Законодавче врегулювання ЗНО

Закон, встановлює статус ЗНО як основного інструменту відбору студентів до вищих навчальних закладів, уточнює права та обов’язки організаторів і учасників тестування, вирішує низку інших проблем, які досі залишалися невнормованими. Зокрема, він передбачає:

• включення реєстру сертифікатів ЗНО до Єдиної державної електронної бази з питань освіти (ЄДЕБО) і забезпечення можливості перевірки їх достовірності (стаття 8);
• прийом на навчання для здобуття ступеня молодшого бакалавра чи бакалавра (магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямувань) тільки на основі повної загальної середньої освіти за результатами ЗНО з урахуванням середнього бала документа про повну загальну середню освіту (стаття 44.4);
• надання вченим радам ВНЗ права затверджувати Правила прийому, якими серед іншого встановлюватимуться перелік і кількість сертифікатів ЗНО, вага кожного з яких має становити не менш як 20 відсотків конкурсного бала (стаття 44.5);
• обчислення конкурсного бала абітурієнтів як зваженої суми балів за кожен сертифікат, середнього бала документа про повну загальну середню освіту, бала за конкурс творчих або фізичних здібностей (стаття 44.6);
• подання ВНЗ, що претендують на отримання державного замовлення на підготовку фахівців ступеня молодшого бакалавра та бакалавра (магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямувань), Правил прийому до спеціально уповноваженої установи, що проводить ЗНО;
• подання особами, що бажають здобувати вищу освіту ступеня молодшого бакалавра чи бакалавра (магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямувань) за державним замовленням, спеціально уповноваженій установі, що проводить ЗНО, заяви встановленого зразка із зазначенням спеціальностей, за якими вступник бажає здобувати вищу освіту, та переліком виставлених у пріоритетному для себе порядку ВНЗ, що здійснюють підготовку фахівців за кожною з обраних спеціальностей;
• формування рейтингових списків вступників за кожною спеціальністю за результатами проходження ЗНО з повідомленням їх про отримання (неотримання) права здобувати вищу освіту за кошти державного бюджету (стаття 44.7, буде діяти з 01.01.2016 р.).

Таким чином, ЗНО стає не тільки допуском до вищої освіти, але також і інструментом розподілу коштів державного бюджету, що спрямовуються на фінансування навчання студентів. Ці кошти тепер надаватимуться не університетам, а студентам. Університети ж отримуватимуть їх не завдяки добрим стосункам з урядовими чиновниками, а завдяки студентам, що висловлять бажання вчитися у цих закладах. Обговорюється також ідея створення єдиного стипендіального фонду, розподіл якого теж буде здійснюватися за результатами ЗНО.

Закон передбачає можливість верифікації сертифікатів ЗНО за допомогою ЄДЕБО, проте він не містить її конкретного механізму. Під час минулої вступної кампанії були окремі повідомлення у пресі про невідповідність даних ЄДЕБО про оцінки вступників відомостям, що містяться в отриманих абітурієнтами сертифікатах. Закон не передбачає способів оперативного вирішення подібних конфліктних ситуацій. Враховуючи можливості сучасних інформаційних технологій, можна запропонувати використовувати методику, за якою відповідні записи у сертифікатах абітурієнтів та у ЄДЕБО робились би автоматично на основі інформації, що міститься у відповідній базі даних УЦОЯО, і таким чином виключити вплив людини на вміст цих вторинних записів.  

Неоднозначно можна оцінювати запропонований законом механізм обчислення конкурсних балів як зваженої суми окремих показників. Таке формулювання унеможливлює різноманітні схеми знецінення результатів ЗНО при вступі, які почали розроблятися при попередньому керівництві МОН. Але воно унеможливлює і реалізацію гнучкіших підходів, які надавали б можливість адаптувати методики конструювання конкурсного бала на основі результатів ЗНО, до специфіки конкретних ВНЗ та спеціальностей. Зокрема, це стосується таких підходів, як ранжирування абітурієнтів за профільним показником при встановленні обмежень на значення інших, їх ранжирування за найкращим чи за найгіршим показником тощо [4]. 

У новому законі також є окрема стаття 45, присвячена питанням організації ЗНО. Вона визначає зовнішнє незалежне оцінювання, як "оцінювання результатів навчання, здобутих на певному освітньому рівні, яке здійснюється спеціально уповноваженою державою установою". Згідно з цією статтею:

• ЗНО використовується для прийому до ВНЗ на конкурсній основі;
• порядок проведення ЗНО встановлює Кабінет Міністрів України;
• держава забезпечує рівний доступ до ЗНО вступникам з особливими освітніми потребами;
• перелік програм ЗНО затверджує центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки (сьогодні це МОН), а самі програми, перелік навчальних предметів та строки проведення ЗНО – спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки за погодженням з громадськими об’єднаннями керівників ВНЗ;
• програми ЗНО не повинні виходити за межі затверджених навчальних програм загальної середньої освіти;
• для проведення ЗНО використовується спеціальний банк завдань;
• передбачено певні заходи із забезпечення відкритості ЗНО;
• ЗНО проводиться спеціально уповноваженою державою установою, положення про яку затверджує Кабінет Міністрів України;
• ЗНО фінансується за рахунок коштів державного бюджету;
• абітурієнти мають право ознайомлюватися із своїми сертифікаційними роботами після їх перевірки та отримувати засвідчені копії цих робіт;
• тестові завдання ЗНО укладаються державною мовою, але за бажанням особи вони можуть бути надані у перекладі регіональною мовою або мовою меншин, якщо цією мовою здійснюється навчання у системі середньої освіти (крім завдань з української мови і літератури та іноземних мов).

Також ця стаття визначає, яка саме інформація стосовно ЗНО є відкритою, а яка належить до інформації з обмеженим доступом.

У цілому законодавче унормування основних принципів організації та проведення ЗНО є важливим кроком вперед у забезпеченні реалізації права громадян на рівний доступ до вищої освіти. Разом з тим є певні зауваження стосовно окремих пунктів закону. Зокрема, це стосується затвердження програм, переліку навчальних предметів та строків проведення ЗНО спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки. З тексту закону незрозуміло, що це за орган. Для позначення МОН, використовується інший термін – "центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки". УЦОЯО у законі названо "спеціально уповноваженою державною установою, що проводить зовнішнє незалежне оцінювання" (стаття 45.6). Друге зауваження стосується необхідності окремого затвердження різними органами влади переліку навчальних предметів та переліку програм ЗНО. Але ж програми не існують окремо від навчальних предметів. Скоріше за все, в обох випадках ми маємо технічні помилки, що виникли при численних редагуваннях. Але це Закон, тому їх треба виправляти.

Багато питань, пов’язаних з організацією та проведенням ЗНО, поки ще залишаються невизначеними чи дискусійними. Нещодавно директор УЦОЯО І.Л. Лікарчук ініціював дискусію щодо проекту нових Умов вступута удосконалення ЗНО [5]. До неї долучилися керівники системи освіти і громадськість. Розглянемо докладніше деякі з обговорюваних пропозицій.

Питання організації ЗНО та вступної кампанії

Значну частку цих пропозицій можна розглядати як розвиток відповідних норм нового закону "Про вищу освіту" чи адаптацію норм, що склалися на практиці до вимог нового закону. Зокрема, це стосується обов’язковості проходження ЗНО всіма абітурієнтами принаймні з двох-трьох предметів, одним із яких має бути українська мова та література. Вона конкретизує вимоги статті 44.4 закону, а також враховує скасування можливості вступу для здобуття ступеня молодшого бакалавра чи бакалавра (магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямувань) на основі повної загальної середньої освіти без проходження ЗНО.

Також пропонується надати університетам можливість самостійно вирішувати, які саме сертифікати ЗНО вони будуть зараховувати для кожної із спеціальностей. Це є важливим шляхом у реалізації закладених в новому законі принципів академічної автономії університетів. Сьогодні можливості ВНЗ у визначенні набору сертифікатів обмежені затверджуваними МОН Умовами прийому, в яких цей вибір фактично вже зроблено.

Більш дискусійними є деякі інші пропозиції з організаційних питань. Зокрема, це стосується обов’язковості ЗНО для всіх абітурієнтів, що вступають на навчання за рівнями молодший бакалавр та бакалавр, незалежно від попереднього рівня здобутої освіти. На практиці, насамперед, це може означати необхідність складання ЗНО абітурієнтами, що вступають на бакалаврські програми зі скороченим терміном навчання після здобуття ступеня молодшого спеціаліста. Бажання скасувати таку можливість цілком закономірно, оскільки вступ на бакалаврські програми на старші курси після отримання проміжного рівня молодшого спеціаліста сьогодні є досить поширеним механізмом ухилення від проходження ЗНО. Але, якщо так, це суперечить статті 44.9 закону, за якою "Прийом на основі ступеня молодшого бакалавра під час вступу на споріднену або іншу спеціальність для здобуття ступеня бакалавра здійснюється за результатами вступних випробувань". При обговоренні цього питання доцільно взяти до уваги і те, що відповідно до статті 44.4 закону, прийом на навчання за програмами підготовки молодших бакалаврів у найближчому майбутньому буде здійснюватися лише на базі повної загальної середньої освіти за результатами ЗНО. Тож так чи інакше, навіть якщо пропозиція УЦОЯО з цього приводу буде відхилена, вступ на бакалаврські програми без проходження ЗНО найближчим часом стане неможливим.

Чи не найбільш бурхливе обговорення у Фейсбук викликала пропозиція, щоб сертифікати зовнішнього оцінювання діяли лише у рік проведення ЗНО. Противники такого обмеження перш за все говорять про несправедливість примушення до повторного проходження ЗНО абітурієнтів, які складали тести у минулі роки, але з тих чи інших причин не використали можливість вступу. Але цілком справедливим є і зауваження багатьох фахівців про те, що порівняння результатів ЗНО різних років не зовсім коректне (чи зовсім некоректне), оскільки бали ЗНО є рейтинговими і залежать не тільки від рівня підготовки конкретного абітурієнта, але також і від рівня підготовки інших абітурієнтів. Прихильники обмеження терміну дії сертифікатів одним роком звертають увагу і на часті зміни програм ЗНО та різний рівень складності тестів різних років. Крім того, є дані про використання сертифікатів минулих років у деяких схемах порушення існуючих принципів відбору. Стосовно останнього, відразу можна зазначити, що інші обговорювані пропозиції щодо зміни правил прийому унеможливлюють такі схеми.

Питання щодо порівнянності результатів ЗНО різних років є не таким простим. Модель, на основі якої розраховують підсумкові бали, передбачає, що велика кількість абітурієнтів, які складають тести, має призводити до статистичної стійкості результатів стосовно варіацій рівня складності тестів та змісту програм ЗНО (у припущенні, що тести є валідними). Також статистичний характер оцінок (а вони є такими, оскільки в їх основі лежать певні статистичні моделі) веде до того, що кожна оцінка визначається з певною статистичною похибкою. Тому порівнянність чи непорівнянність оцінок різних років залежить від співвідношення цієї статистичної похибки і можливої систематичної похибки оцінок, пов’язаної із змінюванням загального рівня підготовки абітурієнтів. Чи є сьогодні істотні підстави вважати, що ця систематична похибка перевищує статистичну? Якихось серйозних досліджень з цього приводу досі не виконувалося.

Світова практика свідчить про те, що у багатьох країнах результати стандартизованих тестів визнають протягом певного періоду. Найчастіше, термін їх дії дорівнює 5 рокам. Але в певних випадках він може бути меншим, а в інших – формально необмеженим. В США та окремих країнах Західної Європи, де система вступу є гнучкішою, ніж в Україні, університети нерідко вимагають від абітурієнтів, сертифікати яких було отримано декілька років тому, певних підтверджень актуальності отриманих оцінок. Наприклад, це може бути надання додаткової інформації про характер трудової діяльності абітурієнта в період між складанням тестів та вступом. Можливо, в Україні є сенс обрати певний компромісний варіант у вигляді обмеження терміну дії сертифікатів ЗНО терміном у 2 – 3 роки. Згодом, у міру вдосконалення системи тестування цей термін міг би бути збільшений.

Ще одна пропозиція стосується можливості поєднання ЗНО з державною підсумковою атестацією випускників загальноосвітніх навчальних закладів [6]. Зокрема передбачається, що вже у 2015 р. таке поєднання з окремих предметів буде можливим для випускників, що планують продовжувати навчання у вищих навчальних закладах, а з 2016 р. для всіх випускників загальноосвітніх шкіл ДПА відбуватиметься у формі ЗНО. Якщо результати випускників будуть гіршими, ніж встановлені мінімальні показники, ці випускники не отримають атестати про загальну середню освіту. Реалізація такої пропозиції може стати важливим фактором впливу на якість загальної середньої освіти. Але вона потребує вирішення низки методичних та організаційних проблем.

Зокрема, це стосується вибору шкали оцінювання результатів тестування. Очевидно, що у цьому випадку неможливо буде використовувати існуючу сьогодні рейтингову шкалу, бо частка незадовільних результатів у ній визначається не рівнем підготовки тих, хто проходить тестування, а методикою розрахунку підсумкових балів. Іншою перешкодою є те, що сьогодні ЗНО з більшості дисциплін проходить лише невелика частка "найкращих" випускників. Якщо за тією самою методикою оцінювати всіх випускників, то результати цих "найкращих" стануть істотно вищими. Але ЗНО і без цього постійно піддають критиці за те, що підсумкові бали з багатьох дисциплін є суттєво завищеними і не відповідають реальному рівню знань абітурієнтів.

Пропонується надати абітурієнтам право подавати документи до необмеженої кількості університетів. Це могло б призвести до істотного збільшення навантаження на приймальні комісії університетів, які вже сьогодні не завжди вдало впорюються із проведенням трьох хвиль зарахування. Щоправда, зараз обговорюються і пропозиції відмови від цих трьох хвиль [6]. Крім того, у розвиток відповідних положень нового закону уряд пропонує перейти до практики подання єдиної заяви абітурієнта, де він зазначатиме всі ВНЗ та спеціальності, на яких він бажав би навчатися із позначенням відповідних пріоритетів. Це знімає навантаження з приймальних комісій, але потребує істотно іншої методики організації зарахування абітурієнтів. Основна робота при цьому виконуватиметься певною централізованою установою, яка буде збирати та обробляти інформацію про результати абітурієнтів та зазначені ними переваги, а також про правила прийому на кожну спеціальність кожного ВНЗ. Це відповідає статті 44 нового закону, але сьогодні відповідного механізму поки ще не існує навіть у вигляді деталізованого проекту.

Дисципліни тестування та методики визначення його результатів

Щодо переліку дисциплін, є пропозиція відмовитися від тестів з всесвітньої історії і світової літератури та запровадити деякі нові тести. Зокрема, це можуть бути:

• дворівневі тести різної складності з української мови та літератури, математики і, можливо, англійської мови;
• багатопредметні тести;
• тести загальної навчальної компетентності.

          Головною метою всіх цих пропозицій можна вважати намагання надати університетам можливість отримати найбільш адекватні (з урахуванням специфіки конкретних ВНЗ та спеціальностей) комплексні оцінки абітурієнтів в межах наявних фінансових, часових та інших обмежень на проведення ЗНО. Якщо це так, то основними показниками для прийняття рішень про потрібність чи непотрібність тих чи інших тестів ЗНО слід вважати кількість вступників, що виявляють бажання складати окремі тести, а також можливість заміни одних тестів іншими без втрати адекватності одержуваних вищими навчальними закладами оцінок абітурієнтів.

Практика проведення ЗНО свідчить, що кількість учасників тестування з окремих дисциплін щороку є вкрай малою. На рисунку А наведено дані про розподіл кількості учасників ЗНО 2014 р. за дисциплінами. Тут використано такі позначення: УМЛ – українська мова та література, М – математика, ІУ – історія України, Б – біологія, АМ – англійська мова, Г – географія, Ф – фізика, Х – хімія, СЛ – світова література, ВІ – всесвітня історія, РМ – російська мова, НМ –німецька мова, ФМ – французька мова, ІМ – іспанська мова.

 З одного боку, мала кількість учасників означає невиправданість витрат на організацію та проведення ЗНО з відповідних дисциплін, а з іншого – різке збільшення статистичних похибок результатів оцінювання. Як видно з наведених на рисунку А даних, є декілька дисциплін, де кількість учасників тестування ще менша, ніж на всесвітній історії та світовій літературі. Тобто за цим критерієм доцільність скасування, наприклад, тестів з іспанської та французької мов є істотно вищою, ніж тестів з дисциплін, які пропонується вилучити із ЗНО.

Але з іншого боку, якщо абітурієнт планує вивчати саме іспанську мову, то оцінку рівня його шкільної підготовки з цієї дисципліни важко замінити чимось іншим. Можна припустити, що надання вищим навчальним закладам права самостійно встановлювати сертифікати, потрібні для вступу на ті чи інші спеціальності, за декілька років призведе до певного збільшення кількості учасників тестування з мовних дисциплін. Зокрема, ВНЗ можуть вважати за доцільне вимагати два мовних сертифікати (англійська та ще одна інша іноземна мова) для вступників на такі спеціальності, як іноземна філологія, міжнародне право тощо. Але таке саме припущення можна зробити і для тестів з всесвітньої історії та світової літератури стосовно деяких інших спеціальностей. Якщо кількість учасників ЗНО з іспанської та французької мов істотно не збільшиться, треба буде повернутися до обговорення доцільності цих тестів, бо отримати достовірні оцінки їх якості та надійності результатів тестування за наявної кількості учасників неможливо.

Сумніви у доцільності тестів з всесвітньої історії та світової літератури почалися відразу після їх запровадження. При цьому у відповідній дискусії завжди був присутній певний політичний підтекст. Але найбільш активно ідею скасування цих тестів почали обговорювати після отримання результатів щодо явки зареєстрованих учасників на ЗНО 2014 р. Відповідні дані наведено на рис. Б. Бачимо, що цей показник є найгіршим саме для всесвітньої історії та світової літератури (щоправда, ще гіршим він є для тесту з російської мови). Але якщо оцінювати втрати від того, що частина зареєстрованих учасників не з'явилася на тестування, треба брати до уваги і дані рис. В, де вказана абсолютна кількість таких абітурієнтів. І тут, як і слід було б очікувати, лідерами є зовсім інші дисципліни – ті, де загальна кількість учасників найбільша.

Тому, на мою думку, кращим було б більш зважене комплексне рішення. Тест зі всесвітньої історії можна зберегти, як одну із складових загального тесту з історії. Другою складовою такого тесту мала б стати історія України. Оптимальні пропорції між цими складовими можуть визначити фахівці з урахуванням побажань ВНЗ, які будуть використовувати тести з історії при відборі абітурієнтів. Звісно, що при цьому всесвітня історія має бути дійсно всесвітньою. Стосовно ж світової літератури можна прийняти дещо інше рішення – використати наявні напрацювання і включити підрозділ зі світової літератури до тестів другого рівня (підвищеної складності) з української мови та літератури. Цей тест буде призначений насамперед для відбору майбутніх мовознавців та літературознавців. Тож перевірка рівня їх знань не тільки з української але і зі світової літератури не буде зайвою.

Останнім часом активізувалися дискусії з приводу необхідності запровадження дворівневих тестів з окремих дисциплін. Зокрема, у цьому контексті згадують тест з математики, результати якого використовують при вступі на спеціальності з дуже різними вимогами до рівня підготовки абітурієнтів. У 2014 р. сертифікати ЗНО з математики приймали не тільки на фізико-математичні, інженерні та економічні напрями, але і на такі напрями, як готельно-ресторанна справа, дошкільна освіта, менеджмент, правознавство, соціологія, цивільний захист тощо [7]. Практика ЗНО свідчить, що сьогодні, крім суто технічних і організаційних проблем, запровадженню дворівневих тестів перешкоджає загальний низький рівень знань абітурієнтів з математики. Портал "Освітня політика" вже аналізував цю проблему за результатами ЗНО попередніх років [8, 9]. Результати цьогорічного ЗНО мало чим відрізняються від них.

Тому ми маємо таку дилему. Запровадження дворівневих тестів передбачає необхідність створення, як мінімум, одного тесту легшого чи складнішого за ті, що використовували протягом останніх років. Створювати легші тести немає сенсу, бо одне з головних завдань тестування полягає у тому, щоб відсікти абітурієнтів, які не зможуть опанувати курс вищої математики хоча б на рівні вимог гуманітарних та соціально-економічних напрямів вищої освіти. Спрощення завдань призведе до того, що тести не зможуть виконувати цю функцію. З іншого боку ускладнювати тести теж неможливо, бо навіть на напрямах з підвищеними вимогами до математичної підготовки значна частка абітурієнтів нездатна впоратися з тестами, що використовуються сьогодні.

Для тестів з математики медіана розподілу первинних балів у 2014 р. дорівнювала 12 [10]. Тобто половина учасників тестування отримали 12 або менше балів з 56 можливих. Справедливості заради треба зазначити, що низький рівень математичної підготовки випускників шкіл – це не тільки українська проблема. Нещодавно у соціальних мережах з'явився такий приклад математичного перетворення:

Звісно, що цей розв’язок може бути жартом. Але він досить точно відбиває одну із численних проблем математичної освіти у сучасному світі.

Медіана (тобто зазначені вище 12 первинних балів) відповідає 150 балам за підсумковою шкалою ЗНО від 100 до 200 балів. Аналіз даних сайту vstup.info за 2014 р. свідчить, що навіть на математичні і фізичні спеціальності ВНЗ можна поступити, не маючи 150 балів з математики. З абітурієнтів, зарахованих на напрям "Математика" за денною формою навчання, 150 балів та менше з цієї дисципліни мають у Дніпропетровському національному університеті 4,8%; у Запорізькому національному університеті – 5,0%; в Ужгородському національному університеті – 6,8%; у Херсонському державному університеті – 14,9%; у Чернівецькому національному університеті – 9,6%. Ще гіршою є ситуація в деяких регіональних університетах. Наприклад, аналогічний показник Дрогобицького державного педагогічного університету – 11,1%, Кам'янець-Подільського національного університету – 12,9%; Ніжинського державного університету – 21,4%; Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету – 56,3%. При цьому переважна більшість цих слабо підготовлених абітурієнтів зарахована на бюджетну форму навчання. Тому запроваджувати дворівневі тести, принаймні з математики, поки ще передчасно. Це питання потребує більш докладного аналізу. Крім того, очевидною є необхідність його вирішення у комплексі з передбачуваним поєднанням ЗНО і ДПА.

Бурхливе обговорення викликала ініціатива УЦОЯО замінити нижній поріг успішності в 124 бали визначенням результатів ЗНО за принципом "склав/не склав". Ця ідея вже давно обговорюється фахівцями. В її основі лежить те, що поріг 124 бали було обрано свого часу з суто формальних причин без якогось серйозного обґрунтування. Фактично він відсікає близько 10% найгірших учасників тестування. Але існує багато доказів того, що з багатьох дисциплін ЗНО для найслабшої групи абітурієнтів практично немає кореляції між отриманими балами та реальним рівнем підготовки. Крім того, для різних дисциплін є істотні розбіжності між результатами (відсотком від максимально можливої кількості балів за первинною шкалою), що відповідають 124 балам підсумкової шкали. Одним із способів вирішення цієї проблеми є саме пропонований УЦОЯО підхід, коли для кожної дисципліни встановлюється власний поріг успішності. У найпростішому випадку він може бути визначений як поріг "вгадування", тобто дорівнювати середній кількості балів, які у великій вибірці абітурієнтів можна отримати шляхом вибору варіантів відповідей навмання. Для окремих дисциплін такий поріг скоріше за все буде навіть вищим, ніж існуючи сьогодні 124 бали. Складнішим, але доцільнішим у випадку поєднання ЗНО та ДПА, є варіант, коли для кожної дисципліни величина порогу буде визначатися експертним шляхом на основі аналізу завдань відповідних тестів. Під час обговорення пропозиція щодо скасування порогу у 124 бали отримала велику кількість заперечень. Але їх аналіз свідчить, що противники цієї ініціативи зазвичай просто не розуміють, що річ йде не про відміну порогу взагалі, а про заміну існуючого формального порогу іншим, більш об’єктивним і диференційованим за дисциплінами порогом.

           Підбиваючи підсумки, хочу зазначити, що у новій системі вищої освіти на законодавчому рівні закріплено роль ЗНО, як одного з головних інструментів забезпечення якості вищої (а у перспективі і загальної середньої) освіти. Але попереду ще багато роботи, як з реалізації положень закону, так і з удосконалення механізмів зовнішнього оцінювання.

1. Закон України "Про вищу освіту".

2. В.Бахрушин. Застосування освітніх вимірювань при рейтингуванні абітурієнтів ВНЗ та вирішенні деяких інших завдань оцінювання якості освіти. /ua/articles/archive/131-zastosuvannya-osvitnikh-vimiryuvan-pri-rejtinguvanni-abiturientiv-vnz-ta-virishenni-deyakikh-inshikh-zavdan-otsinyuvannya-yakosti-osviti.

3. В.Бахрушин. Яких змін потребують тести ЗНО: до розробки концепції проекту змін у ЗНО. /ua/articles/archive/246-yakikh-zmin-potrebuyut-testi-zno-do-rozrobki-proektu-kontseptsiji-zmin-u-zno.

4. В.Бахрушин. Наскільки якісними є тести ЗНО? /ua/articles/archive/107-naskilki-yakisnimi-e-testi-zno.

5.

6.

7.

8. Результати ЗНО 2013 із математики: аналітичні матеріали. /ua/analytics/247-rezultati-zno-2013-iz-matematiki-analitichni-materiali 

9. В.Бахрушин. Якість тестів ЗНО з математики. /ua/articles/archive/229-yakist-testiv-zno-z-matematiki.

10. Офіційний звіт про проведення зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень осіб, які виявили бажання вступати до вищих навчальних закладів України в 2014 році. – Т. 2. – С. 232.

Володимир Бахрушин, д.ф.-м.н., професор, академік АН вищої школи України