Коротко розглянемо основні новації, що вводить цей закон. Перш за все, змінюється поняття вищої освіти:

- за попереднім законом [1], "вища освіта – рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації";

- за новим законом [2], "вища освіта – сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у вищому навчальному закладі (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти" (ст. 1.5).

Тож бачимо такі суттєві відмінності:

- новий закон акцентує увагу на тому, що нова якість (вища освіта) – це, насамперед, результати, а не процеси навчання;

- компетентності, які відповідають рівням вищої освіти, за складністю мають бути вищими, ніж ті, що відповідають рівню повної загальної середньої освіти;

- вища освіта не обов’язково повинна закінчуватися державною атестацією.

Не вдаючись до докладного аналізу переваг та недоліків цих новацій, зазначу лише, що вони у цілому відповідають обраній моделі розвитку системи вищої освіти, спрямованої на інтеграцію до європейського освітнього простору й підвищення ролі і самостійності вищих навчальних закладів. Але це також потребує і зміни підходів до побудови системи стандартів у сфері вищої освіти. Тому іншою істотною відмінністю є побудова цієї системи. 

За попереднім законом, "стандарт вищої освіти – сукупність норм, які визначають зміст вищої освіти, зміст навчання, засіб діагностики якості вищої освіти та нормативний термін навчання" (ст. 1). Цей закон передбачав (ст. 11) існування трьох рівнів стандартів, згідно із наведеною нижче схемою.

Новий закон по іншому підходить до класифікації стандартів. Він виокремлює стандарти освітньої діяльності та стандарти вищої освіти. Стандарт освітньої діяльності – це "сукупність мінімальних вимог до кадрового, навчально-методичного, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення освітнього процесу вищого навчального закладу і наукової установи" (ст. 9.1). Їх розробляють "для кожного рівня вищої освіти в межах кожної спеціальності" (ст. 9.2). Стандарт вищої освіти – це "сукупність вимог до змісту та результатів освітньої діяльності вищих навчальних закладів і наукових установ за кожним рівнем вищої освіти в межах кожної спеціальності" (ст. 10.1). Тож для розробки стандартів попередньо необхідно сформувати та затвердити нові переліки галузей знань та спеціальностей вищої освіти. 

Обидва види стандартів розробляє та затверджує центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки (сьогодні це Міністерство освіти і науки України) за погодженням з Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти. Для стандартів вищої освіти передбачена також необхідність врахування пропозицій галузевих державних органів, до сфери управління яких належать ВНЗ, і галузевих об’єднань організацій роботодавців. Тобто за своїм офіційним статусом нові стандарти близькі до галузевих стандартів попереднього закону, які також затверджував спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки. Втім, це не означає відсутності певних стандартів державного рівня або рівня ВНЗ. Навіть, якщо ці документи матимуть інші назви, але за сутністю будуть нормативними документами, що встановлюють для загального (в межах держави, галузі чи окремої установи) і неодноразового використання певні правила, настанови або характеристики щодо діяльності чи її результатів, спрямовані на досягнення оптимального ступеня впорядкованості в певній сфері, їх, відповідно до закону України "Про стандартизацію" [3], теж слід вважати стандартами. 

Треба зазначити, що у передбаченому попереднім законом вигляді державний стандарт вищої освіти так і не з'явився. Зокрема, це стосується таких його складових, як перелік кваліфікацій та вимоги до освітніх і освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти. Тепер основні вимоги до рівнів і ступенів вищої освіти сформульовано у статті 5 нового закону. Зокрема вона визначає їхні переліки, загальну компетентність фахівців та обсяги відповідних освітніх (освітньо-наукових програм). Єдиним додатковим документом, на який містяться посилання у цій статті, є вже існуюча Національна рамка кваліфікацій. Тому немає потреби у розробці додаткових документів, які б деталізували або розширювали встановлені законом вимоги до рівнів та ступенів.

Далі у цій статті ми зосередимо увагу на переліку кваліфікацій, а також переліку галузей знань та спеціальностей, які раніше теж були складовими державного стандарту вищої освіти.

КВАЛІФІКАЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Перелік кваліфікацій у вигляді переліку "назв кваліфікацій, які визначаються через професійні назви робіт, що мають виконувати фахівці певного освітньо-кваліфікаційного рівня на первинних посадах", як цього вимагала ст. 12.1 попереднього закону, так і не з'явився. Це можна пояснити тим, що за останні роки виникло розуміння необхідності вирізнення академічних та професійних кваліфікацій. Спроби їх змішування призводили до багатьох непорозумінь при погодженні галузевих стандартів, оформленні документів про освіту тощо. Згідно з новим законом України "Про вищу освіту" (ст. 1.12), кваліфікація – це "офіційний результат оцінювання і визнання, який отримано, коли уповноважена установа встановила, що особа досягла компетентностей (результатів навчання) відповідно до стандартів вищої освіти, що засвідчується відповідним документом про вищу освіту". Таке розуміння узгоджується із рекомендаціями Європейського Парламенту та Ради Європи, а також з іншими документами європейських інституцій з питань вищої освіти [4]. Згідно з Національним освітнім глосарієм [5], поняття академічної кваліфікації тотожне поняттю академічного ступеня. Її розуміють як "освітню кваліфікацію, що присуджується закладом вищої освіти / вищим навчальним закладом за результатами успішного виконання освітньої / навчальної програми вищої освіти (наприклад, ступені бакалавра та магістра). Перелік академічних кваліфікацій (ступенів) вже наведено у новому законі (ст. 5), тому додатковий документ, який би його встановлював стає зайвим.

Системний та структурований за компетентностями опис кваліфікаційних рівнів надає Національна рамка кваліфікацій (НРК) [6]. Новий закон визначає, що перший – третій рівні вищої освіти (бакалавр, магістр, доктор філософії) відповідають шостому – восьмому кваліфікаційним рівням НРК. Також він запроваджує початковий (молодший бакалавр) та науковий рівні (доктор наук), які відповідають п’ятому та дев'ятому рівням НРК (ст. 5.1). Відповідно до закону:

- початковий рівень "передбачає здобуття особою загальнокультурної та професійно орієнтованої підготовки, спеціальних умінь і знань, а також певного досвіду їх практичного застосування з метою виконання типових завдань, що передбачені для первинних посад у відповідній галузі професійної діяльності";

- перший рівень вищої освіти "передбачає здобуття особою теоретичних знань та практичних умінь і навичок, достатніх для успішного виконання професійних обов’язків за обраною спеціальністю";

- другий рівень "передбачає здобуття особою поглиблених теоретичних та/або практичних знань, умінь, навичок за обраною спеціальністю (чи спеціалізацією), загальних засад методології наукової та/або професійної діяльності, інших компетентностей, достатніх для ефективного виконання завдань інноваційного характеру відповідного рівня професійної діяльності";

- третій рівень "передбачає здобуття особою теоретичних знань, умінь, навичок та інших компетентностей, достатніх для продукування нових ідей, розв’язання комплексних проблем у галузі професійної та/або дослідницько-інноваційної діяльності, оволодіння методологією наукової та педагогічної діяльності, а також проведення власного наукового дослідження, результати якого мають наукову новизну, теоретичне та практичне значення";

- науковий рівень (доктор наук) "передбачає набуття компетентностей з розроблення і впровадження методології та методики дослідницької роботи, створення нових системоутворюючих знань та/або прогресивних технологій, розв’язання важливої наукової або прикладної проблеми, яка має загальнонаціональне або світове значення".

Нижче, як приклад, наведено більш докладний опис компетентностей, що відповідають шостому рівню НРК.

Аналогічний опис НРК дає і для інших рівнів кваліфікації. Ці переліки компетентностей мають бути конкретизовані для кожного рівня вищої освіти в межах кожної спеціальності і відображені в стандартах вищої освіти (ст. 10.2, 10.3 нового закону), а також у відповідних освітньо-професійних або освітньо-наукових програмах (ст. 1.17).

Від академічних кваліфікацій Національний освітній глосарій вирізняє професійні кваліфікації, "які надаються з урахуванням професійних стандартів, що діють у сфері праці, і відображають здатність особи виконувати завдання і обов’язки певного виду професійної діяльності". Для врегулювання пов’язаних з ними питань пропонується прийняти окремий закон України "Про систему професійних кваліфікацій", проект якого ще з 2011 р. перебуває на розгляді Верховної Ради України [7]. Він, зокрема, передбачає створення професійних стандартів та галузевих рамок кваліфікацій, які мають бути узгоджені з НРК. 

Професійні кваліфікації, у свою чергу, поділяють на кар'єрні та освітні. Перші "присуджуються роботодавцями в сфері праці на основі професійних стандартів" і, відповідно, не мають безпосереднього відношення до вищої освіти. До них, зокрема належать різноманітні "кваліфікаційні розряди, ранги, класні чини, категорії, звання тощо". 

Професійні освітні кваліфікації – це "освітні кваліфікації, які орієнтовані на вихід випускника на ринок праці, здійснення професійної діяльності та надаються в освітній сфері з урахуванням професійних стандартів за результатами виконання професійних освітніх програм". Але і в цьому випадку, кваліфікації розуміють, як будь-який ступінь, звання, диплом або інше свідоцтво, що видане компетентним органом і засвідчує успішне закінчення певної освітньої програми. Оскільки кількість можливих програм є дуже великою, а час життя окремих професійних освітніх кваліфікацій є досить коротким (наприклад, це стосується професійних кваліфікацій в сфері мов програмування та програмних засобів), немає сенсу створювати їхній перелік у вигляді офіційного документа державного чи галузевого рівня. Прикладами подібних кваліфікацій є бути сертифікати 1С:Професіонал () та 1С:Спеціаліст (), яких існує декілька десятків різновидів, залежно від спеціалізації (бухгалтерія, документообіг, управління торгівлею тощо). До того ж разом із змінами типових конфігурацій 1С ці кваліфікації потрібно підтверджувати.

Новий закон встановлює (ст. 7), що в документах про вищу освіту запис про отриману кваліфікацію "складається з інформації про здобутий особою ступінь вищої освіти, спеціальність та спеціалізацію, та в певних випадках – професійну кваліфікацію". Така кваліфікація може записуватися у формі: "бакалавр з металургії; спеціалізація – металургія чорних металів"; "магістр з економіки; спеціалізація – економіка підприємства" тощо. Разом з тим, на нашу думку, заслуговує на увагу зауваження Ю.М. Рашкевича, який вважає що перелік кваліфікацій за такого підходу виходить занадто простим, і він не повинен просто повторювати назви освітньо-кваліфікаційних (освітньо-наукових) рівнів [4]. Тому слід розглянути доцільність розширення переліку кваліфікацій на основі національних та європейських традицій. Зокрема, це може бути використання таких кваліфікацій, як інженер, магістр (доктор) права, магістр (доктор) мистецтв тощо. Врахувати таку пропозицію можна було б при підготовці нового закону України "Про освіту", прийняття якого у будь-якому випадку вимагатиме певних корегувань нещодавно прийнятого закону про вищу освіту. 

ГАЛУЗІ ЗНАНЬ ТА СПЕЦІАЛЬНОСТІ

Практично без змін за новим законом залишається державне регулювання такої складової, як переліки напрямів та спеціальностей вищої освіти. Основна відмінність полягає у тому, що тепер замість переліку напрямів буде існувати перелік галузей знань. Як і раніше, ці переліки затверджуються Кабінетом міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки (ст. 13.7). Але на відміну від попереднього закону, тепер надаються визначення таких понять:

- галузь знань – основна предметна область освіти і науки, що включає групу споріднених спеціальностей, за якими здійснюється професійна підготовка (ст. 1.8)

- спеціальність – складова галузі знань, за якою здійснюється професійна підготовка (ст. 1.21)

- спеціалізація – складова спеціальності, що визначається вищим навчальним закладом та передбачає профільну спеціалізовану освітньо-професійну чи освітньо-наукову програму підготовки здобувачів вищої та післядипломної освіти (ст. 1.20)

Слід зазначити, що надані визначення є не досить вдалими, бо галузь знань тут визначається через поняття спеціальності, а спеціальність – через поняття галузі знань. Втім, з погляду практичного застосування важливішим є питання змісту цих переліків.

Основними недоліками існуючих переліків зазвичай вважають занадто велику кількість напрямів та спеціальностей вищої освіти, а також те, що вони не узгоджені зі спеціальностями наукових працівників. Останнє стає особливо актуальним у зв’язку з тим, що за новим законом доктор філософії – це освітньо-науковий рівень, який присуджується на основі успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньо-наукової програми (ст. 5.6). Втім нова парадигма вищої освіти не передбачає обов’язкової відповідності галузей знань та спеціальностей здобувачів вищої освіти галузям знань та спеціальностям їх попередньої освіти. Як і у більшості європейських країн здобувачам надано можливість змінювати галузь знань та спеціальність при переході з одного рівня вищої освіти на інший.

Тому більш актуальним є узгодження переліку галузей знань та спеціальностей з Міжнародною стандартною класифікацією освіти (МСКО) [8]. У таблиці наведено спробу встановленні відповідності між визначеними МСКО розширеними групами та існуючими сьогодні в Україні галузями знань [9].

Відповідність між визначеними МСКО розширеними групами та існуючими в Україні галузями знань

№	Розширена група МСКО	Код галузі	Галузь знань
0	Загальні програми	0102	Фізичне виховання, спорт і здоров'я людини
1	Освіта	0101	Педагогічна освіта
2	Гуманітарні науки та мистецтво	0201	Культура
		0202	Мистецтво
		0203	Гуманітарні
3	Соціальні науки, бізнес і право	0301	Соціально-політичні науки
		0302	Міжнародні відносини
		0303	Журналістика та інформація
		0304	Право
		0305	Економіка та підприємництво
		0306	Менеджмент і адміністрування
		1501	Державне управління
4	Наука	0401	Природничі науки
		0402	Фізико-математичні науки
		0403	Системні науки та кібернетика
		0501	Інформатика та обчислювальна техніка (комп’ютерні науки та програмна інженерія)
		0502	Автоматика та управління (системна інженерія, методи автоматизації)
5	Інженерія, виробництво та переробка	0501	Інформатика та обчислювальна техніка (комп’ютерна інженерія)
		0502	Автоматика та управління (засоби автоматизації та комп'ютерно інтегровані технології)
		0503	Розробка корисних копалин
		0504	Металургія та матеріалознавство
		0505	Машинобудування та матеріалообробка
		0506	Енергетика та енергетичне машинобудування
		0507	Електротехніка та електромеханіка
		0508	Електроніка
		0509	Радіотехніка, радіоелектронні апарати та зв'язок
		0510	Метрологія, вимірювальна техніка та інформаційно-вимірювальні технології
		0511	Авіаційна та ракетно-космічна техніка
		0512	Морська техніка
		0513	Хімічна технологія та інженерія
		0514	Біотехнологія
		0515	Видавничо-поліграфічна справа
		0516	Текстильна та легка промисловість
		0517	Харчова промисловість та переробка сільськогосподарської продукції
		0518	Оброблювання деревини
		0601	Будівництво та архітектура
		0701	Транспорт і транспортна інфраструктура (обслуговування транспортних засобів)
		0801	Геодезія та землеустрій
		1001	Техніка та енергетика аграрного виробництва
6	Сільське господарство	0901	Сільське господарство і лісництво
		0902	Рибне господарство та аквакультура
		1101	Ветеринарія
7	Охорона здоров'я та соціальна робота	1201	Медицина
		1202	Фармація
		1301	Соціальне забезпечення
8	Послуги	1401	Сфера обслуговування
		0701	Транспорт і транспортна інфраструктура (крім обслуговування транспортних засобів)
		1601	Військові науки, національна безпека, безпека державного кордону
		1701	Інформаційна безпека
		1702	Цивільна безпека
9	Невідомі або некласифіковані галузі

Як бачимо з таблиці, існуючі групи галузей знань (перші дві цифри коду галузі) переважно відповідають розширеним групам МСКО. Але є і певні відмінності. Відмінності є також і на рівні складових розширених груп. Наприклад, група наук за МСКО містить такі складові:

- науки про життя;

- фізичні науки (до них крім фізики зараховують астрономію, хімію, геологію, фізичну географію, фізичну антропологію, метеорологію тощо);

- математичні науки та статистика;

- комп'ютерна справа (розробка комп’ютерного обладнання діючих систем класифікується в межах інженерії).

Тобто тут іншим є поділ спеціальностей між природничими та фізико-математичними науками. Також до цієї групи зараховано деякі галузі, що в Україні вважають економічними та інженерними. Втім, МСКО також не є досконалою класифікацією. Приміром, вона не виокремлює системні науки та кібернетику, незважаючи на те, що відповідні освітні програми (наприклад Decision Science – наука про прийняття рішень) стають все більш популярними в європейських та американських університетах, і їх важко зарахувати до якоїсь з існуючих галузей МСКО.

При обговоренні питання, якими мали б бути переліки галузей знань та спеціальностей, варто звернути увагу на те, що новий закон вимагає розробки стандартів вищої освіти та стандартів освітньої діяльності для кожної спеціальності. Але ж для багатьох діючих сьогодні напрямів підготовки та спеціальностей галузеві стандарти не оновлювалися багато років, або взагалі існували лише як незатверджені проекти. Причинами цього є складності узгодження стандартів між представниками різних наукових та освітніх шкіл, різних спеціальностей (в межах напрямів) та спеціалізацій тощо. Багато проблем постає також і на рівні погодження стандартів міністерствами юстиції та праці. Тож при визначенні кількості нових спеціальностей доцільно виходити не тільки із бажання окремих освітян та ВНЗ мати щось своє, але і з наявних можливостей їх нормативного забезпечення. До цього можна додати, що закон надає вищим навчальним закладам можливість запроваджувати в межах спеціальностей власні спеціалізації та освітні (освітньо-наукові) програми без якогось додаткового їх затвердження. Тому можна було б запропонувати взяти за основу нового переліку спеціальностей існуючий перелік галузей знань. Звісно, що в деяких випадках доведеться здійснити більш дрібний поділ. Зокрема, це стосується таких існуючих галузей, як соціально-політичні науки, природничі науки, фізико-математичні науки та деяких інших. Тут можна було б перетворити на спеціальності існуючи напрями підготовки, такі як психологія, соціологія, фізика, математика тощо. При цьому ми отримали б загалом близько 60 – 80 спеціальностей, що наближається до їхньої кількості у багатьох європейських країнах. Що ж стосується переліку галузей знань, то він міг би повністю збігатися із переліком розширених груп МСКО. 

1.Закон України "Про вищу освіту".

2.Проект закону про вищу освіту станом на 16.06.2014 (підготовлений до другого читання). 

3.Закон України "Про стандартизацію".

4.Рашкевич Ю.М. Кваліфікація: як ми її розуміємо?

5.Національний освітній глосарій: Вища школа.

6.Національна рамка кваліфікацій.

7.Проект Закону про систему професійних кваліфікацій.

8.Revision of the international standard classification of education (ISCED).

9.Про перелік напрямів, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра.

Володимир Бахрушин, д.ф.-м.н., професор, академік АН вищої школи України