«1. Стандарт вищої освіти – це сукупність вимог до змісту та результатів освітньої діяльності вищих навчальних закладів і наукових установ за кожним рівнем вищої освіти в межах кожної спеціальності.

2. Стандарти вищої освіти розробляються … в межах кожної спеціальності відповідно до Національної рамки кваліфікацій і використовуються для визначення та оцінювання якості змісту та результатів освітньої діяльності вищих навчальних закладів (наукових установ).

3. Стандарт вищої освіти визначає такі вимоги до освітньої програми:

1) обсяг кредитів ЄКТС, необхідний для здобуття відповідного ступеня вищої освіти;

2) перелік компетентностей випускника;

3) нормативний зміст підготовки здобувачів вищої освіти, сформульований у термінах результатів навчання;

4) форми атестації здобувачів вищої освіти;

5) вимоги до наявності системи внутрішнього забезпечення якості вищої освіти;

6) вимоги професійних стандартів (у разі їх наявності).

…

6. Стандарти вищої освіти за кожною спеціальністю розробляє центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки з урахуванням пропозицій галузевих державних органів, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади, і галузевих об’єднань організацій роботодавців та затверджує їх за погодженням з Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти».

Деякі особливості нових стандартів та вимоги до них я вже наводив у публікаціях на порталі «Освітня політика» ще у 2014 р. [2, 3]. Тоді ж портал «Освітня політика» провів віртуальний круглий стіл з цієї проблеми [4]. На жаль потім початок роботи над стандартами затягнувся. Зокрема, науково-методичні комісії МОН за попередніми планами передбачалося сформувати ще на початку 2015 р. [5]. Відтак затримався і перехід вищої освіти на навчання за новими освітніми програмами, запровадження реальної вибірковості навчальних дисциплін, створення передбачених Законом систем внутрішнього і зовнішнього забезпечення якості вищої освіти тощо. Тобто значна частка того, що освітянська громадськість розуміє під реформою вищої освіти.

Одним з наслідків такого відставання стала поява нових нормативних документів, які не повною мірою відповідають Закону про вищу освіту. Зокрема, і у питаннях, що безпосередньо стосуються стандартів. Наприклад, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 р. № 1187 нові Ліцензійні умови провадження освітньої діяльності закладів освіти [6]передбачають поділ освітньої програми на цикли загальної та професійної підготовки, що не передбачено Законом про вищу освіту і не належить до компетенції Кабінету Міністрів. Більш того, це не відповідає загальносвітовим тенденціям до певного відокремлення вищої освіти від професійної підготовки. Безпосередній зв’язок залишається лише для так званих регульованих спеціальностей. В інших випадках освітні стандарти можуть лише враховувати окремі вимоги професійної підготовки. А для деяких спеціальностей орієнтації вищої освіти на конкретні професій чи групи професій взагалі може не бути. Ліцензійні умови також задають таку форму пояснювальної записки до навчального плану (додаток 2):

Компетентності, якими повинен оволодіти здобувач	Програмні результати навчання	Найменування навчальних дисциплін, практик
I. Цикл загальної підготовки
II. Цикл професійної підготовки

 Вона, крім поділу на зазначені вище цикли, фактично вимагає встановлення взаємооднозначної відповідності між компетентностями здобувачів освіти, результатами навчання і навчальними дисциплінами, що також виходить поза межі компетенції Кабміну. До того ж, вона суперечить і наявним рекомендаціям [7] щодо бажаності мати більш складну відповідність, коли, наприклад, кожний результат навчання може формуватися декількома дисциплінами, а кожна дисципліна – забезпечувати досягнення декількох результатів навчання. Слід зазначити, що робота над новими Ліцензійними умовами почалася до прийняття нового Закону про вищу освіту. І це є однією з причин наявних невідповідностей. Іншою важливою причиною є прийняття Верховною Радою України навесні 2015 р. Нового Закону „Про ліцензування видів господарської діяльності”, окремі положення якого також суперечать Закону про вищу освіту. На жаль, за минулий рік ця законодавча колізія так і не була усунена.

Ще одним новим документом став затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 р. № 261 Порядок підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у вищих навчальних закладах (наукових установах) [8]. Відповідно до статті 27 цього Порядку: «освітньо-наукова програма аспірантури (ад’юнктури) вищого навчального закладу (наукової установи) має включати не менше чотирьох складових, що передбачають набуття аспірантом (ад’юнктом) таких компетентностей відповідно до Національної рамки кваліфікацій:

• здобуття глибинних знань із спеціальності (групи спеціальностей), за якою (якими) аспірант (ад’юнкт) проводить дослідження, зокрема засвоєння основних концепцій, розуміння теоретичних і практичних проблем, історії розвитку та сучасного стану наукових знань за обраною спеціальністю, оволодіння термінологією з досліджуваного наукового напряму (орієнтовний обсяг такої освітньої складової становить не менш як 12 кредитів ЄКТС);
• оволодіння загальнонауковими (філософськими) компетентностями, спрямованими на формування системного наукового світогляду, професійної етики та загального культурного кругозору (орієнтовний обсяг такої освітньої складової становить чотири — шість кредитів ЄКТС);
• набуття універсальних навичок дослідника, зокрема усної та письмової презентації результатів власного наукового дослідження українською мовою, застосування сучасних інформаційних технологій у науковій діяльності, організації та проведення навчальних занять, управління науковими проектами та/або складення пропозицій щодо фінансування наукових досліджень, реєстрації прав інтелектуальної власності (орієнтовний обсяг такої освітньої складової становить не менш як шість кредитів ЄКТС);
• здобуття мовних компетентностей, достатніх для представлення та обговорення результатів своєї наукової роботи іноземною мовою (англійською або іншою відповідно до специфіки спеціальності) в усній та письмовій формі, а також для повного розуміння іншомовних наукових текстів з відповідної спеціальності (рекомендований обсяг такої навчальної складової становить шість — вісім кредитів ЄКТС)».

Такі вимоги до освітніх програм не передбачені Законом про вищу освіту, а їх встановлення виходить поза межі повноважень Кабінету Міністрів. Ці норми суперечать і наведеним вище вимогам Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності, які передбачають інший поділ складових освітньої програми. Також слід додати, що видання такого Порядку було передбачено статтею 19 попереднього Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» [9], за якою «порядок вступу та навчання в аспірантурі та докторантурі встановлюється Кабінетом Міністрів України». Але поки проект розглядався у Кабінеті Міністрів, набув чинності новий Закон [10], в якому ця норма вилучена. Натомість зазначено (стаття 27), що «Підготовка науково-педагогічних і наукових кадрів здійснюється відповідно до вимог Закону України "Про вищу освіту"», який також не передбачає повноважень Кабінету Міністрів встановлювати такий Порядок.

Втім зараз робота над стандартами вже почалася. Сформовані науково-методичні комісії, підготовлені методичні вказівки для розробників стандартів [11]. Відповідно до них, загальна структура стандарту має містити такі складові:

• преамбула;
• загальна характеристика;
• обсяг кредитів ЄКТС, необхідний для здобуття відповідного ступеня вищої освіти;
• перелік компетентностей випускника;
• нормативний зміст підготовки здобувачів вищої освіти, сформульований у термінах результатів навчання;
• форми атестації здобувачів вищої освіти;
• вимоги до наявності системи внутрішнього забезпечення якості вищої освіти;
• вимоги професійних стандартів у разі їх наявності;
• перелік нормативних документів, на яких базується Стандарт вищої освіти;
• пояснювальна записка до Стандарту вищої освіти (не є складовою Стандарту).

Загальний обсяг стандарту за попередніми оцінками може дорівнювати 8 – 12 сторінок, на відміну від попередніх ОПП та ОКХ, обсяг яких в окремих випадках сягав 200 – 300 сторінок.

У загальній характеристиці зазначаються:

• рівень вищої освіти
• ступінь вищої освіти
• назва галузі знань
• назва спеціальності
• обмеження щодо форм навчання (не обов’язково)
• освітня (і) кваліфікація (ї)
• професійна(і) кваліфікації (тільки для регульованих професій)
• кваліфікація в дипломі
• опис предметної області
• академічні та професійні права випускників
• працевлаштування випускників (тільки для регульованих професій).

Формулювання більшості цих характеристик має бути дуже стислим і однозначно визначається чинним законодавством. Єдине, що мають тут зробити розробники стандартів – це надати визначення предметної області. Методичні вказівки на основі п. 15 МСКО-Г 2013 [12] пропонують надавати його у такому вигляді:

• об’єкт(и) вивчення та/або діяльності (феномени, явища або проблеми, які вивчаються);
• цілі навчання (очікуване застосування набутих компетентностей);
• теоретичний зміст предметної області (поняття, концепції, принципи та їх використання для пояснення фактів та прогнозування результатів);
• методи, методики та технології (якими має оволодіти здобувач вищої освіти для застосовування на практиці);
• інструменти та обладнання (об’єкти/предмети, пристрої та прилади, які здобувач вищої освіти вчиться застосовувати і використовувати).

При цьому загальний обсяг опису предметної області не повинен перевищувати 150 слів. Умовний приклад такого опису для бакалаврів спеціальності 124 – Системний аналіз може виглядати так:

Об’єкти вивчення: математичні методи та інформаційні технології створення і дослідження складних систем різної природи (інформаційних, економічних, фінансових, соціальних, політичних, технічних, організаційних, екологічних тощо).

Цілі навчання: підготовка фахівців, здатних розробляти методи, засоби та проекти вирішення складних проблем незалежно від сфери діяльності.

Теоретичний зміст предметної області: теорія прийняття рішень, математичне і комп’ютерне моделювання, математична статистика, оптимізація складних систем.

Методи, методики та технології: методи моделювання, аналізу даних, оптимізації, дослідження операцій, прогнозування, оцінювання ризиків, теорії керування та прийняття рішень, теорії ігор та конфліктів, експертного оцінювання, сталого розвитку та ін.

Інструменти та обладнання: спеціалізоване програмне забезпечення.

Ще один умовний приклад для спеціальності 136 – Металургія:

Об’єкти вивчення: теоретичні основи, технології та обладнання металургії.

Цілі навчання: підготовка фахівців, здатних розробляти і використовувати технології і обладнання металургійного виробництва

Теоретичний зміст предметної області: математичні методи, фізико-хімічні основи і теорія металургійних процесів, теоретичні основи базових технологій металургії.

Методи, методики та технології: експериментальні дослідження, моделювання, технології чорної, кольорової та порошкової металургії, спеціальні технології (згідно із освітньою програмою).

Інструменти та обладнання: обладнання базових технологічних процесів металургії, спеціалізоване обладнання (згідно з освітньою програмою), контрольно-вимірювальне обладнання.

Компетентності передбачається поділити на три складові – інтегральну, загальні та спеціальні. Інтегральна компетентність формулюється на основі відповідної норми Національної рамки кваліфікацій [13]. Для бакалаврського рівня спеціальності 132 – Матеріалознавство вона може виглядати так:

Здатність розв’язувати складні спеціалізовані задачі та практичні проблеми у професійній діяльності або у процесі навчання, що передбачають застосування теоретичних положень та методів матеріалознавства і характеризуються комплексністю та невизначеністю умов.

Для формування загальних компетентностей рекомендовано обирати 5 – 15 варіантів з переліку проекту Tuning [14]:

1. Здатність до абстрактного мислення, аналізу та синтезу.

2. Здатність застосовувати знання у практичних ситуаціях.

3. Здатність планувати та управляти часом.

4. Знання та розуміння предметної області та розуміння професійної діяльності.

5. Здатність спілкуватися державною мовою як усно, так і письмово.

6. Здатність спілкуватися іноземною мовою.

7. Навички використання інформаційних і комунікаційних технологій.

8. Здатність проведення досліджень на відповідному рівні.

9. Здатність вчитися і оволодівати сучасними знаннями.

10. Здатність до пошуку, оброблення та аналізу інформації з різних джерел.

11. Здатність бути критичним і самокритичним.

12. Здатність до адаптації та дії в новій ситуації.

13. Здатність генерувати нові ідеї (креативність).

14. Вміння виявляти, ставити та вирішувати проблеми.

15. Здатність приймати обґрунтовані рішення.

16. Здатність працювати в команді.

17. Навички міжособистісної взаємодії.

18. Здатність мотивувати людей та рухатися до спільної мети.

19. Здатність спілкуватися з представниками інших професійних груп різного рівня (з експертами з інших галузей знань/видів економічної діяльності).

20. Цінування та повага різноманітності та мультикультурності.

21. Здатність працювати в міжнародному контексті.

22. Здатність працювати автономно.

23. Здатність розробляти та управляти проектами.

24. Навики здійснення безпечної діяльності.

25. Здатність виявляти ініціативу та підприємливість.

26. Здатність діяти на основі етичних міркувань (мотивів).

27. Здатність оцінювати та забезпечувати якість виконуваних робіт.

28. Визначеність і наполегливість щодо поставлених завдань і взятих обов’язків.

29. Прагнення до збереження навколишнього середовища.

30. Здатність діяти соціально відповідально та свідомо.

31. Здатність усвідомлювати рівні можливості та гендерні проблеми.

Разом з тим, допускається і формулювання розробниками стандартів інших загальних компетентностей.

Найскладнішими для розробників будуть визначення 10 – 20 спеціальних компетентностей та 15 – 25 нормативних результатів навчання. Для окремих спеціальностей і рівнів вищої освіти можуть використовуватися напрацювання проекту Tuning, Британського Quality Assurance Agency for Higher Education [15], а також деяких українських університетів.

Приклади спеціальних компетентностей проекту Tuning для хімії [16]:

• здатність застосовувати знання і розуміння з хімії для вирішення якісних і кількісних завдань незнайомого характеру;
• здатність продемонструвати знання і розуміння основних фактів, концепцій, принципів і теорій, що стосуються хімії;
• здатність інтерпретувати факти, отримані під час лабораторних спостережень і вимірювань, з погляду їх значущості і співвідносити їх з відповідною теорією.

Ще декілька прикладів спеціальних компетентностей, які проект Tuning пропонує для лінгвістики [17]:

• здатність використовувати лінгвістичні дані при побудові лінгвістичної аргументації;
• здатність обирати придатні методології для різних типів лінгвістичних досліджень;
• розуміння природи лінгвістичних теорій, гіпотез і пояснень. 

Нижче наведено деякі варіанти формулювання програмних результатів навчання для бакалаврів з історії, пропоновані у Рекомендаціях з розроблення освітніх програм, підготовлених у 2014 р. Інститутом вищої освіти Національної академії педагогічних наук України за сприяння проекту Європейського Союзу «Національний Темпус-офіс в Україні» [18]:

• знати європейську та світову хронологію, починаючи з 1500  р., описати з використанням синтетичних термінів основні підходи для вивчення європейських імперій та світової і глобальної історії;
• здатність визначити та описати політичний та культурний контекст, в якому розвинулись головні дебати про колонізацію і деколонізацію, та можуть назвати головних істориків, які залучені до цих дебатів;
• здатність описати історико­географічні тенденції за останні двадцять років та визначити основних учасників дебатів про сучасність, постмодернізм і глобалізацію, також пов’язане з ними розуміння взаємовідносин між народами світу.

Ще декілька прикладів з того самого джерела для рівня доктора філософії з фізики:

• досягнення відповідних знань, розумінь та здатностей використання методів аналізу даних і статистики на найсучаснішому рівні;
• здатність вести спеціалізовані наукові семінари та публікувати наукові статті в основних наукових журналах у даній галузі;
• здатність робити огляд та пошук інформації в спеціалізованій літературі, використовуючи різноманітні ресурси: журнали, бази даних, онлайн ресурси.

Стандарт має встановлювати нормативні форми атестації здобувачів вищої освіти за відповідними спеціальністю та рівнем вищої освіти. Такими нормами, зокрема, можуть бути публічний захист чи демонстрація (наприклад у мистецтві) кваліфікаційної роботи, атестаційний екзамен, єдиний державний кваліфікаційний іспит за спеціальностями та у порядку, визначеними Кабінетом Міністрів України. Можливі й інші варіанти, визначені науково-методичними комісіями. Стандарт також може задавати вимоги до кваліфікаційних робіт та екзаменів.

Нижче наведено приклад можливого формулювання відповідної частини стандарту.

Форми атестації здобувачів вищої освіти	Атестація здійснюється у формі кваліфікаційного екзамену та/або публічного захисту кваліфікаційної роботи
Вимоги до кваліфікаційної роботи	Кваліфікаційна робота має передбачати розв’язання складної спеціалізованої задачі або практичної проблеми із застосуванням теоретичних положень і методів системного аналізу, характеризуватися комплексністю та невизначеністю умов. Кваліфікаційна робота має бути перевірена на плагіат. Кваліфікаційна робота має бути розміщена на сайті вищого навчального закладу.
Вимоги до кваліфікаційного екзамену	Кваліфікаційний екзамен має передбачати оцінювання обов’язкових результатів навчання, визначених цим стандартом та освітньої програмою.

При цьому стандарти не можуть задавати вимоги до обсягу кваліфікаційної роботи.

Стосовно вимог до наявності системи внутрішнього забезпечення якості вищої освіти Методичні вказівки пропонують для стандартів фіксований запис:

«У ВНЗ повинна функціонувати система забезпечення вищим навчальним закладом якості освітньої діяльності та якості вищої освіти (система внутрішнього забезпечення якості), яка передбачає здійснення таких процедур і заходів:

1) визначення принципів та процедур забезпечення якості вищої освіти;

2) здійснення моніторингу та періодичного перегляду освітніх програм;

3) щорічне оцінювання здобувачів вищої освіти, науково-педагогічних і педагогічних працівників вищого навчального закладу та регулярне оприлюднення результатів таких оцінювань на офіційному веб-сайті вищого навчального закладу, на інформаційних стендах та в будь-який інший спосіб;

4) забезпечення підвищення кваліфікації педагогічних, наукових і науково-педагогічних працівників;

5) забезпечення наявності необхідних ресурсів для організації освітнього процесу, у тому числі самостійної роботи студентів, за кожною освітньою програмою;

6) забезпечення наявності інформаційних систем для ефективного управління освітнім процесом;

7) забезпечення публічності інформації про освітні програми, ступені вищої освіти та кваліфікації;

8) забезпечення ефективної системи запобігання та виявлення академічного плагіату у наукових працях працівників вищих навчальних закладів і здобувачів вищої освіти;

9) інших процедур і заходів.

Система забезпечення вищим навчальним закладом якості освітньої діяльності та якості вищої освіти (система внутрішнього забезпечення якості) за поданням ВНЗ оцінюється Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти або акредитованими ним незалежними установами оцінювання та забезпечення якості вищої освіти на предмет її відповідності вимогам до системи забезпечення якості вищої освіти, що затверджуються Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти, та міжнародним стандартам та рекомендаціям щодо забезпечення якості вищої освіти».

Підбиваючи підсумки, хочу зазначити, що згідно з наявними планами розвитку вищої освіти нове покоління стандартів має стати переходом до повного скасування державної стандартизації змісту вищої освіти. Тому їх вимоги мають бути мінімальними. Можливо, важливішим на цьому етапі є не стільки відокремлення близьких одна до одної спеціальностей, скільки диференціація вимог до рівнів вищої освіти. Разом з тим, нові стандарти мають стати прототипом рекомендаційних стандартів, розроблюваних професійними товариствами чи незалежними агенціями забезпечення якості вищої освіти, аналогічних тим, що використовуються у багатьох європейських країнах.

1. Закон України «Про вищу освіту».

2. Володимир Бахрушин. Якими мають бути стандарти вищої освіти? /ua/articles/275-yakimi-mayut-buti-standarti-vishchoji-osviti

3. Володимир Бахрушин. Якими мають бути стандарти вищої освіти – 2? /ua/articles/289-yakimi-mayut-buti-standarti-vishchoji-osviti-2.

4. Підсумки круглого столу з проблеми «Якими мають бути стандарти вищої освіти». /ua/draft-regulations/290-pidsumki-kruglogo-stolu-z-problemi-yakimi-mayut-buti-standarti-vishchoji-osviti.

5.

6. Ліцензійні умови провадження освітньої діяльності закладів освіти. Затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 р. № 1187. п/page.

7. Юрій Рашкевич. Компетентнісний підхід у побудові освітніх програм.

8. Порядок підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у вищих навчальних закладах (наукових установах)/ Затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 р. № 261. .

9. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність». .

10. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність». .

11. Методичні рекомендації щодо розроблення стандартів вищої освіти.

12. International Standard Classification of Education : Fields of education and training 2013 (ISCED-F 2013) – Detailed field descriptions.

13. Національна рамка кваліфікацій. п

14. Generic Competences. .

15. Honours degree subjects.

16. .

17. .

18. Розроблення освітніх програм.  Методичні рекомендації / Авт.: В.М. Захарченко, В.І. Луговий, Ю.М. Рашкевич, Ж.В. Таланова / За ред. В.Г. Кременя. – К. : ДП «НВЦ «Пріоритети», 2014. – 120 с.

Володимир Бахрушин, д.ф.-м.н., професор, Академік АН вищої школи України