Однак мій викладацький досвід переконав мене, що на просунутому етапі вивчення англійської ефективним є також розумне застосування зіставного методу, тобто використання української мови для підкреслення особливостей англійської. Сьогодні поговоримо про фонетику.

Мовні звуки та їх поєднання, висота голосу, тембр, інтонація – це музика мови. Я знаю багатьох, хто починав вивчати іноземну якраз тому, що їм до душі припадало саме те, як ця мова звучить. Особисто, я завжди розпочинаю урок із фонетичної зарядки, яка змушує учнів трішки «поламати» язик, «розспіватися» і, як камертон, налаштувати їх на подальше занурення в іншомовне середовище. Недавно я повторно натрапив на колись переглянуте жартівливе відео про важливість вимови (див. ). Бар’єром для правильної англійської вимови є інтерференція (втручання) рідної мови. Зіставний підхід якраз і допомагає усунути це втручання.

На вищому рівні вивчення англійської для учнів слід підкреслювати, що голосні звуки важать у ній більше, ніж в українській, яка – порівняно з англійською – є консонантною, тобто, має більший вміст приголосних звуків. І якщо в українській мові  немає особливого значення, ЯК ти вимовиш, наприклад, звук «А» -- довго або коротко, то в англійській ця різниця є принципово важливою: в деяких випадках змінюється значення слова. Відомий приклад про те, як іноземець розповідав англійською, що прибув до Альбіону на вівці – «arrived-in-England-by-sheep», помилково вживши в останньому слові довгий англійський звук «і:» замість короткого «і», коли він хотів сказати «by-ship» -- «на кораблі». Одним із видів фонетичної зарядки якраз і може бути порівняння слів, вимову окремих звуків в яких учні «плутають», асоціюючи їх зі звуками рідної мови. Для виправлення ситуації вчитель пропонує учням ряди слів, де особливо чітко прослідковується несхожість між начебто схожими звуками. Наприклад, «beat(бити) – bit(трішки)—біт (інформації)», «lark(жайворонок)– luck (везіння) -- лак», «cart (візок)—cut(різати)--кат». Звичайно, слід звертати увагу учнів і на якість звуку, а не лише на його кількість (тобто, не лише на довготу чи короткість). Адже довгий звук «і:» в наведеному вище слові «beat» -- це аж ніяк не подовження короткого звуку «i» в слові «bit», а короткий «a» в «cut» -- це зовсім не скорочення «a:» в слові «cart». Це звуки, які по-різному утворюються при зміні положення язика та при зміні місця формування звуку в ротовій порожнині.

До речі, довгі англійські звуки, як правило, довші за те, як довго в середньому можуть вимовлятися українські голосні, а короткі англійські голосні коротші за коротку вимову українських голосних.

Наступною загальною помилкою, яку роблять україномовні учні, говорячи англійською, є зменшення «енергійності» англійських звуків. Англійські звуки вимовляються напруженіше навіть при нейтральному мовленні. Для українського ж мовлення характерна порівняна розслабленість («лінощі») мовного апарату. Як на мене, фонетичним еталоном енергійного (з точки зору фонетики) британського мовлення можуть служити, наприклад, виступи англійських публічних осіб, що у свій час навчалися в Ітоні, закінчували Оксфорд чи Кембридж – Тоні Блера, Девіда Камерона, тієї ж королеви Єлизавети, коли вона проголошує свою різдвяну промову.

На факультетах іноземних мов вивчається курс компаративістики – порівняння характеристик іноземної та рідної мов. Тож учителі англійської мови у своїй більшості можуть успішно застосувати ці знання на занятті з учнями чи студентами, а своїм завданням я вважаю лише підкреслити необхідність такого застосування. Хочу, проте, звернути увагу зацікавлених ще на одну річ, яка звичайно залишається на периферії вчительської практики – на англійську інтонацію, темп, ритм мовлення. Англійці, як правило, говорять швидше, ніж українці (темп), високий тон і низький тон у межах однієї інтонаційної групи більш віддалені один від одного в англійській мові, ніж в українській, а кінцеве підняття (rise) чи зниження (fall) інтонації в кінці речення є чіткішим і несе більше смислове навантаження, ніж в українській мові. Крім того, таке підняття та зниження може мати свою соціальну традицію. В українській мові, наприклад, прохання і твердження, у яких висловлюється жаль з приводу чогось, здебільшого вимовляються не з висхідною (як в англійській мові), а зі спадною інтонацією. Порівняйте: «Я жалкую, що змусив тебе чекати» (загальне зниження інтонації до кінця речення) та «Sorry-to-have-kept-you-waiting» (підняття інтонації).

І останнє з найсуттєвішого. В англійському мовленні наголошуються слова, які мають предметне або поняттєве значення. Службові ж слова (допоміжні дієслова, прийменники, займенники, частки тощо) залишаються ненаголошеними. Крім того, наголошені склади у часовому вимірі чергуються досить рівномірно. Більша кількість ненаголошених елементів, розміщених між наголошеними, вимовляється впродовж такого ж часу, як і їх менша кількість (якщо ненаголошених елементів більше, вони вимовляються швидше). Тому для непризвичаєного «іноземного» вуха розгорнуте англійське мовлення видається настільки ритмічним, що скидається на віршоване. Для тренування такого ритму вчитель може використовувати на занятті англійські народні лімерики – жартівливі п’ятирядкові епіграми, у яких перший, другий і п’ятий рядки довші, а третій і четвертий – коротші, проте кожний з п’яти рядків вимовляється протягом однакового часу завдяки швидшому промовлянню довших рядків і уповільненню коротших. Хоча, багато лімериків перекладено й українською мовою, ритміка перекладу втрачається через те, що усі склади українських слів вимовляються чітко, без особливого стиснення. Порівняйте англійський оригінал та український переклад (курсивом виділено наголошені склади):

“There-was-an-Old-Man-with-a-beard, (три ненаголошених склади з восьми)

Who-said, ‘It-is-just-as-I-feared! (2/8)

 Two-Owls-and-a-Hen, (3/5)

Four-Larks-and-a-Wren, (3/5)

Have-all-built-their-nests-in-my-beard!” (3/8)

“Так я й знав! – скрикнув дід з бородою.–  (5/10)

Борода мені стала бідою! (3/10)

В ній усяка пташва (3/6)

Кубла, гнізда звива,(3/6)

Порядкує мені бородою!” (3/10)

(пер. О. Мокровольського)

По перше, якщо рахувати загальну кількість складів, український переклад на третину довший за оригінал. А коли взяти до уваги, що закони українського мовлення не вимагають швидкого проговорювання нанаголошених складів, а навпаки, диктують чітку, виразну їх вимову, оригінал виграє в ритмічності і доводить свою необхідність для навчанню ритму англійського мовлення.