В останній редакції Закону України «Про освіту» підготовлений Міністерством освіти і науки України , є стаття 46 «Державні гарантії педагогічним і науково-педагогічним працівникам», у якій, зокрема, зазначається: «Держава забезпечує педагогічним і науково-педагогічним працівникам: належні умови праці, відпочинку, медичне обслуговування; оплату підвищення кваліфікації впродовж п’ятирічного циклу; правовий, соціальний, професійний захист; встановлення доплат до посадових окладів (ставок заробітної плати) за педагогічні звання, наукові ступені, вчені звання та кваліфікаційні категорії; щомісячну виплату надбавок за вислугу років у відсотках до посадового окладу (ставки заробітної плати) залежно від стажу педагогічної роботи…; надання педагогічним працівникам щорічної грошової винагороди в розмірі до одного посадового окладу (ставки заробітної плати) за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов’язків; виплату педагогічним і науково-педагогічним працівникам допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки... За особливі трудові заслуги педагогічні та науково-педагогічні працівники можуть бути нагороджені державними нагородами, представлені до присудження державних премій України, відзначені знаками, грамотами, іншими видами морального та матеріального заохочення».

Проте, виникає чимало запитань стосовно статусу педагога, його ролі й місця у суспільстві, готовності до кардинального реформування системи освіти.

Було запропоновано для обговорення такі питання:

1. Працівники сфери освіти як пригноблена верства населення: хто винен і що робити?
2. Які чинники слід задіяти для того, щоб  ліквідувати невідповідність статусів педагогів, провести статусне вирівнювання за такими критеріями (статусними індикаторами), як доход, влада, престиж тощо?
3. Як мають діяти механізми вирівнювання статусів працівників  сфери освіти?

На жаль, не відбулось обговорення глибинних проблем «статусної групи» працівників сфери освіти. Учасники круглого столу традиційно розподілилися  на дві групи за думками і позиціями щодо розв’язання проблем низького соціального статусу працівника сфери освіти:

1) Тих, хто вважає, що матеріальні стимули є пріоритетними для піднесення статусу педагога;

2) Тих, хто вважає, що головним для забезпечення належного статусу педагога є рівень його професійної компетентності.

Прихильники першого підходу вважають, що всі проблеми зі статусом педагога зникнуть самі по собі після того, як держава забезпечить педагога високою заробітною платою та іншими винагородами за його працю, впровадить ефективну систему матеріального стимулювання працівників освіти.

Ті, хто відстоює другу позицію, переконані, що скільки не підвищуй заробітну плату, ставлення до виконання професійних обов’язків у педагогічних працівників не зміниться, якщо не буде зв'язку між рівнем його професійної компетентності та соціальним становищем у суспільстві. Мова йде не лише про матеріальні, а і про  нематеріальні «символи статусу». Для цього потрібно ввести кардинально нову систему підготовки педагогів як у ВНЗ, так і в закладах післядипломної освіти, сформувати в педагога прагнення постійно підвищувати свій професійний рівень. Саме цього, на думку більшості учасників круглого столу, в проекті нового Закону про освіту бракує.

Звертається також увага на соціальний статус педагога в європейських країнах, зокрема висвітлюється досвід Латвії та Фінляндії.

1. РОЗВ’ЯЗАННЯ МАТЕРІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ ПЕДАГОГА МАЄ СУТТЄВО ПІДНЕСТИ ЙОГО СОЦІАЛЬНИЙ СТАТУС

Цікава і важлива тема. Але не вірю, що наш уряд почує нас і зрозуміє. Про статус учителя говорять уже 30 років - ще з часів черненківської реформи. Проте, все обмежується напівзаходами, напівсумами. Ще ніколи зарплата вчителя не дорівнювала обіцяного середнього рівня зарплати в промисловості. Можна багато говорити про статус учителя в суспільстві, але без матеріального забезпечення він ніколи не буде таким, як у Європі або в США.

В.Петренко

На мою думку, нічого нового в новому законі немає. Читаємо: «Держава забезпечує педагогічним і науково-педагогічним працівникам: належні умови праці, відпочинку, медичне обслуговування; оплату підвищення кваліфікації впродовж п’ятирічного циклу; правовий, соціальний, професійний захист; встановлення доплат до посадових окладів (ставок заробітної плати) за педагогічні звання, наукові ступені, вчені звання та кваліфікаційні категорії; щомісячну виплату надбавок за вислугу років у відсотках до посадового окладу (ставки заробітної плати) залежно від стажу педагогічної роботи…; надання педагогічним працівникам щорічної грошової винагороди в розмірі до одного посадового окладу...".  Можливо, ви знайшли тут щось нове? Якщо державі не вдасться привести  рівень зарплати  вчителя до середнього рівня в промисловості, суттєвих змін у статусі педагога чекати не слід.

Володимир, м. Кривий Ріг

Доки вчитель буде змушений просити в дирекції все більше годин, щоб хоч якось прогодувати сім'ю, просити в батьків учнів гроші на придбання мультимедійного проектору або на ремонт класного приміщення (постійно принижуючись і вислуховуючи підозри в бажанні збагатитися за батьківський рахунок), ні про який пристойний соціальний статус учителя мова йти не буде.

Л.Васильчук, Вінницька обл.

Можна пригадати слова Бориса Грінченка, який писав, що тільки тоді, коли вчитель не буде думати про порвані чоботи, він буде мати можливість віддавати всі сили школі. Досягнути цього можна тільки звичним шляхом – підвищенням зарплати, отримуваної вчителем. З часу Грінченка пройшло більше століття, зникла Російська імперія та Радянський союз, а проблема порваних чобіт для учителя ще більш загострилась, бо сучасний український учитель, закінчивши університет, має посадовий оклад в обсязі 1751 гривні. Тобто, вдумайтесь, 24 гривні 30 копійок за урок. Це не дає можливості вчителю не тільки придбати нові чоботи, а й дотягти до прожиткового мінімуму. Сьогодні вчителька, маючи стаж 15 років, отримує максимальну заробітну плату 3 432 гривні, тобто 137 доларів на місяць.

В якій ще європейський державі вчитель отримує 137 доларів? Тому не один закон не буде вартувати його прийняття, якщо не буде вирішена проблема вчителя.

Зауважте, посадовий оклад директора школи, в якій навчається понад тисяча дітей, дорівнює посадовому окладу асистента університету і становить 2 823 гривні. Але при цьому розробники тарифної сітки не врахували відповідальності керівника навчального закладу порівняно з асистентом. Я не хочу сказати, що асистенту платимо багато.
Ми не можемо ставити питання дванадцятирічної школи, якщо вчитель буде принижений таким рівнем заробітної плати, і скільки б років не вчилися наші діти, якщо вони будуть приходити в клас, в якому вчитель буде думати про хліб насущний.

Віктор Огнев'юк, ректор Київського університету ім. Б.Грінченка (з виступу на парламентських слуханнях)

Це совкова сітка оплати праці. Досить довго кричали про те, що вона буде змінена, і начебто була... Можете додати ще про ставку доцента в межах 3 тис., асистента - 2200, і дисертації, які неможливо захистити без хабара навіть тоді, коли писав сам. Про свободу вчителя і викладача в формуванні навчальних методик і програм, викладанні можна взагалі помовчати. І про те, що робочі місця в університетах деяких купуються у нас теж сором"язливо мовчать. Чому дивуємося? Корупції? Низькій зарплатні?

Тетяна Шевельова

Мене зацікавили такі цифри щодо оплати вчительської праці. Річний оклад вчителя в тис. дол.: Швейцарія – 68,82; Нідерланди – 57,87; Німеччина – 53,73; Бельгія – 51,47; Корея – 47,34; Ірландія – 47,3; Японія – 45,93; Австралія – 44; Фінляндія – 42, 81; Данія – 41,71; Іспанія – 41,52; США – 41,46; Велика Британія – 40,91; Австрія – 37,41; Нова Зеландія – 34,76; Португалія – 34,59; Франція – 33,57; Норвегія – 33,13; Словенія – 32,48; Швеція – 31,61; Італія – 31,46; Ісландія – 29,48; Греція – 25,75; Ізраїль – 19,55; Чехія – 18,61; Туреччина – 17,18; Китай – 16,41; Бразилія – 14,94; Угорщина – 14,46. Серед 30-ти європейських країн найвищий річний оклад отримують учителі у Швейцарії. У середньому він становить 68000 доларів. Це вище, ніж середня зарплата по країні, яка становить близько 50000 доларів. Слідом за Швейцарією, країнами з високою зарплатою вчителів є Нідерланди, Німеччина та Бельгія. Як бачимо, нам ще дуже далеко і до Європи, і до Азії…

П.Зайчук, м. Лисичанськ, Луганська обл.

Министерство образования и науки Латвии сообщило о введении новой модели оплаты труда для педагогов. Дополненная модель предусматривает, что оклады учителей превысят средние оклады по стране почти во всех группах. В настоящее время 80% учителей, 81% библиотекарей, 94% педагогов дошкольных учреждений и 95% психологов Латвии получают зарплаты ниже предложенного минимума, и после внедрения новой модели их минимальный оклад увеличится. Новая система учитывает основные социальные требования. Целевые дотации будут рассчитаны для каждого самоуправления отдельно, также местные бюджеты будут заниматься их распределением. Дотации не будут снижаться, если в регионе не уменьшилось количество школьников, размер должностного оклада учителей не ограничен, но установлен его минимум.

Новая модель оплаты труда педагогов Латвии не ограничивает размер зарплат, и в дальнейшем органы самоуправления и директора школ смогут выплачивать более высокие зарплаты хорошим педагогам. Значительно повысится также оплата труда педагогов дошкольного образования — установленный для них минимальный оклад на 18-31% выше, чем в настоящее время средняя зарплата. На такой шаг правительство пошло после того, как в ноябре учителя провели предупредительную забастовку, с требованием повысить им зарплаты. Хотелось бы, чтобы и в Украине чиновники понимали важность достойной оплаты труда педагогов, а также реагировали на требования учителей конкретными действиями, а не бесконечными обещаниями.

Елена Вишнякова (Facebook)

Фінляндія сьогодні знаходиться в десятці країн з найбільш високооплачуваню працею вчителів. Незважаючи на це, уряд наступного року знову збирається підвищувати зарплату всім працівникам освіти. Взагалі система освіти в Фінляндії відрізняється високим рівнем від інших європейських країн. Причина цього, на мою думку, в підходах до фінансування освітньої галузі. Там вчителю не доводиться за власні кошти купляти навчальне обладнання та методичні посібники, там існують давно забуті нами навчально-методичні комплекси, які поповнюються регулярно із бюджету. Крім того, там уже кілька років закриті всі контролюючі органи. Інспекторів взагалі не існує. Контроль за освітою здійснює громадськість, зокрема і батьківська, згідно з нормативно-правовими документами, які є у вільному доступі в громадян. Можливо, і в нас колись буде щось подібне.

Г.Литвиненко

2. ГОЛОВНИМ ДЛЯ СТАТУСУ ПЕДАГОГА Є РІВЕНЬ ЙОГО СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ТА РОЗВИНЕНА ОСВІТНЯ КУЛЬТУРА КРАЇНИ, СТАВЛЕННЯ  СУСПІЛЬСТВА ДО ОСВІТИ ЯК ДО ЦІННОСТІ

Наприкінці ХІХ століття в Російській імперії прагнули перетворити сільського вчителя на сільського господаря. Такий підхід мав сприяти раціональному використанню землі, а також покращенню матеріального становища педагога. Однак цього не вдалось зробити в царській Росії, адже ідея була сприйнята такою, що не сприятиме успішній педагогічній діяльності. Та, нажаль, цей задум вдалось реалізувати в сучасній Україні, але у більш спотвореній формі. Сьогодні у нашій державі сільський учитель не від доброго життя став сільським господарем. Адже він не може вижити без підсобного господарства, а вчитель у місті без іншого заробітку - репетиторства, догляду за дітьми заможних громадян або елементарної підтримки рідних.

Віктор Огнев'юк, ректор Київського університету ім. Б.Грінченка (з виступу на парламентських слуханнях)

Від реформ в освіті не чекаю нічого путнього, тому що в ділі відсутні практики, які знають як правильно. Свій професійний шлях я починала як ветлікар. В сільському господарстві пропрацювала 14 років, а пізніше мене запросили викладати в аграрний коледж. То хочу вам сказати, що зараз всі реформи, які приймаються в с/г такі ж самі популістські як в освіті. Чому? Бо їх складають не практики, які знають толк в господарстві, а теоретики-діти, племінники, похресники і т.д. міністрів, бізнесменів і т.д. Яку реально реформу можуть вони запропонувати щоб діяла на практиці, якщо після закінчення ВУЗів вони відразу йдуть працювати посадовцями. От роблять переклади з російських чи європейський програм й відразу до реалізації без будь-якого осмислення й адаптацій до наших традицій в різних галузях.

Марія Рапій

Сьогодні неділя. Недарма цей день називали святою неділею. Бо то є день звернення до Господа, час для родини, спільних сімейних справ, спілкування... Але. Яке там спілкування... Дружина йде на районну олімпіаду з предмету, який викладає. До вечора. Чому не можна провести цей захід у робочий день? Чому вчителі та учні повинні нехтувати своєю можливістю повноцінно відпочити? Яка користь від оцих олімпіад, МАНів, інших змагань? Чому в епоху новітніх технологій ці олімпіади не можна перенести в інтерактивну площину? І таких "чому" - безліч. Тільки відповідь на них ніхто не хоче шукати. Бо так робилося упродовж десятків років. Робиться і зараз. Незважаючи на те, що, начебто, реформуємося. І ніхто не подумає над тим, що вчителю, який сьогодні проводив цю "олімпіаду" та учневі, який брав у ній участь, - завтра знову йти до школи: працювати й навчатися.

І.Лікарчук (Facebook)

Современная украинская школа это эталон профнепригодности учителей и остального персонала. Вся суть работы таких педагогов сводится к тому что бы давить на родителей что бы те сами обучали детей дома и просто носили подать в школу. Так что чиновники тут виноваты отчасти, что бы система образования заработала адекватно, в первую очередь надо уволить полностью всех профнепригодных сотрудников школ и ввести жесткий метод отбора для учителей. Времена изменились, учитель больше не уважаемое лицо по умолчанию, в современном мире учитель должен заслужить уважение ученика и его родителей.

С.Рева (Facebook)

Социальный статус учителя... Мы постоянно слышим о материальных трудностях, которые мешают повысить учителям свой социальный статус. Но не следует забывать, что статус в обществе определяется не только уровнем зарплаты, но также и ПРОФЕССИОНАЛИЗМОМ учителя. А здесь у нас очень много проблем. От того, как учитель учит, зависит и отношение общества к нему. Профессионализм учителя не всегда напрямую связан с уровнем его зарплаты. Нам известны случаи, когда молодые специалисты с почти минимальной зарплатой показывают намного более высокий профессионализм, чем их опытные и намного лучше оплачиваемые коллеги.

Ксения К., м. Полтава

Уявіть неможливе: у Верховній Раді відбуваються парламентські слухання. Із трибуни не говорять про освіту упродовж життя, терміни навчання, курікулум і т.д. й т.п. А ведуть мову про те, як зробити так, щоб вчитель хотів працювати, щоб у школу йшли молоді й талановиті випускники кращих університетів, щоб працюючий вчитель мав справжню педагогічну свободу, щоб отримував гідну зарплату... А як це збудеться, то можна сміливо й відповідально під час парламентських слухань фантазувати чи дискутувати про освіту упродовж життя, профільну школу, 12-річне навчання, електронні підручники... Мабуть, до такої ідилії не доживу.

І.Лікарчук (Facebook)

Вот данные социологических исследований, которые, как мне кажется, раскрывают особенности факторов, влияющих на социальный статус учителя. Финляндия, Южная Корея и Гонконг возглавили рейтинг 20-ти самых успешных образовательных систем мира, составленный британской компанией Pearson по заказу аналитического отдела журнала Economist и опубликованный в газете Times. Рейтинг составляется по результатам международного теста по выпускным баллам школьников за пять лет, а также по статистическим данным самих государств. Самыми успешными оказались те страны, где статус учителя высок и существует развитая образовательная культура. Вслед за двумя образовательными "сверхдержавами", Финляндией и Южной Кореей, на 3-5 месте идет ряд азиатских стран, известных высокой результативностью школьной системы: Гонконг, Япония, Сингапур. В группу "середнячков" вошли США, Германия и Франция. В конце рейтинга значатся Мексика, Бразилия и Индонезия.

Изучив те страны, в которых модель обучения оказалась наиболее успешной, авторы рейтинга пришли к выводу: деньги, выделяемые на образование, важны, но еще важнее культура, способствующая желанию и возможности учиться.Финансирование легко измерить, сказано в отчете Pearson, однако более тонкие материи - например, отношение общества к образованию - играют еще большую роль.

Лидер рейтинга и "серебряный призер" - Финляндия и Южная Корея - разительно отличаются друг от друга, но обе страны отличает вера людей в важность образования и его высокую моральную ценность.Авторы отчета обращают внимание на уровень преподавателей: лучшие ученики - это те, кого учат лучшие учителя. И дело не только и не столько в зарплате, так как большую роль играет общественный статус и уважение к профессии, хотя фактор денег также был учтен в исследовании.Прямой связи между более высоким заработком учителя относительно среднего по стране и оценками школьников рейтинг не выявил.А вот на экономических показателях страны сметливость школьников отражается напрямую, особенно теперь, в условиях глобализированной экономики, где высоко ценятся навыки и профессионализм работников.
Принципы работы школ, так же как и возможность семьи выбирать школу для ребенка, как оказалось, напрямую не связаны с уровнем обучения.Большинство стран, расположившихся в верхней части рейтинга, имеют развитую школьную автономию. Среди них Голландия, Британия и Гонконг. А вот в Финляндии школы не имеют большой самостоятельности, хотя страна и заняла первое место. Думаю, нашему Министерству стоит внимательно изучить эти данные перед принятием важных решений.

В. Кононенко, г. Харьков

Минулорічний звіт про дослідження «Global Teacher Status Index», проведене фондом «Varkey Gems Foundation», показав, що найбільшою повагою у світі користуються вчителі в Китаї. Велика Британія і США опинились у середині рейтингу, опустившись нижче Південної Кореї та Греції, де вчителі були оцінені більш високо. Найнижчу позицію серед 21-ї країни ОЕСР, що брала участь в опитуванні, посів Ізраїль, де вчителі найменш шановані, виходячи з даних статистики. Дане дослідження характеризувалось опитуванням тисячі осіб у кожній із країн-учасниць, яким ставились такі запитання: на їхню думку, чи отримують учителі справедливу зарплату і стали б вони заохочувати своїх дітей, щоб ті в майбутньому працювали вчителями? Песимістично були сприйняті отримані дані про ступінь поваги до вчителів в Європі, які різко контрастували з такими даними в Азії. Так, у Китаї 75 % тих, хто брав участь в опитуванні, сказали, що вчителі в їх країні користуються повагою в учнів. Слід зауважити, що зарплата вчителя в Китаї є набагато меншою, ніж у Європі.

Отже, рівень заробітної плати не завжди є чинником підвищення рівня соціального статусу вчителя.

Л. Москалюк, м. Кіровоград

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Абсолютна більшість працівників сфери освіти за стандартами життя перебувають на нижніх щаблях соціальної ієрархії. На жаль, революція гідності практично не торкнулася освітян. Педагогічному загалу досі бракує усвідомлення, що права взагалі і право на достатній рівень життя зокрема можна тільки вибороти.

На ситуацію в освітянській громаді не може не позначатися і те, що ми, на жаль, живемо в неконсолідованому суспільстві. Професійного співтовариства вчителів, директорів шкіл, викладачів ВНЗ у нас, власне, немає ні на національному, ні на локальному рівнях, так само, як немає бодай мінімальної солідарності як необхідної умови виживання, взаємного розвитку, спільного захисту професійних інтересів та людської гідності. Тому працівники сфери освіти як пригноблена верства населення і далі утримуються «на короткому повідку і на голодному пайку». Лише поодинокі вчителі, викладачі чи директори шкіл відчувають себе активними учасниками «руху опору» політиці наруги над освітою, даючи відсіч спробам принизити їхню людську та професійну гідність.

2. Якщо мільйони успішних людей із вищою освітою, які виконують надзвичайно важливу для суспільства роботу, опинилися за межею бідності, така «бідність» є не індивідуальною, а соціальною проблемою. Як наголошує соціолог Майкл Еппл, слово «бідний» означає, що проблеми бідної людини є значною мірою наслідком її невдач. Тому щодо учительства слід використовувати термін «пригноблена» верства населення, який вказує, на те, що  існують структури гноблення. У ролі «структури гноблення» виступає українська держава, яка, з одного боку, законодавче декларує право вчителя на зарплату, не нижчу від середньої заробітної плати в промисловості, а з іншого — фактично встановлює платню, яка не забезпечує навіть офіційно визначеного прожиткового мінімуму.

3. Досі є слабко артикульоване, але вкрай актуальне завдання провести статусне вирівнювання за такими критеріями (статусними індикаторами), як доход, влада, престиж тощо. Практично не напрацьовані і механізми вирівнювання статусів працівників  сфери освіти:

• вертикальна мобільність і горизонтальна мобільність (зміна соціального становища в суспільстві без зміни свого статусу),

• професійний  і кваліфікаційний розвиток заради зміни соціального статусу,

• соціальний престиж  як  форма фіксації в статусній  ієрархії суспільства,

• утвердження нового змісту статусу, сучасного статусного-рольового набору (портрету) педагога,

• розширення статусного діапазону тощо.

4. Як показало обговорення, зараз практично зникли вимоги про надання вчителеві статусу держслужбовця, реалізація яких могла б призвести до ще більшого закріпачення педагогів.  Тож, варто констатувати, що гасло «Добробут в обмін на свободу» уже не діє.

5. У проекті закону України «Про освіту» немає нічого такого, що може кардинально змінити ситуацію стосовно соціального статусу педагогічного працівника. Так, у статті 46 «Державні гарантії педагогічним і науково-педагогічним працівникам», зокрема, зазначається: «Держава забезпечує педагогічним і науково-педагогічним працівникам: належні умови праці, відпочинку, медичне обслуговування; оплату підвищення кваліфікації впродовж п’ятирічного циклу; правовий, соціальний, професійний захист; встановлення доплат до посадових окладів…». Але це все вже було і є в сучасних нормативно-правових документах.

6. Абсолютна більшість працівників сфери освіти знаходяться на нижньому щаблі ієрархією потреб Абрахама Маслоу і передусім концентрується на задоволенні елементарних життєвих потреб (втамувати голод самому та нагодувати дітей, забезпечити комфортні умови проживання, подбати про особисту безпеку тощо). Підсобне господарство для сільського вчителя і  репетиторство для міського  є чи не єдиним способом забезпечення прийнятного рівня життя.

Так званий «городній бум» не обминув більшості педагогів, особливо в останні роки, і в містах. Тож «синдром дачника»  культивує «сільський стиль» життя, реанімує традиційні ментальні моделі, повертає на доіндустріальний рівень мислення, зумовлює зміну нормального розпорядку життя і навіть стану здоров'я. Шість соток замінюють багатьом освітянам і професійний розвиток, і культурне дозвілля, і дружнє спілкування...

Доки вчитель буде змушений «фермерствувати» чи просити в адміністрації школи все більше годин навантаження, щоб хоч якось прогодувати сім'ю, просити в батьків учнів гроші на придбання навчального обладнання або на ремонт класного приміщення (постійно вислуховуючи підозри в бажанні збагатитися за батьківський рахунок), про пристойний соціальний статус учителя мова не йтиме.

Адже  тільки після задоволення базових потреб індивід може зосередити свої зусилля на реалізації потреб вищого рівня (досягти громадського громадського визнання, самореалізуватися, розкрити свій творчий потенціал тощо). Тож, доки державі не вдасться привести оплату праці вчителя до середнього рівня в промисловості, суттєвих змін у статусі педагога чекати не слід.

Якщо мінімальна заробітна плата вчителя станом на 1 грудня 2015 року  складає суму 1760 грн., а комфортна сума для життя є, як мінімум, утричі вищою, це неминуче породжує низку негативних соціальних наслідків (соціальну апатію вчителів, їхню невпинну професійну деградацію, розквіт тіньових стосунків тощо).

7. Рівень соціального статусу педагога залежить не лише від матеріальних і фінансових чинників. Важливим є ставлення суспільства до освіти та освітня культура країни. Слід негайно розробити низку заходів щодо піднесення ролі освіти в суспільстві, формування відповідної громадської думки з метою створення в суспільстві ставлення до освіти як до високої моральної, соціальної і культурної цінності. Потрібна цілеспрямована робота над формуванням громадської думки так, щоб кожен окремо й усі разом громадяни України були переконані: підвищення заробітної плати вчителям піде на користь нам усім.

8. Слід кардинально змінити систему оплати праці освітян з метою створення умов для формування зацікавленості педагогічних працівників у результатах своєї професійної діяльності та прагнення підвищувати власний рівень професійної компетентності. Механічні збільшення заробітної плати не може вирішити численних проблем, пов'язаних із статусом та ефективністю роботи педагогічного персоналу. Ми не раз були свідками підвищення заробітної плати педагогам, яке не призвело до якісного стрибка у роботі школи. Доки не з'явиться ефективна система стимулювання праці, не зміниться  масова психологія вчительства: вони вдають, що нам платять, а ми вдаємо, що працюємо.

9.  Підвищення соціального статусу педагога неможливе без створення необхідних умов для виконання його функціональних обов'язків. Потрібно внести суттєві зміни в систему організаційно-методичного забезпечення діяльності педагога, позбавивши його невластивих та додаткових функцій (мобілізація на різноманітні добровільно-примусові неоплачувані роботи, наприклад, з благоустрою міста чи з організації різноманітних масових видовищ, примусова участь у численних конкурсах, олімпіадах тощо).