В Україні інформаційно-технологічні можливості в управлінні загальною середньою освітою використовуються вкрай незадовільно. Попри те, що велику кількість «бізнес-процесів» в освіті можна і необхідно перевести в електронний формат, як вже давно робить увесь світ, використання таких можливостей є скоріше виключенням, аніж правилом.

Наприклад, досі використовуються статистичні звіти в паперовому вигляді, які ні обробити, ні проаналізувати практично немає можливості, тож вони відразу потрапляють у категорію інформаційно надлишкових.

Досі вчителям доводиться обходити навколишні будинки мікрорайону школи для обліку дітей шкільного віку попри те, що в країні є електронний демографічний і міграційний реєстри. Ця «сізіфова праця» робиться замість того, щоб взяти інформацію з цих джерел та шляхом зіставлення її з інформацією про дітей, які навчаються в школах, вирахувати тих, хто до школи не ходить.

Так само можна і треба обробляти в електронному вигляді інформацію про фінансові потоки, а не надсилати паперові запити, щоб потім отримувати такі ж паперові відповіді.

Вкрай важливим в умовах інформатизації повсякденного життя є запровадження ведення в електронному вигляді усієї шкільної документації.Однак система освіти замість того, щоб бути на передовій цих процесів, сама ж їх в першу чергу і гальмує.

Так, зокрема, абсолютно застарілими є технології ведення класних журналів. Чинна нормативна база не дозволяє вести їх в електронному вигляді, а ведення їх на папері - абсолютна архаїка. Жодних технологічних проблем із запровадженням «електронних класних журналів» не існує, однак, у зв’язку із тим, що вчителі не хочуть (і не повинні) вести подвійну роботу(виставляти оцінки й в паперових класних журналах, й в електронних), ця ідея практично похована за бюрократичними перепонами.

Проведення круглого столу охоплювало три ключові теми:

1. Облік дітей шкільного віку: проблеми та перспективи реалізації (інформаційно-технологічний та нормативно-правовий аспекти).

2. Інформаційно-технологічне управління фінансами освітнього закладу в умовах децентралізації.

3. Стан справ, проблеми та перспективи у впровадженні та використанні електронних класних журналів та щоденників.

Під час обговорення першого питання було констатовано, що нині жодна країна світу не має шансів на успіх доти, допоки не знайде адекватної відповіді на виклики, які поставив п’ятий технологічний уклад. Тож використання інформаційних технологій вже давно є не чиєюсь забаганкою, а є нагальною вимогою часу.

Україна немає іншого шляху окрім переведення управлінських процесів в освіті в напрямку електронних способів роботи з інформацією, автоматизованих шляхів її обробки та розповсюдження.

Так, зокрема всі, хто виступив, звернули увагу на важливість електронного обліку дітей шкільного віку, адже не є нормальним у 21 сторіччі, коли декілька сотень тисяч вчителів, фахівці своєї справи, замість того, щоб готуватись до уроків, вимушені «ходити по домівках».

Юрій Зайцев розповів, яка нормативна база існує на сьогодні й запропонував нові концептуальні підходи як щодо принципів обліку дітей шкільного віку з використанням інформаційної системи, так і надав пропозиції щодо тексту проекту «Постанови Кабінету Міністрів», яку необхідно буде прийняти (або змінити чинну), щоб нові принципи запрацювали.

Ключовим в його пропозиціях було використання єдиного реєстру державної міграційної служби (ДМС) України для отримання інформації в електронному вигляді й подальшої передачі цієї інформації до ЄДЕБО. Одночасно загальноосвітні навчальні заклади (школи) повинні передати до системи дані про учнів, які в них навчаються.

Після зіставлення будуть виокремлені дані про дітей, які з різних причин не фігурують серед дітей, що отримують загальну середню освіту (тобто ніде не навчаються). Після цього в справу повинні включатися заклади соціального захисту дітей, а за необхідністю й національна поліція або інші зацікавлені державні органи.

Також було презентовано новий проект постанови Кабміну, що розроблений департаментом загальної середньої освіти Міністерство освіти і науки України і який можна доробити з метою заміни чинної постанови № 646.

Крім всього іншого існує проблема, коли розвиток технологій крокує випереджальними темпами відносно оновлення нормативної бази. Наприклад, попри те що, ЖЕКи вже давно перестали існувати, в тій же 646-й постанові Кабміну досі залишається норма, відповідно до якої дані про реєстрацію (прописку) дітей навчальні заклади отримують саме від ЖЕКів.

Сергій Григор’єв навів приклади із життя, коли вчителі замість повноцінної фахової роботи вимушені не тільки вручну зіставляти незрозумілі списки, але й ще готувати інформацію для підготовки до подальшого подання статистичної звітності, що обраховується на підставі наявної інформації та подається відповідним компетентним органам.

Сергій Кислов привів приклади, скільки саме людського часу і паперів використовується для проведення цієї роботи. Також запропонував конкретні кроки, реалізація яких призведе до переформатування роботи органів управління освітою і підрозділів державної статистичної служби.

Наталя Михайліченко розказала, які саме перешкоди заважають нам зробити такий облік максимально простим і одночасно максимально ефективним. Таким ризиками є використання фахівців однієї сфери для допомоги в роботі там, де вони такими не є фактично. Це може приводити й приводить до помилок або й навіть навмисного чи ненавмисного спотворення даних про дітей шкільного віку. Розуміючи, що мова йде практично про майбутнє держави стає зрозуміло, що жодних «дрібниць» тут не може бути в принципі.

Марина Хоша вказала на те, що проблема обліку дітей має ще й соціальний аспект. Наприклад, відомі випадки, коли вчитель, обходячи «прикріплену» йому частину мікрорайону натрапляє на образи, а то й навіть застосування фізичної сили. Додатковим ризиком, особливо в районах, забудованих приватними будинками, є напади собак, що бродять. Тобто вочевидь існують і ризики щодо фізичного здоров’я вчителя під час проведення цієї «роботи».

Світлана Голендяєва запропонувала власне бачення процедури обліку дітей шкільного віку, яке полягає в тому, щоб повністю виключити участь вчителів та іншого персоналу із процесу здійснення обробки паперових документів і перейти до безпосередньо роботи із єдиною базою даних, що буде містити інформацію про ПІБ дитини, її вік, місце реєстрації, місце навчання. Також вона застерегла, що жодної інформації понад це (наприклад, про батьків, опікунів тощо) в базі зберігати не потрібно, а також щоб зберігалась інформація про те, хто саме з відповідальних осіб і на якій підставі та з якою метою працював з персональними даними дитини.

Микола Шеремет на це зауважив, що закон та інші нормативні документи й так містять норму, згідно з якою повинно бути визначено, хто саме, на якій підставі і з якою метою обробляв персональні дані.

Олена Нарожна зробила акцент на тому, що в нас ще й досі не існує концептуально напрацьованої процедури обліку з використанням інформаційної системи. Тобто будь-який нормативний документ, в.ч. нову редакцію Постанови Кабінету Міністрів України, що буде працювати замість 646-ї, треба спочатку «окреслити»: прописати локальні процедури та відповідальних за виконання кожної такої операції, а вже потім можна буде на підставі цього концептуального бачення написати документ, тобто оформити наші напрацювання.

Тетяна Єфімова доповіла, що на сьогодні в Україні вже працюють певні сервіси, які частково або повністю вирішують поставлені завдання, наприклад, на рівні регіонів (областей, міст, районів, ОТГ) портал ІСУО - «Інформаційна система управління освітою» (на рівні держави ДІСО - «Державна інформаційна система освіти»), та в яких є можливості (потенціал) для доробки в напрямку обліку дітей шкільного віку в електронному вигляді.

Учасники круглого столу погодились з тезою, що єдиним шляхом для вирішення завдання є створення такої автоматизованої інформаційної системи, центральний модуль якої буде розміщуватися на потужностях ЄДЕБО або іншої державної бази даних з можливістю доступу до неї уповноважених осіб, призначених наказом керівників навчальних закладів.

У процесі обговорення питання були внесені пропозиції створити робочу групу, яка підготує концептуальні засади створення інформаційної системи обліку дітей шкільного віку та підготує проектні пропозиції необхідної нормативної бази.

Другим питанням було заслухано доповідь завідувача сектору цифрових навчальних технологій відділу цифрової освіти, фінансової грамотності та навичок підприємництва Інституту модернізації змісту освіти МОН України Олега Китайцева.

Він надав інформацію про чинну нормативну базу, звернув увагу присутніх на невідповідності реаліям часу та запропонував підтримку Інституту модернізації змісту освіти у вирішенні поставлених завдань.

Дане питання не обговорювалося, бо було інформаційним повідомленням.

Про стан справ, проблеми та перспективи у впровадженні та використанні електронних класних журналів та щоденників виступив Роман Івко.

Він розказав про чинну нормативну базу, на підставі якої відбувається введення паперових класних журналів, а також запропонував алгоритм, згідно з яким будь-який електронний освітній проект в Україні може вести журнали в електронному вигляді. За Міністерством освіти і науки залишиться оновлення нормативної бази, тобто випуск нового наказу, яким буде встановлено обсяг і формат даних та процедури їх завантаження на центральний сервер. Таким сервером може виступати, наприклад, Єдина державна електронна база з питань освіти, або ж Державна інформаційна система освіти.

У процесі обговорення було піднято не тільки питання нормативного упорядження ведення класних журналів, але і юридичні, організаційні та технологічні аспекти.

Світлана Голендяєва звернула увагу присутніх на те, що головною проблемою ведення електронних класних журналів є необхідність дублювання інформації в паперовому класному журналові, у зв'язку з цим вчитель фактично повинен виконати ту саму роботу двічі й жодної радості від такого дублювання вони не отримують. Також було звернуто увагу присутніх на юридичному аспекті ведення електронних класних журналів та щоденників. Тобто перед тим, як дати цим новаціям «зелене світло», необхідно з'ясувати, чи потрібно змінювати якісь інші нормативні документи і які саме. Загалом же вона сказала, що голосує за якнайшвидшу легітимізацію електронних класних журналів.

Наталя Ласкова у своєму виступі наголосила на тому що в місті Енергодар, який вона представляє, з веденням електронних класних журналів експериментують досить давно. Платформою для таких експериментів вони обрали два портали: «Мої знання» та «Класна оцінка». Також є можливим введення електронних класних журналів на власних сайтах шкіл або в програмному забезпеченні, яке розгортається власне в школі, тобто є додатками або за стосунками.

Марина Хоша висловилась в тому сенсі, що в такому випадку оцінки не будуть видимі батьки та опікунам дитини. Однак їй заперечили, що за теперішніми правилами оцінки дитини в класних журналах і так є закритою інформацією і нікуди передаватися не можуть.

Андрій Руденко в своєму виступі зазначив, що ведення класних журналів в електронній формі дозволяє безумовно виконати вимогу, за якою доступ до оцінок має тільки той вчитель, який їх виставляє та контрольні органи, тобто оцінки є конфіденційною інформацією. Таким чином їх не може переглядати ніхто, навіть вчителі які ведуть «паралельні» предмети. Таку можливість паперові носії не нададуть ніколи. Це можуть зробити виключно інформаційні системи.

Сергій Кириченко розповів про власний досвід із ведення електронного класного журналу в їх навчальному закладі. Якщо на першому етапі більшість вчителів школи поставило собі за мету вести електронний класний журнал, надалі вони відмовилися від цього, бо подвійна робота нікому не потрібна. На його думку, саме це є головною проблемою у впровадження електронних класних журналів, а не технологічні та інші складнощі й проблеми.

Леонід Воробйов попросив розробників електронних класних журналів та щоденників доробити функціонал системи таким чином, щоб семестрові та тематичні оцінки могли розраховуватися автоматично на підставі затвердженого алгоритму та мати можливість зміни такого алгоритму, бо обраховувати формули вручну, маючи під рукою комп'ютер, є нерозумним…

Загалом комьюніті погодилось, що впровадження електронних класних журналів є нагальною справою, не несе під собою великих складнощів, ризики при провадженні є мінімальними і єдине, що необхідно для того, щоб кінець-кінцем масово їх запровадити є політична воля.

Найбільш складною в дискусіях і довготривалою виявилась третя сесія, на якій було розглянуто питання:

1. Інформаційно-технологічне управління фінансами освітнього закладу в умовах децентралізації.

2. Впровадження інформаційної системи управління коштами ЗНЗ / фінансування закладів освіти: світовий досвід та українські реалії.

У вступному слові Юрій Зайцев надав інформацію про те, як фінансується загальна середня освіта в Україні. Фактично є чотири ключові сегменти фінансування: Перший, це те, що виділяється державою через Кабінет міністрів «освітня субвенція», яка обраховуються за спеціальною формулою Мінфіном і розподіляються серед місцевих органів влади з метою перерозподілу на користь загальноосвітніх навчальних закладів. Основні напрями використання освітньої субвенції - це заробітна плата педагогічних працівників; раніше її було також дозволено використовувати на капітальні витрати, однак з 2017 року кошти освітньої субвенції можна буде витрачати виключно на виплату заробітної плати. Другий – це кошти місцевих бюджетів. Третій – гроші благодійних фондів та спонсорів, які проведені або через розрахункові рахунки самих цих благодійних фондів, або через казначейські спецрахунки, котрі повинні бути відкриті для потреб кожного навчального закладу. І, нарешті, четвертий – це готівкові кошти, які збираються всілякими «батьківськими комітетами», «радами навчальних закладів», тощо, або самими батьками; які ніде не обліковуються, які «вливаються» в так званий тіньовий обіг і які в кінцевому випадку є одним із джерел корупції в державі і які «роз’їдають» систему з середини, не даючи їй повноцінно розвиватися.

Професор Володимир Бахрушин, один із найвпливовіших українських експертів в галузі освіти, вважає, що важливим на шляху підвищення ефективності фінансування освіти є створення загальнодержавних та галузевих ресурсів відкритих даних та заходи із забезпечення прозорості використання бюджетних коштів.

Суспільство не погоджується з тим, що освіта в теперішньому вигляді може розвиватися лише коштом бюджетного фінансування освіти. Адже попри анонсований нібито «дефіцит фінансування», органи управління освітою всіх рівнів нерідко не можуть надати конкретних цифр, скільки ж загалом цей дефіцит складає і яка структура цих видатків. Відповідно до ст. 53 Конституції загальна середня освіта в нас є безоплатною. Тобто законодавство вимагає забезпечувати бюджетними коштами практично всі витрати, однак коли коштів реально не вистачає, це може привести навіть до колапсу галузі. Саме тому батьки «підключаються» до допомоги всіма засобами: перераховують гроші на спецрахунки, в благодійні фонди, здають готівку, купують матеріальні речі, дарять подарунки тощо… І насправді це є міжнародний досвід і ми тут не є виключенням. Інша справа – прозорість і законність такої діяльності.

Також було звернуто увагу присутніх на те, що інформаційних систем, що допомагають органам управління освітою, навчальним закладам, батькам в країні критично мало, а ті, що існують, часто просто саботуються певними особами певних органів, бо використовувати системи, які становлять загрозу використанню звичних «схем», а то й навіть самому існуванню «системи», безумовно, ніхто не буде.

Ще одним проблемним питанням є нерозвиненість і незгуртованість українського суспільства, тобто діє принцип «за мене і так все вирішать», «від нас нічого не залежить» та «навіщо щось робити, бувши певним, що нічого не зміниш»… Тобто зміна менталітету громадян також є наріжною проблемою, яку в будь-якому випадку прийдеться вирішувати.

Розпочали обговорення питання про "практики, які працюють" у сфері впровадження нових принципів фінансування та співфінансування загальної середньої освіти з виступів тих, хто має досвід їх розробки й використання.

Тетяна Єфімова звернула увагу присутніх на те, що питання фінансування освіти є наріжним каменем на всіх ланках освітніх процесів: в родини, в школі чи іншому навчальному закладі, в органах управління освітою, в державних інституціях.

Вона розказала про власний досвід розробки та впровадження освітнього проекту EduPay, який працює в Україні вже третій рік і послугами якого користуються понад двоє сотень навчальних закладів по всій території країни. Головним чинником для успішного впровадження проекту є політична воля місцевої влади, вміння користуватися інформаційними системами, лобіювання батьками. Однією із головних переваг проекту є те, що технологічно він дозволяє виокремити всю вертикаль фінансового руху в кожному конкретному навчальному закладі. «Фішкою» проекту є модуль «Свідома благодійність», який надає можливість зібрати кошти на конкретну потребу і відзвітувати перед громадськістю за цільове використання коштів.

Микола Шеремет розповів про досвід децентралізації фінансування освіти на прикладі Слобожанської селищної ради. Два роки тому вони створили об'єднану територіальну громаду, до якої увійшло 5 загальноосвітніх навчальних закладів і всі школи отримали статус юридичної особи, як це і передбачено 10-ю статтею закону України «Про загальну середню освіту». І якщо в минулі роки завжди виникали проблеми з фінансуванням, то в цьому році в них є резерв невикористаних коштів в сумі 71 мільйон гривень; навіть більше, ОТГ залишився лише засновником навчальних закладів, що знаходяться на їх території. Далі все працює за звичною формулою: школи та дошкільні навчальні заклади подають нагору виключно фінансові запити, відділ освіти задовольняє ці фінансовий запити. У встановлені строки всі звітують як перед відділом освіти, так і перед батьківською громадою за кожну витрачену гривню.

Марина Хоша із Харківської батьківської ради розказала про те, як в цьому напрямку працюють громадські структури міста Харкова. Останнім часом вони використовують різні електронні платформи для отримання даних. Це і ПроЗорро, і ЕдуПей, і сайти навчальних закладів. Однак з її точки зору таких ресурсів недостатньо для прийняття правильних рішень і є потреба в розширенні спектру таких ресурсів, розширенні їх функціоналу.

Далі дискусія перейшла до обговорення принципу «Гроші ходять за дитиною».

Олена Нарожна проінформувала, що провідні міжнародні експерти вважають фінансування з розрахунку на одного учня одним з головних організаційних принципів реформи в галузі загальної середньої освіти. З іншого боку це надає певні гарантії дотримання права на рівний доступ до якісної освіти всіх громадян. Більшість європейських країн використовують цей принцип як основу для ефективної реалізації освітніх систем. В Україні також існують дослідження цієї проблематики, однак до дієвих зрушень в цьому напрямку справи поки не дійшли. Зайве й казати, що для забезпечення прозорості процесу обов'язково використання інформаційних систем, тобто в наш час неможливо зробити цю роботу якимось іншим чином, ніж з їх використанням. З метою розвитку процесу необхідно здійснити наступні заходи: створити робочу групу проекту; включити до розробки проекту фахівців: юристів, фінансистів, управлінців, директорів шкіл, інших фахівців навчальних закладів всіх типів та форм власності. Модифікувати нормативну базу з обліку дітей шкільного віку, адже якщо не буде єдиного реєстру дітей шкільного віку, в тому числі учнів, то неможливо впровадити проект «Гроші ходять за дитиною». Також в Україні відсутній спеціальний закон, який регламентував би діяльність юридичних осіб публічного права, якими є в тому числі комунальні навчальні заклади. Обов'язково необхідно зробити розрахунки та порівняльний аналіз фактичної вартості навчання однієї дитини в загальноосвітніх навчальних закладах за типами та районами за ряд років. Якісно зробити це без використання інформаційних систем також неможливо. Важливим є визначення переваг та ризиків і впровадження пілотних проектів в різних регіонах України, а також презентація результатів дослідження. Варто й казати що здійснити будь-які розрахунки щодо фінансової ефективності впровадження пілотних проектів без використання сучасних інформаційних та автоматизованих систем неможливо.

Завершуючи круглий стіл всі погодились, що зроблені при його проведенні напрацювання зіграють добру службу при проведенні освітніх реформ в Україні.

Пройшов обмін електронними адресами та мобільними телефонами, було вирішено створити спеціальну віртуальну групу в мережі «Фейсбук» з метою подальшого напрацювання корисних матеріалів, просування і реалізації узгоджених ідей.

Висновки та рекомендації:

1. У сфері управління загальною середньою освітою існує нагальна потреба в переведенні процедури обліку дітей шкільного віку з паперової форми в електронну. Це не є панацеєю для вирішення всіх проблем, пов’язаних із забезпеченням рівного доступу до якісної освіти, але може значно покращити ситуацію в цьому сегменті та як мінімум приведе до значного «полегшення долі» вчителів, яким щорічно доводиться виконувати Сізіфову роботу.

2. Питання зміни процедури обліку дітей шкільного віку може бути віднесено до таких, що будуть з легкістю сприйнято педагогічною громадою, бо всі зацікавлені особи (вчителі, керівники навчальних закладів та органів управління освітою всіх рівнів, керівники та фахівці місцевих та державних органів влади тощо) давно чекають на подібний крок і готові до його підтримки та впровадження.

3. Є нагальна потреба переводу ведення класних журналів «на електронні рейки». Ця ідея буде підтримана як вчительством, так і батьківською спільнотою, адже такий крок приведе з одного боку до вивільнення часу вчителів, полегшить комунікацію в трикутнику вчителі – менеджмент освіти – батьки.

4. В Україні й на сьогодні вже існують «острівки інновацій» в деяких школах, які за власною ініціативою, не очікуючи дозвільних та нормативних вказівок, взяли шлях на те, щоб йти в лідерах формування сучасного демократичного суспільства. Одним із першочергових завдань є поширення цих "практик, які працюють", ретельний аналіз можливостей та ризиків, які завжди є на «зламі» технологічних укладів, які зараз черговий раз переживає людство.

5. Чинна практика впровадження нових принципів управління з використанням інформаційних систем не завжди приводить до успіху.

Найпоширенішими причинами цього є:

• відсутність мотивації у стейкхолдерів процесу;
• недосконалість, а іноді й відсутність необхідної законодавчої чи нормативної бази; нерідко складність або неузгодженість;
• наявність деякого прошарку фахівців, які мають складнощі в опануванні ІКТ;
• пряме й приховане саботування впровадженню (причинами якої можуть бути корупція, нездатність сприймати зміни, відсутність розуміння невідворотності розвитку технологій та суспільних процесів, тощо).

Дається взнаки й відсутність єдиної загальнодержавної концепції управління фінансами, відсутність бачення (проекту) створення такої системи та брак висококваліфікованих фахівців (кадрів) для написання та реалізації такого проекту.

6. Необхідно якнайшвидше з урахуванням досвіду та можливостей розробити «дорожню карту» реалізації запропонованих змін, в якій прописати, що саме і коли буде змінено та запроваджено на законодавчому, нормативному (виконавчому) та технологічному рівнях. Навіть якщо для реалізації окреслених завдань прийдеться «зазирнути в майбутнє» - це необхідно робити, бо не маючи плану та проекту побудувати щось нове неможливо.