НОВІ УМОВИ 

Усі соціологічні дослідження демонструють, що пострадянська модель організації освіти дітей та молоді в умовах новітньої України не задовольняє як самих освітян, так і батьків та учнів. Більшість населення очікувала, що запровадження платної освіти призведе до вищої якості саме з причини її платності. Натомість в Україні сформувалося так, що вийшло навпаки: якість різко знизилась. Не виявилося в нас організаторів вищого рівня, здатних створити такі умови, за яких підвищене додаткове фінансування освіти за рахунок батьків підкріплювалося адекватним зростанням рівня відповідальності за результати діяльності. Як у сегменті вищої, так і середньої освіти.

Якщо за кордоном, приміром у Франції, приватні школи відкриваються у відповідь на додаткові потреби населення культурно-релігійного контексту і ніяк не пов’язані з невдоволенням якістю комунальними закладами, то в сучасній Україні саме останнє стало вагомим чинником.

Проблема низької якості комунальних шкіл підштовхує до активних дій громадський сегмент. Так у мережі жвавий відгук отримали наступні обурення AnastasiiaKyslynska: «… з наших з вами зібраних податків державний  монстр-монополіст фінансуватиме не освіту наших дітей, а свої заклади освіти. Зі всіма їх вадами та проблемами замість підтримувати динамічні зміни в організації освіти, як цього вимагає сучасний світ. Не буде можливості побачити нові, дійсно інноваційні школи, невеликих громадських ініціатив, спільних домашніх шкіл, за типом тих, які створив відомий Хан в Каліфорнії. Просто не буде простору і ресурсів. Тільки строєм - у комунальні школи. Решта - як і зараз за додаткові власні кошти. Ми ж усі розуміємо, що два рази сплачувати: один раз - за нав'язуване, а інший - дійсно за те, що потрібно для своєї дитини, це продовження ситуації тотального державного кидка багатьох і багатьох своїх громадян».

За останніми даними батьківські додаткові виплати на школу сягнули 4 млрд. гривень на рік. Якщо в нас школярів 4,5 мільйона, то кожен школяр «приносить» до закладу в середньому близько 1000 гривень додатково до тих 10 000 гривень, що в середньому щорічно виділяє на нього державна податкова програма.  При цьому всім відомо, що чи не кожна українська школа фінансується лише в частині заробітної плати її працівників та забезпеченні тих же державних комунальних послуг. 

У таких умовах без чіткого інституційного розмежування сегменту приватної та державної форми освіти (і щоб на умовах рівноправності) високої якості не отримати. Тут особливим є питання рівноправності не лише щодо умов здійснення діяльності, а й щодо відповідальності за її результати. Як  перед тими, кого навчали, так і перед нормами та вимогами державного освітнього стандарту.

Мова йде про таке розмежування, за якого стануть неможливими:

• приватні «апендикси» до державного закладу; 
• механічне перемішування здобувачів освіти принципово різної форми фінансування в межах однієї навчальної групи, окремого державного навчального закладу в тому числі; 
• оплата праці педагогічних працівників колективу з принципово різних джерел фінансування; 
• повернення до заборони приватних закладів загальної середньої освіти, як це було за радянських часів.

Як видно, саме за умов дотримання цих та їм подібних чинників розмежування можна знайти те особливе місце для приватних шкіл громади і країни в цілому, яке матиме природно позитивний вплив на загальнонаціональному системному рівні. 

Реалізація цієї стратегії потребує предметної нейтралізації наступних чинників, характерних для пострадянської української владної системи:

• нахабно-безмежного волюнтаризму щодо всього нового та нестандартного, що потрапляє у сферу їхнього впливу;  
• націленості на пошук чи не в кожному новому процесі більше власних тіньових матеріальних вигід замість посиленої уваги до перспективних варіантів розвитку громади; 
• практики, за якої школи та вчителі мають забезпечення за остаточним принципом; 
• традиційного сприйняття українськими батьками більш якісної освіти за зовнішніми ознаками

(кращі матеріальні умови навчання своїх дітей, поблажливе до них ставлення з боку педагогів) замість зосередження на високих стандартах навчально-культурної підготовки своїх дітей.   

НОВА ПРАКТИКА

У контексті актуальних для України викликів є сенс виділити ті принципові зміни характеру, змісту, структури діяльності педагогічного колективу закладу, які його роблять по-справжньому демократичним осередком суспільства. 

По-перше, звільнившись від  чиновницького бюрократичного пресингу, організаторам приватного шкільного закладу не складно зробити так, щоб стало можливим працювати без: 

• оглядки на типові штатні розписи;
• обмежень від існуючих варіантів навчальних планів;
• жорсткої залежності від підручника;
• сліпого копіювання наявних предметних програм;
• поточних домашніх завдань;
• виклику учнів до дошки;
• оголошення оцінок перед усім класом;
• поточно-накопичувального оцінювання формальних знань;
• адміністративного контролю конспектів уроків;
• перманентного відвідування уроків адміністрацією;
• обов'язку чергувати по школі;
• обов'язку бути класним керівником;
• вимушеності застосовувати до учнів репресивно-силові форми«мотивації» до навчання;
• тощо – тобто багато чого з того, що давно практикується державними шкільними закладами за кордоном. 

Такі форми організації внутрішньо шкільної атмосфери автоматично формують практичні основи   справжньої педагогіки співпраці між педагогами,  учнями, керівництвом закладу та батьками учнів.

По-друге, можна відійти як від радянської моделі поділу навчального року на чверті (чотири часових відрізки, що добре для початкової школи), так і від якби нового вітчизняного «винаходу» - двох шкільних семестрів (стандарт для університетів). Справа в тім, що учні середніх та старших класів далеко не є рівнозначними за своїми віковими особливостями як до молодших школярів, так і до студентів університетів. Принагідно, що в момент започаткування новітнього для незалежної України, наприклад,  нашого Херсонського фізико-технічного ліцею, педагоги отримали нестандартну можливість працювати за  триместрами, коли навчальний рік поділявся на три рівних робочих часових відрізки та відповідних їм канікул. Потім чиновники таку можливість відібрали і одним розчерком бюрократичного «пера» підвели навчання всіх школярів під семестрове оцінювання як у студентів, а канікулярний відпочинок - на зразок первачків. Натомість київська школа «Афіни» зі своїми старшокласниками роками працює за триместрами, бо є приватною і має можливість автономного вибору.

По-третє, не меншу користь шкільній громаді може принести й зміна режиму навчального дня, зокрема для школярів старшого віку. Так у країнах, що мають традицію обідньої сієсти, велика перерва в ліцеях та університетах займає дві години. У фізіологічний для обідньої перерви час. Наш ліцей уже 25 років поспіль також має велику перерву з 11-20 до 12-30 по обіді, тобто протягом 70 хвилин. При тому, що навчальний день ліцеїстів складають дві пари (чотири уроки) до обіду та дві після обіду (до 15-30), учні завжди у доброму фізичному стані. Ще не було сім’ї, яка хоча б заїкнулась проти такого порядку.

Щоправда, такий розпорядок не подобається деяким учителям, які б хотіли скоріше закінчити  уроки і  вже о 14-30 піти додому. Утім вони не мають підтримки, а тому вголос про таке бажання не заїкаються. Більше того, якось у листопаді кафедра фізичного виховання  місцевого університету проводила порівняльні дослідження рівня втомлюваності учнів шкіл міста і нашого ліцею в тому числі. Виявилося, що в наших дев’ятикласників, які нещодавно перейшли до ліцею зі шкіл міста, показники не відрізняються від показників їх ровесників, а от в учнів 10-х та 11-х класів вони значно кращі, ніж у їхніх ровесників з міських шкіл. Такий принципово новий розпорядок дня у купі зі зміною технологічно-освітньої парадигми самого навчального процесу надає учням щоденну порцію рухливого та вільного часу, що й стає фундаментом доброго життєвого тонусу. 

НОВІ  МОТИВИ 

Інтерес - цінності

Нам, як щодо місії приватної школи, так і багатьох інших сфер української сьогочасності, потрібно пройти шлях більш глибшого, ніж поверхневого усвідомлення того, ЧИМ є орієнтація на інтереси, а ЧИМ – орієнтація на цінності. У той час, коли для демократичного світу таке стало азбучною істиною, у нас навіть державно-політична еліта не розуміє, що всі добропорядні інтереси населення мають бути прив'язаними до цінностей адекватної моральної природи. Для такої відповідності тільки й треба, що застосувати відомі технології суспільної відкритості та рівного доступу, котрі своєю сутністю автоматично блокують можливі асоціальні потуги кримінальної природи як у побуті, так і на рівні громад та міждержавних відносин. Саме це є принциповим, а не гіпотетичні просторікування про різницю менталітетів та про те, що «український народ не доріс до демократії».

Місія - гроші

Зрозуміло: як не верти, а без грошей не буває справи, приватної школи зокрема. Як і комунальної також. Разом з тим реалізація приватною школою своєї місії у повній мірі обов’язково потребує фінансування в обсягах більших, ніж практикує держава для комунальних шкіл, бо який може бути у громади мотив «городити город» задля того самого, що вже й так існує. Але тут проблема глобального масштабу. Вона, з одного боку, зачіпає проблему фінансування будь-яких наших суспільних сфер чи приватних проектів, а з іншого – практично є нерозв’язною гідним чином в умовах, що встановились у перехідний період нашої новітньої історії.

Добропорядне та гідне часу фінансування як державної, так і приватної школи  може мати місце лише там, де, як мені колись закордонний колега казав: «Усі знають: якщо сьогодні в мене раптом з’явиться дороге авто, уже не кажучи про маєток, то завтра я повинен показати, звідки на те у мене гроші. І так щодо кожного з посадовців усіх рівнів, окрім бізнесу, розмір податків якого має автоматично корелювати з рівнем його витрат».  Натомість у нас зараз такий стан, що подібне стає актуальним, навіть щодо деяких директорів наших комунальних шкіл: батьківські фонди виросли до майже мільйонного річного обсягу, а рівень фінансової ефективності їх використання полишається на совісті керівника школи. 

Якщо країна не вирішить проблему ефективного контролю за відповідністю між доходами та витратами громадян, то як гідне фінансування державної школи, так і суспільно прийнятні форми додаткового фінансування приватної будуть весь час проблемними.

При цьому коригувати бідність державної школи за рахунок приватної платні з кишень батьків є ознакою прямої зневаги влади до власного народу. Ще більшим проявом цинічності є «викручування рук» організаторам престижних шкільних закладів тільки з тієї причини, що вони є приватними.

Перспектива соціально значимої місії приватної шкільної освіти полягає не у лінійному поширенні її самої як такої, а у її резонансному залучені до загальнонаціонального освітньо-інноваційного ПРОНАРОДНОГО проекту.    

НОВІ  ІДЕЇ 

Пропозиції, що представлені тут нижче, візовані на таке оновлення механізму формування мережі закладів середньої загальної освіти (ЗСО), за якого  була б врахована зростаюча роль закладів освіти приватної форми власності в умовах дії принципу автономності закладів.  Головним постає привнесення у поле спонтанної, хаотичної приватної ініціативи, що має місце зараз, системно значимих регуляторів.

Формування контингенту

Звісно, існуючий порядок вступу до 1-го класу шкіл потребує одних змін, а до старшої школи - інших. При цьому як перше, так і друге мають базуватися на однакових для всіх базових принципах. До ключових з них можна віднести наступні:

по – перше, вільний вибір батьками/учнем бажаного їм закладу (діючу донині радянську практику  закріпленого «мікрорайону» потрібно скасувати, що частково вже зроблено у рішенні МОН про скасування вимоги подання навчальними закладами звітності про охоплення навчанням дітей і підлітків шкільного віку - наказ МОН № 791 від 23.07.15 року);

по-друге, рівні конкурентні умови вступу до закладу за єдиними об’єктивними індикаторами для всіх претендентів;

по-третє, незалежний від суб’єктивних впливів механізм реалізації бажань жителів громади;

по-четверте, однаковий для кожної дитини державний фінансовий еквівалент покриття освітніх потреб (освітній кошик) на одного учня відповідного циклу освіти незалежно від форми власності вибраного для навчання закладу;

Для щорічної поточної реалізації таких базових підходів до формування учнівського контингенту закладів ЗСО місцевої громади  вбачаються ефективними наступні організаційні важелі:

Перше, орган місцевого самоврядування збирає інформацію від усіх закладів комунальної та приватної форми власності про кількість класів (1-х та 9-х), яку заклад здатен започатковувати на початку кожного циклу навчання та забезпечувати його подальше повноцінне здійснення для всіх своїх паралелей класів.

Друге, цей владний орган оприлюднює на своєму офіційному сайті задекларовані закладами пропозиції.

Третє, заклади освіти на своїх сайтах деталізують свої пропозиції у вигляді єдиного для всіх табличного формату її кількісних та якісних індикаторів. Робочий функціонал у вигляді однакових для всіх інформативних таблиць є важливим фактором, бо буде доречно резонувати з підходом МОН до роботи з абітурієнтами ВНЗ: «…Форми інформаційних таблиць затверджує МОН» (з наказу МОН № 1085 від 15.10. 2015 року про Правила вступу до ВНЗ).

Четверте, орган місцевого самоврядування розміщує на потужному Інтернет-ресурсі власну електронну програму «Обліку бажаючих навчатися у місцевих закладах ЗСО», яка повинна мати три розділи:

- перший - для організації вступу до 1-го класу;

- другий  - для старшого ступеня;

- третій   - для перехресних переходів з одного закладу в інший на проміжних етапах навчання. 

При цьому батьки/діти отримують можливість зафіксувати свій попередній вибір в одному з розділів цієї програми наступним чином: 

- Для вступу до першого класу вони діють за принципом вільної заявки білетів на ЖД-транспорт чи тому подібному (принцип: «Хто перший, тому й право вступу»). Це гарантуватиме рівний доступ, бо технологічно блокуватиме впровадження дирекцією бажання до селекції так званих кращих учнів уже з рівня початкової школи, що є несумісним з місією початкової школи, у основі якої принципи розвивальної педагогіки природних задатків дитини. 

- Для вступу до закладу старшої ланки ЗСО бажаючі розміщують свій вибір із зазначенням рівня пріоритетності серед вибраної кількості закладів (від найвищого до найменшого). При цьому електронна програма доповнює інформацію по кожному претенденту додатковим показником - рівнем його успішності у двох площинах: профільних (щодо вибраного закладу) та загальноосвітніх дисциплін. 

- Для перехресних змін закладів навчання (на початку нового навчального року), що стосуються  класів інших паралелей, застосовується такий же механізм електронних заяв на основі пріоритетності та успішності за минулий навчальний рік. 

За бажання та здатності до бачення переваг певних конструктивних інновацій є очевидним, що такий механізм формування мережі закладів ЗСО місцевої громади буде ефективним запобіжником до наступних існуючих зараз негативних щодо якості освіти чинників:

- надмірного рівня бюрократизації організаційного супроводу життєдіяльності освітньої системи;

- привнесення корупційних ризиків;

- нерівноправності між комунальною та приватною формами власності закладів;

- неефективного використання коштів на освіту;

- недбалого ставлення  до збереження та розвитку закладів з боку їх засновників;

- зневіри здобувача освіти у значимість особистісних зусиль щодо перспективи по закінченню циклу навчання на базі здобутого рівня освіти;

- тощо. 

Додатковою перевагою електронного формату системного творення  контингенту закладів ЗСО громади є його кореляція за формою та сенсом із загальнонаціональним механізмом держзамовлення у ВНЗ, що віднині поєднуватиме вибраний абітурієнтом пріоритет вступу з попередньою пропозицією ВНЗ у прямій залежності від рівня здобутих абітурієнтом освітніх показників (конкурсний бал ЗНО).

А ще більш важливим буде те, що приватна школа зможе посісти гідне місце в системі ЗСО як виразник провіреної  державним стандартом якості через пряме замовлення здобувача освіти

(батьки/учні). При цьому держава автоматично долучає до процесу  неупередженої конкуренції і колективи своїх комунальних закладів, чим спонукатиме їх не розслаблятися, а бути на рівні конкурентоздатності з приватними.

Володимир Бєлий, заступник директора Херсонського фізико-технічного ліцею