Треба вчитись і вчити навігації в освітньому середовищі, шукати шляхи створення системи непрямого впливу на процес розвитку особистості. Ціннісне поле, можливість створити власний освітній простір – ці категорії мають входити до нашого педагогічного словника. Особливої уваги вони набувають сьогодні, під час чергової спроби кардинально реформувати вітчизняну систему освіти.

Питання круглого столу привернули увагу науковців, методистів, практиків.

Обговорення проходило за такими тематичними напрямами:

1. Якими мають бути зміст та структура поняття «сучасне освітнє середовище»?

2. Як створити комфортне освітнє середовище для успішного навчання учнів, освітян і батьків?

3. Яким чином учні нової української школи зможуть реально впливати на своє навчальне середовище як простір можливостей?

4. Як здійснювати управління середовищем взаємодії, «мереживом стосунків»  усіх учасників освітнього процесу на рівні школи? 

Круглий стіл проводився в дистанційній формі. Пропонуємо ознайомитися з його підсумками.

***

Після громадського обговорення у формулу Нової української школи додали елемент «нове освітнє середовище». Про це розказала Міністр освіти і науки України Лілія Гриневич на засіданні колегії МОН:

«Не може бути Нова українська школа без нового освітнього середовища, яке б враховувало зміни у змісті освіти, у методиках викладання та доступі до навчання, які ми запроваджуємо. Це обов’язковий елемент, і ми дуже вдячні громадськості за доповнення». Отже, в концепції реформи вперше з’явилася згадка про освітнє середовище у такому формулюванні:«Сучасне освітнє середовище, яке забезпечить необхідні умови, засоби і технології для навчання учнів, освітян, батьків не лише в приміщенні навчального закладу».

Такий підхід є справді революційним і, напевно, конструктивним. Але залишається питання: ЯК це все побудувати? Воно ще не один рік буде відкритим, враховуючи сучасний стан фінансування та матеріально-технічного забезпечення діяльності шкіл.

В.Савенко, м. Кропивницький

Уже ні в кого не викликає сумнівів, що потрібновчитись і вчити навігації в освітньому просторі, шукати шляхи створення системи непрямого впливу на процес розвитку особистості.

В Україні ще не відбувся і перехід допроцесно-орієнтованого управління, а в новому тисячолітті все більше замість терміну «освітній процес» використовується термін «освітній простір» (освітнє середовище, освітній ландшафт тощо), ціннісне поле… Ці категорії потроху входять до нашого педагогічного словника. Мова йде про взаємовплив усіх  учасників освітнього процесу, диверсифікацію змісту та джерел інформації, в тому числі стихійної. Тепер ми маємо надати можливість створити власний освітній простір кожному. Тож, тепер школою треба керувати як середовищем взаємодії, «мереживом стосунків» усіх учасників освітнього процесу і треба думати, як по-новому збудувати таку систему взаємодії.

Наприклад, у Фінляндії учні можуть впливати на своє навчальне середовище, а вчителів націлюють на постановку перед ними завданнь, які вимагають розширення меж власного ментально-психологічного простору.

Сьогодні і в нашій країні теж ставиться завдання формування якісного освітнього середовища – середовища, в якому кожен учень зможе успішно розвиватись і зможе бути продуктивним. Робляться певні кроки у напрямку формування простору нового мислення і нових сенсів як передумови для успішного впровадження на місцях реформи освітньої системи.

Згадаємо «закон огірка»: огірок, занурений у розсіл, без будь-яких спеціальних зусиль згодом стає просоленим. Висновок: не потрібні спеціальні виховні зусилля (заходи…), треба створювати відповідне середовище взаємодії усіх учасників освітнього процесу, відповідну морально-психологічну атмосферу на рівні школи і на рівні соціума! А це вищий – пілотаж управління. Значно легше для галочки щось провести в школі й відрапортувати. Звісно, не слід розглядати учня як пасивний і позбавлений волі огірок. Треба вчити учнів налаштовувати свій фокус уваги, «концентрувати» з навколишнього середовища те, що їм буде цікаве і корисне... Тоді активними творцями самих себе будуть наші діти, а не батьки чи вчителі, які намагаються щось вкладали їм в голову. А то буде як в єврейському анекдоті: «Сьомочка, мама прожила своє довге і щасливе життя. Проживе і твоє!».

У фізиці є таке поняття – перенасичений розчин. Досить впустити в нього піщинку або просто струсити, і починається стрімка кристалізація. Але кристалізація в школах не відбувається, якщо не вистачає поштовху – визнаного лідера освіти. Того, хто готовий вести людей за собою за ідею, того, хто виразно бачить кінцеву мету, хто здатний спланувати і забезпечити прорив у  майбутнє.

Нова школа лише тоді зможе бути успішною, коли в ній існуватиме комфортне освітнє середовище. Усе сучасне суспільство стає тепер навчальним довкіллям для кожного. Ти опиняєшся в «освітньому просторі», а  школа – це лише один із дороговказів (на кшталт таблички на стовпі), а ти маєш самостійно обрати свій шлях. Звісно, кожен навчальний заклад намагатиметься стати школою-магнітом у сформованому ним полі освітніх можливостей,  щастя і натхнення. Якщо та чи інша школа вибудовує інноваційну педагогічну систему, усі учасники освітнього процесу опиняються у просторі ідей.

Освітній простір міста міг би забезпечити умови, щоб діти могли вчилися не в одній школі, а відразу в декількох. Це дасть їм змогу здобути кращу освіту. Ці школи можуть знаходилися не тільки в різних регіонах, а і в різних країнах. Ще  15 років тому (у 2002 році) бачив як такі можливості надавала американським дітям Єдина телекомунікаційна система штату Айова. Тоді це було дорогим задоволенням, тепер із появою Скайп-звязку, соціальних мереж усе це вже є буденним і фактично безкоштовним.

Освітнє середовище – це певне просторово‐часове поле (середовище взаємодії), в якому відбувається взаємодія різних рівнів системи освіти (і не лише системи освіти) й особистості. Це поле складається із безлічі різних за масштабами освітніх просторів різного рівня, які мають освітній потенціал і так чи інакше взаємодіють. Складові освітнього простору об’єднані певними ідеями, цінностями.

 Нова роль шкільного менеджменту: відстежувати динаміку формування освітнього простору та вносити необхідні корективи.

Віктор Громовий

Освітнє середовище – це система впливів та умов формування особистості, а також можливостей для її розвитку, які містяться в соціальному і просторово-предметному оточенні. Сьогодні виділяють такі структурні компоненти освітнього середовища:

1) фізичне оточення - шкільне приміщення, його дизайн, розмір та просторова структура навчальних помешкань, умови для переміщення і розміщення учнів;

2) людський фактор - добір учнів, наповнення класів та його вплив на соціальну поведінку учнів, особливості й успішність учнів, етнічні особливості, якість підготовки вчителів, статєво-вікова структура шкільного контингенту;

3) програма навчання - характер змісту програм навчання, технології навчання, стиль та методи навчання, форми навчальної діяльності, характер контролю.

Сьогодні не існує універсальних показників, які б кількісно визначили більш або менш «ефективне» освітнє середовище в школі, оскільки кожна школа унікальна. Аналіз проблем створення освітнього середовища в сучасній школі переконує в тому, що необхідно системно застосовувати інноваційні педагогічні підходи до організації навчально-виховного процесу. Особистісно орієнтований підхід визнає носієм освітнього процесу не учня як такого (індивіда), а його особистість. Утвердження особистості найвищою цінністю буття, навколо якої групується решта суспільних пріоритетів характеризує особистісно-ціннісний підхід в навчально-виховному процесі. Навчання та виховання в контексті діяльнісного підхіду породжує засоби діяльності, формує суб'єктність учнів у процесі їх залучення до спеціальних, відповідних цілям і сутності особистісно орієнтованої освіти психолого-педагогічних технологій. Для того, щоб бути суб'єктом навчальної діяльності, учень, насамперед, має оволодіти основними її етапами: орієнтація - визначення мети - планування - виконання - контроль - корекція - оцінювання. Методика надання людині якомога більше можливостей для саморозвитку в межах соціокультурних норм, залучення особистості до соціального й гуманістичного шляху її можливого розвитку, розуміння освіти як єдності, нерозривності – «суцільності» процесів навчання, виховання, самовиховання, соціалізації, тобто як єдності всіх процесів, які розвивають, пристосовують, формують особистість забезпечує синергетичний підхід в створенні освітнього середовища.

Л.Воронков, м. Київ

Спочатку слід з’ясувати, яке саме освітнє середовище ми хочемо створити. Основні типи освітнього середовища (за Я.Корчаком):

1. Догматичне освітнє середовище - сприяє розвитку пасивності та залежності дитини.

2. Кар'єрне освітнє середовище - сприяє розвитку активності та залежності дитини.

3. Безтурботне освітнє середовище - сприяє вільному розвитку і зумовлює пасивну життєву позицію дитини.

4. Творче освітнє середовище - сприяє вільному розвитку активної дитини. У першу чергу це стосується авторського бачення форми організації навчального процесу, методів викладання основ наук.

Напевно, нам потрібно прийняти останній варіант. Отже, за змістом нове освітнє середовище має бути творчим та інноваційним. Інше питання: як його розбудувати в умовах панування класно-урочної системи радянського зразка, паперових «стабільних» підручників та майже повної відсутності в школах сучасних засобів навчання та пошуку інформації як у класних кімнатах, так і у бібліотеках.

Н.Полішук, м. Біла Церква, Київська обл.

Освітнє середовище – це сукупність об’єктивних зовнішніх умов, факторів, соціальних об’єктів, необхідних для успішного функціонування освіти. Поняття освітнього середовища можна розглядати з позицій суб’єкта та об’єкта навчальної діяльності, а саме: 1) освітнє середовище (з позиції суб’єкта) – це система впливів і умов формування особистості, а також можливостей для її розвитку, які містяться в соціальному і просторово-предметному оточенні; 2) освітнє середовище (з позицій об'єкта) – це сукупність об’єктивних зовнішніх умов, факторів, соціальних об’єктів, необхідних для успішного функціонування освіти .

Розвиток особистості школяра ґрунтується на багатоканальній взаємодії всіх цих компонентів як суб’єктів освітнього середовища. Об’єднуючи суб’єктивний та об’єктивний погляди, можна стверджувати, що освітнє середовище – це сукупність природних, фізичних та соціальних об’єктів і суб’єктів, які впливають на формування учня, на його творчий, професійний та особистісний розвиток, сприяють становленню міжсуб’єктних стосунків та особистісно орієнтованих педагогічних комунікацій в освітньому процесі, забезпечують умови комфортної життєдіяльності учня в навчальному закладі та поза його межами. Це середовище складає поле впливів на дитину: педагогічних, освітніх, професійних, соціокультурних тощо. Провідна роль у створенні освітнього середовища належить педагогові, від його готовності до такої діяльності прямо залежить ефективність освітнього середовища як найважливішого чинника розвитку особистості школяра. Встановлено, що освітнє середовище разом зі зміною соціального оточення теж динамічно трансформується, тому педагоги спроможні його змінювати відповідно до нових вимог лише за умови постійного підвищення власного професійного рівня.

К.Сосновська, м. Вінниця

До початку реформи 2016 року загальноосвітня школа в нашій країні була організацією з жорстко заданими завданнями і способами їх вирішення. Абсолютна більшість шкіл працювала за єдиними програмами і підручниками. Але і в цих рамках школи значно відрізнялися способами організації своєї діяльності, ефективністю освітніх впливів, стилем відносин між вчителями та учнями, багатьма іншими характеристиками свого «внутрішнього життя». Ситуація в шкільній освіті сьогодні радикально змінилася. Згідно з новою концепцією МОН школи мають отримати небачено велику свободу і самостійність, при цьому зростає і різноманітність внутрішніх завдань, які має ставити перед собою і вирішувати різними засобами кожна конкретна школа. Змінилося і соціальне замовлення – одержало офіційне визнання завдання розвитку дитини як основного результату і основної цінності освітнього процесу. Вперше з часів В.Сухомлинського ми бачимо особливо підкресленою роль батьків в освітньому середовищі школи.

Враховуючи зазначене вище і слід розпочинати роботу з формування нового освітнього середовища.

Л.Петров, м. Кропивницький

Создавать школы (либо другие образовательные учреждения) бессмысленно – нужно создавать образовательные пространства, где ребёнок сможет пройти и через искусство, и через эксперимент, и через исследования. В рамках государственного регулирования и лицензирования это невозможно.

В.Никитин 

Освітнє середовище – відносно нове поняття, що ввійшло в тезаурус педагогіки і психології лише в останнє десятиліття. Його зміст не можна вважати однозначно визначеним і сталим, і нижче ми обговоримо різні підходи і точки зору на проблему освітнього середовища та його характеристик. Але заздалегідь слід відзначити, що і без єдиних і чітких дефініцій більшість фахівців використовують поняття освітнього середовища для цілісного (наднаочного, надпрограмного, особистісного) опису специфічних особливостей конкретної школи. І в такому розумінні сама проблема освітнього середовища зовсім не нова.

У більшості зарубіжних досліджень освітнє середовище описується в термінах «ефективності школи» як соціальної системи – емоційного клімату, особистого благополуччя, особливостей мікрокультури, якості виховного освітнього процесу.

Поняття освітнього середовища – одне з ключових освітніх і психологічних понять. У цьому контексті особливо важливими є виявлені психологами основні потреби і можливості розвитку, які забезпечуються дітям особистісно орієнтованим освітнім середовищем. Це можливість задоволення (і розвитку): фізіологічних потреб; потреби в безпеці; потреби в засвоєнні групових норм і ідеалів; потреб в любові, пошані, визнанні, суспільному схваленні; потреби в праці, значущої діяльності; потреби в збереженні і підвищенні самооцінки: пізнавальної потреби в особливій галузі інтересів; потреби в естетичному оформленні навколишнього оточення; потреби в самостійному впорядкуванні індивідуальної картини світу; потреби в оволодінні все більш високим рівнем майстерності; потреби в самоактуалізації особистості.

Ширше розуміння освітнього середовища припускає включення в нього масу комунікацій (преса, радіо, телебачення, інтернет-ресурсів), коло читання і створюваного дітьми і підлітками власного культурного (а точніше, «субкультурного») мікросередовища.

Л.Воловоденко (за матеріалами сайту «Освіта.ua»)

Нещодавно прочитав таке повідомлення: «Міносвіти та Мінрегіонбуд розпочинають проект "Нове освітнє середовище", незабаром нові освітні програми будуть пілотовані в опорних школах. Про це повідомила міністр освіти України Лілія Гриневич під час засідання Ради регіонального розвитку: "Сьогодні ми також з Мінрегіонбудом розпочинаємо новий проект, який називається "Нове освітнє середовище". Ми закликаємо вас подати саме ті заклади, які будуть опорними, і ми готові як Міністерство освіти в цих школах зробити ще пілотний проект змісту, щоб саме ті навчальні програми, які будуть по всій Україні з 2018 року, пілотувалися вже в 2017 році в цих нових опорних школах". Отже, все освітнє середовище Л.Гриневич зводить до НОВИХ ПРОГРАМ. А як бути з іншими компонентами поняття «освітнє середовище»? Мені здається, що наше МОН недостатньо повно уявляє собі весь масштаб роботи в цьому напрямі.

В.Федорчук, м. Черкаси

Для успішної розбудови нового освітнього середовища нам необхідно переосмислити поняття «педагогіка». Нова педагогіка має будуватися за такими напрямами:

1. Від монополії до медіа-простору. Освіта повинна вчитися конкурувати з індустрією розваг. У цифровому середовищі конкурентами освітніх проектів стають не тільки інші онлайн-курси, а й музеї, ігри, серіали, соціальні мережі та просто будь-які відкриті сайти і додатки. У цих умовах особливо важливо брати на озброєння ті ж інструменти, що і конкуренти. Навчальне середовище онлайн – це не просто сцена, на якій розгортається освітній процес, а динамічний простір, здатний змінювати свої характеристики залежно від того, хто і як в ньому себе поведе. З’являється поняття освітнього сценарію: при розробці освітніх ресурсів потрібно враховувати послідовності переміщення по їх модулях, сесіях і розділах.

2. Від педагогіки-філософії і педагогіки-мистецтва до цифрової педагогіки. Педагогіка стає точною наукою. У цифровому просторі можна дружньо поплескати по плечу або вдарити по пальцях лінійкою. Старі педагогічні теорії потрапляють в зовсім нові умови. Нові великі дані можна використовувати для якіснішого оцінювання знань і навичок, поглиблення зв’язків між усіма рівнями навчання, налагодження контактів між освітніми інституціями, учнями, педагогами і батьками.

3. Переосмислення системи оцінювання досягнень учнів. Вона не повинна бути агресивною і нав’язливою, як підсумкові контрольні або випускні іспити. Освітнє середовище має давати постійний та індивідуалізований зворотний зв’язок на всі дії учня. Потрібно переходити від формальних іспитів до миттєвого зворотного зв'язку. Діагностика повинна відбуватися в поєднанні з процесом навчання. Системи, що працюють з великим обсягом даних, здатні в режимі реального часу порівнювати учня з тисячами інших, аналізувати, наскільки глибоко він розуміє предмет, і передбачати успішність. Це знижує необхідність у стресових тестах і допомагає надавати кожному точкову підтримку. Немає необхідності прив’язувати рівні складності до віку або року навчання, індивідуальні траєкторії дозволяють рухатися вперед відповідно до особистого темпу і готовності, мати можливість зупинитися і детально пропрацювати важку тему, замість того, щоб разом з усім класом освоювати нові горизонти, не засвоївши базу. Об’єктивний зворотний зв’язок повинен давати можливість учневі оцінювати свої досягнення за внутрішньою шкалою – скільки зусиль це коштувало, скільки знань потребувало, наскільки вдалося проявити себе. Без цього внутрішнього компаса неможливо об’єктивно оцінити інтелектуальний прогрес і зрозуміти, чи в потрібному напрямі він рухається. Обмін даними між різними освітніми платформами, програмами та системами управління навчанням дозволяє зробити систему оцінювання багатовимірною, включати результати з зовнішніх джерел в особистий профіль і портфоліо учня, який він може зберігати і розвивати протягом усього життя.

Творча група вчителів, м. Кропивницький

Створення й побудова розвивального освітнього середовища длядітей вимагає перш за все чіткого розуміння самого поняття середовища. Середовище як джерело різноманітного культурного досвіду являє собою сукупність впливів. Елементи культури перетворюються в освітній середовищний ресурс. Чим більшим є число фрагментів культури, які будуть перетворені в освітній ресурс, тим багатшим і впливовішим буде освітнє середовище. Як сукупність можливостей успішного присвоєння соціального досвіду середовище являє собою сукупність умов, які дозволяють оптимізувати процес взаємодії і взаємовпливу у системі «дитина – середовище». Кожна умова – це освітній ресурс. Структурно-змістова характеристика середовищних ресурсів надає можливість виділити кілька груп у відповідності з основними сферами освітнього середовища: предметна, просторова, організаційно-смислова, соціально-психологічна.

Можна виділити основні вимоги до створення нового освітнього середовища:

- для учнів – самовизначитися в різноманітних видах діяльності й увзаємодії з різними спільнотами;

- для педагогів – створювати умови для соціалізації дітей в широкомусоціальному й культурному контексті;

- для батьків – пошук та забезпечення використання широкого діапазону освітніх послуг;

- для адміністрації – спроможність приймати управлінські рішення зорієнтацією на різноманіття освітніх процесів і умов.

Беручи до уваги вимоги щодо побудови освітнього середовища, можна сформулювати основні принципи, які мають бути покладені в основу роботи учнів в освітньому середовищі:

- безперервності процесу розвитку дитини;

- цілісності й неподільності на складові частини з точки зору сприйняття дитини;

- взаємозв’язку навчальних і виховних впливів, які здійснюються послідовно в межах освітнього середовища;

- чіткості й однаковості вимог і освітніх орієнтирів, які висувають перед дитиною учасники освітнього процесу;

- забезпечення позитивного емоційного фону розвитку дитини;

- орієнтація на охорону і розвиток реальних і потенційних пізнавальних можливостей.

Отже, для діагностики й вивчення особливостей створення освітнього середовища, яке стимулює інтелектуальний і соціальний розвиток учня, доцільно розглядати внутрішню програму дитини, що розгортається на фоні впливу середовища, в якому вона вільно і в більшості випадків непередбачувано, всупереч нашим планам і задумам, дістає інформацію й поповнює свій життєвий досвід.

В.Корнійчук (за матеріалами досліджень О.Нечаєвої, Ю.Кулюткіна, М.Нефьодової)

Для успішної розбудови та управління новим освітнім середовищем потрібно чітко розуміти сутність організаційної та технологічної складових цієї роботи.

До організаційної складової відносяться:

- єдина система інформаційного забезпечення діяльності, що передбачає функціонування єдиного банку даних навчальної інформації, котрий забезпечує зберігання та підтримку інформаційних фондів;

- підрозділи,  що  виконують  роль структуроутворюючих елементів формування освітнього середовища;

- режими інформаційного обслуговування учасників навчального процесу;

- система інформаційного маркетингу.

До технологічної складової відносяться:

- система засобів, що забезпечує проведення робіт з усіма видами навчальної інформації, яка містить механізми її оброблення, збереження, оперативного пошуку та тиражування;

- розгорнута система технічних засобів передання інформації;

- система, що забезпечує введення в експлуатацію, сервісне обслуговування, ремонт і модифікацію використаних у роботі з освітньою інформацією технічних засобів.

У сучасних економічних умовах навчальні заклади не завжди мають можливість придбати вартісне комунікаційне обладнання, а тому локальні мережі проектуються та створюються за найбільш доступною технічною схемою, поетапно. Це певною мірою задовольняє навчальні заклади сьогодні, але, якщо говорити про майбутнє, про виконання завдань щодо створення справжнього сучасного освітнього середовища, то керівникам і власникам закладів слід подбати про КАРДИНАЛЬНУ ПЕРЕБУДОВУ фінансового та матеріально-технічного забезпечення їх діяльності.

С.П., Смілянський район, Черкаська обл.

Питання «Як здійснювати управління середовищем взаємодії, «мереживом стосунків»  усіх учасників освітнього процесу на рівні школи?» насправді є дуже важливим. Педагогічно доцільною умовою створення освітнього середовища, що сприяє самореалізації кожного учня, має стати впровадження закладами освіти соціально-педагогічного партнерства з усіма зацікавленими у вихованні підростаючого покоління фізичними та юридичними особами. Соціально-педагогічне партнерство розглядається як окрема форма соціальної взаємодії закладу освіти з фізичними або юридичними особами та розгортається на засадах визначальної ролі навчального закладу в реалізації його особистісно-розвивальних функцій. Таке партнерство включає в себе сім’ю, педагогів, адміністрацію навчального закладу.

На рівні сім’ї це: створення стимулюючої духовної та морально-психологічної атмосфери; інтеграція зусиль зі школою; оволодіння необхідним обсягом психолого-педагогічних знань, умінь і навичок щодо вивчення та розвитку особистості дитини.

На рівні діяльності педагога:

- стимулювання інтелектуального і творчого пошуку,

- вміння бачити проблеми та шляхи їх розв’язання;

- пріоритет відносин співробітництва, співтворчості;

- модернізація форм, методів навчання та виховання.

На рівні діяльності адміністрації навчальних закладів:

- підбір педагогічних кадрів відповідного рівня, здатних сприяти творчій праці учнів, вивчення їх педагогічної майстерності;

- забезпечення умов для самостійної діяльності педагогів, підвищення їх загальнокультурного та професійного рівня.

Для того, щоб освітнє середовище сприяло самореалізації кожного учня, робота повинна бути спрямована на те, щоб кожен учень міг: розвинути здібності критичного мислення й незалежного висловлювання; поповнити знання у сферах, які цікаві учневі й розкривають перед ним нові горизонти пізнання; розвивати спроможність приймати самостійні рішення; розвинути свій емоційний інтелект; отримати необхідну індивідуальну педагогічну підтримку; розвинути самосвідомість як самостійної особистості і як члена колективу; зберегти і зміцнити моральне, фізичне і психічне здоров’я.

В.П., директор школи, Кіровоградська обл.

Успіх роботи щодо розбудови нового освітнього середовища неможливий, на мою думку, без створення освітньої цифрової екосистеми. Технології, які вже вплинули на те, як ми спілкуємося, працюємо, подорожуємо, займаємося спортом, неминуче впливають на те, як ми навчаємося. Інформаційні мережі, персональні мобільні пристрої, великі дані і хмари, в яких вони зберігаються, відкриті освітні ресурси, ігрові механіки і машинне навчання змінюють архітектуру освітніх процесів. Освітній зміст може доставлятися через безліч пристроїв і платформ, пов’язаних між собою. Можна отримати завдання від учителя в системі управління навчанням, обговорити його в соціальній мережі, задати питання по пошті, підготуватися до іспиту в додатку, отримати онлайн-сертифікат і покласти його в електронне портфоліо до інших відзнак з гуртків, секцій тощо. Можна виокремити такі складові майбутньої освітньої цифрової екосистеми.

1. Управління навчанням. Зараз це сховище загальноосвітнього характеру, даних та інструменти для роботи з ними. Цей роздутий монолітний функціонал є слабким місцем таких систем. Вони повинні навчитися підтримувати різні форми цифрового освітнього змісту, працювати з десктоп-, інтернет- та мобільними додатками, дозволяти підключати та відключати модулі від різних постачальників. Або, навпаки, диверсифіковуватися.

2. Управління освітніми ресурсами. Різке зростання варіативності та доступності педагогічних інструментів провокує розвиток систем управління освітніми ресурсами, які дозволять учителям орієнтуватися в нових освітніх можливостях, вбудовувати інтерактивний контент, мобільні ігри в уроки або, навпаки, збирати з розрізнених інструментів курси, створювати та публікувати свої навчальні матеріали. Якщо ресурс буде доступний не тільки вчителям однієї школи, це буде основою для підвищення якості навчальних матеріалів та освітнього процесу в цілому. Книги, відео, оригінали історичних документів та інший старий статичний зміст освіти не зник, а продовжує бути важливою частиною освітніх програм. Згодом він набуватиме все більше інтерактивних рис, стаючи частиною різних освітніх середовищ.

3. Формування інструментальних середовищ. Крім інтерактивного змісту в навчальний процес все частіше включаються різні цифрові інструментальні навчальні середовища – від мобільних додатків до колаборативних онлайн-платформ. Ігри, тренажери, віртуальні моделі і онлайн-лабораторії, середовища для візуального програмування, обробки даних, сервіси для створення і роботи над учнівськими портфоліо і ще безліч онлайн-сервісів, ще не виділилися в окремі типи, вчаться взаємодіяти одне з одним, вибудовуючи нову архітектуру освітнього процесу. Інтерактивні навчальні інструменти викликають вибухове зростання даних, які вони накопичують (про навчальні події, освітні траєкторії, ефективність методик і програм тощо).

4. Нові підходи до вибору технологій. Технології повинен вибирати той, хто ними користується. Право на вибір конкретних технологій, їх комбінацій на будь-якому етапі навчання має належати тому, хто несе за нього відповідальність – вчителеві або учневі. Наявність вибору стимулює цікавість, робить учня більш самостійним і вмотивованим. Учень повинен мати повний контроль над власними даними, а також можливість забирати їх з собою при переходах між різними освітніми системами і предметними областями, зберігати і використовувати їх на власний розсуд в будь-який час, передавати для аналізу і видачі рекомендацій новим освітнім платформам і спеціалізованим сервісам.

Але слід зазначити, що це все – справа майбутнього. Сьогоднішній рівень матеріально-технічного забезпечення більшості наших шкіл не дозволяє успішно реалізувати жоден із перелічених напрямів.

О.Холодій

Про яке «нове освітнє середовище» ви тут говорите, якщо в нас немає ЕЛЕМЕНТАРНИХ умов для цього, і мабуть нескоро вони з’являться. Місяць тому ми в нашій сільській школі вирішили провести веб-квест. Учні загорілися цією ідеєю, ґрунтовно готувалися. Я, звісно, також готувалася, опрацьовувала методичну літературу, шукала необхідні інтернет-ресурси тощо. І що ж? Коли ми в нашому, до речі, досить пристойному комп’ютерному кабінеті почали роботу, виявилося, що не все так просто: спочатку зникло світло (щось десь замкнуло). Поки ми з завгоспом (електрика в нас немає) шукали причину, пройшло 15 хвилин. Потім, коли електропостачання відновилося, почалися проблеми з Інтернетом. В нашому селі, як і в більшості сіл району, швидкість Інтернету дуже повільна, а нерідко (в середньому 3-4 рази на день) зв'язок з ним просто зникає. Інтернет-провайдер у нас один, вибору немає. Отже, загалом наш «веб-квест» тривав не більше 10 хвилин. Жодного з поставлених перед цим уроком завдань, виконано не було. Я вже не кажу про зіпсований настрій учнів.

Тому, перед тим, як щось планувати (зокрема таке глобальне, як НОВЕ освітнє середовище) потрібно поцікавитися, чи є в школах те елементарне, без чого НОВОГО середовища ніколи не буде.

Л.В., Кіровоградська обл.

                                   ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

1.Освітнє середовище – це система впливів та умов формування особистості, а також можливостей для її розвитку, які містяться в соціальному і просторово-предметному оточенні.

Це певне просторово‐часове поле в якому відбувається взаємодія різних рівнів системи освіти (і не лише системи освіти) й особистості, яке складається із безлічі різних за масштабами освітніх просторів різного рівня, які мають освітній потенціал і так чи інакше взаємодіють.

Складові освітнього простору об’єднуються певними ідеями та цінностями.

Ширше розуміння освітнього середовища припускає включення в нього масу комунікацій (преса, радіо, телебачення, інтернет-ресурси), коло читання і створюваного учнями власного культурного (а точніше – «субкультурного») мікросередовища тощо.

На сьогодні ще не існує універсальних показників, які б кількісно і якісно визначили більш або менш ефективне освітнє середовище.

2.Основні принципи, які мають бути покладені в основу роботи учнів в освітньому середовищі:

- принцип безперервності процесу розвитку дитини;

- принцип цілісності й неподільності на складові частини з точки зору сприйняття дитини;

- принцип взаємозв’язку навчальних і виховних впливів, які здійснюються послідовно в межах освітнього середовища;

- принцип чіткості й однаковості освітніх орієнтирів, які висувають перед дитиною учасники освітнього процесу;

- принцип забезпечення позитивного емоційного фону розвитку дитини;

- орієнтація на розвиток реальних і потенційних пізнавальних можливостей.

2.Технології роботи учнів в освітньому середовищі мають зазнати суттєвих змін.

• Перш за все має з'явитись реальна можливість вибору. Право вибору стимулює цікавість, робить учня більш самостійним і вмотивованим. Учитель може лише рекомендувати учневі певну технологію.
• Учень повинен мати повний контроль над власними даними, а також можливість забирати їх з собою при переходах між різними освітніми системами і предметними областями, зберігати і використовувати їх на власний розсуд в будь-який час, передавати для аналізу і видачі рекомендацій новим освітнім платформам і спеціалізованим сервісам.
• Системи, що працюють з великим обсягом даних, здатні в режимі реального часу порівнювати учня з тисячами інших, аналізувати, наскільки глибоко він розуміє предмет, і передбачати успішність. Це допоможе надавати кожному точкову підтримку.
• Немає необхідності прив’язувати рівні складності до віку або року навчання, індивідуальні траєкторії дозволяють рухатися вперед відповідно до особистого темпу і готовності, мати можливість зупинитися і детально пропрацювати важку тему, замість того, щоб разом з усім класом освоювати нові горизонти, не засвоївши базу.
• Об’єктивний зворотний зв’язок повинен давати можливість учневі оцінювати свої досягнення за внутрішньою шкалою – скільки зусиль це коштувало, скільки знань потребувало, наскільки вдалося проявити себе.
• Обмін даними між різними освітніми платформами, програмами та системами управління навчанням дозволяє зробити систему оцінювання багатовимірною, включати результати з зовнішніх джерел в особистий профіль і портфоліо учня, який він може зберігати і розвивати протягом усього життя.

4.Важливим чинником розвитку освітнього середовища має стати соціально-педагогічне партнерство – форма соціальної взаємодії закладу освіти з фізичними або юридичними особами. Таке партнерство включає в себе сім’ю, педагогів, адміністрацію навчального закладу, установи та заклади мікрорайону тощо.

На рівні сім’ї це:

- створення стимулюючої духовної та морально-психологічної атмосфери;

- інтеграція зусиль зі школою;

- оволодіння необхідним обсягом психолого-педагогічних знань, умінь і навичок щодо вивчення та розвитку особистості дитини.

На рівні діяльності педагога:

- стимулювання інтелектуального і творчого пошуку,

- вміння бачити проблеми та шляхи їх розв’язання;

- пріоритет відносин співробітництва, співтворчості;

- модернізація форм, методів навчання та виховання.

На рівні діяльності адміністрації навчальних закладів:

- підбір педагогічних кадрів відповідного рівня, здатних сприяти творчій праці учнів, вивчення їх педагогічної майстерності;

- забезпечення умов для самостійної діяльності педагогів, підвищення їх загальнокультурного та професійного рівня.

5. Для успішної розбудови нового освітнього середовища нам необхідно переосмислити поняття «педагогіка».

Нова педагогіка має будуватися за такими напрямами:

• Від монополії до медіа-простору.

Освіта повинна вчитися конкурувати з індустрією розваг. У цифровому середовищі конкурентами освітніх проектів стають не тільки інші онлайн-курси, а й музеї, ігри, серіали, соціальні мережі та просто будь-які відкриті сайти і додатки. У цих умовах особливо важливо брати на озброєння ті ж інструменти, що і конкуренти.

• Від педагогіки-філософії і педагогіки-мистецтва до цифрової педагогіки.

Педагогіка стає точною наукою. Старі педагогічні теорії потрапляють в зовсім нові умови. Формується нова, цифрова педагогіка. Нові великі дані можна використовувати для якіснішого оцінювання знань і навичок, поглиблення зв’язків між усіма рівнями навчання, налагодження контактів між освітніми інституціями, учнями, педагогами і батьками.

• Переосмислення системи оцінювання досягнень учнів.

Вона не повинна бути агресивною і нав’язливою, як підсумкові контрольні або випускні іспити. Освітнє середовище має давати постійний та індивідуалізований зворотний зв’язок на всі дії учня. Потрібно переходити від формальних іспитів до миттєвого зворотного зв'язку. Діагностика повинна відбуватися в поєднанні з процесом навчання.

6. Успіх роботи щодо розбудови нового освітнього середовища неможливий без створення освітньої цифрової екосистеми. Для успішного управління такою системою потрібно чітко розуміти сутність організаційної та технологічної складових цієї роботи.

До організаційної складової відносяться:

- єдина система інформаційного забезпечення діяльності, що передбачає функціонування єдиного банку даних навчальної інформації, котрий забезпечує зберігання та підтримку інформаційних фондів;

- підрозділи,  що  виконують  роль структуроутворюючих елементів формування освітнього середовища;

- режими інформаційного обслуговування учасників освітнього процесу;

- система інформаційного маркетингу, що передбачає: вивчення наявного попиту на навчальну інформацію, виявлення потреб у видах інформаційних послуг, визначення потенційного попиту на послуги та види навчальної інформації, пошук оптимальних механізмів розповсюдження освітньої інформації.

До технологічної складової відносяться:

- система засобів, що забезпечує проведення робіт з усіма видами навчальної інформації, яка містить механізми її оброблення, збереження, оперативного пошуку та тиражування;

- розгорнута система технічних засобів передання інформації;

- система, що забезпечує введення в експлуатацію, сервісне обслуговування, ремонт і модифікацію використаних у роботі з освітньою інформацією технічних засобів.

7. Нове освітнє середовище неможливо розбудувати в умовах панування класно-урочної системи радянського зразка, браку умов для повноцінного застосування методу проектів, функціонування паперових «стабільних» підручників та майже повної відсутності в школах сучасних засобів навчання і пошуку інформації як у класних кімнатах, так і у бібліотеках.

У сучасних економічних умовах навчальні заклади не завжди мають можливість придбати вартісне комунікаційне обладнання, а тому локальні мережі проектуються та створюються за найбільш доступною технічною схемою. Це певною мірою задовольняє навчальні заклади сьогодні, але, якщо говорити про майбутнє, про виконання завдань щодо створення справжнього сучасного освітнього середовища, то керівникам і власникам закладів слід подбати про КАРДИНАЛЬНУ ПЕРЕБУДОВУ фінансового та матеріально-технічного забезпечення їх діяльності.

Модератори круглого столу: Віктор Громовий, Олександр Жосан