Міністру освіти і науки України проф. Квіту С. М.

27 січня 2015 р.

                                      Шановний Сергію Мироновичу!

Наказом МОН №1392 від 25.11.2014 скасовано наказ МОН від 09.07.2009 «Про організацію вивчення гуманітарних дисциплін за вільним вибором студента». Відповідно, студенти українських вищих навчальних закладів (за винятком студентів профільних гуманітарних спеціальностей) не вивчатимуть, як обов'язкові, такі предмети, як: «Українська мова (за професійним спрямуванням)», «Історія України», «Історія української культури», «Іноземна мова», «Філософія». Студенти вищих навчальних закладів з наступного року звільнені від обов'язкового вивчення не лише цих, а й будь-яких інших нормативних гуманітарних дисциплін.

Попри посилання на «набуття чинності Закону України „Про вищу освіту"», зазначений наказ, який нібито відкриває шлях вишам України до «автономного» формування навчальних планів, вочевидь суперечить одному з фундаментальних принципів освіти, унормованих Законом - принципу компетентності, визначеному, як «динамічна комбінація знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей» (розділ 1, ст.1, п.13). Надання гуманітарним дисциплінам статусу «необов'язкових» (а за реалій переважної більшості ВНЗ, змушених до суттєвого скорочення обсягів аудиторних годин, педагогічного навантаження і викладацьких ставок — їх фактичного вилучення з навчального процесу) не сприятиме опануванню студентами зазначених у Законі навичок, якостей і цінностей, унеможливить набуття ними власне «компетентності» як такої.

Зауважимо, що, мотивуючи скасування переліку обов'язкових дисциплін прагненням забезпечити вишам право на «автономію» навчальних планів, відповідальні працівники МОН у своїх коментарях фактично суперечать нормам ст. 9 та 10 розділу III«Закону про вищу освіту». Згідно цих норм саме центральний орган виконавчої владну сфері освіти і науки за погодженням з Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти розробляє для кожної спеціальності   стандарти  освітньої діяльності,   які   є  обов'язковими  до виконання всіма вищими навчальними закладами (незалежно від форми власності та підпорядкування), а також науковими установами, що здійснюють підготовку докторів філософії та докторів наук.      Таким чином, саме в компетенції МОН України залишається визначення «вимог до освітньої програми» фахівців, у т. ч,, «нормативного змісту підготовки здобувачів вищої освіти, сформульованого у термінах результатів навчання» (ст. 10 Закону).

Особливо невдалим кроком нам видається позбавлення обов'язкового статусу базової для вищої освіти дисципліни «Філософія», вивчення якої має ключове значення для формування навичок самостійного, критичного і логічного мислення, творчого інтелектуального пошуку та неупередженого наукового аналізу, а також виховання соціально відповідальних особистостей з активною життєвою і громадською позицією, з усталеними ціннісно-світоглядними орієнтирами, що відповідають духу сучасності та нагальним потребам розвитку суспільства. Позбавившись філософської складової вищої освіти як основи наукового пізнання, розуміння підвалин і цінностей людського життя, наші університети та інститути ще швидче перетворяться на «кузні ремісників», покликаних забезпечити своїх випускників лише вузькофаховими знаннями і навичками. Розраховувати на їх здатність до розвитку суспільства, у тому числі громадянського суспільства через діяльність у сферах науки, культури, освіти можна буде не сподіватись.

Крім того, не варто очікувати їх компетентності щодо європейських освітніх стандартів. Згадаймо, що за всього розмаїття форм і змісту освітнього процесу в різних країнах, наріжна роль філософії у європейській інтелектуальній традиції є загальновизнаною. Її роль є незамінною як у розвиткові та забезпеченні автономії розуму й самих вимог раціональності на основі критичного, неупередженого мислення, так і в опануванні будь-якою особою ціннісно-світоглядних засад свого існування. Згадаймо ухвалену у 2002 р.Виконкомом ЮНЕСКО Міжсекторальну стратегію у галузі філософії (документ, який розробляли впродовж двох років за участі п'яти сотень НУО та близько 600 університетів з усього світу). Документ, винесений на обговорення МОН України, у цьому відношенні суперечить нормам Паризької декларації, що є невіддільною частиною цього документу: «Викладання філософії має бути збережене або розширене там, де воно існує, створене там, де його ще не існує, і має відкрито називатися терміном „філософія», адже «викладання філософії, формуючи вільний і вдумливий розум, здатний опиратися різним формам пропаганди, фанатизму, виключення і нетолерантності, сприяє мирові й готує кожного узяти на себе відповідальність за розв'язання великих питань сучасності, особливо у царині етики».

Закликаючи до забезпечення елементарних умов для виконання філософією своєї ролі ключового гуманітарного, ціннісно-світоглядного чинника у структурі української вищої освіти, жодним чином не маємо на увазі якийсь єдиний для всіх ВНЗ курс філософії. Дбаючи про збереження ціннісно-світоглядної складової освіти, яку забезпечує викладання курсів філософської спрямованості, наголошуємо на тому, що зміст і форми цих курсів можуть бути вельми розмаїтими й відповідати як профілю спеціальності, так і конкретиці суспільно-політичного та культурно-інтелектуального життя у країні та світі.

Одна з переваг таких курсів – не виклад унормованого змісту, а можливість грунтованого на філософському пізнанні обговорення у студентській аудиторії нагальних суспільних проблем та викликів сучасності, яке здатне сприяти свідомому визначенню студентами власних ціннісних орієнтацій. Безумовно, реалізація цієї мети є важливим і безпосереднім завданням для української філософської спільноти, до розв'язання якого вже докладено (і докладатиметься у подальшому) чимало зусиль. Але така реалізація потребує розуміння і належної підтримки з боку Міністерства освіти і науки, поза якими приречена, зважаючи на фактичне скасування філософських дисциплін у наших ВНЗ, залишитися волонтерськими зусиллями поодиноких ентузіастів.

Занепокоєння – не лише наше, а й ширшої філософської спільноти – викликає й запропонований МОН України проект нового «Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад'юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів (наукових установ)». Як свідчить проект, у підготовці науковців МОН також сподівається обійтися без філософської складової, обмежившись вивченням спеціальності, іноземної мови і чогось на кшталт «організації наукової роботи».        Цей намір викликає ще більший подив, оскільки йдеться про незрозуміле сподівання готувати справжніх науковців, інтелектуальну еліту нації без належних ціннісно-світоглядних орієнтирів, без формування «культурного горизонту», без розумового «вишколу» – тобто без вирішення тих завдань, якими споконвіку опікується філософія.

У світлі запропонованих новацій намагання підготувати з осіб, позбавлених необхідності та змоги вивчати філософські дисципліни у студентські роки, «докторів філософії» у тих чи тих галузях виглядає досить алогічним і, навіть, кумедним (тим паче, у контексті європейської традиції, де філософська освіта навіть за «темних часів» середньовіччя мала базовий і пропедевтичний статус для отримання будь-яких спеціальних знань у вищих школах, з чого виникає модерна наука та право). На наше глибоке переконання, філософська підготовка (зрозуміло, з урахуванням профільного характеру спеціальностей) має увійти до «порядку підготовки фахівців ступенів доктора філософії», як обов'язкова його складова (поряд із зазначеними вище складовими).

Сподіваємося, що МОН України, дослухаючись до голосу наукової та освітянської громади,   зупинить очевидно згубну для європейських реформ в освіті недооцінку філософії та запровадить як обов'язкове викладання курсів філософського спрямування до стандартів освітньої діяльності всіх спеціальностей та програм підготовки фахівців у аспірантурі.

З повагою,