Перш за все слід зазначити, що розробка такого Положення є актуальною, тому що після введення в 2011 р. НРК виникла потреба у встановленні відповідності між нею та кваліфікаціями, що надаються за результатами навчання у вищих навчальних закладах. Крім того, діюче Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні затверджене ще 20 січня 1998 р. й не повною мірою відповідає як НРК, так і прийнятому в 2002 р. Закону України «Про вищу освіту» (надалі – Закон).

На нашу думку, не слід ототожнювати кваліфікації вищої освіти й кваліфікації чи кваліфікаційні рівні НРК. Вимоги до кваліфікацій вищої освіти мають бути такими, щоб вони забезпечували вимоги певних кваліфікаційних рівнів НРК. Але слід передбачити можливість здобуття відповідних професійних кваліфікацій й поза межами системи вищої освіти, зокрема шляхом самоосвіти або через набуття практичного досвіду в певній сфері діяльності. При цьому порядок присвоєння таких кваліфікацій має регулюватися іншими нормативними документами.

В іншому випадку може скластися ситуація, коли рівень кваліфікації, потрібний, наприклад, для управління підприємством, банком, військовою частиною, крупними організаціями буде вимагати наявності кваліфікації доктора філософії (8-й рівень НРК передбачає «здатність розв’язувати комплексні проблеми в галузі професійної та/або дослідницько-інноваційної діяльності, що передбачає глибоке переосмислення наявних і створення нових цілісних знань та/або професійної практики») або доктора наук (9-й рівень НРК передбачає «здатність визначати та розв’язувати соціально значущі системні проблеми в певній галузі діяльності, які є ключовими для забезпечення стійкого розвитку та вимагають створення нових системоутворювальних знань і прогресивних технологій»). Але чи дійсно існує потреба в тому, щоб усі керівники високого рівня отримували наукові кваліфікації?

Слід зазначити, що як відомчий документ, Положення має відповідати діючим законодавчим і нормативним документам вищого рівня, зокрема діючому Закону та НРК. З огляду на те, що сьогодні на розгляд Верховної Ради України внесено кілька проектів нового Закону «Про вищу освіту», які по-різному трактують поняття кваліфікації, і в усіх проектах це поняття трактується не так, як у діючому Законі, можливо слід було б дочекатися прийняття нового Закону й лише потім затверджувати Положення про кваліфікації, узгодивши його з нормами цього закону.

Якщо ж затверджувати Положення сьогодні, то його слід привести у відповідність із вказаними вище діючими документами. А це означає, що проект Положення потребує істотного доопрацювання.

Окреслимо деякі конкретні невідповідності й суперечності проекту, які, на нашу думку, потрібно усунути під час його доопрацювання.

1. Діючі нормативні документи не містять чіткого визначення понять «кваліфікація» та «кваліфікація вищої освіти». Тому слід було б надати такі визначення в першому розділі проекту Положення. Але цього немає.

Якщо ж аналізувати застосування терміну «кваліфікація вищої освіти» в Законі і проекті Положення, то можна зробити висновок, що в цих документах вони мають різний зміст. Змісту, що вкладається в це поняття в проекті  Положення більшою мірою відповідає використовуваний в діючому Законі термін «освітньо-кваліфікаційний рівень».

Згідно  ст. 1 Закону, «освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти – характеристика вищої освіти за ознаками ступеня  сформованості  знань,  умінь  та навичок особи, що забезпечують її здатність виконувати завдання та
обов'язки (роботи) певного рівня професійної діяльності». Поняття кваліфікації вищої освіти в Законі не визначено, але воно застосовується і трактуєтьсч його як більш вузький термін, що характеризує не тільки рівень кваліфікації, а й певну предметну галузь. Зокрема, у ст. 1 зазначено, що можливість здобуття певної кваліфікації визначається засвоєнням певного змісту освіти.

У ст. 7 Закону зазначається, що освітні рівні характеризують сформованість в особи якостей, які є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за певним освітньо-кваліфікаційним рівнем.

У ст. 8 Закону підкреслюється, що «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» і «магістр» є освітньо-кваліфікаційними рівнями.

У проекті Положення ці поняття не розрізняються, в обох випадках застосовується термін «кваліфікація вищої освіти». Зокрема, «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» й «магістр» згідно зі ст. 7, 11, 15 та 19 Проекту Положення є кваліфікаціями. З іншого боку у вимогах до присвоєння кваліфікацій, що містить проект Положення, згадуються напрям підготовки, спеціальність або професійна сфера. Це може призводити до певної невизначеності й плутанини при подальшому використанні поняття «кваліфікація».

2. Проект Положення не узгоджується також і з унесеними на розгляд Верховної Ради України проектами нового Закону України «Про вищу освіту».

Зокрема у проекті Закону № 1187 передбачено лише кваліфікації «бакалавр» і «магістр» за певними спеціальностями, які трактуються, як «офіційне формальне визнання результатів навчання особи за стандартами вищої освіти та Національною рамкою кваліфікацій, що характеризує її здатність виконувати завдання та обов’язки за певним видом діяльності» (ст. 1.16). Ці кваліфікації присвоюють «особам, які пройшли державну атестацію за освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавра, магістра» (ст. 8.1). При цьому: «освітньо-кваліфікаційний, освітньо-науковий рівень вищої освіти – характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості професійної компетентності особи, що забезпечує її здатність виконувати завдання та обов’язки певного рівня професійної діяльності» (ст. 1.26). Тобто, незважаючи на певні відмінності від діючого Закону, співвідношення між поняттями «освітньо-кваліфікаційний (освітньо-науковий) рівень» та «кваліфікація вищої освіти» є таким самим і не передбачається їх ототожнення, як це робить проект Положення.

Проект Закону № 1187-1 взагалі не містить понять «освітньо-кваліфікаційний рівень» та «кваліфікація вищої освіти». Замість цього уводяться поняття: освітній ступінь – характеристика вищої освіти особи за обсягом здобутих знань, умінь, навичок та компетентностей у галузі знань; в Україні встановлюються освітні ступені бакалавра та магістра (ст. 1.20); освітньо-науковий ступінь – характеристика вищої освіти особи за обсягом здобутих знань, умінь, навичок та компетентностей у галузі знань щодо здатності особи самостійно проводити наукові дослідження; в Україні встановлюється освітньо-науковий ступінь доктора філософії (ст. 1.21); професійна кваліфікація – характеристика особи за рівнем сформованості вмінь, навичок та компетентностей здійснювати певну професійну діяльність; в Україні на основі вищої освіти встановлюються професійні кваліфікації спеціаліста, магістра професійного спрямування, дослідника (ст. 1.23).

У проекті Закону № 1187-2, який найбільшою мірою враховує існування та вимоги НРК: «кваліфікація – офіційний результат оцінювання і визнання, який отримано, коли уповноважена компетентна установа встановила, що особа досягла компетентностей (результатів навчання) відповідно до стандартів вищої освіти» (ст. 1.12). Визначення понять освітньо-кваліфікаційного чи освітнього рівня у цьому проекті не подано. Замість нього використовується поняття рівнів вищої освіти (ст. 5.1), що відповідають певним кваліфікаційним рівням НРК, та ступенів (освітньо-професійних, академічних і наукових) «молодший спеціаліст», «бакалавр», «магістр», «доктор філософії» та «доктор наук» (ст. 5.3 – 5.8), які відповідають указаним рівням. Вимоги до більшості з них серед іншого передбачають необхідність опанування освітньо-професійних чи освітньо-наукових програм певного обсягу.

Таким чином, можна констатувати, що трактування поняття «кваліфікація вищої освіти» в проекті Положення суттєво відрізняється від його трактування як у діючому Законі, так і в усіх проектах нового Закону, що є недопустимим для підзаконних нормативних актів.

3. Аналогічна невідповідність змісту термінів існує також між проектом Положення й НРК. НРК розрізняє (ст. 3) два поняття: кваліфікація – офіційний результат оцінювання і визнання, який отримано, коли уповноважений компетентний орган встановив, що особа досягла компетентностей (результатів навчання) за заданими стандартами; кваліфікаційний рівень – структурна одиниця Національної рамки кваліфікацій, що визначається певною сукупністю компетентностей, які є типовими для кваліфікацій даного рівня.

Як видно, НРК також, на відміну від проекту Положення, розрізняє два різні поняття, що відповідають двом рівням ієрархії вимог – більш загальні вимоги, що характеризують кваліфікаційний рівень, та спеціальні вимоги, які характеризують певну кваліфікацію в межах кваліфікаційного рівня. При цьому НРК регламентує лише вимоги до кваліфікаційних рівнів.

4. Пропоновані проектом Положення загальні вимоги до змісту, обсягу та рівня вищої освіти не повною мірою відповідають аналогічним вимогам, що встановлені НРК. При цьому в одних випадках проект звужує вимоги НРК, а в інших – розширює їх. На нашу думку, звуження вимог є недопустимим, тому що освітні програми мають бути спрямовані саме на досягнення вимог відповідних кваліфікаційних рівнів в певній сфері діяльності. Розширення ж вимог є недоцільним, бо йдеться про нормативну частину змісту освіти, яка має узгоджуватися з вимогами до фахівців. Усе, що спрямовано на формування додаткових компетентностей фахівців, має бути їх власним вибором і тому не повинно регламентуватися будь-якими нормативними документами.

Як приклад у таблиці наведено зіставлення вимог до здатностей, що має продемонструвати особа, якій присвоюється кваліфікація (ступінь) бакалавра, та відповідними вимогами НРК до здатностей та якостей фахівців шостого кваліфікаційного рівня (напівжирним курсивом у таблиці позначено суттєві розбіжності між проектом Положення та НРК). Слід зазначити, що передбачені у НРК загальні (тобто основні) вимоги до кваліфікаційних рівнів у проекті Положення відсутні.

Проект Положення	Національна рамка кваліфікацій
Загальні вимоги до кваліфікаційного рівня
Немає	Здатність розв’язувати складні спеціалізовані задачі та практичні проблеми в певній галузі професійної діяльності або в процесі навчання, що передбачає застосування певних теорій та методів відповідної науки й характеризується комплексністю та невизначеністю умов
Окремі вимоги до знань, умінь, комунікації, автономності та відповідальності
Концептуальні (фундаментальні) знання з напряму підготовки, включаючи сучасні досягнення в професійній сфері, критичне осмислення основних теорій, принципів, методів і понять	Концептуальні знання, набуті в процесі навчання та професійної діяльності, включаючи певні знання сучасних досягнень. Критичне осмислення основних теорій, принципів, методів і понять у навчанні та професійній діяльності
Уміння розв’язувати складні спеціалізовані задачі та практичні проблеми у сфері професійної діяльності, що передбачає застосування теорій, концепцій, інноваційних підходів, збір та інтерпретацію інформації (даних), вибір методів відповідних наук та інструментальних засобів	Розв’язання складних непередбачуваних задач і проблем у спеціалізованих сферах професійної діяльності та/або навчання, що передбачає збирання та інтерпретацію інформації (даних), вибір методів та інструментальних засобів, застосування інноваційних підходів
Здатність ефективно формувати комунікаційну стратегію, доводити до фахівців і нефахівців інформацію, ідеї, проблеми, рішення та власний досвід у сфері професійної діяльності	Здатність ефективно формувати комунікаційну стратегію. Донесення до фахівців і нефахівців інформації, ідей, проблем, рішень та власного досвіду в галузі професійної діяльності
Здатність оцінити суспільні, етичні та інші аспекти особистісно-професійної діяльності	Немає
Здатність до подальшого навчання з високим рівнем автономності	Здатність до подальшого навчання з високим рівнем автономності
Немає	Управління комплексними діями або проектами, відповідальність за прийняття рішень у непередбачуваних умовах
Немає	Відповідальність за професійний розвиток окремих осіб та/або груп осіб

Аналогічні розбіжності стосуються й інших кваліфікаційних рівнів.

Також слід додати, що вимоги до знань, умінь, комунікації, автономності і відповідальності для кваліфікацій «спеціаліст» і «магістр» є однаковими. Це, з одного боку, нівелює необхідність виокремлення двох різних кваліфікацій, а з другого – різницю між іншими вимогами до цих кваліфікацій.

Загалом можна зробити висновок, що проект Положення не відповідає діючій НРК і потребує або приведення у відповідність з її вимогами, або одночасного внесення проекту нової редакції НРК.

5. Термін «ступінь» у проекті Положення фактично використовується як синонім терміна «кваліфікація». Тоді постає питання, навіщо взагалі потрібно його вводити?

6. Є певна плутанина стосовно наукового ступеня «кандидат наук» і кваліфікації вищої освіти «доктор філософії».

Згідно  ст. 3 проекту Положення: «Вимоги до рівня підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації відповідають восьмому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій для здобуття особою наукового ступеня кандидата наук (доктора філософії)». Відповідно до ст. 21: Кваліфікація спеціаліста надає право вступу на програми вищої освіти для здобуття кваліфікації (ступеня) магістра або вступу до аспірантури для здобуття наукового ступеня кандидата наук. Згідно  ст. 25: Особа має право вступу на програму підготовки доктора філософії за наявності в неї кваліфікації (ступеня) магістра.

Тому відразу постають такі питання: Чи є різниця між ступенями кандидата наук та доктора філософії? Якщо так, то в чому вона полягає? Якщо ні, то в чому полягає сенс використання двох термінів і чому дві статті проекту Положення суперечать одна одній стосовно вимог до кваліфікації здобувачів?

Чи є різниця між аспірантурою та програмою підготовки доктора філософії? Якщо так, то в чому полягає ця різниця? Якщо ні – навіщо використовувати в одному нормативному документі два терміни?

7. Мабуть, недоцільно в п. 3 визначати відповідність вимог до здобуття наукового ступеня доктора наук дев’ятому кваліфікаційному рівню НРК, тому що в проекті Положення ці вимоги не деталізуються, а сам ступінь доктора наук не належить до кваліфікацій вищої освіти.

Підбиваючи підсумки, зазначимо, що проект Положення про кваліфікації (ступені) вищої освіти потребує суттєвого доопрацювання, приведення його у відповідність із діючими нормативними документами вищого рівня, що регулюють відповідні питання, а також для усунення наявних у ньому внутрішніх суперечностей.

Володимир Бахрушин, академік АН вищої школи України, д.ф.-м.н., професор,

Олександр Горбань, академік АН вищої школи України, д.ф.-м.н., професор