Причиною мого бажання висловитись уголос для освітянської спільноти є наростальна тенденція до зради з боку дорослих щодо сучасного Дитинства.

Дитинство, як соціокультурний феномен, на початок другої світової війни визначалось 14 роками, у 60 – ті роки ХХ ст. – 16 років, сучасне дитинство – 21 рік.

Але дошкільне дитинство має свій початок від народження і до 7 років. У Законі України «Про дошкільну освіту» (2001 р.) у ст. 4. «Дошкільна освіта. Базові етапи становлення особистості дитини» визначено: «Дошкільна освіта є обов’язковою первинною складовою частиною системи безперервної освіти в Україні». Далі в ЗУ подано вікову періодизацію: «немовлята (до одного року); ранній вік (від одного до трьох років);

передшкільний вік (від трьох до шести (семи) років): молодший дошкільний вік (від трьох до чотирьох років); середній дошкільний вік (від чотирьох до п’яти років); старший дошкільний вік (від п’яти до шести (семи) років)».

Передусім є сенс уважно придивитись на такий собі прихований маневр держави– «старший дошкільний вік (від п’яти до шести (семи) років)».

Так що це за такий цікавий вік 6 (7) років?

Може хтось із видатних науковців-психологів знає?

Ні! У жодному серйозному науковому дослідженні такого віку не існує. А от в Україні є. На папері в державних документах. А ще у нових підручниках із психології для студентів…

Проте, будь-хто із педагогів-практиків чітко висловиться – дитина від 5 до 6, і від 6 до 7 років – це два різних світи за психофізіологічними показниками! Чому ж так сталось, що держава (а потім і наука «підтягнулась») намагається нібито «змазати» (стерти) те, що закладено Природою?

Відповідь криється в сучасній демографічній кризі, основи якою покладено ще в 1960-ті роки, коли було різко збільшено «втягнення радянської жінки у суспільно-трудове життя». Саме тоді окреслилась тенденція зменшення народжуваності, що поступово знизилась, просто до відтворення населення. Події 1990-х років, які пов’язано з різким погіршенням економічного стану країни, тільки підсилили негативні демографічні тенденції. Починаючи з 1987 року, спочатку поступово, а потім значно швидше почала знижуватися кількість новонароджених в Україні, і ця тенденція тривала до 2001 року. Результатом є те, що в 2004 році Україна взагалі опинилась у демографічній ямі. Тобто, показники були навіть нижчими за найгірші прогнози демографів – смертність була вище песимістичного прогнозу, а народжуваність – нижче (більш докладно тут:

)

На той час в Україні фінансування системи освіти відбувалось із розрахунку на одного учня. Тобто існувала пряма залежність між кількістю учнів в школі та фінансуванням з бюджету. Отже, для того, щоб зберегти штат учителів, дотримати покладену норму за кількістю відпрацьованих учителями годин, утримати рівень зарплати, було прийнято безпрецедентне рішення на рівні держави – забрати дітейшестирічного віку із дитячих садочків до школи. Бонусом до такого рішення було й те, що перебування дитини в школі набагато дешевше, ніж у дитячому садочку. Так, із доповідей учасників парламентських слухань з теми «Про стан та проблеми фінансування освіти і науки в Україні» (16.11.2016) довідуємось, що бюджетна забезпеченість одного учня становила від 9,3 до 10 тис. грн, або 350–400 дол. США (у країнах ЄС — 6,8 тис. €). Джерело:

Звісно, що перебування дитини дошкільного віку в закладі набагато бюджетно затратне, навіть плюсуючи всі внески, які роблять батьки.

Отже, зрозуміла причина «відправки» шестирічок до школи.

Слід також звернути увагу на те, що згідно з дослідженнями психологів, педагогів і лікарів шестирічні діти часто-густо бувають не готові до навчання в школі (в шість років таких дітей 51%, в 6,5 - 32%, в 7 років - 13%).

Але в кожної причини є наслідки.Сформулюю їх.

1. Передусім, наголошу, що в Європі, США, Китаї, Індії та інших країнах світу діти йдуть до школи з 4-5-6-7 років, але це принципово інша школа. За назвою – це школа, за сутністю та змістом – дитячий садочок. Так, у Парижі в школу йдуть 93% дітей у віці трьох років. У більшості країн Європи шкільний вік починається в шість років. У Північній Ірландії шкільне навчання починається в чотири роки, на Кіпрі та Мальті, в Англії, Шотландії, Уельсі - в п’ять років. У Болгарії, Естонії, Фінляндії, Латвії, Литві, Польщі, Сербії та Швеції дітей віддають в школу в сім років.

Отже, зазвичай посилання на міжнародну практику раннього шкільного навчання в даному випадку є некоректними.

Джерело:

2. Починаючи з 1965-1966 навчального року, у нас регулярно проводяться експерименти над дітьми щодо віку початку навчання в школі. До речі, дехто ще пам’ятає як все це починалось саме в Україні, яку було залучено до масштабного експериментування над дошкільнятами. У 70-ті роки зроблено ще одну спробу АПН РРФСР - встановити можливість застосування шкільних форм і методів навчання в практиці виховання 5-6 річних дітей. Відповідь було отримано негативну: шкільні методи не прийнятні для дітей цього віку.

Зазначу, коли діти пішли до школи з шести років, в експерименті були чіткі умови: перевіряти стан здоров’я дітей за розгорнутою схемою (аналізи крові, втомлюваність тощо). Крім того, дітей обов’язкового забезпечували приміщенням для сну, іграшками, було кілька приймань їжі. Учнів у класі - не більше 15. У перший же рік експерименту медичні дослідження довели, що 6-річні в школі втрачають вагу, у них падає рівень гемоглобіну в крові, погіршується нервово-психічний стан (зараз практично здоровими вважаються менше ніж 7% дітей).

Потім виявилося, що більшість дітей не справляються з темпом навчання, попри те, що й уроки було скорочено (до 30-35 хвилин), і проводились вони в адаптованій до віку формі. Але все ж таки діти не справлялися, відзначалася явна невротизація учнів. Діти починали неспокійно спати, у них порушувалося засинання, з’являлися неврози, енурез і так далі.

Це при тому, що більша частина дітей були вже 6,5 - 7 років. Шестирічок там було порівняно небагато.

Джерело:(Eng)/nesh/educcoop/sixyear.htm

А у 2000 році було навіть опубліковано відкритий лист міністру освіти 45 відомими науковцями, які на той часпрацювали в галузі освіти, - медиків, психологів, педагогів (в тому числі директора Психологічного інституту РАО, директора НДІ гігієни і охорони здоров’я дітей і підлітків, директора Центру соціології освіти, керівника Лабораторії наукових основ дитячої практичної психології, директора Інституту педагогічних інновацій РАО, низки академіків і професорів). Висновок авторів листа відомий багатьом науковцям України: «Масовий перехід до навчання в школі з шести років катастрофічно позначиться на стані фізичного і психічного здоров’я дітей, знизить академічну успішність і призведе до руйнування унікальної системи дошкільної освіти. Ми вважаємо, що нехтування думкою фахівців (лікарів, психологів, педагогів, логопедів та ін.) не може бути виправдане жодними соціальними, політичними або економічними мотивами».

Джерело:

Чи є шанс виправити ситуацію?

На мій погляд, є.

По-перше, державі та науковцям визнати згубність такого ставлення до Дитинства.

По-друге, АПН України провести повномасштабне дослідження стану розвитку сучасних дітей (від 3-х до 12 років) із метою визначення їхніх можливостей психофізичного розвитку та рекомендацій для розробників освітніх програм (сьогоднішній стан взяття інформації «зі стелі» для визначення компетенцій згубний!).

По-третє, розробити сучасну програму поступового переходу від дошкілля до першого класу. Жодна чинна освітня програма не є прикладом такого переходу.

Дитячий садок і школа - це два зрадники Дитинства, або чи будуть педагоги дружні до дитини?

Питання ж не в тому, чи можна навчати дітей шестирічного віку, а в тому, як і де це зробити краще?

Закриття в закладах дошкільної освіти підготовчих до школи груп (з 2001 року) призвело до сумних наслідків. Окреслилось дві крайнощі:

• перша - за звичкою педагогів та на вимогу Базового компонента дошкільної освіти, діти 6-річного віку відразу штучно «подорослішали» на один рік, бо до них вимоги були щодо підготовки до школи як і до 7-річок;
• друга - діти шостого і сьомого років життя опинились в одній віковій групі. У більшості випадків вихователі відпрацьовували й до сьогодні відпрацьовують зміст програми для шостого року, не звертаючи увагу на те, що в групі є діти старші, яким необхідно пропонувати інформацію відповідно до їхнього віку.

У чинному Законі України про «Загальну середню освіту»у ст. 20. визначено: «Зарахування учнів до закладів загальної середньої освіти здійснюється, як правило, з 6 років» ().Проте, якщо батьки забажають, щоб дитина залишилась в дитячому садочку, відмовити їм не можна.

Отже, є ще дві причини чому я називаю таке ставлення дорослих зрадою проти Дитинства.

Передусім – це нескінченна черга до дитячих садочків. Її можна штучно знизити, ще й отримати похвалу за те, що черга нібито рухається. Немає черги – немає потреби в будівництві та відкритті нових дитячих садочків, а можна ще в групи втиснути по 36-40 дітей (за ЗУ «Про дошкільну освіту» - до 20 дітей!!!). Усім дорослимце вигідно – керівникам освіти – гарні показники, батькам – дитина прилаштована. Дорослим байдуже як дитина почуває себе в такому комунікаційному гармидері, головне – свій спокій, райдужна звітність (для чиновників), дитина «соціалізується» (для батьків).

А другою причиною є значна спокуса для директорок дитячих садочків – чим більшу кількість дітей старшої групи відправити до школи, тим більше дітей прийде у групи раннього віку. У чому спокуса зменшити кількість шестирічних дітей? Усе банально просто – нові батьки, нові «благодійні внески».

Кожного разу, коли чиновники відвідують доглянуті, гарні та ошатні приміщення дитячих садочків, треба їм нагадувати – це все коштом батьків, держава на таку красу грошей не дає! Замкнуте коло, яке чомусь замикається саме на дітях шестирічного віку. Чим менше їх в дитячому садочку, тим краще – показники охоплення навчанням будуть високі, класи укомплектовані, вчительки – з навантаженням.

А як же Дитинство?

А діти знову заручники методичних вивертів дорослих, які намагаються знівелювати ситуацію із нібито за статусом уже молодших школярів, але за фактом – діти старшого дошкільного віку.

Слід позитивно відзначити бажання МОН України привернути увагу до учнів-шестирічок, до особливостей їхнього психофізичного розвитку,світосприйняття, цінностей Дитинства.

Але робиться це киданням з одного боку в інший.

Зараз це є намаганням притягнути за вуха в стандартні умови класу хоча б щось із Дитинства, і виглядає щонайменше як незграбні потуги чиновників.

Нібито як же добре, що дітлахи будуть засвоювати математику (і не тільки її) за допомогою кубиків ЛЕГО, а саме «Шість цеглинок».

Джерело:

Проте, ті завдання, які запропоновано в рекомендаціях, доречно виконувати з дітьми 3-4 рочків, вони їм під силу, вони з ними справляються. На мою думку, це методичний злочин із боку всіх, хто погоджується на такі завдання для молодших школярів!

Що це – «розвантаження»? Це має іншу назву - інтелектуальне недовантаження дітей (гальмування розвитку), це такий самий злочин, як і «протягування за вуха», це – свідоме знищення інтелектуального потенціалу держави!

Майже всі освітні комплексні програми для дошкільників мають чіткі завдання щодо розвитку конструктивних здібностей дітей, є ігри, з якими працюють вихователі, реалізуючи ці завдання (ігри В. Воскобовича, В.Кайє, кубики Нікитиних, ЛЕГО - усі варіанти, палички Кьюїзінера, кола Ейлера, технологія «Логіки світу», дерев’яні конструктори тощо). Чому саме «6 цеглинок»? Якщо припустити, що держава дарує кожній 6-річній дитині комплект, то за який час діти «награються»? Тиждень, два тижні? Потім рік зберігати, щоб передати наступним першокласникам? Звісно, у ЛЕГО є прекрасні набори, але вони від 120 і більше кубиків для однієї дитини! І маркування там стоїть від самої фірми 2-5 років!

Будь-хто з педагогів підтвердить, що ЛЕГО – це здорово! Але ж слід нагадати спритним чиновникам, які так тішаться подарунком у 6 цеглинок, що в ЛЕГО є так звані основні лінійки: DUPLO - для дітей від 1,5 рочків до 5, SYSTEM - з 4 років і до безкінечності (дорослим теж іноді цікаво щось конструювати).

Цікавим було обговорення на моїй сторінці у Фейсбуці щодо використання набору із 6 цеглинок в освітньому процесі початкової школи (понад 100 коментарів). У більшості випадків - здивування і нерозуміння: навіщо???

Дискусійною є й ця думка, але публічне обговорення необхідне для того, щоб визначити, а що і як ми реформуємо?

(див. ст. А. Трофімової «В шесть кирпичей: как строят «Новую украинскую школу»).

Щоб було зрозуміло про методичний розгардіяш щодо шестирічок, ще одне зауваження. В електронному реєстрі щодо надання грифів та свідоцтв Міністерства освіти і науки України методичний посібник «Шість цеглинок» та збірник вправ «Гра по-новому, навчання по-іншому» подано одночасно в двох розділах – «дошкільна освіта» та «початкова освіта»… Авторам і тим, хто намагається запровадити посібник, слід усе ж таки визначитись із віком дітей. Сумно.

Джерело:

Відповідь на запитання «Чи будуть педагоги дружні до дитини?»

може бути одна – зобов’язані!

Як виправити ситуацію?

По-перше,між дитячим садочком і початковою школою має бути налагоджена співпраця, яка ґрунтується передусім не на плані роботи для того, хто його буде перевіряти, а на перспективності – з боку садочка, та наступності – з боку вчителя, який буде приймати дітей за територіальним принципом. Саме вчителю треба знати, за якою освітньою комплексною програмою здійснювалась освіта старших дошкільників, щоб продовжувати, не порушуючи спадкоємність.

По-друге,учителям початкової школи слід прийти до дитячих садочків і повчитись тим технологіям і прийомам, які вже давно та успішно використовують вихователі в своїй роботі з дошкільниками.

По третє,необхідно завершити епопею з «розвантаженням-перезавантаженням» програм, підручників тощо.

Можливо, не слід робити поспіхом купу підручників із сумнівною якістю та сумнівною інтеграцією, а дати час фахівцям зробити якісно. Цей поспіх у створенні, а потім друкуванні нагадує старий лозунг «п’ятирічку за два роки!».

Є сенс сконцентруватись на свідомості педагога, який знаходиться поруч із дитиною. Якщо учитель усе своє професійне життя був «заточений» на ЗУНи, і це йому добре вдавалось, то спробуйте довести, що всі його попередні здобутки у порівнянні з новою реформою -дрібнота. Тож, спротив педагогів зрозумілий.

По-четверте,варто зупинити намагання сконструювати освітній велосипед із прогнозованими квадратними колесами, слід сконцентруватись на принципово нових підходах.

На мою думку, концептуально неправильно залучати тренерів, які «перенавчають» фахівців із початкової освіти. Будь-який вихователь закладу дошкільної освіти проведе майстер-клас щодо запровадження технологій і прийомів саме для дітей шестирічного віку. У цьому випадку не буде прикрих прикладів, коли завдання для малюків подаються як «методична знахідка» в початковій школі. Старші вихователі в закладах дошкільної освіти - це фахівці високого класу, які мають як досвід роботи з дітьми, так і досвід роботиз дорослими. Це було б і бюджетно, і професійно, і швидко, і територіально зручно для всіх. Проте така робота має бути оплаченою, а не триматись на добросовісності дошкілля.

Зараз є спроби започаткувати таку співпрацю. Але не можна на громадських засадах навантажування вихователів, у яких зарплатня найнижча в освіті, ще й показом практичних прийомів для вчителів.

І наостанок, по-п’яте, те головне,що, як відомо, краще запам’ятовується, якщо стоїть останнє.

З реформи викинули тих, хто безпосередньо займається підготовкою майбутніх вчителів початкової школи, а саме – викладачів закладів вищої освіти та педагогічних коледжів. Для них не проводять тренінгів, семінарів, не знайомлять із новими програмами та підручниками тощо.

Цю ситуацію слід якомога скоріше виправляти. Саме вони, викладачі вишів, готують наше майбутнє. Саме з них і треба було починати, бо вже 1 вересня стануть до роботи випускники 2018 року, яких не було залучено до заходів реформи. А наступного року прийдуть ті, кого вчать сьогодні за тими навчальними програмами, які було затверджено 3-5 років тому.

Хотілось би вірити, що до висловлених рекомендацій буде кому прислухатись і зробити висновки лише на користь освіті як дошкільній, так і початковій.

Катерина Крутій, доктор педагогічних наук, професор