Нещодавно Міністерство освіти і науки України запропонувала для громадського обговорення Концепцію розвитку громадянської освіти в Україні (далі просто Концепція). 

В університетську аудиторію як викладач має заходити той, хто сьогодні  є найкраще підготовленим поміж потенційних кандидатів для відповідної науково-педагогічної роботи, а не був таким 20-30 років тому назад. 

«Сила та майбутнє держави залежить значною мірою від того, чи зможе вона розумно скористатися талантами своїх громадян.  Ті країни, в яких завданням освіти  є пошук талантів молодої людини, розвиток їх  та створення умов для їх реалізації  -  виграють. Але для такої роботи потрібні  навчені дорослі особи – готові брати на себе відповідальність за роботу з такою винятковою річчю, як людський талант. Саме тьютори і можуть бути тими дорослими особами»

Пьотр Чекєрда (Piotr Czekierda), президент Collegium Wrtaslaviense.

У продовження опису індикаторів справжності нашої освітньої реформи пропоную до уваги читача з переліку позицій, викладених у ч.1 цієї статті /ua/articles/1097-osvitnya-reforma-indikatori-spravzhnosti-chastina-i-zauvazhennya

наступне продовження: 

Яскраві «мурали» та  медіатеки з вай-фаєм, пандуси та інтерактивні дошки, мобільні робочі місця та енергоефективні фасади, лабораторне обладнання та «класи без стін» – чого тільки не знайдеш у мережі за тегом «новий освітній простір». Зорієнтуватись у цьому потужному потоці інформації не так вже й просто. Начебто й очевидно, що освітній простір – це матеріальні засоби освіти: архітектура та інтер'єр шкільної будівлі, меблювання та обладнання, різноманітне навчальне приладдя тощо. Неочевидним є інше: яким чином цей «освітній простір» взаємодіє із власне педагогічною складовою, зі змістом, формами та методами освітньої діяльності? Що з того, що пропонується як новація, є дійсно потрібним у сучасній школі, а що є лише швидкоплинною модою чи давно відкинутим результатом невдалого експерименту? Якими є принципи створення сучасного освітнього простору? Врешті, який освітній простір може вважатись «сучасним» чи «новим», а який таким не є?

Нещодавно було внесено зміни до Бюджетного кодексу України [1] (п. 46 Прикінцевих та перехідних положень), які передбачають, що «обсяг видатків державного бюджету на вищу освіту розподіляється між вищими навчальними закладами на основі формули, яка розробляється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти, та затверджується Кабінетом Міністрів України і має враховувати, зокрема, такі параметри:

Вища освіта, як відомо, націлена не лише на відтворення знань, а й на розвиток дослідницьких та аналітичних здібностей людини. Через те підготовка майбутніх науковців у сфері вищої освіти є важливою. Під поняттям «науковці» я маю на увазі фахівців, здатних проводити наукові дослідження та оприлюднювати результати цих досліджень у такій формі, яка забезпечить адекватне сприйняття їх фаховою академічною спільнотою і суспільством в цілому. Останнім часом проблема актуалізувалася у зв’язку з кампанією боротьби проти плагіату й академічної недоброчесності. Проте поширення плагіату в дисертаціях і інших кваліфікаційних роботах є всього лише наслідком процесів, які потребують глибшого осмислення. У цій статті зроблено спробу ще раз привернути увагу до проблеми, зокрема, в контексті реформи аспірантури й впровадження програм підготовки докторів філософії [1].

Україна сьогодні стоїть перед низкою викликів. Прийняті нещодавно закони надають потенційну можливість сформувати інструменти для здійснення змін в освітньому середовищі. На жаль, чіткого бачення стратегії необхідного розвитку ще не сформовано. Як наслідок, Україна не просто втрачає темп реформ і підтримку викладачів. У нашій країні формується освітнє середовище із кастовою системою управління та прийняття рішень на кожному з ієрархічних рівнів.

Завершується календарний рік і всі ми, в очікуванні новорічних і різдвяних свят, можемо дозволити дещо відійти від робочих справ, розслабитися і поринути у світ домашніх і сімейних приготувань. Та це не означає, що після свят до нас не завітають будні, які загалом у нашому житті мають іншу вагу, оскільки саме повсякденням наповнені події, які згодом фіксуються як факти, явища, процеси. На тлі святкової метушні хотілося б поміркувати далеко не про святкові речі, а про будні, що формують сьогодення шкільної історії, а якщо точніше – формуватимуть його у найближчий час і роки. Йтиметься про інтегрований курс, запропонований МОНУ для 10-11 класів «Історія: Україна і світ».

Одним із найбільш обговорюваних питань, що стосується сфери вищої освіти, є питання академічної недоброчесності (нечесності) у вищій школі. Особливо активно сьогодні обговорюються випадки зухвалого плагіату. Однак, чи є питання академічної недоброчесності таким, що може бути зведено виключно до моральних чеснот окремих учасників навчального процесу та наукової спільноти? Чи не є воно частиною питання, що стосується системної кризи сфери вищої освіти? Від розуміння даних питань та відповіді на них буде залежати вибір підходів до проблеми та вибір конкретних рекомендацій.

У Законі України «Про освіту», ухваленому в вересні цього року, вперше з’явився термін «академічна доброчесність». Академічна доброчесність, як зазначається у статті 72 Закону «Про освіту», – «це сукупність етичних принципів та визначених законом правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень». Вперше на законодавчому рівні визначаються конкретні обов’язки учасників освітнього процесу щодо її дотримання та види можливих її порушень. 

У законі України «Про освіту», розробленому на основі Концепції «Нова українська школа», проголошено курс на впровадження компетентнісного підходу до освіти. У статті 12 закону зазначено: «Метою повної загальної середньої освіти є всебічний розвиток, виховання і соціалізація особистості, яка здатна до життя в суспільстві та цивілізованої взаємодії з природою, має прагнення до самовдосконалення і навчання впродовж життя, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, відповідальності, трудової діяльності та громадянської активності. Досягнення цієї мети забезпечується шляхом формування ключових компетентностей, необхідних кожній сучасній людині для успішної життєдіяльності: вільне володіння державною мовою; здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами; математична компетентність; компетентності у галузі природничих наук, техніки та технологій; інноваційність; екологічна компетентність; інформаційно-комунікаційна компетентність; навчання впродовж життя; громадянські та соціальні компетентності, пов’язані з ідеями демократії, справедливості, рівності, прав людини, добробуту та здорового способу життя, з усвідомленням рівних прав і можливостей; культурна компетентність; підприємливість та фінансова грамотність; інші компетентності, передбачені стандартом освіти».

На порталі "Освітня політика" завершилося чергове on-line опитування

Загальний опис і оцінка сучасного стану дуальної форми здобуття освіти в Україні

Кінець минулого і початок ХХІ століття ознаменувався остаточним відходом від застарілих уявлень про освіту, які панували в індустріальну епоху. Сьогодні стала очевидною неможливість створити універсальний образ випускника школи, якому пропонується опанувати, визначений зверху зміст освіти. Сучасна педагогіка націлює нас на сприйняття кожного учня як людини, спроможної самостійно вирішити, які знання для неї важливі, а які – ні.

Закінчилось on-line опитування відвідувачів порталу «Освітня політика».

Огляд ОЕСР на тему доброчесності в освіті: Україна 2017, підготовлений міжнародною експертною групою на основі дослідження, в якому брали участь українські експерти і освітні інституції окреслив дев’ять типів корупційних практик, які визнано найпоширенішими в освітньому секторі.

Про визнання такими, що втратили чинність, Державні санітарні правила та норми «Влаштування і обладнання кабінетів комп'ютерної техніки в навчальних закладах та режим праці учнів на персональних комп'ютерах» ДСанПіН 5.5.6.009-98 

Відповідь МОН на лист Міністерства фінансів від 29.062017 № 07010-04-2/17190 щодо вартості впровадження проекту Закону України "Про освіту" (реєстр. № 3491-д від 04.04.2016), рекомендованого Комітетом ВРУ з питань науки і освіти до прийняття парламентом в другому читанні.

 Зовнішнє незалежне оцінювання в 2016 році, як проект загальнодержавного значення, відбулося десятий рік поспіль. За цей період система зовнішнього незалежного оцінювання інституціоналізувалася, стала невід’ємною складовою галузі освіти України. Український і регіональні центри оцінювання якості освіти, використовуючи напрацювання вітчизняних фахівців, здобутки розвинутих країн у сфері освітніх вимірювань, апробували та впровадили в практику сучасні технологічні моделі проведення зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень випускників загальноосвітніх навчальних закладів України та моніторингу якості освіти.

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

РОЗПОРЯДЖЕННЯ

№ 988-р від 14 грудня 2016 року

Локальна наука та її (не)видимість в світі

Використання кількісних показників в оцінці наукового доробку фахової спільноти за певних обставин є необхідним. Хоч як би представники гуманітарних наук заперечували проти переміщення своїх іноді дійсно важливих текстів із любого їх серцю світу Слова у холодний світ цифр, однак наука про людину, повністю ізольована від кількісних методів, лишається недонаукою.

Під час обговорень освітньої реформи в Україні виникає багато непорозумінь стосовно кількісних показників поточного стану української освіти. При порівнянні з аналогічними показниками європейських країн посадовці і експерти нерідко використовують непорівнянні дані, що стосуються різних моментів часу, одержані за різними методиками тощо. Тому важливим для прийняття обґрунтованих рішень є врахування об’єктивних даних, які наводять авторитетні джерела. Деякі показники глобальної масовизації вищої освіти я наводив раніше у статті [1]. У цій статті показано динаміку окремих показників для різних рівнів української освіти а також аналогічних показників інших країн за даними інституту статистики ЮНЕСКО [2]. Для більшості країн основні показники є лише до 2012 або 2013 р. Також треба зазначити, що для окремих країн відсутні дані щодо деяких показників або деяких років.

Стрімкий розвиток науки часто визначається не масою посередніх робіт, а малим числом проривних статей – шедеврів. Саме шедеври явно ініціюють біфуркаційні процеси, які можуть вивести науку на якісно новий рівень.

Відповідно до Наказу №630 від 15.06.2015 р. Міністерство освіти і науки провело експертизу проектів наукових досліджень і розробок, які будуть виконуватися за кошті державного бюджету з 2016 р. Всього надійшло 855 заявок. Кожну заявку оцінили 2-3 експерти протягом жовтня-грудня 2015 р. Результати експертизи розміщено на сайті МОН України [1].

Із 855 проектів 127 отримали низьку оцінку і практично не мають шансів на фінансування. Високу оцінку отримали 143 проекти, а середню – 585. Саме ці 143+585=728 проектів можуть профінансувати, тому і проаналізуємо їх.