За числом випускників, які працюють у керівництві найбільших кампаній світу, всі перші п’ять місць світового рейтингу займають французькі ВНЗ (список Fortune Global 500). Архітектурно регіональні французькі собори такі величні за розміром, що легко вмістять у себе всі церкви нашого обласного центру, а столичні вулиці по ширині почасти більші за довжину наших кварталів. Шляхове покриття за якістю вище за німецьке, а мости чи тунелі — серед лідерів світових ТОП-списків, як і багато інших проявів суспільно-економічної ефективності, котрої без гарної освіти не буває. Хоча, до прикладу, французькі школярі на світових олімпіадах з фізики займають помітно нижче (21-е) місце, ніж українські (13-е). Але у Франції жоден ліцей чи місцевий орган шкільними олімпіадами не займаються, бо вони відкриті для будь-якого охочого учня і зовсім не наводять на думку про запеклу боротьбу між вчителями чи закладами, як у нас. Натомість, середній порівняльний рівень технологічної і наукової компетентності та грамотності серед населення наших країн — зовсім не на нашу користь, як і рівень життя рядових працівників, а особливо — освітян. Тому-то бачиться корисним уважно порівняти наш варіант освітньо-шкільної самоорганізації з французьким — якщо бути небайдужим до справ у рідному домі.   

 Шкільний атестат

 Звісно, середній бал атестата як інтелектуальний винахід має ту цінність, що формалізує потребу здорового суспільства в мотивації молоді до навчання. Тут не йде мова про карикатурну формалізацію нашого варіанту середнього балу — тому, що він зроблений за принципом «Сам п'ю, сам гуляю». Світ не вважає по-справжньому мотивуючою підсумкову атестацію від тих самих вчителів, що навчали атестованих.

 Прикладом системно-ефективного варіанту середнього підсумкового балу є досвід французької системи загальної середньої освіти. У Франції випускники коледжу, що є аналогом нашої основної школи, переходять до різнопрофільних ліцеїв не лише в залежності від бажання. Головним фактором є рівень набутої освітньої компетентності. Відтак французькі ліцеї складають дві принципові групи — умовно кажучи, наукоємні профільні та професійно-сервісні. Тільки випускники перших за умови успішного їхнього закінчення зможуть планувати навчання в університетах. Для випускників професійних ліцеїв таке апріорі не передбачається. Їхні навчальні програми мають іншу змістовну складову та соціально-економічну мету — наситити продуктивно-сервісний ринок праці технологічно грамотними виконавцями. Приміром, у Франції не буває калюж на дорогах чи тротуарах, бо набута ще зі школи виконавська дисципліна дорожників такого не допустить апріорі.

 У профільному ліцеї учень вивчає не більше десяти предметів, які розподіляються на предмети поглибленого вивчення і на предмети загальноосвітні. У відповідності до такого розподілу кожен з предметів має власний коефіцієнт значимості. Це дуже важливо, бо цей самий коефіцієнт зіграє свою роль у підрахунку середнього балу атестату. Всі оцінки протягом трьох років навчання мають «статус» локально-інформаційних щодо рівня освітньої компетентності учня і до розрахунку середнього балу не беруться. Окрім одного нюансу, про котрий дещо пізніше. Це робиться тому, що об'єктивність оцінки обмежена суб'єктивним впливом кожного окремого вчителя чи закладу в цілому.

 Державна підсумкова атестація

 По закінченні навчання кожен французький ліцеїст проходить ДЕРЖАВНУ підсумкову атестацію з УСІХ предметів, що він вивчав. Вона організована так, що ні вчитель учня, ні сам заклад не мають прямих з ним стосунків у ході її проведення. Так само й з оцінками — закодовані роботи, що не містять прізвищ учнів, перевіряє НЕЗАЛЕЖНА комісія. СЕРЕДНІЙ бал атестату розраховується саме з цих показників. Підсумкова формула розрахунку враховує коефіцієнт предмету. Звісно, що й програма також враховує статус предмету: одна — для профільних, і принципово інша — для загальноосвітніх.

 Протягом декількох днів підряд ліцеїсти щодня виконують дві атестації: зранку — профільний предмет (4 години), а після обіду — загальноосвітній (2 години). Атестації письмові. Можливість залишати аудиторію в ході роботи не обговорюється: вихід з аудиторії означає одне — робота закінчена. Зазвичай для молодої здорової людини з порядною психологією проблема туалету протягом кількох годин не є питанням «життя і смерті». За спробу списати особа вноситься до загальнодержавної бази як така, документи котрої не може прийняти жоден університет країни протягом п'яти років поспіль.

 По закінченні періоду ДЕРЖАВНИХ (єдине випробування для всіх) НЕЗАЛЕЖНИХ атестацій освітнє відомство повідомляє, який цього року середній бал є ПРОХІДНИМ. Цей єдиний для всієї країни бал стає ключем до кожного регіонального багатопрофільного університету. Випускник ліцею, що отримав «БАК», тобто прохідний середній бал, отримує право на навчання в університеті свого регіону за своїм профілем.

 Місць вистачає всім, бо загальнодержавний прохідний бал до регіональних університетів є функцією від наявних місць. У випадку, коли випускнику не вистачає до «БАКа» 0,5 бала, робиться запит до ліцею щодо його ліцейських оцінок — і цю критичну ситуацію можуть вирішити на користь випускника, якщо він дійсно був старанним учнем. За бажання вчитися в університеті, який входить до числа найбільш потужних наукових центрів світового рівня, окрім «БАКа» абітурієнту треба буде додатково пройти конкурсні університетські екзамени.

 Отака от відмінність від нашого «середнього» балу. Щось подібне має місце і в порівнянні умов праці в економічній сфері: в Україні 135 видів податків та зборів, а у Франції — 8. З одного боку, якщо наш освітній очільник радо зазначає: «Українець, який їде навчатися за кордон, пропагує загальну середню освіту, що дала гідну базу для вищого навчального закладу» (Євген Суліма), то це правда, але з іншого —  далеко не вся. Якщо поглянути глибше, то варто додати — попри мізерну вчительську ставку, вбогий матеріальний стан шкільних закладів та застарілу організацію внутрішньо-шкільної діяльності.

 Уявімо, а ЯКИМ було б українське суспільство, якби демонструвало дійсно освітньо-організаційні таланти, а не їхню симуляцію? Якою може стати країна, якщо триматиметься не випадковим «попри», а системним «ЗАВДЯКИ»?

 Університет і вчорашній школяр

 Безсумнівно, доброю є ідея впровадження загальноукраїнського тесту на здатність до навчання в університеті. Не один рік її супроводжують розмови та плани на перспективу. Втім, не виключено, що й тут нас чекає чергова профанація доброї ідеї, подібна до «середнього» балу атестату. Одного разу вже була спроба провести експериментальні пробні тестування подібного змісту. От тільки враження лишили вони невтішні, бо укладачі тесту вирішили обмежитися комплексом питань щодо формальної обізнаності випускника з різних шкільних дисциплін.

 Панове, але ж це банальна перевірка здатності випускників школи репродукувати знання. І це у той час, коли ми декларуємо підготовку школяра до освітньої компетентності? Крім того, як таке співпадає з орієнтацією на суспільство інноваційного знання, базою якого є здатність людини ЗАСТОСОВУВАТИ знання, у тому числі НОВІ знання, що з’являються після школи?

 Як можна оминати в тесті на здатність до навчання наступні принципові його виразники?

 По-перше, не враховувати специфіку освітньої галузі, котру вибирає випускник для своєї дорослої кар’єри. Адже, одне — для техніка-механіка, друге — для спеціаліста ІКТ, третє — для фінансиста, четверте — для гуманітарія і т.д.

 По-друге, ігнорувати сучасні підходи, за яких шкільні програмні знання є не фінальною метою навчання, а лише засобом до того, щоб РОЗВИНУТИ здатність школярів розбиратися з тим чи іншим науково-технологічним чи культурно-мистецьким контекстом, у тому числі — розбиратися самостійно. Не завантаження пам’яті є метою школи, а розвиток розумових ЗДІБНОСТЕЙ школяра. Розумово розвинута людина не має проблем як із запам’ятовуванням, так і зі звільненням пам’яті від неактуального.

 Вбачається очевидною широка підтримка суспільством такого тестування, де б до інформаційно змодельованих ситуацій були поставлені конкретні та чіткі завдання з варіантами відповідей. Одна відповідь є правильною, а всі інші провокаційно близькі до неї, але хибні.

 Тематика текстів повинна відображати специфіку освітньої галузі: який з тебе технар, коли ти плутаєшся у варіантах можливої механічної чи електричної дії, чи в умовах стабільності/нестабільності системи, або який з тебе фінансист, коли ти нездатен правильно оцінити фінансові потоки в чітко визначеній, хоч і не без «підводних каменів», ситуації. Звісно, що система таких тестів не буде, як і все в житті, ідеальною, але ж це на порядки краще, ніж тупо копіювати шкільні інформаційно-програмні зрізи. Світ давно втомився від шкільної схоластики, але ніколи не втомиться від науково-культурної творчості.

 Тому чи варто «городити город» комплексним шкільним вінегретом як ще одним засобом дублювання чи перевірки «середнього» балу атестата? І без перевірки зрозуміло, що він для системи незалежного всеукраїнського оцінювання як «приший кобилі хвіст». Адже здатність навчатися вимірюється вмінням розбиратися в інструкціях, правилах, схемах, графіках, трендах, рівнях вірогідності, прогнозах, особливостях застосування знання в умовах, де джерела інформації є ВІДКРИТИМИ!

 Нам же тільки й потрібно, що створити адекватну кожній освітній галузі тематично-тестову базу. Це — по-перше, а потім — набрати банк завдань і варіанти вірних та супутніх правдоподібних відповідей. Невже й до цього Україна все ще не доросла? Невже майже тисячі університетів нам недостатньо, щоб справитися з такою локальною, але так принципово потрібною задачею? Остання якраз і була б альтернативою пагубній практиці минулого, коли ВНЗ у ручному режимі «шукали» свого студента. Нові часи вимагають якраз протилежного — атмосфери вільного пошуку абітурієнтом дійсно резонансної йому певної університетської специфіки та науково-культурної традиції.

 Випускник — ВО чи ПТО

Не зайвим було б звернути увагу і на те, що французькі школярі проходять єдиний фінішний іспит, котрим як підсумовують своє загальноосвітнє навчання, так і визначаються щодо своїх університетських можливостей. Натомість, наших школярів весь час намагаються навантажити потрійними випробування — ДПА, ЗНО, та ще й екзамен ВНЗ.

 При цьому у Франції зберігається оптимальний баланс між виробничими, сервісними спеціалістами базового рівня та спеціалістами з вищою освітою, а у нас на одного студента ПТО припадає 28 студентів ВНЗ (). Як би від такого стрімкого «розвитку інтелекту» замість інноваційного майбутнього країна не опинилась на узбіччі історичного потоку сучасного ритму та якості життя.

 Володимир Бєлий — спеціально для порталу «Освітня політика».