А як дізнатися про те, що ви здобули «повну середню загальну освіту»? Кажуть – дуже просто. Треба, мовляв, показати державний документ, який колись називався атестатом зрілості, і який зараз, як і колись,  видається учневі після проходження ним у школі так званих «підсумкових атестацій» (які колись називали «випускними іспитами») з усіх шкільних предметів. І – відповідно до принципу наступності та безперервності освіти – цей документ про «повну загальну середню освіту» дозволяє вступати до вищих навчальних закладів.

Виявляється – це не так. Бо коли учень, після закінчення середньої загальноосвітньої школи, прийде до приймальної комісії будь-якого вищого навчального закладу і покаже там свій атестат (який буцімто засвідчує отримання ним «повної середньої загальної освіти»), то йому скажуть, що треба показати ще один документ, а саме – довідку (сертифікат) про складання ним ще якихось додаткових іспитів, так званого «зовнішнього незалежного оцінювання». І без цієї «цидулки» його у жоден заклад вищої освіти не пустять – до тих пір, поки він – уже з атестатом зрілості в кишені – не складе ці додаткові іспити.

Виникає просте питання: який документ засвідчує наявність «повної загальної середньої освіти»? Якщо це – атестат про закінчення середньої загальноосвітньої школи (атестат зрілості), тоді чому випускників середніх загальноосвітніх шкіл заставляють здавати додаткові іспити зовнішнього незалежного тестування? Якщо це – довідка (сертифікат) про складання зовнішнього незалежного тестування, тоді навіщо учнів заставляють у школах проходити іспити «підсумкових атестацій» для отримання атестата зрілості?

Питання серйозне, оскільки наша молодь, при переході з системи середньої загальної освіти до системи вищої освіти, зараз опиняється в ситуації двох екзаменаційно-тестових випробувань: випускних (підсумкові атестації») і вступних (зовнішнє незалежне тестування). Тобто ситуації, аналогічній тій, що існувала в радянській освіті, коли учні складали випускні іспити на атестат зрілості у школах, а потім – ще й вступні іспити у вищих навчальних закладах. З отриманням Україною незалежності ця ситуація була визнана непедагогічною та шкідливою, і з нею намагалися боротися, як із пережитком авторитарної радянської педагогіки. Додатковим аргументом проти неї було те, що наявність вступних іспитів до ВНЗ створює цілий ринок приватних освітніх послуг у вигляді так званого «репетиторства» – платної підготовки випускників загальноосвітніх шкіл до вступних іспитів у вищі навчальні заклади, якою займалися працівники цих же вищих навчальних закладів. В СРСР цей ринок складав приблизно 25% від загального числа випускників середніх шкіл.

Зараз ми отримали ще більший ринок репетиторських послуг (більший, бо він тепер складає не 25%, а 50% від усіх випускників загальноосвітніх шкіл), тільки на цей раз уже не підготовки до складання вступних іспитів у ВНЗ, а підготовки до складання тестів ЗНО. Єдина відмінність у тому, що цей ринок перейшов від працівників вищих навчальних закладів до вчителів загальноосвітніх шкіл, які тепер і займаються репетиторством учнів, які прагнуть якомога краще підготуватись до ЗНО. Легко припустити, що цей стан справ не подобається працівникам ВНЗ.

То ж маємо радянський «рімейк», спотворена форма якого, доводить ситуацію до абсурду. Адже сенс вступних іспитів у радянські ВНЗ полягав у досягненні чітко поставленої керівництвом країни мети – обмежити число осіб із вищою освітою до кількості, визначеної «планами партії» на чергову «п’ятирічку».  (Нагадаю, що в СРСР все, у тому числі освіта – були планові, відтак кількість атестованих і дипломованих фахівців різного рівня задавалися наперед органами державного планування – Держпланом.)

Сьогодні такої мети просто немає. Ба, більше – серед основних показників програми Президента України «Стратегія 2020» є показник 75% випускників загальноосвітніх шкіл, які мають отримати вищу освіту. Виходячи з цього, кількість студентів ВНЗ треба не обмежу­вати, а навпаки – збільшувати. Відтак – вступ до ВНЗ їм треба полегшувати й спрощувати, а не ускладнювати. За цих умов введення для випускників загальноосвітніх шкіл додаткового бар’єру на шляху їхнього вступу до ВНЗ виглядає, щонайменше, безглуздим.

Це безглуздя посилюється ще й тим, що фактичну девальвацію такого державного інституту як екзамени (іспити) на атестат зрілості та відповідне знецінення державного документа про загальну середню освіту (атестата) наявністю «цидулки» (пардон – сертифіката) про складання тестів ЗНО – додатково підсилюють судомні потуги Міністерства освіти і науки України «врятувати ситуацію»… Запровадженням вимоги до ВНЗ: враховувати під час вступної кампанії не лише результати ЗНО, але ще й середній бал атестата зрілості абітурієнта. За теперішніх суспільно-політичних умов це нововведення є не лише непедагогічним, а й елементарно несправедливим, оскільки середній бал атестата мусить враховувати предмети, оцінка за які залежить від стану здоров’я та фізичних кондицій (предиспозицій) учня. Йдеться про такі предмети, як фізична культура, військова підготовка (допризовна підготовка юнаків), художня культура (що включає образотворче мистецтво та музику) і навіть ручна праця. Зрозуміло ж, що учень, який має, наприклад, погану координацію, слабкий вестибулярний апарат, 3-тю групу здоров’я, слабкий зір чи відсутність музикального слуху – не отримає високих оцінок з цих предметів, що неодмінно серйозно погіршить середній бал його атестата. І навіть, маючи високі інтелектуальні здібності й високу оцінку на ЗНО з математики, історії, української мови тощо, через штучно понижений таким чином середній бал свого атестата, він може не потрапити на навчання до вибраного ним університету, медичного, політехнічного чи іншого ВНЗ.

Вказане безглуздя виникає внаслідок плутанини двох різних методологій реалізації згаданих вище принципів наступності та неперервності освіти, що забезпечуються так званими «перевідними» (випускними-вступними) випробуваннями при переході громадянина з нижчого рівня (та ступеня) освіти на вищий.

В тоталітарному адміністративно-плановому СРСР з повною гарантованою зайнятістю населення, всезагальною обов’язковою військовою повинністю та культурно-господарським освоєнням величезних безлюдних територій (Зауралля, Казахстан, Памір, Тянь-Шань, далекий Схід) з важкими кліматичними та природними умовами (високі гори, дикі степи, непрохідна тайга, вічна мерзлота тощо), необхідністю уніфікації населення перетворенням його не лише у так званих «будівників комунізму» (на основі суспільно-політичного вчення марксизму-ленінізму), а ще й у так звану «нову спільноту – радянський народ» (на основі російської мови та культури), а також – що можливо тут найважливіше – значно кращим станом здоров’я населення взагалі та дітей і молоді зокрема – зазначені вище шкільні предмети, пов’язані зі станом здоров’я та предмети гуманітарного (у тому числі художнього) циклу – були не менш важливими, ніж предмети «інтелектуальні».

Саме тому для документа про загальну середню освіту мали значення оцінки з усіх предметів, які й виставлялися – усі! – безпосередньо в атестат зрілості (до речі – разом із оцінкою з виховання – за «поведінку»). Відтак – були потрібні випускні іспити. А, оскільки потім всіх випускників шкіл треба було охопити наступним рівнем освіти, а саме середньою спеціальною та вищою, то ці випускники мусили бути продиференційовані, причому ще й у заданому «планами партії і народу» співвідношенні 75/25. Відтак –  неуникними були ще й вступні іспити до ВНЗ – уже профільного, тобто вибіркового – характеру (так звані «про­фільні предмети»). Принагідно зауважу, що з огляду на обтяжливість для учнів такої подвій­ної упродовж, фактично, місяця екзаменаційної процедури, в СРСР було запроваджено її полегшення, а саме – поставлення в залежність кількості вступних іспитів для абітурієнтів від середнього бала їхніх атестатів: абітурієнт із середнім балом 5, який отримав так звану «золоту медаль», здавав один-єдиний профільний вступний іспит до ВНЗ; абітурієнт із середнім балом атестата 4,5-5 балів – здавав два вступні іспити, всі решта – здавали усі (зазвичай чотири) вступні іспити. Ось для чого був потрібен середній бал атестата.

Зараз ми маємо зовсім інші суспільно-політичні умови. Ми не освоюємо «незвідані простори» тайги, пустелі, тундри та вічної мерзлоти. Ми не будуємо «нову спільноту – радянський народ», а формуємо українську політичну націю. Ми не виховуємо під одну гребінку уніфікованих «будівників комунізму», а навпаки – позбавляємося комунізму в усіх його проявах. Ми не гарантуємо всім тотальну зайнятість, а навпаки – формуємо ринок праці. Ми, нарешті, не обмежуємо до 25% кількість осіб, які здобувають вищу освіту, а навпаки – збільшуємо її (хоча б до 75% у 2020 році), а значить – маємо полегшити та спростити їм вступ до вищих навчальних закладів, а не навпаки. І т.д. Відтак, нам НЕ потрібен середній бал атестата, як нам і НЕ потрібне подвійне «перевідне» (випускне-впускне) екзаменаційне випробування учнів, які закінчують загальноосвітню школу.

Чи означає сказане вище, що нам не потрібне також і ЗНО? Аж ніяк. В сучасних ліберально-демократичних суспільствах із конкурентною економікою, зовнішнє незалежне оцінювання є єдиною на сьогоднішній день формою якомога об’єктивніше (точніше було б говорити «інтерсуб’єктивніше», але це вже термінологічні деталі) встановити порівняльні, в межах усієї країни, результати формальної середньої загальної освіти учнів. Саме ця перевага ЗНО в об’єктивності та порівняльності (а простіше кажучи – чесності) і спричинила повсюдне використання ЗНО в розвинених країнах, насамперед Європейського Союзу, до яких ми хочемо долучитися. Як і спричинила те, що ЗНО було з такою готовністю прийняте нашими учнями, батьками і вчителями (тобто «суспільством», якщо говорити старим терміном, або «стейкхолдерами» – якщо говорити терміном новомодним).

Але все сказане стосується ЗНО виключно як форми встановлення результатів освіти, що дозволяє якщо не усунути цілком, то принаймні мінімізувати корупцію, яка неодмінно з’являється в усіх контрольних чи перевірочних процедурах, пов’язаних із видачею офіційних (дозвільних, перепускних тощо) документів. Проблема полягає в тому, що ЗНО в Європі – це іспити випускні, а в нас – вони, фактично вступні (точніше – їхній замінник). ЗНО справді мінімізувало корупцію та дозволило порівнювати результати знань учнів з профільних шкільних предметів – фактично без участі як учителів їхніх загальноосвітніх шкіл, так і працівників ВНЗ. Але воно не ліквідувало подвійні випробування учнів загальноосвітніх шкіл при переході ними в систему вищої освіти, оскільки залишилися внутрішньо шкільні підсумкові атестації.

Якщо ми хочемо сумістити нашу систему середньої загальної освіти з Європейською, то маємо врахувати одну суттєву відмінність нашої пострадянської загальної середньої освіти від європейської. В Європі існує поняття «старша середня школа» (highschool), орієнтована переважно на профільність цього ступеня середньої освіти. Профільність означає відсутність у навчальних планах цих шкіл низки загальноосвітніх предметів, через що таке поняття як «середній бал атестата зрілості» просто втрачає сенс, оскільки загальну (тобто однакову для всіх) середню освіту за 15-17-ма шкільними предметами учні фактично завершують у школах ІІ ступеня (secondaryschool). Відтак учні атестуються у школах ІІІ ступеня (підсумкові атестації) не з усіх предметів, а лише з кількох, наперед визначених. І саме ця атестація проходить у формі ЗНО. І саме результати з цих предметів вписуються в документ про загальну середню освіту (атестат зрілості). У такий спосіб ЗНО в Європі становить один-єдиний бар’єр при переході молоді з системи середньої загальної освіти в систему вищої, зберігаючи такими чином статус атестата як єдиного державного документа, що засвідчує отримання «повної загальної середньої освіти» і водночас служить «сертифікатом», що дозволяє вступати до ВНЗ.

До сказаного треба додати ще одну нашу вітчизняну «новацію», пов’язану уже із самим ЗНО, а саме – пропозицію запровадити «плаваючий прохідний бал ЗНО». Це значить, що оцінку, отримання якої дозволяє успішне складання тесту з того чи іншого предмета ЗНО, пропонується не задавати «апріорі» (як досі), а визначати «апостеріорі» – після того, як стануть відомими всі результати ЗНО.

Я так розумію, що Міністерство хоче знову повернути собі «ручне» управління кампанією вступу до ВНЗ (всілякими «комісіями» з встановлення прохідного бала) – можливо, щоб приховати, констатоване (ним же самим!) разюче падіння успішності учнів за результатами минулорічного ЗНО, яке свідчить про фактичну деградацію всієї дотеперішньої системи стимулювання й визначення результатів навчання учнів у закладах загальної середньої освіти. Ця новація є небезпечною релятивізує вже результати самого ЗНО. Адже може вийти так, що, отримавши, скажімо, оцінку 130 балів з математики на ЗНО у цьому році, учень матиме цей екзамен зарахованим, а його колега, отримавши ті самі 130 балів за тест того самого рівня складності в наступному році – буде вимушений перездавати екзамен. (І чого тоді вартуватиме сама оцінка «130-ть балів»?) Це ж руйнує саму ідею «об’єктивності» встановлення результатів, тобто повертає у процедуру ЗНО оту саму корупціогенну складову, задля ліквідації якої ЗНО, власне кажучи, й запроваджували. Адже «об’єктивність» не може залежати від кон’юнктури на ринку вступників до вищих навчальних закладів!

Підсумовуючи, маємо зараз таке:

1) подвійний бар’єр перед учнями загальноосвітніх шкіл (підсумкові атестації та тести ЗНО) на їхньому шляху до вищих навчальних закладів, що вже призвело до девальвації атестата зрілості як державного документа про загальну середню освіту;

2) додаткову до цього – та ще й дуже несправедливу – штучну перешкоду для вступників до ВНЗ, у вигляді «середнього бала атестата»;

 3) намагання релятивізувати оцінки, отримані після складання тестів ЗНО, що взагалі руйнує об’єктивність цієї процедури;

До цього ще тільки бракувало почати бавитися у перевід балів, отриманих учнями на ЗНО, зі 100-бальної шкали цього зовнішньо-шкільного оцінювання у 12-бальну шкалу, запроваджену (невідомо нащо, але це – окрема тема) для внутрішньо-шкільного оцінювання.

Висновок

Програма Президента України «Стратегія-2020» передбачає досягнення сумісності суспільно-економічних показників України з країнами Європи, з метою вступу до Європейського Союзу. В освіті це, з-поміж іншого, означає:

 1) децентралізація, тобто зменшення обсягу впливу Міністерства освіти на саму галузь;

 2) збільшення частки учнів, які вступили до ВНЗ;

3) перетворення середніх загальноосвітніх закладі в освіти ІІІ ступеня у профільні;

 4) зменшення держзамовлення закладам вищої освіти на безоплатне навчання студентів.

У нашому контексті, це означає, що кількість усіляких перешкод для переходу учнів з системи середньої загальної освіти до системи вищої освіти має бути мінімальною. Відтак, такий бар’єр має бути лише один. Це – ВИПУСКНІ іспити (тести) для отримання єдиного державного документа про середню загальну освіту – атестата зрілості, які (іспити) реалізуються у формі зовнішнього незалежного оцінювання. Для цього в нас існують усі передумови: випускні випробування (підсумкові атестації) в школах є, атестати зрілості – є, і зовнішнє незалежне оцінювання – також є. Їх треба лише сумістити.

Іншими словами, зовнішнє незалежне тестування має здійснюватися не заради отримання – додаткового до атестата – документа (документів) з оцінкою (оцінками), який дає право вступати до ВНЗ (сертифікат ЗНО), а заради отримання цієї ж оцінки (оцінок) У САМОМУ АТЕСТАТІ, який, таким чином, залишається єдиним документом, що засвідчує отримання повної загальної середньої освіти і (одночасно й автоматично) дає право вступати до ВНЗ – за рейтинговим показником виставлених у ньому оцінок із тих предметів, з яких учень проходив тестування ЗНО – а не за рейтингом середніх балів за всіма предметами навчального плану школи.

Як це робиться на практиці – можна поцікавитись у нашого найближчого західного сусіда (Польщі), де ця практика існує уже 15 років!

Олег Гірний,

доцент кафедри природничо-математичної освіти ЛОІППО, кандидат технічних наук.