Насамперед, слід нагадати головну мету предмету «Захист Вітчизни», яка є фундаментальним її положенням і якій часто-густо не приділяють уваги педагоги. Головна мета, що міститься в пояснювальній записці до навчальної програми має три складові:

1) розвиток особистості учня – цю вимогу можна застосувати до будь-якого предмету, тому зупинятися на ній не варто, адже особистість може розвиватися завдяки багатьом речам, деякі з яких можуть бути й сумнівними, як і сам розвиток;

2) формування готовності до дій в умовах надзвичайних ситуацій – слід було б сформулювати «набуття знань і навичок цивільного захисту та надання долікарської допомоги постраждалим і самодопомоги». Таке формулювання буде точнішим, в силу неможливості набуття готовності до надзвичайних ситуацій без них самих, а також сучаснішим, адже курс практично не містить положень допомоги постраждалого самому собі, коли немає можливості отримання достатньо кваліфікованої сторонньої допомоги;

3) формування готовності до захисту Вітчизни – це і є саме стрижнева складова головної мети [4].

Що ж є готовністю до захисту своєї країни? Напевне ж, готовність стати до армійського строю. Які перешкоди можуть бути на цьому шляху?

Тестом на готовність чоловіків України до виконання свого патріотичного і законного обов’язку стала не стільки революція Гідності, як шість хвиль мобілізації, проведених після неї. І різниця між ними разюча, адже після анексії Росією Криму у військкомати потяглися громадяни в революційній ейфорії записуватися добровольцями. Працівники комісаріатів, які звернулися до цього списку вже після початку подій на Донбасі та оголошення часткової мобілізації, з подивом виявили масові відмови від служби. В чому причини? Звісно, перш за все ефемерна революційна патріотичність збігла за вітром, залишивши в строю тільки справжніх чоловіків. І, на жаль, факт – кількість вояків суттєво поріділа.

Мобілізація завершилася, проте триває вже п’ятий із 2014 року строковий призов до війська, який, попри сувору заборону участі строковиків в АТО, також є тестом на мужність та здатність української молоді до оборони власної країни. Триває він важко, військові комісаріати стикаються із кількома базовими проблемами, серед яких є і правові, включаючи не тільки слабкість законодавства та брак повноважень правоохоронної системи; і медичні, включаючи масові проблеми зі здоров’ям призовників та часто некоректну роботу військово-лікарських комісій. Проте головною є недостатня морально-психологічна та правова підготовленість допризовників та призовників.

Спершу слід проаналізувати, якою у країнах світу є військова повинність (рис. 1).

*Зелений: немає збройних сил

*Синій: немає призову на строкову службу

*Помаранчевий: призов на строкову службу є, проте ведеться дискусія у

суспільстві щодо його скасовування у майбутньому

*Червоний: є призов на строкову військову службу

*Сірий: інформація відсутня 

Рис. 1. Країни по відношенню до строкової військової повинності [8]

З наведеного вище можна підсумувати, що:

По-перше, строкова військова служба є у багатьох країнах світу.

По-друге, серед цих країн є не тільки такі, що розвиваються і внаслідок браку ресурсної бази не можуть дозволити собі повноцінної контрактної служби (Північна Корея, Російська Федерація, Республіка Білорусь, низка країн Африки, Південної Америки та інші), а й ті, хоч і навіть економічно розвинуті, що мають наявну або потенційну військову загрозу біля власних кордонів (Південна Корея, Ізраїль, Фінляндія, Естонія та Литва (з 1 вересня 2016 року) та інші). Також не можна навести прикладу економічно розвинутих країн без зовнішніх загроз, що мають призов на строкову військову службу.

Саме тому, подобається це комусь чи ні, Україна приречена на наявність призову на строкову військову службу одразу за обома причинами. Тож, будь-які заклики щодо скасовування призову є або профанацією, або політичними чи іншого роду спекуляціями, які в нинішній ситуації можна розглядати не тільки як шкідливі, а й злочинні.

Проте молоді люди в переважній частині не бажають виконувати свій обов’язок чоловіка і громадянина, виявляючи при цьому повний правовий нігілізм щодо Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу» [1].

Серед більшості факторів, що сприяють такій ситуації в статті вже називалася недостатня морально-психологічна та правова підготовленість юнаків, формування якої на відміну від недосконалого законодавства та слабкого стану їхнього здоров’я, перебуває виключно в площині освіти та виховання.

 Тобто це і є завданням предмету «Захист Вітчизни» і саме військові комісаріати, які з початком російської агресії відновили свою повноцінну роботу повною мірою, відчули це на собі. Загальноосвітні навчальні заклади в основному не тільки не усвідомлюють, але і просто не бачать цієї ситуації, традиційно не визнаючи й своєї частини провини.

Чинниками загалом неналежного стану викладання предмету «Захист Вітчизни» є:

1. Недостатня професійність та вмотивованість учителів і викладачів предмету. Адже, по-перше, вимогами для допуску до викладання предмету є тільки педагогічна освіта та високий професійний рівень (ст. 2 п. 1 Закону України «Про загальну середню освіту») [2]. Щодо першого, то педагогічна освіта є об’єктивним показником, а вже високий професійний рівень, який важко оцінити в сучасних умовах, є суб’єктивним. По-друге, мізерна кількість годин, те, що більшість шкіл на периферії недостатньо комплектні, ніяк не створює для педагога-чоловіка передумов для якісного викладання предмету і постійного самовдосконалення в ньому.
2. Слабка матеріальна база дисципліни. Адже, предмет «Захисту Вітчизни», якщо висловлюватися економічною термінологією, є доволі капіталомістким, тобто, «жестикулюючи на пальцях» можна повноцінно викладати доволі невелику частину програми. Існує потреба в оснащеному кабінеті, тирі, смузі перешкод, навчальній зброї, засобах індивідуального захисту, сучасній екіпіровці та багато іншого.
3. Невідповідність змісту дисципліни сучасним вимогам морально-психологічної підготовки юнаків до служби в армії та поглибленого знання правових засад військового обов’язку. Саме на цьому чинникові, тобто на проблемах змісту, слід зупинитися детальніше.

Зміст дисципліни не враховує, що під час проходження курсу юнаки перебувають почергово в двох статусах стосовно військового обов’язку – допризовників та призовників.

 А чи дає зміст дисципліни у програмі знання та усвідомлення юнаками своїх обов’язків відповідно до свого статусу?

Чи дає цей зміст молодим людям усвідомлення невідворотності виконання військового обов’язку?

Так, програмою передбачено у розділі «Збройні Сили України на захисті Вітчизни» тему «ЗСУ – військове формування держави». Ця тема при 1 або 1,5 годині на тиждень розрахована на 2 години викладання, а при 2 годинах – на 3 години. За цей академічний час необхідно висвітлити значний обсяг матеріалу, а саме:

• Конституція і закони України про Збройні Сили України,
• законодавство про військову службу,
• соціальний захист громадян, які перебувають на військовій службі,
• військова присяга та військова символіка України.

Саме питання законодавства про військову службу покликане надати юнакам інформацію про свої обов’язки як допризовників та призовників і про відповідальність за їх невиконання.

З практики роботи районного військового комісаріату можна зробити висновок, що із виконанням обов’язку допризовника щодо приписки до призовної дільниці особливих проблем не виникає, проте вже щодо обов’язків призовника все набагато складніше.

Причини незадовільного виконання призовниками своїх обов’язків можна розділити на дві складові: незнання цих обов’язків та саботування їх виконання.

Щодо першої, то масовим є незнання не тільки нюансів, але і засад законодавства про військовий обов’язок.

З погляду практики військового комісаріату найпоширенішими можна назвати такі:

• відсутність обізнаності призовників щодо термінів строкової служби, віку осіб, які підлягають призову, а також військових формувань, видів військ, військових частин до яких здійснюється призов та їх місць постійної дислокації;

• нерозуміння різниці між видами військової служби(строковою, по мобілізації, по контракту, у запасі, у резерві). Важливим для призовника в особливий період, що діє в державі з 2014 року і, швидше за все, триватиме ще деякий час – це розуміти різницю між першим, другим і третім;

• незнання власних прав щодо отримання відстрочки від призову на строкову військову службу. Це часто-густо спричинює порушення законодавства замість вчасного надання у військовий комісаріат документального підтвердження законного права на відстрочку;

• незнання соціальних гарантій, які надає законодавство призовникам та військовослужбовцям строкової служби, а саме – гарантоване збереження за призовником робочого місця, виплата протягом служби середнього заробітку із робочого місця, з якого призивався (діє в особливий період), виплата при призові разової допомоги у розмірі двох мінімальних заробітних плат і виплат при звільненні зі строкової служби, можливість за бажанням переходу на контрактну службу після 11 місяців строкової та інше. Вибіркове опитування вчителів та викладачів «Захисту Вітчизни» продемонструвало практично повну необізнаність у даній проблематиці;

• не усвідомлення адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення законодавства про військовий обов’язок, а також механізму його застосування;

• масовим є нерозуміння обов’язку щодо явки до військового комісаріату, до якого приписаний призовник. Молоді люди вважають, що для цього обов’язково слід отримати повістку. З подивом вони дізнаються від працівників військкоматів, що у разі настання призовного віку вони зобов’язані самостійно з’явитися після виходу Указу Президента про черговий призов.

Більшість з озвучених вище проблем пропонується розв’язати зміною змісту предмету «Захист Вітчизни».

 Зокрема, необхідно уточнити назву розділу ( пропонується «Збройні Сили України та військовий обов’язок громадян»), а також до другої  теми розділу слід включити підтему «Правові засади військового обов’язку громадян України».

Другою складовою є саботування молодими людьми свого військового обов’язку щодо строкової служби.

Можна назвати три основні причини цього:

• не ототожнення юнаками себе захисниками власної Вітчизни,
• звичайний страх перед невідомим,
• негативний імідж армії, що упродовж тривалого часу складався у суспільстві,
• антитерористична операція на сході України, яка хоч і не має відношення до строковиків, неабияк лякає їх та їхніх батьків.  

Корекція даних проблем також можлива завдяки зміні змісту предмету «Захист Вітчизни». Вона полягає у збільшенні обсягу навчально-польових зборів у програмі та зміні змісту й порядку їх проведення. Пропонується повернути 14-денні весняні збори після першого року навчання та 7-денні зимові на другому році. Перші збори слід проводити в польових умовах або в умовах казарми на цілодобовій статутній основі. Так само і другі збори, от тільки із-за пори року їх слід проводити лише в умовах казарми.

Слід передбачити проведення навчально-польових зборів на базі діючих військових частин із залученням військовослужбовців цих частин. Це не тільки наповнить отримані знання та навички практичним змістом, але і дозволить відчути допризовникам та призовникам справжній армійський дух, чого неможливо дати в умовах навчального закладу.

Звісно, проведення зборів вимагає залучення додаткових матеріальних та фінансових ресурсів, але теперішня агресія проти України ще раз підтверджує: коли на кону стоїть майбутнє оборони держави, економити не варто. Тим більше, що в умовах фінансової децентралізаці та триваючого процесову об’єднання громад органи місцевого самоврядування отримують змогу впоратися із додатковим фінансовим навантаженням.

Проходження юнаками навчальних зборів із «Захисту Вітчизни» дасть допризовникам і призовникам реально долучитися до армійського життя, зменшить острах невідомості, а багатьох і щиро зацікавить істинно чоловічою справою.

Поряд із докорінним поліпшенням матеріально-технічного забезпечення процесу викладання «Захисту Вітчизни», слід провести «інвентаризацію» вчителів та викладачів цього предмету. На жаль, останніми роками вони часто призначались без узгодження із військовими комісаріатами.

Дати життя оголошеним пропозиціям можуть завадити наступні наявні загрози:

- подальше дотримання гуманістичного принципу в освіті, який породжує надмірний шкільний пацифізм, що не корелюється з метою та предметом викладання «Захисту Вітчизни»;

- проблема інертності законодавчо-нормативних змін, що необхідні для реалізації пропозицій;

- переважання в управлінні освітою жінок та чоловіків, які не мають досвіду військової служби й свідомо чи підсвідомо, явно чи приховано внутрішньо не сприймають підготовку юнаків до військової служби (за рідкісним виключенням);

- опір батьків, які в умовах збройної агресії щодо України та людських втрат, пов’язаних із нею, намагаються захистити свою дитину від підготовки до служби та, навіть від ймовірного бажання свого чада стати професійним військовим внаслідок цієї підготовки;

- політична загроза, пов’язана з небажанням політикуму при владі приймати рішення, які створюють їм негативний імідж в очах широкого прошарку майбутнього електорату.

Реалізація пропозицій є тільки частиною реформи змісту предмету «Захист Вітчизни» і покликана перш за все не стільки отримати прикладні військові знання і навички, скільки усвідомити учнями своєї чоловічої ролі та відповідного обов’язку. Погляд із військкомату є, звісно, однобічним, а тому для реалізації комплексного підходу до осучаснення змісту предмету другу частину статті буде присвячено погляду на зміст «Захисту Вітчизни» із зони АТО.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про військовий обов’язок та військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

2. Закон України «Про загальну середню освіту» від 13 травня 1999 року №651-ХІV. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

3. Указ Президента України «Про Концепцію допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання» від 25.10.2002 р., №948. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

4. Постанова КМУ «Про затвердження положень про допризовну підготовку і про підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей» від 30.11.2000 р., №1770. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

5. Навчальна програма «Захист Вітчизни» 10 – 11 клас. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

6. Бахтін А.Н. та інші. Захист Вітчизни: підручник 10 клас. – К.: Видавництво «Ліра-К», 2014. 408 с. 

7. Бахтін А.Н. та інші. Захист Вітчизни: підручник 11 клас. – К.: Видавництво «Ліра-К», 201. 411 с. 

8. Воинская обязанность. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: