Як можуть/будуть виконуватися Ліцензійні умови у ЗВО.

Розглянемо детально вимоги до викладачів, які забезпечують професійну підготовку студентів.

1. «27. Проектна група повинна складатися з науково-педагогічних або наукових працівників, які працюють у закладі освіти за основним місцем роботи та мають кваліфікацію відповідно до спеціальності і не входять (входили) до жодної проектної групи такого або іншого закладу вищої освіти в поточному семестрі (крім проектної групи з цієї ж спеціальності в даному навчальному закладі).»

Відповідно до п. 2.4 Ліцензійних умов членам групи потрібно задовольнити таким вимогам:

1) або мати документ/документи «про освіту чи науковий ступінь із відповідної спеціальності»,

2) або виконати 7 (сім) вимог п. 30 Ліцензійних умов.

Відразу ж виникає дискримінація. Наприклад, документ про «відповідну спеціальність» видано 25-30 років тому. До того ж, цей документ може бути видано тоді, коли даної спеціальності ще навіть не було (наприклад, 125 – кібербезпека). Документ має чинність бо він відповідає відповідній таблиці «прирівнювання» для «старих» та «нових спеціальностей.

Навіть коли викладач не виконує жодної із вимог п. 30, він все одно має право бути членом Проектної групи (в п. 27 не вимагається, щоб член Проектної групи обов’язково викладав і надалі). Таким чином, ті викладачі ВЗО, яким «пощастило» із «відповідною спеціальністю», можуть надалі зовсім нічого не робити: це закладено в Ліцензійних умовах. Викладач може отримати «задовільно» за диплом, він може більше ніколи не мати жодної публікації (наукової статті, посібника, монографії тощо) за спеціальністю, - але він все одно буде мати «кваліфікацію відповідно до спеціальності»…

Таким чином, кваліфікаційні вимоги цими встановлюються різними для різних викладачів. Одні із них можуть нічого не робити (бо мають відповідний документ), а інші – повинні відповідати не менш як 7 (сімом) вимогам п. 30 з ЛІ. При цьому для першої групи умови безстрокові, тоді як для другої – підтвердження потрібне щороку (бо використано термін «п’ятирічний строк», що означає необхідність відкидати останній із настанням нового.

2. Перейдемо до пункту 30. «Види і результати професійної діяльності особи за спеціальністю, яка застосовується до визнання кваліфікації, відповідної спеціальності:». Звертаємо увагу: ці вимоги стосуються тільки тих викладачів, які не мають освіти «за спеціальністю».

Спочатку загальна характеристика. З 18 вимог 11 вимог (вимоги 3, 4, 6-11, 14, 16,18) є суто адміністративними вимогами, які сьогодні в умовах України не мають ніякого відношення ні до навчання студентів, ні до наукової діяльності.

Розглянемо більш детально ці адміністративні вимоги.

Вимога 3: наявність виданого підручника, посібника чи монографії. Сьогодні в умовах України видання, як правило, є платним. Щодо рецензій: їх «дістають» через знайомих. Тобто всі ті «книжки» не рецензуються. Але щоб вони були – викладач повинен заплатити. Викладача змушують писати «книги» навіть тоді, коли він сам у цьому потреби не відчуває. Науковий на методичний рівень таких «книжок» буде мінімальним. Таким чином, ця вимога є нікчемною.

Вимога 4: керівництво захищеним здобувачем наукового ступеня. Сьогодні захист наукового ступеня, за рідкісним винятком (яких я особисто не знаю), вимагає досить великих витрат коштів. Тут і платні «фахові журнали» із переліку МОН, тут і платна участь у конференціях, тут і «неформальна оплата» керівнику, «трійці зі спецради», опонентам… Та ще досить багато-багато інших витрат. А результат? Сьогодні, на жаль, дуже великий відсоток дисертацій усіх рівнів та спеціальностей не дають ніякого вкладу у науку. Статистичні матеріали щодо аналізу стану наукової діяльності у ВЗО України наведено в [2,3]. Таким чином, ця вимога є нікчемною.

Вимога 6: вимога провести 50 годин за спеціальністю іноземною мовою. Наприклад, російською чи білоруською («на проханням іноземних студентів», наприклад)? До того ж, заняття можна просто зачитати з листочка: кафедра підпише, що все було правильно та «на високому рівні». Таким чином, ця вимога є нікчемною.

Вимога 7: довгий перелік різних комісій при МОН. Члени цих комісій (за деяким винятком) уже довели свою нездатність організувати роботу ВЗО в Україні. А їх власні «наукові здобутки» (звичайно, є окремі винятки) є нікчемними у порівнянні із викладачами закордонних університетів (причому не тільки у країнах розвинених) – див. [2,3]. Таким чином, ця вимога є нікчемною.

Вимога 8: керівник/відповідальний виконавець теми, голова/член редколегії фахового видання або іноземного рецензованого наукового видання. Наукові держбюджетні теми/проекти «видаються» у ВЗО, як правило, тільки «потрібним» фахівцям. Госпдоговірні теми часто є елементом тіньової економіки (наприклад, завдяки «відкатам»). Те ж відноситься до голів/членів редколегій. Щодо достойного «іноземного наукового рецензованого видання»: якщо виключити «сміттєві» журнали, то на всю Україну залишиться не більше декількох сотень викладачів, які є в них членами редколегій. Таким чином, ця вимога є нікчемною.

Вимога 9: результати роботи зі школярами. Яким чином успішність роботи зі школярами відноситься до кваліфікації викладача ВЗО – це є за межами здорового глузду. Жодної аргументації (наприклад, статистичної) для цього немає. До того ж, це може стосуватися не більш як однієї-двох сотень викладачів ЗНО. Писати окрему вимогу для цієї малої групи людей?! Таким чином, ця вимога є нікчемною.

Вимога 10: адміністративна робота у ВЗО. Звичайно, адміністратори є «найкращими спеціалістами». Логіка МОН знов-таки дивна: людина, яка займається роботою адміністративною, менше викладає та менше займається наукою. Правда, в українських ВЗО саме адміністратори мають і найбільшу кількість «наукових» публікацій, підручників/посібників та монографій. Загалом це зветься корупцією, - але тільки не в українських ВЗО. Таким чином, ця вимога є нікчемною.

Вимога 11: виконання обов’язків опонента/члена постійної спецради. Науковий рівень захищених в Україні дисертацій, за досить рідкісним винятком, є вкрай незадовільним. Про що переконливо свідчать кількості як їх публікацій, так і цитувань їх статей у рецензованих іноземних наукових журналах, які входять до баз даних Scopus або Web of Science Core Collection». Таким чином, ця вимога є нікчемною.

Вимога 14: керівництво студентами-призерами українських олімпіад, членство в журі й довгий перелік мистецько-спортивних адміністраторів та тренерів. Рівень українських олімпіадників порівняти із рівнем випускників іноземних ВЗО практично неможливо, тому що «предметні» українські олімпіади студентів, як правило, не мають міжнародного продовження. А писати окремий пункт вимог для однієї-двох сотень мистецько-спортивних адміністраторів та тренерів смислу не має. Таким чином, ця вимога є нікчемною.

Вимога 16: «участь у професійних об’єднаннях за спеціальністю». Незрозуміло, що мається на увазі. Наприклад, чи є достатньою участь у «Асоціації спеціалістів із кібербезпеки м. Вінниці» (при членстві в ній 4-6 людей)? Переліку та рівня таких «професійних об’єднань за спеціальністю» немає. Членство в таких організаціях при наявності «переліку МОН» приведе до корупції. Таким чином, ця вимога є нікчемною.

Вимога 18: «наукове консультування установ, підприємств, організацій протягом не менше двох років». Завдяки знайомствам ця вимога легко здійснюється (в тому числі, з використанням корупційних технологій та тіньової економіки). Правда, легко вона здійснюється виключно адміністраторами або викладачами літнього віку, які вже «обросли» знайомствами, завдяки яким можуть отримати «потрібний папірець». Таким чином, ця вимога є нікчемною.

3. Тепер перейдемо до 7 вимог, що залишилися. Вони також поділяються на дві групи. Першу складають вимоги 12, 13, 15 та 17, які не характеризують рівень кваліфікації викладача в умовах українських ВЗО. Наведемо їх характеристику.

Вимога 12: «наявність не менше п’яти авторських свідоцтв та/або патентів загальною кількістю два досягнення». Вказані свідоцтва/патенти функціонують тільки на території України. Як правило, вони ніколи не впроваджуються, і тому аж ніяк не можуть слугувати об’єктивною характеристикою рівня кваліфікації викладача. Таким чином, ця вимога є нікчемною.

Вимога 13: «наявність виданих навчально-методичних посібників/посібників для самостійної роботи студентів та дистанційного навчання, конспектів лекцій/практикумів/методичних вказівок/рекомендацій загальною кількістю три найменування». Як правило, рецензування таких матеріалів є формальним, здійснюючись часто за принципом «ти мені, а я тобі» («рука руку миє»). Але головним є те, що всі ці матеріали значно поступаються перед тими, за якими студенти навчаються за кордоном (причому часто навіть у ВЗО нерозвинених країн світу). Тому ця вимога просто навантажує викладача непотрібною йому роботою. Таким чином, ця вимога є нікчемною.

Вимога 15: «наявність науково-популярних та/або консультаційних (дорадчих) та/або дискусійних публікацій з наукової або професійної тематики загальною кількістю не менше п’яти публікацій». Незрозуміло, чому наявність популярних статей в газетах, журналах, Інтернеті на наукову або професійну тематику є «виміром» рівня кваліфікації викладача. Цю вимогу може виконати навіть студент чи журналіст, який не має ніяких професійних компетенцій: наприклад, здійснивши простий огляд написаного іншими науковцями чи журналістами. Таким чином, ця вимога є нікчемною.

Вимога 17: «досвід практичної роботи за спеціальністю не менше п’яти років». Вимог до ефективності такої роботи немає: наприклад, людина, звільнена з роботи за «втрату навичок», «за некомпетентністю» або «за провалену діяльність» цілком задовольняє цій вимозі. Таким чином, ця вимога є нікчемною.

4. Залишаються, таким чином, тільки вимоги 1 та 2, які можуть мати відношення до визначення рівня кваліфікації викладача.

Вимога 1: «наявність за останні п’ять років наукових публікацій у періодичних виданнях, які включені до наукометричних баз, рекомендованих МОН, зокрема Scopus або Web of Science Core Collection». Перелік «наукометричних баз, рекомендованих МОН» відсутній за весь час незалежності України. Так що ці слова не несуть жодної інформації. Термін «наукових публікацій» вимагає мінімум наявність двох статей/матеріалів доповідей, але дозволяє публікації у так званих «сміттєвих» журналах та «доповідях конференцій», які, на жаль, присутні у базі даних Scopus.

Вимога 2: «наявність не менше п’яти наукових публікацій у наукових виданнях, включених до переліку наукових фахових видань України». Переважна більшість українських фахових журналів можна сміливо віднести до «сміттєвих», бо в них по суті (реально, а не на папері) не здійснюється сліпе рецензування і вимагається обов’язкова оплата публікації (інколи, правда, «замаскована» на вимогу «купити номер/декілька номерів журналу» або «річної передплати журналу»).

Вимоги Ліцензійних умов до викладачів як джерело зростанні корупції

Корупцію у ВЗО в Україні найчастіше пов’язують із рівнем взаємовідносин «студент-викладач». Проте корупція – це є використання спільних ресурсів (наприклад, фінансових) окремою особою (сукупністю окремих осіб) у власних цілях [4]. З цієї точки зору ці Ліцензійні умови розбещують викладачів та адміністрацію ВЗО, створюючи умови для зростання корупції.

Ліцензійні умови змушують всіх викладачів готувати велику кількість матеріалів, потреби в яких у них немає: підручники, посібники, методички, монографії… Ліцензійні умови вимагають у всіх викладачів участі у роботі зі школярами, студентами у гуртках (невже навчання мало?), олімпіадах, писати «популярні статті». Вимагають від усіх викладачів бути Керівниками/відповідальними виконавцями госпдоговірних чи держбюджетних тем, бути членом спецради або опонентом, членом редколегії «фахового журналу» тощо…

Всі ресурси, які необхідні для виконання умов, що перераховані в п. 30, сьогодні контролюються адміністрацією чи відносно невеликими кланами «заслужених викладачів» (як правило, докторами наук пенсійного віку) у ВЗО. Таким чином, викладач змушений вступати у переговори з адміністрацією та «кланами», знаходячись у вразливому стані. Часто це є загроза звільнення: щойно впроваджені Ліцензійні умови дозволяють це «обґрунтувати» необхідністю «виконання показників, що вимагаються МОН». У результаті викладач змушений буде змиритися із корупційною діяльністю адміністрації ВЗО та змушений буде брати участь у корупційній діяльності: погоджуватися приписувати «потрібних» співавторів до своїх статей, підписувати рецензії на «фейкові» статті, монографії, підручники/посібники/методички, бути опонентом чи голосувати у спецраді за «смітникові» дисертації, призначати на олімпіадах «потрібних» переможців тощо. Кругова порука, що характерна для корупційних угрупувань буде набувати у ВЗО все більшого розповсюдження…

Висновки щодо виконання вимог до викладачів із нових Ліцензійних умов

З проведеного аналізу випливають такі висновки:

1. В нових Ліцензійних умовах зафіксована дискримінація викладачів. Полягає вона в тому, що диплом магістра (а, можливо, й бакалавра?), захищений на «трійку», є достатнім назавжди для визнання достатності «кваліфікації відповідно до спеціальності» для участі у його власника Проектній групі. Тоді як для людини, яка має диплом про освіту чи науковий ступінь за іншою спеціальністю, потрібно щороку демонструвати наявність виконання 7 вимог п. 30 Ліцензійних умов.

Внаслідок цього «щасливі власники потрібних дипломів» не мають жодної мотивації не тільки до підвищення, але навіть до утримання компетенцій на теперішньому рівні. Таким чином, ця група викладачів буде деградувати і як спеціалісти, і як науковці, і як викладачі.

2. Пункт 30 Ліцензійних умов сформовано таким чином, що більша частина його вимог легко досягаються імітаторами викладацької діяльності. Наприклад, адміністрація ВЗО, факультетів та кафедр, а також доктора наук передпенсійного/пенсійного віку легко «задовольнять» 7 вимогам (чи навіть більшої їх кількості) із п. 30. Навпаки, молоді викладачі, які активно займаються науковою та викладацькою діяльністю, змушені будуть витрачати надмірну кількість ресурсів (часу, коштів, зусиль тощо) для того, щоб задовольнити «хоча б» 7 вимогам п. 30. Навіть задовольнити 4 вимоги п. 30 (відповідно до п. 28) їм буде не так просто.

Таким чином викладачі як молоді, так і які мають наукові результати «на стику наук», будуть «вимиватися» з українських ВЗО.

3. Введені ліцензійні умови унеможливлюють підготовку студентів на «стику наук», тобто за межами «проліцензованої спеціальності»: наприклад, це унеможливить підготовку випускників для швидкозмінних вимог сучасного ринку. Вони також «унеможливлюють» діяльність викладачів поза рамок своєї спеціальності: наприклад, в рамках «сусідньої» спеціальності.

У результаті, наприклад, до викладання дисципліни «Програмування» для спеціальності 125 «Кібербезпека» буде досить важко залучити викладача зі спеціальності 121 «Інженерія програмного забезпечення». Особливо це стосується молодих викладачів.

4. Як результат, виконання у ВЗО запроваджених Ліцензійних умов призведе до

a) швидкого зростання середнього та медіанного віку викладачів у проектних групах,

b) перекосу до завеликої кількості адміністративного персоналу ВЗО, факультетів та кафедр, які практично не приймають участі у викладанні, серед учасників Проектних груп,

c) швидкого старіння викладацького колективу ВЗО у цілому.

Молоді викладачі при цьому будуть знаходитися в постійній залежності від адміністраторів, які будуть регулювати їх доступ до друкування монографій, підручників/посібників, методичних матеріалів, залучення їх як опонентів тощо.

5. Загалом, ці Ліцензійні умови приведуть до того, що ВЗО будуть нездатні готувати саме таких випускників, які здатні швидко адаптуватися до вимог ринку праці.

6. Ліцензійні умови створюють потужні умови для зростання корупції у взаєминах як на рівні «викладач-викладач», так і на рівні «викладач-адміністрація ВЗО».

Пропозиції до Ліцензійних умов.

Сьогодні в світі основним критерієм для визначення рівня кваліфікації викладачі ВЗО є результати його наукової діяльності. Такий критерій обґрунтовано таким чином. Студент приходить до ВЗО для того, щоб через кілька років включитися в сучасну економічну діяльність. Але сьогодні технології в кожній сфері економічної діяльності змінюються кожні 2-3 роки. Тому тільки їх розробники здатні підготувати студента до тієї діяльності, яку він буде виконувати у майбутньому. А напрямки розвитку технологій здійснюють саме науковці, переважна кількість яких працює саме у ВЗО.

Звичайно, для рівня бакалаврату можна використовувати науковців менш кваліфікованих, аніж для магістрів чи для PhD програм.

Таким чином, сьогодні у світі (як у розвинених, так і в нерозвинених країнах) для визначення рівня кваліфікації викладачів використовуються їх наукові результати. До речі, такий підхід цілком відповідає відомим результатам із сигналізації на ринку праці [5]: усі викладачі знаходяться в однакових умовах, але високопродуктивні викладачі мають кращі наукові результати.

Тому мої пропозиції для модифікації Ліцензійних умов є такі:

1. «Кваліфікація відповідно до спеціальності визначається:

Для бакалаврських програм з природничих та технічних (інженерних) спеціальностей: наявність статей за спеціальністю за 5 років у Scopus – 1 у журналах з Q2, або 2 у журналах з Q3 чи у Q4, у Web of Science Core Collection – 1 у журналах з Q3 чи у Q4.

Для бакалаврських програм з гуманітарних спеціальностей: наявність або 1 статті у Scopus, або 1 статті у журналах з Web of Science Core Collection.

Для магістерських програм з природничих та технічних (інженерних) спеціальностей: наявність статей за спеціальністю за 5 років у Scopus – 1 у журналах з Q1, або 2 у журналах з Q2, або 3 у журналах з Q3 чи у Q4, у Web of Science Core Collection – 1 у журналах з Q1 чи у Q2 чи у Q3, 2 у журналах з Q4.

Для магістерських програм з гуманітарних спеціальностей: наявність у Scopus 1 статті у журналах з Q2 чи у Q3, або 1 статті у журналах з Web of Science Core Collection.

Для PhD програм з природничих та технічних (інженерних) спеціальностей: наявність статей за спеціальністю за 5 років у Scopus – 2 у журналах з Q1, або 3 у журналах з Q2 чи у Q3, у Web of Science Core Collection – 1 у журналах з Q1, або 2 у журналах з Q2 чи у Q3, 3 у журналах з Q4.

Для PhD програм з гуманітарних спеціальностей: наявність у Scopus або 1 статті у журналах з Q1, або 2 статей у журналах з Q2 чи у Q3, або 1 статті у Web of Science Core Collection у журналах з Q2 чи у Q3.»

2. «На перехідний період (2, максимум 3 роки) для гуманітарних/педагогічних спеціальностей можна ввести «бальну» систему для публікації у наукових журналах міжнародних та українських фахових із «прохідною» кількістю балів. Причому «розбаловка» повинна бути частиною нових Ліцензійних умов».

3. «Нові Ліцензійні умови повинні бути прийняті на 5 років. Після чого замінені на ті, які прийняті у Європі».

Застосування запропонованих умов дозволить вирішити ряд проблем, які сьогодні унеможливлюють розвито вищої школи в Україні:

1) адміністрація ВЗО почне цінувати тих викладачів, які здатні отримувати наукові результати та оформляти їх у статтях у журналах з Scopus та Web of Science Core Collection;

2) адміністрація ВЗО почне створювати умови для допомоги викладачам у перекладі статей на англійську мову;

3) адміністрація ВЗО почне мотивувати та стимулювати викладачів, які публікуються у журналах з Scopus та Web of Science Core Collection;

4) адміністрація ВЗО почне надавати локальні гранти тим викладачам, які публікуються у журналах з Scopus та Web of Science Core Collection (а не «заслуженим докторам та професорам», як це часто робиться сьогодні);

5) створяться умови для зменшення кількості так званих «братських могил» з авторів статей у журналах з Scopus та Web of Science Core Collection. Це буде внаслідок того, що реальний автор/автори статей буде більш вигідно не мати «лишніх співавторів»: автор/автори зможуть самі (без нав’язаних співавторів) отримати більше бонусів до того ж подача статей у журнали із Scopus та Web of Science Core Collection не вимагають ніякого «документального супроводу» чи «дозволу» від адміністрації ВЗО.

Ефект із застосування за пропонованих у вище Ліцензійних умов буде набагато вищим, якщо їх застосувати у сукупності із пропозиціями статей [2,6].

На закінчення відмітимо, що застосування Пропозиції 1 в якості тестової дозволить вперше отримати об’єктивні статистичні дані про «науковий рівень викладачів ВЗО України».

Література.

1. Ліцензійні умови провадження освітньої діяльності. Постанова Кабінету Міністрів України від 10 травня 2018 р. № 347.Діє з 23.05.2018 р. Доступ за адресою: .

2. Шиян А.А. Провінційні ВНЗ: стратегія виживання / Освітня політика // Портал Громадських експертів. – 25.09.2017. Доступ за адресою: /ua/articles/1057-provintsijni-vnz-strategiya-vizhivannya.

3. Shyian, Anatoliy A. and Nikiforova, Liliya O. Index for Quantitative Measurement of the Scientific Level of Tertiary Education in Developing Countries: Theory and Application // Vzdelávanie a Spoločnosť II. Medzinárodný nekonferenčný zbornik / Eds. Renáta Bernátová, Tetyana Nestorenko. – Prešovská univerzita v Prešove. – 2017. – 12 р. – P.327-338. Доступ за адресою: .

4. Tanzi V. Corruption Around the World. Causes, Consequences, Scope, and Cures // IMF Staff Papers. – 1998. – V. 45, No. 4. – PP. 559- 594.

5. Spence M.Job Market Signaling // Quarterly Journal of Economics. – 1973. – V.87. – No. 3. – PP. 355–374.

6. Шиян А.А. Інтеграція інституту вищої освіти до світового освітнього простору: останній шанс / Освітня політика // Портал Громадських експертів. – 28.12.2017. Доступ за адресою: /ua/articles/archive/1107-integratsiya-institutu-vishchoji-osviti-do-svitovogo-osvitnogo-prostoru-ostannij-shans.

Анатолій Шиян, кандидат фізико-математичних наук, доцент, професор кафедри менеджменту та безпеки інформаційних систем, факультету менеджменту та інформаційної безпеки Вінницького національного технічного університету.