Школа без наказів
 |
Автор:
Віктор Громовий
Опубликовано
07.02.2016
|
Школа, рівняйсь! Струнко! (традиційна команда на початку шкільної лінійки)
Я був неправильним директором гімназії. Так, наприклад, я свідомо не давав накази на виконання рішень педради. Ці рішення у нас були документами прямої дії. Такий підхід до управління мав свою історичну традицію. В архіві Єлисаветградської гімназії є книга протоколів педагогічної ради, є книга протоколів засідань господарчого комітету, але я так і не зміг знайти книги наказів. І не тому, що погано шукав( я ґрунтовно вивчив усі 52 папки цього архіву і за цими матеріалами підготував посібник «Гімназія та її учні»). Не можна знайти чорну кішку в темній кімнаті, у випадку, коли її там немає. Не видавали тоді накази у гімназії навіть у часи панування на нашій території далекої від демократії Російській імперії! Утім тоді демократія в країні починала зароджуватись саме з академічного середовища, з системи управління освітою, яка здійснювалась за допомогою освітніх округів. Центром такого округу був університет. Важко в це повірити, але факт: директор Єлисаветградської, як і будь-якої іншої гімназії, взагалі не підпорядковувався місцевій владі. Фінансували гімназію з Санкт-Петербурга, а візит попечителя Одеського навчального округу до міста Єлисаветграда був подією про яку писали місцеві газети. Звісно, це не заважало міському голові «на громадських засадах» перейматись гімназійними справами і навіть з власних коштів(мається на увазі саме гроші з власної кишені!!!) допомагати окремим гімназистам. Я не ідеалізую тодішні порядки, там теж вистачало бюрократизму і «барабанного бою», та навіть ті слабкі паростки демократизму в управлінні закладами освіти попали під каток «диктатури пролетаріату». На жаль, і на сімнадцятому році незалежності в Україні в недоторканому вигляді збереглась суто радянська модель зовнішнього управління школою.
Та, мабуть, рано чи пізно ми замість наказів про зарахування на роботу навчимось таки підписувати товстелезні контракти у яких будуть обумовлені всі нюанси роботи вчителя. Навчимось і замість наказів про організацію тих чи інших заходів писати запрошення, оголошення, доручення або не писати нічого у випадку, коли і так всі добре знають що робити. А головне, - нам за це нічого не буде. Усі ж чудово розуміють, що директор школи пише купу наказів не тому, що йому немає чого робити, він, як правило, пише їх для численних перевіряльників. Утім бувають і винятки, які підтверджують правило. У моїй колекції маразмів у освіті є офіційно підписаний і зареєстрований наказ директора школи з нагоди Міжнародного жіночого дня у якому він наказує поздоровити всіх жінок і наказує побажати їм усіляких гараздів. Це нагадує наказ Олександра Македонського своїм підлеглим бути щасливими чи назву радянського фільму «Наказано вижити». І це показує до якого рівня може доходити деформація особистості директора школи у випадку, коли його перетворюють на прапорщика.
Звісно, когось з керівників шкіл цілком влаштовує роль «командирська» роль, а хтось шукає методи розширення власної свободи дій і методи розкріпачення своїх колег вчителів.
Колись в газеті «Директор школи» відомий одеський директор Володимир Шелакін розмістив річну циклограму наказів. Це досконалий продукт, який ідеально підходить для існуючої досі командно-адміністративної системи управління шкільною освітою. Є лише одне «але», переконаний, що автор цієї циклограми наказів з великим задоволенням не писав би жодного з них, якби відсутність якогось наказу не могла вилізти йому боком під час якоїсь перевірки. Звісно, що у цьому випадку його школа продовжувала б успішно працювати, адже усі і так знають без усяких наказів що робити. Скільки часу і паперу можна було б зекономити!..
Як влучно помічає Андрій Борисов: «Навіть коли за кермом трамвая, прикрашеного жовтогарячими стрічками, сидить найкращий у світі вагоновод, цей трамвай в'їде не в світле майбутнє, а туди, куди ведуть рейки. Рейки ж є не що інше, як сукупність законів, указів, постанов, положень, інструкцій тощо…» ( 6 (534) 19 - 25 лютого 2005).На жаль, поки що наїжена колія української освіти не веде до нових горизонтів школи без наказів.
Тож, критерієм адекватності будь-яких змін у сфері освіти ХХІ століття сучасним викликам є їх здатність розширювати сферу свободи. Якщо ж директор школи все ще відчуває, що школу досі тримають «на короткому повідку і на голодному пайку»(пайок продовж останніх років став значно гіршим, а поводок коротшим не став), - це означає, що є нагальна необхідність нарешті відійти від вкрай неефективної системи зовнішнього управління школами.
Ми легко перейдемо до школи без наказів лише тоді, коли зрозуміємо, що в освіті слід управляти не людьми, а процесами. Це по-перше.
Ми відмовимось від наказів, якщо переконаємось, що вони нічого не варті і лише шкодять у ситуації, коли мають діяти механізми тонкої настройки педагогічної системи школи. Це по-друге.
Ми розпрощаємось з командно-адміністративними підходами до управління школами, якщо нарешті побачимо, що не можна наказами зверху започаткувати будь-які глибинні зміни в освітній сфері. Аналіз освітньої практики показує, що імітація виконання наказів аж ніяк не означає здійснення реальних перетворень і часто веде до профанації ідей. Це по-третє.
Є ще і по-четверте, і по-п’яте і по-шосте…
Та час, поки я це писав, тисячі моїх колег встигли написати десятки тисяч нових наказів. Інші ж десятки тисяч педагогів знову думають що з цими наказами робити: виконати, проігнорувати, зімітувати виконання, забути, написати ще один наказ на виконання наказу, посміятись над черговою дурницею у малограмотному наказі чи не читати дурниць?!
Накази видають і ще довго видаватимуть, бо до цього звикли і не уявляють, що вони приносять більше шкоди, ніж користі.
Накази продовжують писати, бо на складні питання і виклики, які є у освіті, у нас завжди напоготові, виражені у цих наказах, прості відповіді, які починаються зі слів посилити, провести комплекс заходів, забезпечити неухильне виконання тощо. Утім прості відповіді на складні питання завжди(!) неправильні.
Нам здається, що без наших наказів «підлеглі» чогось таки не зроблять як слід.
Ми переконані, що наші накази полегшують життя тих, кому вони адресовані, адже їм не треба думати, треба виконувати.
Ми хочемо як краще, а виходить як завжди.
