Йдеться, не про ті чи ті нормативні чи вибіркові дисципліни, а про сам цей складник вищої освіти!

Тобто, створюються юридичні передумови для повного і абсолютно законного вилучення такого компонента освіти з навчального процесу.

У випадку такої дисципліни, як філософія, це означає неминуче знищення цілої наукової спільноти, отже – і відповідної галузі знань (в усіх цивілізованих країнах філософія інституційно представлена переважно як загальноосвітній предмет, що забезпечується діяльністю спеціалізованих філософських факультетів; поза цим контекстом існування останніх позбавлене сенсу; наприклад, переважна більшість філософської літератури у Європі видається саме для загальноосвітніх потреб).

За умов, коли університетську автономію використовують не згідно з високими цілями підвищення стандартів освіти, а часто у цілях суто прагматичних і «невисоких» (див., наприклад, промовистий допис І. Лікарчука /ua/articles/355-universitetska-avtonomiya-pershi-koti-za-ploti ; здається, ці «коти за плоти» є першими, але не останніми), неузаконеність філософсько-гуманітарного блоку виглядає справді загрозливо.

4. Але важко звинувачувати ректорів у недалекоглядності: вони природно дбають про виживання своїх університетів «уже сьогодні», і перспектива їх цікавить лише на тлі специфічно витлумаченого принципу «доволі дневі його лиха». Тому цілком реальною є ситуація, що, за умов бюджетного дефіциту, ба навіть загрози дефолту, а відтак – суцільних скорочень усього, що лише можна скоротити, керівництво університетів використовуватиме всі надані йому можливості саме у вузько-прагматичних цілях (адже що не заборонено, те дозволено).

5. Дбати ж про принципи, засадничі баланси і підсумкові результати, одне слово – про правила гри, української вищої освіти як системи має саме Міністерство, тобто центральний орган управління нею, згідно з новим законом (ст. 3, п. 1).

У зв’язку з цим, забезпечення засадничих балансів освіти, високих її стандартів, створення запобіжників від поглинання її ринковою кон’юнктурою чи егоїзмом фахових спільнот – теж прямий обов’язок Міністерства.

5. Позитивним є той прецедент, що в проекті «Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії…» Міністерство, поряд з фаховою підготовкою, імперативно запроваджує навчальний блок з вивчення іноземних мов, цілком виправдано уникаючи надмірних деталізацій (університети мають обирати вивчення тих мов, які є найактуальнішими, але не можуть не вчити мовам взагалі). Цей принциповий підхід має бути поширено і на деякі інші сфери.

Тепер докладніше про описану вище ситуацію.

Проблема 1.

Наказом МОН №1392 від 25 листопада 2014 року скасовано наказ МОН від 09.07.2009 «Про організацію вивчення гуманітарних дисциплін за вільним вибором студента». Цим рішенням скасовано обов’язкове викладання низки предметів для студентів всіх спеціальностей, серед яких і філософія. Підстав та мотивів цього рішення наказ не містить, лише визначає «у зв’язку з набуттям чинності Закону України “Про вищу освіту”». Але як саме подібна зміна пов’язана із названим Законом, наказ не роз’яснює.

Наслідок: філософія, як і інші гуманітарні дисципліни загальноосвітнього профілю, опиняється поза полем нормативних актів на рівні бакалаврату.

Поширюється теза про те, що тепер абсолютно автономні університети нібито самі обиратимуть ті гуманітарні курси, які найбільше відповідають їхньому профілю. Ця теза вельми некоректна. Адже тепер створені всі підстави не стільки для обрання потрібного, скільки для повного (і цілком законного) усунення філософсько-гуманітарного блоку з усіх навчальних програм для не-філософів на бакалавраті (тобто на першому рівні вищої освіти).

Проблема 2.

Нею є деякі особливості Проекту нового «Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів (наукових установ)».

З освітньої складової освітньо-наукової програми аспірантури філософія безслідно зникла. Тепер планується, що ця складова міститиме три блоки: 1. Спеціальність; 2. Іноземна мова; 3. Щось на кшталт «Організації наукової роботи».

Наслідок: Тут питання стоїть ще гостріше, ніж стосовно бакалаврату, бо йдеться про майбутніх науковців, інтелектуальну еліту нації. Яка ж це буде еліта і на що спрямовуватиме свої зусилля без реальної можливості в структурі самої освітньо-наукової програми опанувати той самий «культурний горизонт», який декларується у проекті Положення? Не варто забувати і про загальнофілософську методологію, що сприяє критичному мисленню, про розуміння світоглядних цінностей і їхнього місця не лише в суспільному, але й у інтелектуальному житті (надто у сучасному світі з його загрозливою тенденцією деградації раціональності). У разі реалізації Проекту в теперішньому вигляді філософія буде усунута з аспірантури (тобто з третього рівня вищої освіти).

Наші майбутні «доктори філософії» мають неабиякий шанс так ніколи і не долучитися до вивчення філософії.

На чиєму боці Закон «Про вищу освіту»?

1. Закон прямо визначає фахову компетентність, яка має бути досягнута в результаті навчання у вищому навчальному закладі. «Компетентність – динамічна комбінація знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей» (розділ 1, ст.1, п.13).

Забезпечити вказану ціннісно-світоглядну складову компетентності без курсів філософсько-гуманітарного спрямування неможливо, а відсутність цієї складової у структурі та змісті освіти не лише суперечить Законові, а й позбавляє університетську освіту її власного покликання та автентичності, зводячи її на рівень вузькоспеціалізованого ПТУ та унеможливлюючи доповнювальні компоненти компетентності здобувача вищої освіти. Обов’язкова норма закону не може бути віддана на випадковий вибір.

2. Згідно з законом (ст. 5, п. 1), «Початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти відповідає п’ятому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою загальнокультурної та професійно орієнтованої підготовки, спеціальних умінь і знань, а також певного досвіду їх практичного застосування з метою виконання типових завдань, що передбачені для первинних посад у відповідній галузі професійної діяльності».

Отже, закон прямо вводить принцип збалансованості вищої освіти, бо не лише на всіх її рівнях вимагає забезпечення світоглядних (= філософсько-гуманітарних) складових компетентності, але й на початковому рівні поєднує загальнокультурну і суто професійну спрямованість.

3. Нарешті, Закон включає в число принципів державної політики у сфері вищої освіти (ст. 3, п. 2) принцип «4) міжнародної інтеграції та інтеграції системи вищої освіти України у Європейській простір вищої освіти, за умови збереження і розвитку досягнень та прогресивних традицій національної вищої школи».

Але ж освітні системи тих європейських країн, що є унітарними і мають порівнянні з Україною територію і населення (Франція, Італія), передбачають саме обов’язкове вивчення філософії майбутніми студентами університетів всіх спеціальностей – на рівні ліцеїв, з обов’язковим іспитом. Якщо в Україні не існує трирічного ліцею як освітньої інституції, маємо зберегти нашу традицію викладати філософсько-гуманітарні курси в університетах – інакше вітчизняні студенти не-філософи, на відміну від їхніх європейських однолітків, не вивчатимуть філософію взагалі!

Висновки з положень Закону «Про вищу освіту»:

1.Засвоєння «способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей» є неусувною складовою компетентності випускників всіх спеціальностей на всіх рівнях вищої освіти.

2. Як традиції Європейського освітнього простору, так і прогресивні вітчизняні традиції мають гармонійно поєднуватися в освітній політиці.

3.Принцип збалансованості між загальнокультурною і професійною підготовкою в Законі присутній.

Отже, на рівні підзаконних актів має бути окреслено той навчальний блок, що забезпечуватиме виконання цих норм закону.

Звісно, Міністерство не може приписувати університетам конкретні переліки нормативних дисциплін, але ж саме воно має забезпечувати освітню політику! Статус зазначеного освітнього блоку не може бути ігноровано, він має бути чітко зафіксований у підзаконних актах.

Міжнародні документи щодо викладання філософії

Окрім українського закону є й міжнародні норми. Зокрема, це Паризька декларація ЮНЕСКО 1995 року щодо філософії, яка є офіційним Додатком ІІ доухваленої Виконкомом ЮНЕСКО «Міжсекторальної стратегії ЮНЕСКО у галузі філософії» , 2005 (розроблялася впродовж двох років за участі п’яти сотень НДО та близько 600 університетів з усього світу). Ось ключова цитата з Паризької декларації ЮНЕСКО щодо філософії:

«підкреслюємо, що викладання філософії сприяє відкритості розуму, громадянській відповідальності, порозумінню й толерантності між індивідами й групами;

знову наголошуємо, що викладання філософії, формуючи вільний і вдумливий розум, здатний опиратися різним формам пропаганди, фанатизму, виключення і нетолерантності, сприяє мирові й готує кожного узяти на себе відповідальність за розв’язання великих питань сучасності, особливо у царині етики;

пристаємо на те, що розвиток філософської рефлексії в освіті й у культурному житті істотно сприяє формуванню громадян, розвиваючи їхню здатність судити – засадовий елемент будь-якої демократії».

З цих визначень постають прямі вимоги ЮНЕСКО щодо існування філософії, серед яких варто відзначити лише одну:

«Викладання філософії має бути збережене або розширене там, де воно існує, створене там, де його ще не існує, і має відкрито називатися терміном “філософія”».

Водночас, «залишаючись цілковито автономним, викладання філософії має бути (скрізь, де це можливо) ефективно поєднане з університетською чи професійною освітою в усякій царині, а не просто накладене на них».

Отже, витіснення філософії, яке стало стійкою тенденцією в теперішній політиці Міносвіти, суперечить не лише Закону про вищу освіту України, а й міжнародним принципам та нормам. Україна має всі шанси увійти у сталий конфлікт з ЮНЕСКО в царині, яка гарантує величезні іміджеві втрати. Головне – заради якої високої мети нам наражатися на цей конфлікт, якщо статус філософсько-гуманітарних дисциплін може бути врегульовано без порушення університетської автономії?

Шлях реалізації законодавчих норм щодо філософсько-гуманітарних дисциплін

Забезпечити нормативність філософсько-гуманітарного блоку в структурі вищої освіти доречно не лише через окремий наказ міністра МОН, але передовсім через стандарти освітньої діяльності, наявність та обов’язковість яких передбачає Закон. Нагадаємо положення Закону (розділ ІІІ, стаття 9):

«2. Стандарти освітньої діяльності розробляються для кожного рівня вищої освіти в межах кожної спеціальності з урахуванням необхідності створення умов для осіб з особливими освітніми потребами та є обов’язковими до виконання всіма вищими навчальними закладами незалежно від форми власності та підпорядкування, а також науковими установами, що забезпечують підготовку докторів філософії та докторів наук.

3. Стандарти освітньої діяльності розробляються та затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки за погодженням з Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти».

У змісті освітніх стандартів всіх спеціальностей на всіх рівнях вищої освіти має бути присутньою вимога опануваннявідкритості і критичності мислення, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, набуття яких забезпечують курси філософсько-гуманітарного спрямування. Також у змісті цих стандартів має бути зазначена мовна компетентність – викладання іноземних мов як обов’язковий елемент освіти треба узаконити так само, як і викладання курсів філософсько-гуманітарного спрямування; нездатність хоча б читати зарубіжну літературу за своїм фахом неприпустима для носія будь-якого університетського диплома.

Варто зазначити, що робота Міністерства з розробки освітніх стандартів не є надбанням широкої громадськості. Ми не знаємо, хто саме розробляє ці стандарти, які фахівці з філософсько-гуманітарних дисциплін залучені до цієї роботи, якими є їхні програмні засади тощо. Отже, цілком явно постає

Проблема 3.

Через непрозорість роботи Міністерства, постійні намагання усіляко витіснити філософсько-гуманітарний блок з тексту підзаконних актів, а також з огляду на абсолютно неприпустимі у вустах офіційної особи публічні висловлювання деяких топ-менеджерів Міністерства, може скластися ситуація, що оприлюднені нарешті Стандарти теж не міститимуть жодної згадки про філософсько-гуманітарні компетентності для всіх спеціальностей на всіх рівнях вищої освіти.

Наслідок. Це означатиме остаточне знищення нормативних підстав для розгляду навіть самої можливості включення блоку філософсько-гуманітарних дисциплін не лише в програми інженерних спеціальностей, але й у програми лікарів, шкільних учителів всіх напрямів, філологів, істориків тощо.

Теоретична можливість включення компетентностей, забезпечуваних блоком таких дисциплін (в тому ж статусі, що й «компетентностей», забезпечуваних астрологією чи хіромантією), існуватиме, але на практиці їх невключення розглядатиметься як цілком законна дія, оскільки розробляти Стандарти спеціальностей мають не автономні університети, а Міністерство. Університети, у межах Стандартів, мають повну свободу дій!

Можливі шляхи розв’язання конкретних проблем

Можливий розв’язок Проблеми 1.

Якби збалансованість і різнобічність фахової освіти була пріоритетом політики Міністерства, то замість скасованого, мав би бути виданий новий наказ. В ньому має йтися не про перелік конкретних нормативних дисциплін (це неможливо за умов автономії), а про загальний дисциплінарний блок філософсько-гуманітарного спрямування, наповнення якого конкретними дисциплінами має бути компетенцією кожного конкретного університету (за аналогією зі статусом іноземних мов у теперішньому проекті «Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії…»).

Цей дисциплінарний блок (принаймні на рівні бакалаврату) має містити чітко розрізнені компоненти:

- філософський (відповідає за морально-етичні цінності, зокрема саме поняття «цінності», загально-методологічні й логічні основи способів мислення; загальнокультурна підготовка);

- історично-політологічно-правовий (відповідає за громадянські якості);

- культурологічно-мистецтвознавчий (відповідає за загальнокультурна підготовка);

- мовний (взагалі не потребує пояснень).

Адже всі ці компоненти є необхідними для формування «способів мислення, … світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей» та «здобуття особою загальнокультурної… підготовки», згідно з вимогами Закону про вищу освіту.

За умови існування курсів, відповідних цим компонентам, в університетах можуть створюватися також і філософсько-гуманітарні курси міждисциплінарного характеру.

Наказ неодмінно має містити мінімальний обсяг зазначеного «дисциплінарного блоку» у відсотках від загальної кількості кредитів за весь період навчання на конкретному рівні вищої освіти (за аналогією з теперішнім проектом «Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії…»), а також – відповідні мінімальні обсяги щодо окремих компонентів блоку. Ці показники не повинні істотно відрізнятися від чинних нині нормативів.

Можливий розв’язок Проблеми 2.

Філософський (або філософсько-гуманітарний, це предмет дискусій) блок має бути узаконений як четверта обов’язкова навчальна складова освітньо-наукової програми аспірантури (ад’юнктури). До 15 пункту Положення необхідно додати:

«4) оволодіти світоглядно-ціннісними компетентностями, здатністю критичного відкритого мислення, гуманітарними ідеями та навичками, які дозволяють і спонукають обійняти активну громадянську позицію, бути на рівні сучасної інтелектуальної культури; опанувати загальнофілософські основи сучасної наукової методології в їхній історичній динаміці, етичні принципи соціальної відповідальності дослідника, розуміти становище науки як суспільного інституту (обсяг цієї навчальної складової становить не менше 6 кредитів ЄКТС)».

[Для збереження мінімуму у 30 кредитів можлива така загальна структура кредитів по чотирьох складових: 10-10-5-5].

Також у п. «22. Вступні випробування до аспірантури (ад’юнктури) вищого навчального закладу (наукової установи) складаються з:

вступного іспиту із спеціальності (в обсязі навчальної програми освітнього рівня магістра відповідної спеціальності);

вступного іспиту із однієї іноземної мови (на вибір вченої ради вищого навчального закладу (наукової установи) в обсязі, який відповідає необхідному вступному рівню для подальшого навчання (вдосконалення) цієї іноземної мови в аспірантурі (ад’юнктурі));»

Додати:

«вступного іспиту з філософських дисциплін (за програмою, затвердженою вченою радою вищого навчального закладу (наукової установи) в обсязі, який відповідає необхідному вступному рівню для подальшого оволодіння світоглядно-ціннісними компетентностями в аспірантурі (ад’юнктурі)».

Можливий розв’язок Проблеми 3.

В нових Стандартах, згідно з принципом університетської автономії, не повинно міститися переліків конкретних дисциплін.

Але там мають міститися ті підсумкові компетентності випускників, які повинні забезпечити автономні університети. Зокрема, згідно з законом, – і засвоєння «способів мислення, … світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей» (із зазначенням мінімальної кількості кредитів, які відводяться на вивчення відповідного компоненту цього навчального блоку; тут можна скористатися прецедентом проекту «Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії…», де чітко розписано як навчальні блоки, так і мінімальну кількість кредитів на їхнє засвоєння).

Міністерство має долучити до розробки Стандартів компетентних представників філософсько-гуманітарних дисциплін (найраціональніше – через створення окремої групи фахівців для забезпечення норм щодо філософсько-гуманітарного блоку для всіх спеціальностей всіх рівнів вищої освіти) і регулярно інформувати громадськість про перебіг роботи цієї групи.

Взагалі, дуже дивною видається ситуація, коли такі фахівці, як Михайло Мінаков, Сергій Пролеєв, Олексій Панич, Андрій Баумейстер та інші, не залучаються до вироблення засадових документів, що визначатимуть політику в галузі філософсько-гуманітарної освіти. Чий ще фаховий досвід тут може бути доречніший?

Модель забезпечення ціннісно-світоглядної складової компетентності на практиці

У зв’язку з цим необхідно забезпечити викладання курсів філософсько-гуманітарної спрямованості на бакалавраті, в магістратурі та аспірантурі задля забезпечення відповідного блоку вищої освіти.

Звісно, не йдеться про викладання філософії (історії України, політології тощо) як окремої науки у вигляді єдиного для всіх нормативного курсу.

Йдеться про блок курсів філософсько-гуманітарного спрямування, які забезпечують опанування ціннісно-світоглядної компетентності протягом всього періоду навчання у вищому навчальному закладі. Як от «Критичне мислення», «Світоглядно-філософські засади інтелектуальної історії», «Ідея Європи та європейські цінності», «Сучасні теорії науки», «Епістемологічна специфіка наукової аргументації», «Достовірність у науці», «Природа та роль громадянських чеснот», «Соціальний проект модерну і глобальний світ», «Невіддільні права людини та кризи демократії», «Філософія мови», «Філософська та методологічна герменевтики» тощо – перелік майже нескінченний. Певним аналогом цьому слугує американська система LiberalArtsEducation (це словосполучення цілком може бути згадане у відповідному наказі як один з можливих варіантів організації філософсько-гуманітарного навчального блоку).

Але конкретний перелік курсів, що заповнять філософсько-гуманітарний блок, має враховувати специфіку спеціальностей, представникам яких ці курси викладаються, та запити відповідних випускових кафедр, факультетів тощо. Його практичне наповнення – компетенція університетів.

Оптимальна модель виглядає наступним чином: на кожному рівні навчання студенти обов’язково обирають (за кожним компонентом філософсько-гуманітарного блоку) щонайменше по одному курсові з кількох їм запропонованих (на рівні аспірантури тут можливі певні особливості). Мінімальна сума кредитів, що виділяються на цей навчальний блок, не повинна бути меншою за теперішні норми щодо нормативних дисциплін гуманітарної та соціально-економічної підготовки.

Зокрема, курси філософського спрямування мають забезпечити чотири фундаментальні складові вищої освіти: 1) критичність мислення; 2) активну громадянську позицію, зрілість ціннісних засад самовизначення особистості; 3) культурний кругозір, що личить сучасній цивілізованій людині; 4) опанування загальнотеоретичних засад наукового пізнання.

Аналогічна ж модель має бути застосована й до інших компонентів світоглядно-гуманітарного блоку, проте її вироблення є сферою компетенції наших колег.

Здійснення цих пропозицій дозволить:

а) виконати вимоги Закону про вищу освіту;

б) зберегти принцип університетської автономії;

в) розробити збалансовані норми освітнього процесу;

г) узаконити викладання філософсько-гуманітарного блоку, створивши таким чином можливість для реформування і вдосконалення його змісту й форм реалізації.

Олег Хома, доктор філософських наук, завідувач кафедри філософії та гуманітарних наук Вінницького національного технічного університету