Примусовість будь-якого соціального інституту(школи, в'язниці, армії) призводить до переважання репресивного характеру взаємин всередині цих штучно створених спільнот. Наберіть в Гугл будь-якою мовою фразу «школа – це в'язниця» і ви знайдете сотні тисяч посилань в яких вказується на схожість форм організації життєдіяльності.

Якщо є легітимна примусовість до навчання в школі, навіщо дбати по мотивацію до здобуття знань?!

Навіщо думати про персоналізацію знань, індивідуальні освітні меню, якщо можна діяти за старим «общєпітовським» принципом «їж, що дають»?!

Я розумію, що обов'язковість загальної середньої освіти є для нас «священною коровою». Ще у 1972 році «партия сказала надо», тоді вийшла Постанова ЦК КПРС "Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді та подальший розвиток загальноосвітньої школи". Ми ж уже в незалежній Україні відповіли «Єсть!» і записали в статті 3 нині чинного Закону України «Про загальну середню освіту»: «загальна середня освіта є обов'язковою основною складовою безперервної освіти».

Але з того часу багато чого змінилось, наприклад, з'явилась можливість альтернативної віртуальної освіти. От, наприклад, Сугата Мітра(Sugata Mitra) освіту як систему, яка самоорганізується(тобто діє без активного зовнішнього втручання), і в якій навчання є явищем, яке виникає стихійно. Він закликає будувати "школу в хмарах".

Звісно, залишились такі форми як домашнє навчання чи можливість скористатись послугами приватної школи.

Та реалії України 2017 такі, що примусовість шкільної освіти зберігається для 99% українських дітей.

Що робити?