Насильно запроваджуємо реформу, отримуємо протест, і все це потім називаємо «суспільними слуханнями чи консультаціями».

Пшемислав Садура (dr hab. Przemysław Sadura, Instytut Socjologii Uniwersytet Warszawski) дуже чітко проаналізував освітні реформи другої половини ХХ століття у Польщі:

«Хочу зауважити, що Польща пройшла ряд складних реформаторських змін в освіті, перед польськими колегами поставали різні виклики, з якими наразі стикається й українська освіта».

Після кожних виборів і зміни влади, кожен Міністр намагався провести свою реформу.

• У 90-х роках в Польщі виникла серйозна проблема відмінностей школи міської від школи сільської. Саме в цих же роках і десь до 1997 року почалися роботи над децентралізацією управління. Створювались громади, розвивалось активно самоврядування, школи передали під їх контроль, а контроль було зведено суто до якості освіти, яка надавалась. Саме в той самий час змінювались програмові основи навчання дітей. Постало питання впливу батьківської громадськості на роботу школи (до речі, зараз це величезний вплив на роботу польських шкіл. Все, що відбувається в школі, приймається за згодою батьків).
• З 1998 року змінюють концепцію випускного іспиту в контексті вищих навчальних закладів, пропонується ввести предмет математику в обов’язкові іспити. З 2002 і по 2005 роки, з появою нового Міністра, всі зміни гальмуються (зокрема це знов торкається випускних іспитів і скасовують математику).
• З 2005 зменшуються видатки на навчання, створюються експертні команди, що готують зміни, відбуваються певні зрушення у пострадянському мисленні – якщо ти займаєш велику посаду, то це не обов’язково треба одразу мати добру машину, кабінет обвішати килимами, пити із кришталю тощо. В той самий час звертається увага на оцінювання якості роботи вчителя, як один із найголовніших чинників впливу на якість роботи школи.
• З 2007 року Польща знов має структурну реформу. Починають виконувати європейські вимоги та запроваджувати освіту у школі з 6-річного віку (зараз батьки можуть ще вирішити з якого віку дитина піде до школи – з 6 чи з 7 років).

У цей час вони стикаються з певними проблемами:

по-перше, до 6-річок повинні бути готові вчителі, приміщення в школах, дидактичне забезпечення;

по-друге, натикаються на шалений опір з боку батьків.

Адже реформу запровадили, а громаду не запитали, чого хочуть люди. Були навіть масові протести під гаслом «Рятуймо малюків», бо батьки вважали, що таким чином вони крадуть у дітей дитинство, віддаючи їх з 6-ти річного віку в школу.

• З 2012 року відбуваються нові зміни. Вчителів змушують писати свої авторські програми, вони до цього не готові. Страйкують («голодні страйки») і вчителі історії, бо їм суттєво знизили кількість годин. Їх також підтримують і вчителі точних наук. В ці роки будувались великі амбітні цілі зміни освіти, концепції навчання, але не вдається реалізувати це у життя, бо не проводилось ніяких підготовчих робіт. Повинен бути пілотаж будь-якого нововведення! Один із головних меседжів тих років – якщо підвищуємо вимоги до вчителів, то повинні бути й відповідні заробітні плати. Підвищувати вимоги треба адекватно до можливостей якісно виконувати роботу.
• З 2015 до 2018 року створюється нова програма, але вже відповідно і до побажання вчителів. Загальноосвітні ліцеї є найбільш популярними у Польщі, як вид середніх шкіл (наприклад, у Кракові понад 65 ліцеїв, 46 серед них державні).
• З 1 жовтня 2018 року набирає чинності новий закон «Закон 2.0. Нова конституція для науки та вищої освіти в Польщі», що є першою спробою за 12 років провести реформування вищої освіти. Цей закон дає можливість вищим навчальним закладам стати більш самостійними, отримати певну автономність, розширити можливості ректорів ВНЗ, в тому числі й прийняття рішень у фінансових питаннях.

Як каже д-р Пйотр Дарджіньскі, Держсекретар в Міністерстві Науки та Вищої Освіти Республіки Польща (DrPiotrDardziński (SekretarzStanuwMinisterstwieNaukiiSzkolnictwaWyższego), «новий закон нікого не змушує – він дає можливості».

Польські колеги мають деякі занепокоєння щодо змін, що торкнуться середньої освіти з прийняттям нового закону.

Наразі Польща має 12-річну освіту. Виглядає польська система освіти зараз так:

- З 3 до 6 років життя дошкільні навчальні заклади (przedszkole) доступні для всіх. Вони є як державні, так і приватні (від кількох місяців до 3-х років дитина виховується вдома, але є приватні ясла, хоча таких дуже мало). Держава гарантує навчання в садочку, в яслах – ні. Обов’язковою є освіта перед вступом до 1 класу – це або рік у садочку, або нульовий клас (zerówka) в школі.

- З 6 (або 7 років) дитина приходить до школи й має 8 років навчання у початковій школі (szkoła podstawowa).

До 2017 року діти мали 6 років навчання у початковій школі і йшли до гімназій на 3 роки навчання. Тепер діти, що зараз у 2 і 3 класах гімназій довчаються по старих програмах, і через 2 роки (до 2020 року) гімназії будуть ліквідовані. Поляки занепокоєні тим, що в найближчий рік-два може виникнути колапс на стику двох рівнів освіти через усунення гімназій.

Після закінчення школи початкової можна обрати декілька шляхів здобуття середньої освіти (szkoły ponadgimnazjalna) – це навчання в ліцеях або в технікумах. Цей етап не звичний для українців, адже поки ми завершуємо останні два класи школи ( або в рамках технікуму, коледжу чи училища доздобуваємо середню освіту), поляки витрачають на це чотири чи п’ять років. Найбільш популярними закладами освіти, як я вже казала, є загальноосвітні профільні ліцеї (тут навчання складає 4 роки), але багато студентів обирають і навчання в технікумах (5 років навчання), або комбінацію із трьох років професійної школи та ще двох років навчання в школах спеціальних другого ступеню.

Слід зауважити, що зараз це трішки нагадує радянську систему освіти, коли після 8 класу можна було йти в 9 клас, або в технікум чи училище. Тож, ті польські діти, які пішли на навчання в технікуми чи спеціалізовані професійні школи після здачі екзамену отримують професійну кваліфікацію та базову галузеву освіту. В той час як ліцеї – це важливий ступінь перед вступом у вищий навчальний заклад. Саме тому дітям вже після 8 класу треба вирішувати, що вони планують робити далі – або одразу отримувати диплом професійної кваліфікації, або продовжувати навчання для подальшого вступу до вишу.

Перед вступом у вищі навчальні заклади (szkoły wyższe) діти складають екзамен (matura), який перевіряє знання студентів після закінчення середньої школи й дає право до вступу у ВНЗ.

Вища освіта у Польщі здобувається у два етапи: бакалаврат (3 роки) та магістратура (2 роки).

Польські колеги аналізували кількість студентів, які здобувають вищу освіту: на бакалавраті навчається приблизно 47 тис. учнів, а на магістратурі – 7 тис. Чому така різниця і чому не йдуть далі на навчання до магістратури – відповіді вони поки що не знаходять.

Ось так виглядає маршрутна карта польської системи освіти:

Набагато краще готувати хороших вчителів, ніж тримати поганих

До речі, продовжуючи тему вищої освіти, в Польщі на деяких спеціальностях (наприклад, право чи психологія) освіта відбувається у форматі нероздільної магістратури – 5 років. Також вони вважають, що вчителем не може бути людина з рівнем освіти тільки бакалавр. Тому зараз висуваються серйозні вимоги до підготовки вчителів. В приклад вони приводять Фінляндію, де один з аспектів успіху освіти – це те, що там небагато закладів, де навчають майбутніх педагогів, до них важко вступити та не легко навчатись. Але педагогам значно підвищили зарплати...

Польща наразі пішла тією дорогою, що почала змінювати підходи до підготовки вчителів, адже ця система багато років не змінювалась і дуже застаріла.

Проблему якості підготовки майбутніх вчителів обговорювали разом з д-ром Єжи Ляцковскі, директором Педагогічних Студій Ягеллонського Університету (Dr Jerzy Lackowski, Dyrektor Studium Pedagogicznego UJ).

Він зазначає, що наразі відбуваються зміни до підходів навчання вчителів - «Раніше було досить багато місць для навчання, частіше просто випадкових, які приймали з будь-якою освітою і випускали «готових педагогів». У багатьох місцях приймали бакалаврів на навчання в магістратурі, які до цього не мали педагогічної освіти, і за декілька років навчання (і ще гірше заочного) отримували спеціальність вчителя».

Зараз, зазначає п. Єжи, вони планують скорочення кількості місць, де будуть навчати майбутніх вчителів та в яких будуть підвищенні вимоги до навчання і вступу на педагогічні спеціальності.

«Якщо хочеш працювати з малою дитиною, то тільки очне навчання, і тільки 5 років!» - каже він. (тобто бакалаврат і магістратура, по-іншому не можна)!

Перший день вчителя у школі – то дуже велика проблема. Часто маючи теоретичні знання, педагог не знає, що робити з ними на практиці. Тому також один із ключових принципів змін – це поєднання теорії з практикою, тобто інтеграція – поточні теоретичні знання одразу перекладаються в практику. Але тут також існує проблема формалізації практики в школі, коли вчителі відносяться до студентів, що прийшли «відсидіти» і ефективних форм співпраці між студентом і вчителем немає. Тому зараз значно скорочують кількість пропозицій (частіше за все дуже не якісних) на здобуття професії педагога і вибудовують активні практики роботи між школою та університетом.

У контексті педагогічному, на думку лекторів, проф. Йоланти Хоінської-Міки (Prof. Jolanta Choińska-Mika), докторки Гражини Четвертинської (Dr Grażyna Czetwertyńska), Александра Павліцького (Aleksander Pawlicki), університет має бути місцем співпраці вчителя та науковця, в аспекті ознайомлення із сучасними науковими досягненнями, їх інтерпретування та поширення зрозумілою мовою широкому загалу. Лектори зазначають, що сьогодні існує чимало викликів соціального характеру перед педагогами. Зокрема, зниження авторитету вчителя та широка доступність освіти, що знижує якість та авторитет вищої освіти. Також викликом є потреба перегляду способів донесення інформації до широкої аудиторії. "Школа — не місце для забавки, а середовище для пошуків та відкриттів" - говорить Агата Лучиньська (Agata Łuczyńska), фахівець проекту "Klasna Shkola", яка культивує концепцію Design thinking для загальноосвітніх шкіл.

Школа-«музей» повинна стати школою-«лабораторією»

Чому більшість шкіл ще так і залишаються «музеями»? І що заважає їм перетворитись на «лабораторію»? На ці питання відповідала нам директор Школи освіти, професор Йоланта Суєцка-Зайонц (Jolanta Sujecka-Zając, dyrektor Szkoły Educacji).

Для прикладу, вчителі не використовують в школі метод експерименту, або використовують дуже мало чи зводять це все до профанації. Польські вчителі не вчать дітей висувати гіпотези або якщо щось робиться, то вчителем — дітям торкатися зась, лише як спостерігачі. Весь час говорить педагог і не дає можливості говорити дітям, ще й аргументують тим, що коли вони підуть в університет, там треба вміти сидіти та швидко занотовувати... і це невелика жменька проблем, вкрай схожих з реаліями української освіти.

«Не вірте вчителям, якщо вони кажуть, що нічого не можуть зробити, бо вони виконують вимоги програми» - професор Йоланта Суєцка-Зайонц.

Для того, щоб створити школу, де діти зможуть експериментувати, пізнавати навколишній світ, робити різні відкриття треба розуміти, що від вчителя залежить 90% успіху.

«Коли вчитель закриває двері в клас — для нього немає обмежень. Він володіє всім» - каже д-р Гражина Четвертиньска.

Але розглядаючи це питання не можна не торкнутисьпроблем, які наразі є й у вчительському середовищі:

1. Набір спеціалістів. Про це ми казали трохи раніше – краще готувати одразу добрих вчителів, аніж тримати поганих.

2. Утримання найкращих в професії.

Буває, що в школі з‘являється зірочка, яка просто тікає через деякий час, бо не отримує тієї підтримки, яка була б необхідна для неї, як моральної, професійної, так і матеріальної.

Зауважу, що проблема матеріальної підтримки в Польщі також досить гостре питання. В цьому аспекті особливо важко втримати кращих спеціалістів, чоловіків зокрема, бо за такої підтримки можна тільки успішно голодувати!

3. Підтримка і розвиток.

Ефект «муха у смолі», коли начебто і все добре, але система все ж таки зробила свою справу з тією «веселою мушкою», яка не змогла протистояти «освітній смолі». Тоді такі люди або шукають альтернативні варіанти в приватних структурах, або взагалі йдуть в іншу сферу діяльності.

«Кадри вирішують все»!

Навчальний тиждень у Ягелонському університеті, в рамках участі в проекті, закінчувався однією із найцікавіших лекцій «Співпраця середньої школи із закладами вищої освіти», яку презентував директор V загальноосвітнього ліцею у Кракові — Станіслав Пєтрась (Stanisław Pietras, Dyrektor V Liceum Ogólnokształcącego w Krakowie).

Для розуміння — цей ліцей вважається найкращим закладом освіти в Кракові, а приїздять сюди на навчання діти зі всієї Польщі. Цей заклад займає перше місце у рейтингу щодо підготовки переможців різноманітних олімпіад, що складає 130 осіб (в порівнянні з закладом, який займає друге місце - 80 осіб).

До цього року в ліцеї функціонувало 8 класів:

1. Гуманітарний

2. Суспільний

2. Математично-хімічний

4. Математично-фізично-інформатичний

5. Математично-фізично-алгоритмічний

6. Біологічно-хімічний

7. Математично-фізичний

8. Архітектурний

Наразі будуть змінюватись і програми навчання, і кількість класів у світлі нового Закону про вищу освіту, що прийнятий нещодавно в Польщі.

П. Станіслав захопливо розповідав, як співпрацює його заклад з закладами вищої освіти, і це справді вражає, адже кожен клас, який я назвала вище, має співпрацю з різними факультетами Ягелонського університету, з Академією образотворчих мистецтв Краківського політеху, Інститутом історії, філософії, соціології ЯУ тощо. Це дає можливість дітям більш глибоко занурюватися у предмет, що вони вивчають; чи проводити якісь дослідження на базі університетів, що неможливо реалізувати з матеріально-технічними умовами ліцею; чи відвідувати лекції вже університетські, якщо дитина має феноменальні здібності та програма шкільна стала не цікавою...

Станіслав Пєтрась працює директором вже 27 років і каже, що найголовніше — то кадри. «Кадри вирішують все» - наголошує неодноразово протягом лекції. Він каже, що вчителі його закладу мають свободу вибору, контролю як такого немає, вони не пильнують за вчителями. Але зазначає, що від цього їм не дуже то радісно, бо вони розуміють, що результату від їх навчання ніхто не скасовував.

А діти з цього закладу навчаються і в University of Oxford, University of Cambridge, Massachusetts Institute of Technology...

«Як ви заохочуєте своїх вчителів?» - обережно цікавились ми, учасники програми.

П. Станіслав розповідає, що було таке, коли мер міста давав додаткову винагороду тим закладам, які показують результати, але це пропрацювало недовго, декілька років, а потім вирішили, що всі повинні бути рівні.

Загалом каже, що вчителі, захоплені своєю справою, розуміють сенс кропіткої роботи і коли бачать результат своїх старань — роблять своє діло на такому високому рівні. «Як тільки є можливість — заохочую, хвалю своїх вчителів, стараюсь не сварити, не давити на них» - каже він.

На питання, як змогли організувати таку шалену співпрацю із вищими навчальними закладами та заохотити до цього діла викладачів ВНЗ - п. Станіслав не розкриваючи, мабуть, всіх карт, вдумливо посміхається і каже, що то кропітка робота налагодження комунікацій з ректорами, владою, викладачами...

А наприкінці він додав «Хто має результат, тих не люблять. Але, мабуть, в Україні у вас так само».

Отже, аналізуючи систему освіти наших сусідів, колег-освітян з Республіки Польща та порівнюючи з нашою системою освіти в Україні, можна зазначити, що будь-які зміни – це завжди складно. Для того, щоб почати змінювати всю освіту, треба почати зі зміни себе, свого бачення і розуміння ситуації:

1. Якщо ми підвищуємо вимоги до вчителів, то повинна бути й відповідна заробітна плата!, бо в протилежному випадку, ми будемо мати проблеми зі спеціалістами, які просто не захочуть йти працювати...

2. Щоб змінити систему освіти, треба звернути увагу на професійну підготовку майбутніх педагогів. Не може людина з першою вищою освітою непедагогічного профілю за півтора року магістратури отримати будь-яку педагогічну спеціальність.

3. Будь-яка реформа повинна готуватися шляхом довгих суспільних обговорень з різними верствами представників освіти. В іншому випадку можна отримати тільки суспільний спротив.

4. Перед запровадженням будь-якої реформи повинен відбуватися пілотаж. Чіткий, конкретний, з конкретними даними, результатами (позитивними чи негативними), а не просто відбуватись як формальність, бо так треба.

Луіза Цвєткова, лідерка Асоціації Молодих Освітян України, фіналіст проекту «Управлінська сотня кадрового резерву», завідувачка відділення комплексної реабілітації дітей з інвалідністю Вознесенівського району Запорізького міського територіального центру соціального обслуговування.