Й це тоді, коли посадовці всіх рівнів не втомлюються повторювати, що школи підручниками забезпечені, запровадження нових стандартів шкільної освіти супроводжується підручниками нового покоління, чималі державні асигнування на видання шкільної літератури успішно освоєні...

Натомість думка учасників «круглого» столу була протилежною. Жодного виступу (а слово отримали всі, хто бажав) зі схваленням та підтримкою існуючого порядку видання шкільних підручників та використання бюджетних коштів не було. Мабуть, тому, що представників Міністерства освіти і науки та видавництв, які, за твердженням учасників обговорення, належать до категорії «обраних», за «круглим» столом не виявилося. А можливо через те, що їм нема чого сказати. Бо з таким болем і розпачем говорили ті, хто щодня разом із учнями розгортає нові підручники, що невідомо, які контраргументи потрібно знайти, щоб спростувати думки промовців.

В ході обговорення виразно виокремились декілька найгостріших проблем, що ілюструють фарс і трагедію українського шкільного підручника.

Проблема перша. Український вчитель невільний у виборі підручника, за яким він навчатиме дітей. Натомість підручники для шкіл обирають чиновники, прикриваючись «фіговими листками»бланків замовлень,що їх заповнюють у школах. Перелік підручників у цих бланках для кожного класу і з кожного предмету є надто куцим, щоб вчитель, який працює творчо, міг обрати книгу, що задовольняла б запити учнів і відповідала професійним запитам педагога.

Привласнення чиновниками права на власний розсуд визначати підручники, що їх можуть використовувати у навчальному процесі, зумовлює ще одну проблему: зміст шкільного навчання формується на основі певної політичної ідеології, прихильниками якої є ті, хто обирає підручник.Ускладнює проблему  також те, що інструктивними листами, виданими упродовж останніх місяців, Міносвіти заборонило використання інших підручників, окрім тих, що ним рекомендовані.

Проблема друга. Руйнівною для долі українського підручника є система фінансування видатків на друк навчальної літератури. Централізація (фактично – монополізація) коштів на придбання підручників в руках Міністерства освіти призвела до появи небачених за своїми масштабами корупційних схем, про які вже неодноразово згадувалось у ЗМІ. Зокрема, досить показовою в цьому контексті є одна з останніх публікацій—

Тож недарма всі учасники «круглого столу» — як педагоги, так і видавці — були одностайними в тому, що кошти на придбання підручників повинні отримувати навчальні заклади. Школи повинні мати свободу в придбанні саме тих підручників і саме тих авторів, до яких схиляється вчитель, батьки, учні. Така система приведе до краху корупційних схем, що існують у справі видання підручників, забезпечить громадський контроль за ефективним використанням коштів та зумовить формування здорової конкуренції між видавцями..

Проблема третя. Шкільні підручники, видані останніми роками,містять багато помилок: змістовних, методичних, граматичних. Переконливі факти щодо цього були наведені директором тернопільського видавництва «Підручники і посібники» Ярославом Гринчишиним. Так, у підручнику з математики для 1-го класу, надрукованому за кошти держбюджету,на 140 сторінках було виявлено 153 помилки. У цьому ж підручнику, виданому вже для вільного продажу, більшість помилок були виправлені, хоча 50 з них все ж залишились.За твердженням Я.Гринчишина, 95 помилок містить інша «бюджетна» навчальна книга- підручник з математики для 2-го класу за авторством Ф.Рівкінда та Л.Оляницької. Характерно, що підручники з математики пройшли повний цикл експертизи, конкурсів та інших процедур, які, начебто, мали гарантувати високу якість навчальної книги. Однак цього не сталось. Як наслідок, учні початкової школи, які розпочали навчання за Державним стандартом у новій редакції, змушені працювати з підручниками, які рясніють помилками. Причому, йдеться не лише про першо- чи другокласників.

Експерти знаходять помилки також у підручниках для 5-го класу, зокрема  з природознавства, української та світової літератур. Очевидно, що ці навчальні книги через поспіх із запровадженням Державного стандарту в його новій редакції та меркантильні інтереси тих, хто благословив їх до друку, не пройшли апробації. Ось чому серед учасників «круглого столу»живий відгук отримала пропозиція щодо заборони використання таких підручників у навчальному процесі і обов’язкового проведення апробаціїї нових навчальних книг.  Але чи прислухаються до неї ті, від кого залежить прийняття рішення,покаже час. Й хто персонально відповість за десятки мільйонів бюджетних коштів, витрачених на друк таких підручників?

Проблема четверта. Аудиторію вразила інформація про те, що багато підручників не відповідають вимогам навчальних програм. Завідувачка кафедри педагогіки Львівського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів доцент Марія Барна ознайомила присутніх  зі складеними співробітниками кафедри порівняльними таблицями з аналізом посібників для позакласного читання, рекомендованих Міністерством освіти і науки для учнів 2-го класу. Виявилося, що до посібників не включені казки Олени Пчілки, Ліни Костенко, Наталі Забіли, Оксани Іваненко, Василя Сухомлинського; поезії Павла Тичини, Платона Воронька, Дмитра Білоуса та ін. Загалом, як доводили учасники обговорення, другокласники не зможуть знайти в рекомендованих посібниках близько половини творів, передбачених чинною програмою. Постає запитання: «Як же, у такому разі, буде засвоюватись Державний стандарт початкової освіти»?

Проблема п'ята.  На думку учасників обговорення, однією з причин ганебної ситуації, що склалася з виданням підручників, є існування застарілої і за формою, і за сутністю системи надання міністерських грифів на право використання підручників у школах. Вкупі з системою, за якою організовуються та проводяться конкурси серед авторських колективів і видавництв,«грифування» стало важливою складовою корупційних механізмів, а сам гриф перетворився на інструмент монополізації ринку навчально-методичної літератури, в жодній мірі не гарантуючи її якості; він більшою мірою засвідчує«обраність» видавництва.Тому учасники обговорення схвально відгукнулися на ідею передачі функцій з надання грифів, а також усіляких «дозволів» і «рекомендацій» до відання незалежної від міністерства експертної агенції, що діятиме на засадах прозорості, відкритості та фаховості.

Зрозуміло, що проблематика видання шкільних підручників і посібників наведеними проблема мине обмежується. Педагоги і видавці про також наголошували на інших, не менш важливих і дражливих аспектах. Однак більшість непокоїла спільна тривога —чи не стане і цей «круглий стіл» черговим парадно-показовим заходом з метою «випустити пару», а далі все залишиться, як було?Підстав для подібних побоювань чимало,адже видання підручників —це лише одна з деталей складного освітянського механізму, що давно й серйозно пробуксовує.Вибірково щось змінити лише в одній ланці цієї системи, не змінюючи інші, навряд чи можливо.Іншими словами, не змінивши систему управління освітою у бік її децентралізації, не запровадивши сучасні економічні механізми функціонування закладів освіти, не розширивши права керівників шкіл разом із посиленням їхньої відповідальності,реформувати видання підручників не вдасться. Однак і пасивно чекати того часу, коли такі зміни відбудуться «природним шляхом», неприпустимо. Зупинити фарс і трагедію українського шкільного підручника можна й необхідно вже сьогодні. Для цього не потрібні значні кошти. Необхідно доручити справу «грифування» творчим спілкам педагогів, дозволити школам замовляти будь-який підручник із тих, що має дозвіл на використання в навчальному процесі, відкликавши інструкції, які обмежують право такого вибору, і передати кошти для придбання навчальних книг закладам освіти. Й лише за таких умов педагоги і видавці більшою мірою перейматимуться методичними аспектам навчальної літератури, елементами художнього і технічного оформлення, укладанням дидактичного апарату тощо.

У підручнику з математики для 1-го класу, про який йшлося на початку, вміщене таке завдання: «У Лісовичка було 9 тістечок. Він пригостив одним тістечком Галявинку,й одним тістечком — Поляночку. Скільки тістечок у нього залишилося?» Експерти, аналізуючи це завдання, написали наступне: «Поляночка — це і є галявинка українською. І навіщо їм тістечка?» Очевидно, так думають ті, хто сьогодні кермує виданням українських підручників: на місці поляночок-галявинок вони уявляють українського вчителя, якому тістечка ні до чого. Нехай споживає  не дуже якісні «страви», приготовлені «кондитерами» чиновницької  кухні.

 Ігор Лікарчук, професор, доктор педагогічних наук