Про культуру... яка фізична.
|
Автор:
Віктор Яськів
Опубліковано
16.08.2019
|
Розвиваючи, вдосконалюючи, реформуючи ту, чи іншу сферу суспільного життя, ми не помічаємо як втрачаємо зв’язок з засадами та ідейним фундаментом того чи іншого суспільного явища. Процес і його форма вихолощує і викривляє сенс і попередній задум «конструкції». Така метаморфоза, мені здається, відбулась і з такою сферою як фізична культура. Хто заглиблювався в ретроспективу розвитку фізичної культури та фізичного виховання хоча б з середини 19 ст. зауважив що дітище ідейних фундаторів цього суспільного феномену та гуманістичні цілі, які ними закладалися так би мовити «розчинились» і перетворились в химер та порожні словосполучення. І, можливо не тому що втратили актуальність та цінність і, відповідно поступились новому. Новаторство і консерватизм, насправді, не завжди антагоністи, мені, наприклад, подобається таке словосполучення як «модернізований традиціоналізм», тому запропоную такий собі «виток спіралі». Років 12 тому написав вступну лекцію з предмета «фізична культура» для студентів першокурсників аграрного університету. Про її актуальність можете скласти враження самі. Пропоную вашій увазі найбільш контроверсійну і до певної міри «провокативну» її частину.
У поляків словосполучення фізична культура читається навпаки, на першому місці слово культура, а вже потім слово фізична (kultura fizyczna). На перший погляд це нічого не міняє. Але в українському, чи швидше у постсовковому сприйнятті слово культура нівелювалось і вихолостилось. Фізра, фізрук (і трудовік), норматів, зачьот, строїтся, равняйсь, смірна. Тобто і фізкультура і фізвиховання (знайдіть різницю) в уяві й сприйнятті наших людей це одне і те ж, тобто це фізмуштра. Тож словосполучення фізична культура сприймається не як явище, а швидше як процес.
У Галичині до другої світової було слово тіловиховання, Петро Франко син Івана Франка був учителем тіловиховання, як зрештою і професор Степан Гайдучок, Боберський Іван, Тисовський Степан та інші відомі галичани. Те що ми називаємо фізкультурою у Галичині ще називали руханкою. Це звучить“автентично”, але якось “вузькоохопно”.
Словосполучення фізична культура (Physical Culture) використовують і в англомовних країнах, але і там це такий собі анахронізм з минулого тисячоліття, частіше там вживане слово фітнес (fitness), трохи рідше вживають слово воркаут “workout”. Слово фітнес українською мовою перекладається приблизно як придатність. Але точніше за поняттєвим та емоційним наповненням його передав би антонім галицького слова “нездалий”, тобто коли б було слова “здалий” і “здалість” це було б саме те. Чомусь не хочеться щоб словосполучення фізична культура остаточно стало формальним смисловим рудиментом, тому що інтуїтивно відчуваю що, власне, тут ключ до розв'язання багатьох проблем у нашій сфері.
Отож повернемося до слова культура, з яким слово “фізрук” якось не завжди суміщається у нашій уяві. Тобто є цивілізація, припустимо Європейська чи то пак Західна, є культура цієї цивілізації — загальна всеохопна культура, є якесь у людей уявлення про людину високої культури, припускаю що має бути якийсь певний образ людини високої КУЛЬТУРИ фізичної.
Хто ж це? Які притаманні такій людині ознаки? Кого можна узяти за взірець?
Так, щоб можна по пунктах розповісти: “Людина високої фізичної культури в сучасному світі це .....один, два, три тощо”. Ні в підручниках, ні у Гуглі, ви виразної чіткої та зрозумілої відповіді на це питання не знайдете, одне жонглювання абстракціями. Що ж, можливо потрібно самостійно “сконструювати” цей сукупний образ людини високої фізичної КУЛЬТУРИ.
Візьму на себе сміливість спробувати відповідно до своїх уявлень і досвіду описати таку особу:
• Це особа що має достатній, як для сучасної людини, рівень знань з анатомії та фізіології людини, добре орієнтується в питаннях медицини, слідкує за новітніми досягненнями й розробками у цих галузях. Рівень ерудиції дозволяє розрізняти правдиву інформацію, сенсаційний треш або ж маркетингову маніпулятивну інформацію. Уміє використовувати ці знання для життя, побуту і самореалізації.
• Зазвичай перебуває у доброму фізичному стані, а при потребі (коли так складуться умови й обставини) здатна його ефективно досягати та підтримувати відповідно організувавши своє життя (подолання шкідливих звичок, правильно індивідуально підібраний стиль харчування, регулювання фізичної активності, вміння керувати власним психоемоційним станом, при потребі уміння впливати чи навіть керувати процесами адаптації власного організму чи навпаки дезадаптації)
• Розуміє важливість свого доброго власного фізичного стану не лише для себе й родини, а й для суспільства та своєї Країни, щоб бути мати «запас міцності» у випадку складних життєвих ситуацій, потреби захисту країни, стихійних лих чи техногенних катастроф.
• Підтримує основні фізичні кондиції (якості) в оптимальному для власного організму, стані (без шкоди для здоров’я), звичайно ж з урахуванням віку, статі та професійної діяльності.
• Володіє досить широким арсеналом умінь та навичок, які визначають фізичну культуру особи, таких як техніка бігу швидкого та повільного (оздоровчого), різновидів стрибків у довжину, висоту, плавання, бажано декількома і бажано спортивними стилями, їзда на велосипеді, веслування, техніка ходу на бігових лижах (класичним і сучасним), та їзди на гірських лижах, ковзанах і роликових ковзанах. Володіє базовим арсеналом гімнастичних та акробатичних вправ певного доступного рівня складності (див. “Країна Сили” на снарядах і без них, навичками подолання типових перешкод (колоди, паркани, рови тощо)
• Має базові навички переміщення по складній місцевості та долання природних та інших перешкод
• Володіє навичками й логікою роботи на тренажерному обладнанні (силові, кардіо та комплексно-функціональні), а також навичками роботи з важкоатлетичним обладнанням (штанги, гирі, гантелі, інша “вільна вага”), в основному знає які м'язові групи задіяні у тій чи іншій вправі, та основні принципи дозування навантаження. Засвоїв техніку базових темпових (швидкісно-силових складнокоординаційних) силових вправ зі штангою та гирями — ривки, поштовхи, швунги, протяжки та ін..
• Уміє тримати під контролем вагу тіла.
• На достатньо доброму аматорському рівні уміє грати популярні спортивні ігри, як командні (футбол, волейбол, баскетбол), так й індивідуальні (настільний теніс, бадмінтон, по можливості “великий” теніс). Знає не менше десятка рухливих ігор для дітей і дорослих, та вміє організувати їх проведення.
• Уміє застосовувати фізичні вправи, рухливі та спортивні ігри як спосіб відновлення життєвих сил, фізичної та психологічної реабілітації.
• Обирає і, по можливості, самовдосконалюється у спортивному напрямку, до якого має хист, талант, захоплення.
• Володіє ефективним, надійно відпрацьованим арсеналом навичок самооборони, має навички володіння холодною і вогнепальною зброєю та іншими підручними засобами самозахисту.
• Намагається, по можливості, брати участь в аматорських змаганнях, забігах, запливах та інших акціях. Змагальний досвід дає багато цінного для саморозвитку і комунікації, долучає до середовища зі схожими зацікавленнями та цінностями.
• Уміє правильно балансувати будь-яку фізичну роботу, тобто враховувати закономірності навантаження і відновлення, враховувати механізми адаптації та навіть керувати ними, уникати мікротравматизації та перевантаження загального чи локального, розподіляти навантаження рівномірно між м’язовими групами тіла. Це може стосуватись різної роботи пов'язаної із професійною діяльністю, і побутом чи навіть сільським господарством. Тобто уміє розподілити фізичні сили й ресурс організму так щоб фізична робота не приносила шкоди фізичному стану і здоров'ю або ж мінімізувала її, коли екстремальних для організму обставин важко уникнути. Намагається щоб будь-яка фізична праця мала навіть зміцнюючу, оздоровлюючу дію на організм, що при грамотному й певною мірою творчому підході, цілком реально.
• Має певний пристойний рівень з хореографічної підготовки: як народної (звичаєвої), так і сучасної, спортивної. Ну і класична хореографічна підготовка, звичайно, також не зашкодить.
• Не перетворює спортивний стиль життя в нездоровий культ, парад марнославства. Гармонізує свій фізичний розвиток з власними ціннісними орієнтирами.
• Уміє надавати першу невідкладну медичну допомогу при травмах, ушкодженнях, колаптоїдних станах. Володіє арсеналом необхідних навичок для рятувальних дій на воді
• Не мотивується до занять фізичною культурою іпохондрично-невротичними станами психіки, чи модними віяннями з викривленим естетством.
• Не капітулює перед труднощами та випробуваннями.
Як бачимо, список “вимог” вийшов досить великий. Декому він здасться нереальним до виконання.
Звісно, ми “оголосили весь список”, такий собі важкодосяжний образ ідеалу. Добре буде, якщо він зможе реалізуватись відсотків на 70-80.
На жаль, і система шкільного та вишівського фізичного виховання, і позашкільні заклад ці напрямки, завдання та орієнтири обтічно декларують, і навіть звітують що успішно виконують таку суспільну функцію, намагаються виконувати (хоча частіше і не дуже якось виконують і не дуже намагаються). Іноді розумні та відповідальні батьки, не маючи перед собою такого вищенаведеного нами “кодексу”.
Є гарні середовища та спільноти, які культивують схожу ціннісну систему та створюють відповідну атмосферу. Людей, які відповідають такому описаному рівню знаю особисто, про декого читав або чув, це не завжди спеціалісти в галузі фізичної культури чи спортсмени.
Отож фізична культура особи це мета і цінність. Фізичне виховання це процес підпорядкований цій меті. Добре коли мету бачиш виразніше.
Власне втіленням цього бачення було створення концепту Архі-Тестонік , як ефективної сучасної діяльнісної моделі чи практикуму для усвідомленої зацікавленості у власному фізичному розвитку. Ну і ще хотілось щоб ми, українці, у цьому напрямку (фізична культура населення) пристойно виглядали, щоб усе було довершено і гарно припасовано.
Віктор Яськів, тренер-організаторУДЮСК та МК Жовківського р-ну Львівської області, керівник центру фізичного розвитку молоді м. Дубляни "Залізний Кіш".





