Перший - це переконання, що не варто вчити все поспіль і навіть більшість традиційних шкільних предметів повністю втратили свою актуальність, бо «все є в Інтернеті» і все вирішують не фундаментальні науково-базисні знання, а такі новітні якості як комунікативність, креативність,  пасіонарність і схильність до мультикультуралізму. Ось цьому й має вчити сучасна школа: «вчити не рахувати, а вчити не прорахуватись» (Володимир Співаковський) і т.п.

Другий - це переконаність у тому, що без гармонійного поєднання фундаментальних знань з прикладними не може бути успішного освітнього процесу: щоб не прорахуватись, потрібно, як мінімум, учити рахувати, як-то кажуть, чи не «на автоматі».

При чому мова не про погляди пересічного люду, а саме про позиції багатьох експертів, котрі є в тій чи іншій мірі впливовими щодо трендів розвитку різних підсистем національної освітньої системи.

Від чого таке розділення?  Відповідь проста. Ми, люди, поділяємося не лише на чоловіків та жінок. Для  одних з нас імперативні цінності лежать у потребах МАТИ, а для інших – БУТИ. Від цього й відповідні очікування від освіти. У перших: «Не треба мені довго і детально пояснювати глибокі взаємозв’язки, що існують у цьому явищі. Ви скажіть мені чітко – як правильно! Усе. Мені цього досить». У других: «Доки я детально не розберуся та не зрозумію матеріал, далі рухатися не буду». 

ВИМІРИ

Повністю відмовитись від «середнього» балу атестата випускника школи, ліцею чи гімназії не виглядає зараз можливим, бо він прописаний в умовах вступу до ВНЗ діючого закону України «Про вищу освіту». У той же час залишати його застосування в тому вигляді, якому нав’язала країні команда міністра Табачника, не буде ознакою покращення організації освітньої сфери. Не варто очікувати нічого доброго від ігнорування мудрого застереження: «Грошей, честі і порядності в будь-якій системі завжди менше, ніж їй самій здається» (Юрій Шукевич). Українське сучасне суспільство надто просякнуте тіньовою неправдою, яка весь час годує «зло, яке весь час перемагає». Хвала Богу, що те «зло, яке весь час нас перемагає» НІКОЛИ не зможе зробити того остаточно. І саме школа є першим суспільним інститутом, у якому головним «предметом» має бути формування в її випускників таких цінностей як честь і порядність. 

У цьому контексті ризиків суспільною лінією виміру якості школи є її відмова від корупційних ризиків, які, за низького морального рівня громади, несе з собою практика застосування «середнього» балу під приводом його впливу на бажання школярів учитися. Пересічна практика показує протилежне. За  замовчуванням більшість жителів громади вважає, що «надійніше» буде випросити додаткові шкільні бали у вчителя чи шкільного керівництва, а вивільнений час та зусилля зосередити на різних додаткових формах цільової підготовки випускника. І такий демотиватор у навчанні перевершує на порядок ілюзорну мотивацію до нього з боку «середнього» балу. Результати цьогорічного поєднаного ДПА і ЗНО з української мови є тому підтвердженням.

Якщо не відмовляємося від «середнього» балу як такого, то що нам заважає модифікувати як його самого, так і порядок застосування? Особливо в умовах розширення предметного сегмента поєднання ДПА і ЗНО.  Це щодо практики цього, поточного, навчального року. Про більш кардинально новий формат опрацювання загальноосвітньої складової навчання, приміром через рік, мова піде у кінці статті.  

Перш ніж конкретно окреслити пропозицію щодо зміни цьогорічного формату «середнього» балу пропоную контекстним чином поглянути на існуючі моделі. 

В Україні

Поєднання наступного року трьох предметних ДПА і ЗНО створять принципово нову для нас практику – справжню державну, тобто незалежну від суб’єктивних впливів, атестацію.

Останнє на порядки піднімає рівень мотивації до якомога кращої навчальної роботи як учнів, так і їхніх учителів. І не тільки учнів випускного класу. Уже з 10-го класу більшість учнів починає по-іншому дивитись на самопідготовку. Прикладом тому було більш умотивоване ставлення минулорічних десятикласників до вивчення української опісля новини про поєднання ДПА і ЗНО з української для їхніх друзів одинадцятикласників минулого навчального року.

Середній бал не повинен нагадувати карикатурну формалізацію нашого середнього арифметичного варіанта, тому що він зроблений за принципом «сам п'ю, сам гуляю». Навряд чи підсумкова атестація , яку проводитимуть ті ж самі вчителі, які  й навчали, буде по-справжньому мотивуючою. Між незалежною і доморощеною атестаціями не просто велика різниця, а принципове ціннісне розмежування. 

У Франції

Одним із прикладів загальноприйнятної світової практики може бути модель системно-мотиваційного  підходу до середнього підсумкового балу у французькій системі загальної середньої освіти. У Франції випускники «college» (не плутати із загальновживаним – колеДжом), що є аналогом нашої основної школи (5 – 9 класи), переходять до різнопрофільних ліцеїв не лише у залежності від їх бажання. Головним фактором є рівень набутої випускниками 9-го класу освітньої компетентності. При цьому французькі ліцеї (10 – 12 класи) складають дві принципово відмінні групи: умовно кажучи, наукоємні та професійно-сервісні. Звісно, що різного профілю. І лише  випускники перших, за умови успішного їх закінчення, зможуть планувати навчання в університетах. Для випускників професійних ліцеїв таке апріорі не передбачається. Їхні навчальні програми мають іншу змістовно-складову та соціально-економічну мету.

У профільному ліцеї учень вивчає не більше десяти предметів, які розподіляються на предмети поглибленого вивчення і на загальноосвітні предмети. У відповідності до такого розподілу кожен з предметів має власний коефіцієнт значимості. Це дуже важливо, бо цей же коефіцієнт зіграє свою роль у підрахунку середнього балу атестата. Усі оцінки протягом трьох років навчання мають «статус» поточно-інформаційних,  щоб учні та батьки мали приблизну уяву щодо досягнутого рівня освітньої компетентності. Ці оцінки у розрахунок середнього балу не беруться. окрім одного нюансу, про який дещо пізніше. Так все робиться тому, що об'єктивність поточної оцінки обмежена суб'єктивними факторами кожного конкретного як закладу, так і вчителя.

По закінченню навчання кожен французький (і не тільки, бо так у сотнях країн світу) ліцеїст проходить ДЕРЖАВНУ підсумкову атестацію з УСІХ предметів, що вивчав. Вона організована так, що ні вчитель учня, ні сам заклад не мають прямих з ним стосунків у ході її проведення. Так само й з оцінками – закодовані письмові роботи не містять прізвищ учнів і перевіряє їх НЕЗАЛЕЖНА комісія. СЕРЕДНІЙ бал атестата розраховується саме з показників цих незалежних атестацій. Підсумкова формула розрахунку враховує коефіцієнт значимості предмета. Звісно, програма також враховує статус предмета: одна для профільних і принципово інша для загальноосвітніх.

При цьому під час підсумкових атестацій за курс ліцею ліцеїсти щодня виконують дві письмові атестації: зранку – профільний предмет (4 години), а після обіду – загальноосвітній (2 години).  Можливість залишати аудиторію у ході роботи не обговорюється: вихід з аудиторії означає одне – робота закінчена. Зазвичай для молодої здорової та з порядною психологією людини проблема туалета протягом кількох годин не є питанням «життя і смерті». За спробу списати особа вноситься до загальнодержавної бази як така, документи вкотрої не може прийняти жоден університет країни протягом п'яти років поспіль.

По закінченню періоду ДЕРЖАВНИХ (єдине випробування для всіх) НЕЗАЛЕЖНИХ атестацій освітнє відомство повідомляє, який цього року середній бал є ПРОХІДНИМ для навчання у регіональному багатопрофільному університеті. Випускник ліцею, що отримав "БАК" (тобто прохідний середній бал) отримує право на навчання в університеті свого регіону за профілем свого навчання у ліцеї. Така модель є механізмом до поступового соціального дорослішання особи. На відміну від нашої, коли навіть в 11-му класі почасти учень так і не знає, що йому вибрати: математику серйозного професійного рівня чи історію?

Місць вистачає всім, тож загальнодержавний прохідний бал до регіональних університетів залежить від наявних місць. У випадку, коли випускнику не вистачає до «БАКа» 0,5 бала, робиться запит до ліцею щодо його поточних (триместрових) ліцейських оцінок з тим, щоб з'явилась можливість цю граничну ситуацію вирішити на його користь.

Для бажаючих учитися в університеті, що входить до числа потужних наукових центрів країни світового рівня, окрім отримання «БАКу», абітурієнту потрібно пройти ще й додаткові конкурсні університетські екзамени.

СЕРЕДНІЙ БАЛ

У цьому контексті варто тримати у полі уваги той факт, що середній бал нашого атестата в умовах відсутності справжньої профільної освіти є скоріше банальним виміром здатності випускників до того, щоб репродукувати знання. Але ж ми декларуємо підготовку школяра до освітньої компетентності! Який сенс виставляти вагомим чинником (середній бал) в умовах глобальної для держави проблеми  побудови суспільства інноваційного знання, базою якого є здатність людини ЗАСТОСОВУВАТИ продуктивно знання, у тому числі ті НОВІ знання, що з’являться після закінчення школи?

Крім того, який сенс у таблицях переведення середнього балу у 200-бальну шкалу, щоб потім після застосування коефіцієнта, що має коливатися від 0 до 0,1, отримати наступні фінальні показники. Приміром у двох учнів різниця середнього балу атестата складає 3 бали (наприклад 11 і 8 балів). Після опрацювання через таблицю і розрахунковий коефіцієнт вона складе 2, 85 бали. Але ж за адекватності шкільної оцінки і оцінки ЗНО ці учні на предметних тестах мають зазвичай різницю у 30 – 40 балів. До чого оця вся метушня довкола так званого «середнього балу»? Нагадує прояв інертного повторення радянської усереднено загальноосвітньої школи.

Нашою стратегічною помилкою є подальше ігнорування як існування, так і негативного впливу на якість освітньої системи наступних проблемних чинників в організації її діяльності. 

По-перше, це відсутність системного врахування специфіки освітньої підготовки, до котрої має схильність випускник у контексті своєї дорослої кар’єри. Адже одне для техніка-механіка, друге - для спеціаліста ІКТ, третє - для фінансиста, четверте - для гуманітарія і т.д.

По-друге, це ігнорування сучасних підходів до змісту та філософії навчання, за яких шкільні програмні знання не є метою навчання. Знання як такі є просто найоптимальнішим з освітньої точки зору засобом до того, щоб РОЗВИНУТИ в особи здатність розбиратися з тим чи іншим науково-технологічним чи культурно-мистецьким контекстом. У тому числі й розбиратися самостійно. Не завантаження пам’яті має бути метою школи, а розвиток розумових ЗДІБНОСТЕЙ школяра: у розвинутої голови не має проблем як із запам’ятовуванням знань як таких, так і зі звільненням своєї пам’яті від неактуального. Світ  давно вже втомився від шкільної схоластики, але ніколи не втомиться від науково-культурної творчості.

Тому не варто «городити город» узагальненим шкільним «середнім балом». Він не додає нічого ні до мотивації учнів до навчання, ні до кращої його диференціації. Якраз навпаки - орієнтир випускників на «середній бал» прямо заважає цільовому формуванню здатності навчатися як мірилу вміння розбиратися в інструкціях, правилах, схемах, графіках, трендах, рівнях вірогідності, прогнозах, умовах застосування знання в умовах, де джерела інформації є ВІДКРИТИМИ!

По-третє, ценехтування світовим успішно працюючим досвідом, коли випускники профільної  старшої ланки загальної, тобто хоча й профільної, але все ще не професійної середньої освіти, проходять єдиний фінішний іспит, котрим як підсумовують своє загальноосвітнє навчання, так і визначають можливості щодо своїх профільних перспектив дорослого життя.

ПРОПОЗИЦІЇ

Для цього року

Бачу, що з метою оздоровлення атмосфери, яка супроводжує підготовку цьогорічних випускників 11-х класів до трьох поєднаних із ЗНО обов'язкових ДПА є доцільним ПОВНІСТЮ ЗВІЛЬНИТИ школи від необхідності здійснювати розрахунок і фіксацію середнього балу в атестаті. І таке зовсім не потребує так званої ВІДМІНИ середнього балу атестата. Просто він (середній бал) має перестати бути шкільним чинником.

Натомість рекомендувати ВНЗ у межах їхніх нових повноважень розширеної автономії самим вирішувати, з ЯКИХ важливих для їхньої специфіки ПРЕДМЕТІВ вони будуть  розраховувати середній бал свого абітурієнта. Якщо вважають за необхідне. Такий підхід надасть більшого ступеня свободи в організації діяльності, котра за всіма законами природи  плинних активних процесів є важливим позитивним чинником щодо її (організації) якості.

До того ж це повністю корелює з тим, що середній бал атестата потрібен лише приймальній комісії ВНЗ та ще й в умовах, коли ВНЗ може надати йому як нульове, так і будь-яке інше проміжне значення коефіцієнта (при максимумі у 0,1), чим, до речі, вже цього року скористалися деякі університети.

Для наступного навчального року   

Звісно, що через рік у нас не запрацює повноцінна профільна освіта старшокласників, і матимуть вони у своєму навчальному плані всі ті ж  22 ПРЕДМЕТИ:

№	Навчальні предмети
1	Українська мова
2	Українська література
3	Іноземна мова - англійська
4	Друга іноземна – французька/нім/ісп
5	Зарубіжна література
6	Історія України
7	Всесвітня історія
8	Економіка
9	Людина і світ
10	Художня культура
11	Алгебра і початок аналізу
12	Геометрія
13	Астрономія
14	Біологія
15	Фізика
16	Екологія
17	Хімія
18	Інформатика
19	Інформаційні технології
20	Креслення
21	Фізична культура
22	Захист Вітчизни / Основи медико-санітарної підготовки

Але ж навіть у таких умовах можна застосувати наступний технологічно системний  механізм мотивації випускників для справжнього і наполегливого опрацьовування матеріалу УСІХ передбачених шкільних дисциплін.

ПРОПОНУЮ запровадити через рік, а оголосити вже зараз, для всіх випускників незалежно від  профілю навчання (у теперішній нашій його версії)  ще одну обов'язкову ДПА у формі ЗНО – ЗАГАЛЬНООСВІТНЄ КОМПЛЕКСНЕ ЗНО/ДПА. Колись таку версію екзаменів практикувала Могилянка. Варто взяти до уваги, що саме з того досвіду виросло суспільне усвідомлення ціннісних переваг незалежного письмово тестування.

При цьому всі мають знати, що кожного року (до появи справжньої профільної освіти старшокласників) ВСІ проходитимуть загальноосвітнє комплексне ДПА/ЗНО, яке включатиме, приміром, по дві вправи чи завдання з кожного предмета інваріантної частини навчального плану. Важливо зазначити, що зміст цього тестування апріорі не допускатиме питання репродуктивного характеру. Завдання чи вправи мають бути спрямовані виключно на вміння застосувати формальні базові наукові знання. При чому середнього рівня складності і не вище.

Крім цілого комплексу явних переваг такого варіанту, на які підготовленому читачу не варто витрачати час, як варіанту, що мотивує до наполегливого навчання  через системно-інструментальний вимір варто звернути увагу ще й на два його наступних додаткових чинники.

По-перше, така версія закінчення навчання спонукатиме як вчителів, так і учнів до переходу на продуктивні форми навчання, що є усталеним трендом сучасної педагогічної практики сучасного  розвиненого світу.

По-друге, це буде проміжним трампліном до переходу на ґрунтовну модель профільної освіти старшокласників (зверніть увагу, автор ніколи не використовує штамп 12-річна школа) на рівні успішних зарубіжних практик.

 До речі, не може ж природна властивість дії гормону кортизону в корі людського мозку загальмувати на всі три роки (час дії кортизону на новий подразник «небезпеки» уявної чи справжньої  небезпеки від появи нового) процес проектування назрілих змін хоча б у головах лідерів освіти. Не всі ж люди так і пасують перед дією кортизону, дехто все ж зберігає здатність опанувати себе заради того, щоб, долаючи страх, НАВЧИТИСЯ НОВОМУ.

Тим більше, що нам тільки й треба, що створити адекватну інваріантній частині наших навчальних планів універсальну тематично-тестову базу. Маємо всі підстави сподіватися, що для  України не буде проблемою застосування свого університетського потенціалу, щоб оперативно справитися з цією локальною, але такою актуальною задачею. Таке комплексне ЗНО/ДПА якраз і було б альтернативою згубній практиці минулого, коли всі обурюються недоліками від застосування «середнього балу», а «віз і нині там».

ЩО У РЕЗУЛЬТАТІ?

Завдяки реалізації такого проекту наша освітня система поступово зможе перейти від стану популістського загравання влади з населенням до стану з більш вимогливою щодо себе і суспільства позицією, орієнтованою на реально високу якість.

А як дещо віддаленим результатом вже поза межами освітньої системи буде поступове встановлення оптимального балансу між виробничими/сервісними спеціалістами базового рівня та спеціалістами з вищою освітою, а то у нас дійшло до того, що на одного студента системи ПТО припадає 28 студентів ВНЗ! І це буде надважливим здобутком, бо якщо все так і залишати, то якби від такого стрімкого «розвитку інтелекту» замість інноваційного майбутнього країна не опинилась на узбіччі історії.

Володимир Бєлий, заступник директора Херсонського фізико-технічного ліцею