладу як спеціально створеного середовища для того, щоб учні та студенти самостійно відкривали та конструювали знання.
4. Роль вчителя і роль учня(учасники освітнього процесу вступають у взаємодію як рівноправні партнери, які виступають то у ролі того, хто вчиться то у ролі того хто вчить. Зрештою різниця між цими ролями зводиться до мінімуму аж до повного злиття...).

Перефразувавши відому фразу «Люди безперечно знали б як жити, якщо б розуміли навіщо», констатуємо: для того, щоб вчителі перебудували свою роботу їм потрібно лише одне – зрозуміти сенс своєї роботи. Ми ж на жаль досі живемо в полоні уявлень про роль вчителя як ретранслятора викладених в підручнику готових знань, які утвердились ще у 30-х роках минулого століття. Тодішні реалії тоталітарного суспільства вимагали появи саме слухняного, недалекого вчителя, який би тупо працював за спущеними зверху програмами та перевіряв як учні механічно засвоюють санкціоновану системою порцію знань.
Якщо не провести радикальну трансформацію шкільництва у напрямку задоволення нових потреб, ми не тільки залишимось з учорашньою школою, а і ризикуватимемо мати позавчорашню глибоко архаїчну, абсолютно нездатну до динамічного розвитку систему освіти. Тоді ми застрягнемо в «повільному світі» назавжди!!!