Бракує лише одного, аби розрізнена дискусія переросла у реформу. Взагалі під час дискусії склався не дуже неефективний підхід. Прийнято говорити про реформу вищої освіти загалом, однак таким чином часто губляться конкретні аспекти цієї реформи. Саме тому набагато ефективніше говорити не про реформування цілої вищої школи, а про конкретні точкові питання. Одним з таких точкових питань є навчальне навантаження викладачів.

  В цілому йдеться про зміну щонайменше трьох параметрів:

1.      Допустимий максимальний обсяг річного навчального навантаження 900 годин, який пропонують прибрати обидва найбільш прохідні законопроекти: як від ректорів-регіоналів, так і від депутата Балоги.

2.      Норми навчального навантаження, що прописані у міністерському наказі. Громадськість вже побачила проект змін, за яким, попри оманливу риторику міністерства, створюють усі умови для збільшення навантаження. До слова, про них теж згадують законопроекти «Про вищу освіту» і обидва пропонують не надто безпечну для викладачів зміну – дати ВНЗ право самостійно визначати норму кожного виду навчального навантаження.

3.      Норматив кількісного співвідношення викладач/студент, який встановлюється урядом та наразі у середньому складає 1/11. Нагадаємо, що заплановане, і все ще ніким не скасоване, його підвищення до 1/18.

Далі ми детальніше зупинимось на перших двох параметрах та спробуємо запропонувати шляхи реформи. До нормативу кількісного співвідношення повернемось у наступних публікаціях.

 Річний обсяг

За чинним законодавством університет визначає навчальне навантаження викладачів на одну ставку у межах 900 годин. У березні-травні цього року Центр дослідження суспільства збирав інформацію зі 116 національних ВНЗ, аби змалювати загальну картину того, як саме вони це роблять. В основному є два підходи. Одні університети довіряють завкафедрам і саме вони визначають річну норму для кожного свого викладача, звісно ж усе в межах отриманого штатного розпису. В окремих випадках керівництво вишу може визначити загальний мінімальний або середній обсяг річного навантаження навантаження, на які мають орієнтуватись завідувачі кафедр.

В інших університетах керівництво встановлює обсяг річного навчального навантаження для кожної науково-педагогічної посади. Деякі ВНЗ роблять це в фіксованому значенні, а деякі прописують у проміжку від і до, наприклад, в залежності від наявності наукового ступеня.

Одразу зазначу, що відповіді нам надали далеко не усі адресати – лише 87 національних ВНЗ відреагували на наші запити, однак навіть вони не завжди повідомляли повну інформацію. З іншої сторони нам пощастило поспілкуватись з дійсно відданими та завзятими працівниками деяких університетів, які усіляко сприяли нашому дослідженню. У підсумку ми виокремили 33 національні ВНЗ, в яких встановлено річні обсяги педнавантаження для кожної посади.

 

Найменшим обсягом для усіх трьох посад може похвалитись Національна академія державної прикордонної служби України. Вочевидь така особливість зумовлена політикою самого вишу або ж органу, якому він підпорядковується, адже інші «силові» ВНЗ мають вищий показник.

Серед ВНЗ, які підпорядковані МОН, найменший обсяг для усіх трьох посад встановлює Київський політехнічний інститут, Київський університет будівництва і архітектури та Києво-Могилянська академія.

Проте загальна картина показує, що університети досить часто ставлять максимально допустимий показник. Шість вишів визначають для посади професора максимальне річне навантаження 900 годин, дев'ять -  для посади доцента і п'ятнадцять - для посади старшого викладача. До слова серед останніх є один порушник, що вимагає від старших викладачів на одну ставку 950 годин річного навчального навантаження. Решта університетів хоча й не ставлять максимум, але відстають не набагато.

Ці дані чітко демонструють, що закладені у законопроекти пропозиції несуть неабияку небезпеку. На початку я згадував, що два законопроекти, які мають найбільші шанси у Верховній Раді, пропонують скасувати чинне обмеження. Тобто йдеться про легалізацію можливості підвищувати річний обсяг навчального навантаження до 1536 годин на одну ставку. Можна сказати, що це крайнощі і розумне керівництво університету не вводитиме таких «покращень». Однак закон мусить попіклуватись про викладачів, а не розраховувати на розумне керівництво, адже, як показує наше дослідження, максимум – це не рідкість навіть для національних ВНЗ.

 Норми та види навчального навантаження

Про небезпеки пропонованих міністерством змін та про фірмовий коник із прийменником «до» від їхніх авторів вже йшлося, тому тут мова піде про те, наскільки діряво функціонує система норм та видів навчального навантаження.

Логіка системи проста – кожен вид навчальної роботи викладача (проведення пари, перевірка письмової, консультації, керівництво дипломом чи практикою та ін.) має свою вагу. За рік викладач має виконати визначену кількість різної навчальної роботи, щоб назбирати встановлений річний обсяг. Тобто чим менше важать окремі види робіт, тим більше цієї роботи треба виконувати.

А що, як деякі види робіт університет просто скасовує? Часом навіть найбільш вагомі з них. Наприклад, непоодиноким є скасування дипломних робіт на бакалавраті, за керівництво якими викладач має отримувати 20,5 годин. Тобто 8 дозволених дипломників на рік дають 164 години із загальних 900 – погодьтесь, що це вагома частка. Відповідно, коли не пишуть дипломи на 4 курсі, то викладач мусить набирати більше інших видів робіт – не рідко більше саме аудиторних годин. Тому не дивно, що в деяких українських ВНЗ порушують вимоги для отримання ліцензії на освітню діяльність, одна з яких не дозволяє викладачеві вести більше 5 дисциплін на рік. Дипломні – це не єдиний «фінт» заощадливого керівництва університетів, подекуди скасовують години за консультації або рахують усні екзамени на групу, а не на кожного студента, як того вимагає чинний наказ.

Нагадаємо, що міністерство пропонує надати університетам повноваження, самостійно визначати вагу деяких видів робіт в дозволених межах. За умов не виконання чинного наказу це призведе лише до узаконення сьогоднішніх порушень.

Чималу загрозу несуть вже згадані законопроекти, які повністю віддають визначення норм навчального навантаження у юрисдикцію національних ВНЗ (для решти вишів визначає МОН). Хтось спитає: “А як же автономія університетів?” Відповідь дуже проста – жодна автономія університетів не може впроваджуватись без демократизації самих університетів зсередини і захисту прав викладачів та студентів. Тому за нинішніх умов, коли викладачі не мають вплив на університетське керівництво, а ректорати через нестачу коштів  вимушені заощаджувати саме на викладачах, перш за все потрібно потурбуватись про інтереси останніх.

 Що натомість?

Загалом ні таку статтю, ні багато інших матеріалів на цю тематику не можна вважати «розмовою по суті», допоки не розпочнеться публічне обговорення кошторису реформи. Має бути відомо, скільки коштує кожна з пропонованих змін і найголовніше, звідки будуть братись гроші. На жаль, в українській практиці такий підхід непопулярний, томуми вимушені припустити, що кошти є.

Варіант №1. Річний обсяг навчального навантаження викладача має бути знижений, а його максимальний показник має і надалі бути закріпленим у законі. Мінімальне зниження - до 750 годин. Ця цифра походить від необхідності зниження навантаження самих студентів та встановлення одного кредита ECTS на рівні30 годин, замість теперішніх 36 годин.

Не варто забувати і про пропозицію, закріплену в іншому, третьому законопроекті «Про вищу освіту», а саме: 600 годин на рік. Водночас пропорційно до зниження річного навчального навантаження на одну ставку потрібно зменшити річну кількість дозволених дисциплін для одного викладача. За такої ситуації потреба у нормуванні понад 30 видів навчальної роботи відпадає, можна залишити лише основні з них (заняття, керівництво дипломниками та практикою).

Попри обіцянку на початку, я все ж таки мушу згадати про норматив співвідношення викладач/студент. Якщо коротко, то принцип визначати ставку лише на базі навчального навантаження (і відповідно визначення кількості ставок для університету на базі нормативу студент/викладач) віджив своє. Намагання повернути науку в університети без обрахунку зарплатні саме з огляду на те, які саме і скільки досліджень проводить викладач, є якимось неймовірним парадоксом.

Варіант №2. Він відрізняється від першого лише тим, що увесь чинний перелік норм навчального навантаження зберігається, однак усі вони мають бути записані у сталих годинах та хоча б приблизно наближені до реальних астрономічних затрат.

 Часу на обговорення залишається не так вже й багато. Розгляд законопроектів та прийняття нових норм і нормативів варто очікувати протягом найближчих 3-4 місяців, тож потрібно вже зараз напрацювати комплексну реформу навчального навантаження, у якій інтереси викладача стоятимуть на першому місці.

Єгор Стадний, Центр дослідження суспільства