Трохи передісторії. За радянських часів в умовах централізованого планування і управління економікою існувала можливість більш-менш точно прогнозувати потреби у спеціалістах з вищою освітою, планувати зміст і обсяги їх підготовки, розподіляти завдання на підготовку між конкретними вищими навчальними закладами. Задовго до початку вступної кампанії абітурієнтам було відомо, скільки місць буде на кожній спеціальності в кожному ВНЗ, якими були прохідні бали і які завдання пропонувалися на вступних екзаменах у попередні роки. Але СРСР немає вже 25 років. Немає Держплану, немає ЦК КПРС, немає багатьох інших складових, які зумовлювали працездатність тієї моделі. В багатьох галузях немає чи майже немає державного сектору. Але і досі основним механізмом фінансування вищої освіти залишається державне замовлення, формування якого регламентується Законом України «Про формування та розміщення державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів» [1].

Відповідно до статті 1 цього Закону, державне замовлення – це «засіб державного регулювання задоволення потреб економіки та суспільства у кваліфікованих кадрах, підвищення освітнього та наукового потенціалу нації, забезпечення конституційного права громадян на здобуття освіти відповідно до їх покликань, інтересів та здібностей». Щоправда, інші норми Закону, присвячені формуванню державного замовлення, про потенціал нації та право громадян на освіту вже не згадують. Більш того, працездатних методик визначення потреб економіки та суспільства, вимірювання потенціалу, оцінювання покликань, інтересів та здібностей потенційних здобувачів, в Україні сьогодні немає. Більш-менш очевидним є лише те, що обсяги цих потреб є значно меншими за 51% від кількості випускників загальноосвітніх навчальних закладів, які у поточному році здобули повну загальну середню освіту. Саме цей показник, відповідно до статті 72 Закону України «Про вищу освіту» [2] визначає нижню межу державного замовлення.  Красномовною оцінкою поточного стану справ в цій сфері є слова одного з керівників Міністерства економічного розвитку України на обговоренні проблем державного замовлення в Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти у травні цього року. За її словами, Міністерство розрахувало всі прогнози у точній відповідності до чинного законодавства, але як економіст вона з результатами розрахунків не погоджується.

Наслідком розриву між законодавством і реальністю стали проблеми, про які я писав у попередній статті [3]. Від студентів, що навчалися за державним замовленням, роками вимагали фіктивні довідки про працевлаштування у державному секторі економіки, якого з багатьох спеціальностей давно вже немає чи майже немає. Інший бік проблеми у тому, що відсутність більш-менш достовірної інформації про потреби призводила до незрозумілого розподілу державного замовлення і між спеціальностями, і між конкретними ВНЗ. Значною мірою цей розподіл здійснювався у ручному режимі під впливом різного роду лобістів. Зрозуміло, що таке не могло продовжуватися вічно. Тому у цьому році здійснено спробу усунути волюнтаризм в одній із складових – при розподілі державного замовлення між вищими навчальними закладами.

Ще одна проблема, яку намагалися вирішити за допомогою нового механізму вступу, це уникнення так званих хвиль зарахування. У минулі роки лише перша хвиля здійснювалася у строгій відповідності із конкурсними балами абітурієнтів. Через те, що не всі абітурієнти у визначені терміни подавали оригінали документів, з’являлися вакантні бюджетні місця і доводилося влаштовувати ще декілька хвиль. При цьому переможцями часто ставали не кращі за балами, а ті, хто вчасно встиг принести документи до ВНЗ. Поширеними були чутки, що їх вчасність іноді стимулювалася фінансовою підтримкою представників ВНЗ, які мали необхідну інформацію.

Третя проблема, полягала у тому, що в багатьох ВНЗ на багато спеціальностей на навчання за державним замовленням потрапляла велика кількість слабо підготовлених абітурієнтів з низькими балами ЗНО. У той же час абітурієнти з набагато вищими балами, що обирали провідні університети, часто залишалися без бюджетного місця за тими самими спеціальностями. Також існувало питання недовикористання бюджетних місць в окремих університетах, що призводило до необхідності їх ручного перерозподілу між університетами і спеціальностями вже під час зарахування.

У цілому, цілі цьогорічних змін були досягнуті. Разом з тим, як це часто буває, вирішення одних проблем призвело до появи інших.

Реалізація популярної серед частини громадськості ідеї «гроші за студентом» у цьому році завдала серйозного струсу всій освітній системі і імовірно пришвидшить зміни, що мають відбуватися на регіональному рівні і всередині університетів. Успішність ВНЗ все більше залежатиме від його репутації, умов навчання, рівня життя і ринку праці у регіоні, якості регіональної системи загальної середньої освіти тощо. Не можна погодитися з поширеною думкою, що нова система зводить нанівець профорієнтаційну роботу більшості ВНЗ. Навпаки вона залишається важливим засобом забезпечення успішності вищих навчальних закладів та кафедр. Інша справа, що конкурувати тепер треба не просто за абітурієнтів, а за кращих абітурієнтів. І не за те, щоб вони просто подали заяву, а за те, щоб вони подали заяву з першим, чи принаймні з високим, пріоритетом.

Разом з тим, варто розуміти, що збереження у незмінному вигляді цьогорічної моделі навіть у наступному році є малоімовірним. Реалізація ідеї зібрати сильних студентів у найкращих ВНЗ обов’язково має передбачати встановлення обмежень на зростання цих найкращих університетів. Інакше вони дуже швидко перестануть бути найкращими, бо збільшення кількості студентів неодмінно буде призводити до зниження якості їх підготовки і мотивації до навчання, зниження якості кадрового забезпечення (всі кращі вже там, додавати можна лише не кращих), зростання проблем, зумовлених обмеженими потужностями інфраструктури та матеріальної бази. Підтвердженням цього є зниження вже у цьому році якості набору на окремі спеціальності у провідних університетах України.

Крім того, необхідно шукати запобіжники можливому виникненню у недалекому майбутньому кадрового дефіциту у регіонах. Це не обов’язково робити через відновлення старої моделі державного замовлення, як пропонують прихильники збереження традиційних підходів. Вона вже довела свою непрацездатність, якщо оцінювати її з погляду інтересів держави, а не окремих вищих навчальних закладів. Але такий ризик треба бачити. Стратегічно його можна зняти через підйом рівня життя громадян в регіонах та залучення регіональних еліт і органів влади до розвитку вищої освіти, що потребує немалого часу. Тому додатковим запобіжником має бути корегування умов  вступу.

У цьому році в межах кожної спеціальності було організовано загальноукраїнський конкурс на зарахування на місця державного замовлення для навчання за бакалаврськими програмами на основі повної загальної середньої освіти. Виключеннями стали декілька спеціальностей, пов’язаних з освітою та медициною, а також розподіл бюджетних місць у ВНЗ, які є єдиними у підпорядкуванні певного розпорядника бюджетних коштів (Київський університет ім. Б. Гринченко, університет Державної фіскальної служби України та ін.). В цих випадках, а також при вступі на заочну форму навчання державне замовлення на підготовку бакалаврів розподілялося між ВНЗ і далі відбувався конкурс всередині цих закладів. Вже першій варіант Умов прийому, опублікований у жовтні минулого року [4], передбачав саме такий алгоритм зарахування. На жаль, незважаючи на громадське обговорення перед затвердженням Умов і тривалий термін, що минув після їх затвердження, для багатьох ВНЗ відсутність можливості формувати список зарахованих на нібито наявні бюджетні місця всередині ВНЗ стала неприємним сюрпризом вже у розпалі вступної кампанії. І навіть після закінчення зарахування на бакалаврські програми були численні скарги на те, що МОН «забрав» бюджетні місця. Без розуміння того, що забрати можна лише те, що є. А цих місць не було оскільки абітурієнти, що отримали право вчитися за державним замовленням, обрали інші вищі навчальні заклади.

Втім, до Умов прийому вносилися суттєві зміни і після їх затвердження у жовтні. Вони були зумовлені відповідними поправками до Закону України «Про вищу освіту», прийнятими Верховною Радою у листопаді та грудні 2015 р., а також у квітні 2016 р., зауваженнями з боку ВНЗ та інших стейкхолдерів, необхідністю уточнення окремих формулювань. Останній варіант Умов прийому був затверджений Наказом Міністерства освіти і науки України від 02.07.2016 № 755 [5]. Безумовно, такі пізні корективи ускладнили роботу приймальних комісій і викликали додаткові запитання, які доводилося оперативно роз’яснювати Листами МОН. У майбутньому треба вжити максимум зусиль, щоб запобігти змінам правил під час гри, хоча повністю виключити таку необхідність в період реформування, очевидно, не вдасться. 

З погляду проблем, що виникли пізніше, найбільш суттєвими були відмова від визначення профільності ВНЗ і від встановлення мінімальних обсягів державного замовлення. П. 2.4 початкового варіанту передбачав, що «МОН до 1 червня затверджує перелік профільних спеціальностей вищих навчальних закладів незалежно від підпорядкування». Приймальні комісії ВНЗ до 15 червня мали прийняти рішення «стосовно мінімального та максимального обсягу державного замовлення для вступників для здобуття вищої освіти ступенів молодшого бакалавра, бакалавра (магістра і спеціаліста медичного, ветеринарного та фармацевтичного спрямувань) за профільними спеціальностями (спеціалізаціями)».

Ідея відновлення профільності ВНЗ існує вже давно. Але зустрічає неабиякий спротив з боку багатьох вищих навчальних закладів, які справедливо побоюються, що через її реалізацію вони втратять набір на модні спеціальності, за навчання на яких студенти готові платити. І залишаться з традиційним набором необхідних для держави та регіонів, але не популярних у молоді спеціальностей, за якими важко забезпечити набір навіть на безкоштовне навчання. При обговоренні цього питання також справедливо зазначалося, що МОН за чинним Законом про вищу освіту не має повноважень встановлювати профільність ВНЗ. Тому в остаточному варіанті вона вже не згадується. Але водночас зникла і згадка про визначення приймальними комісіями мінімальних обсягів прийому за державним замовленням. Ця ідея теж не подобалася представникам багатьох ВНЗ, бо могла призвести до втрати хоча б якогось набору. Але додатковим фактором, що спричинив таке рішення, могло стати і бажання спростити алгоритм програмної реалізації розподілу.

Внаслідок внесених змін окремі ВНЗ отримали державне замовлення на 1-3-5 осіб, якісна підготовка яких, очевидно, є дуже проблемною з погляду фінансового забезпечення освітнього процесу. Так, за спеціальністю «Біомедична інженерія» до 8 із 12 ВНЗ рекомендовано для навчання за державним замовленням 5 і менше осіб. Для спеціальностей «Матеріалознавство» і «Електроніка» таких університетів 50%. І навіть для здавалося б популярних «Інженерії програмного забезпечення» і «Комп’ютерних наук та інформаційних технологій» є, відповідно 6 та 9 ВНЗ з мінімальним набором. При чому це не тільки ВНЗ, розташовані у Донецькій та Луганській областях, але і університети з інших регіонів та навіть з Києва.

Аналогічні проблеми виникли не тільки в розрізі спеціальностей, але і в розрізі ВНЗ. Наприклад, у Конотопському інституті Сумського державного університету на три з п’яти спеціальностей рекомендовано по одному абітурієнту, ще на одну – двоє і на останню – четверо. У Шосткінському інституті СумДУ на всі п’ять спеціальностей рекомендовано від одного до п’яти абітурієнтів. Трохи кращою є ситуація в деяких значно відоміших ВНЗ, про що свідчать приклади, наведені у таблиці (розраховано за оперативними даними на 1 серпня):

ВНЗ	Кількість спеціальностей	Кількість спеціальностей, на які рекомендовано не більше
		5 осіб	10 осіб
Дніпродзержинський державний технічний університет	19	11	17
Житомирський державний технологічний університет	20	11	14
Київська державна академія водного транспорту	4	1	4
Київський національний університет будівництва і архітектури	21	3	12
Київський національний університет технологій та дизайну	20	2	13
Кіровоградський національний технічний університет	19	11	16
Національна металургійна академія	18	7	16
Національний педагогічний університет	54	18	28
Тернопільський національний технічний університет	20	6	10
Український державний університет залізничного транспорту	16	6	12
Херсонський державний університет	48	19	33

 В окремих випадках ці показники були обмежені максимальним чи фіксованим обсягом державного замовлення, яке могло дорівнювати 8 – 10 осіб, а в НПУ ім. М. Драгоманова інколи взагалі було рівним одиниці. Іноді недобір за державним замовленням може бути компенсований за рахунок студентів, що вступають на контрактну форму навчання. Тим не менш, в багатьох випадках велика кількість спеціальностей з малим обсягом набору є передвісником фінансових проблем та погіршення якості освіти і свідчить про необхідність встановлення у майбутньому певних запобіжників цьому.

Реалізація цьогорічних новацій була б неможливою без запровадження електронної системи, що збирала і обробляла заявки абітурієнтів. У цьому році всі заявки для вступу на денну форму навчання за бакалаврськими програми в межах загального конкурсу подавалися виключно в електронному вигляді. На жаль, до цього виявилися недостатньо підготовленими всі учасники вступної кампанії. У перші дні прийому заяв багато абітурієнтів і працівників приймальних комісій скаржилися на збої в роботі з системою подання заяв в електронній формі. Втім від самого початку кількість поданих заяв перевищувала минулорічні показники. Тому очевидно, що проблема була не тільки в технічному забезпеченні, але і в інших факторах, які не були вчасно враховані. Зокрема, це стосується неготовності абітурієнтів працювати з електронною системою, їх бажання подати заявки в перші дні вступної кампанії, обмеженої пропускної здатності каналів зв’язку з боку абітурієнтів та окремих ВНЗ тощо. Ці питання необхідно вирішити до наступного року і передбачити:

-        можливість створення електронних кабінетів абітурієнтів і внесення окремих даних за певний час до початку вступної кампанії;

-        максимальне використання інформації, яка вже є в ЄДЕБО та інших інформаційних системах, для скорочення потреби у завантаженні файлів великого розміру;

-        розведення у часі термінів подання документів для вступу на різні рівні і форми вищої освіти;

-        можливість тимчасового підвищення ресурсів електронної системи при пікових навантаженнях;

-        навчання абітурієнтів роботі з електронною системою до початку вступної кампанії, зокрема, за допомогою віртуальних тренажерів;

-        інші заходи, що згадувалися під час обговорень.

Нові Умови прийому передбачали, що абітурієнти подаватимуть заяви на освітні програми, але конкурс відбуватиметься в межах спеціальностей. Це зумовлено тим, що в межах спеціальності ВНЗ можуть запроваджувати дуже різні програми. Лише в декількох випадках, а саме для спеціальностей «Середня освіта», «Професійна освіта», «Філологія», «Транспортні технології» розподіл державного замовлення здійснювався за окремими порівняно однорідними спеціалізаціями. У цілому такий підхід виявився виправданим. Але в окремих випадках він спричинив проблеми через високу неоднорідність за рівнем підготовки абітурієнтів, що обирали різні спеціалізації.

Для вищих навчальних закладів культури і мистецтва реалізація передбаченого Умовами прийому алгоритму розподілу призвела до суттєвого дисбалансу між кількостями абітурієнтів, рекомендованих до зарахування за різними спеціалізаціями спеціальностей «Музичне мистецтво», «Сценічне мистецтво» та деяких інших. Це питання легко вирішувалося на етапі обговорення Умов. Достатньо було просто додати потрібні спеціальності до наведеного вище переліку виключень. Але складається враження, що керівники окремих ВНЗ цієї галузі «проспали» обговорення і просто скопіювали Умови прийому в Правила прийому своїх ВНЗ, навіть не читаючи їх. Про це свідчить те, що проблема була виявлена лише тоді, коли електронна система надала рекомендації до зарахування зовсім не тим абітурієнтам, яких обрали приймальні комісії. Це підтверджується і тим, що коли виникла конфліктна ситуація з цими абітурієнтами, головним виправданням представників приймальних комісій було те, що вони все робили, «як зазвичай». А це значить, робили не так, як треба було діяти у цьому році за новими Умовами.

Друга проблемна ситуація стосувалася випадків, коли в межах спеціальності пропонувалося декілька освітніх програм. Внаслідок цього на деякі із спеціалізацій електронна система рекомендувала більше абітурієнтів, ніж передбачали максимальні заявки ВНЗ, а на інші рекомендованих абітурієнтів було замало чи не було зовсім. Університети вирішували цю проблему по різному. Деякі з них з повагою ставилися до вибору абітурієнтів і залишили у силі рекомендації, надані електронною системою. Інші вирішили перерозподілити абітурієнтів по своєму. Іноді це було зумовлено об’єктивними причинами – неспроможністю забезпечити навчання занадто великої кількості студентів за певними спеціалізаціями. Але нерідко справжньою причиною було прагнення більш-менш рівномірно поділити першокурсників між випусковими кафедрами та факультетами незалежно від їх вибору і бажань. Інколи це спричинювало конфлікти, оскільки абітурієнти при цьому втрачали право вступу за державним замовленням до інших ВНЗ на більш цікаві для них освітні програми.

В наступному році треба знайти шляхи вирішення цих проблем. Відносно простим рішенням могло б стати надання університетам права самостійно визначати, які максимальні обсяги вони встановлюватимуть – за спеціалізаціями чи за спеціальностями. В першому випадку абітурієнт, що не був рекомендований на бюджетну форму, братиме участь у конкурсі за наступним пріоритетом. Можливо, в іншому вищому навчальному закладі. При цьому електронна система має дотримуватися встановлених обмежень. У другому випадку конкурс відбуватиметься в межах спеціальності. Але абітурієнти зараховуватимуться на ті спеціалізації, яким вони надавали вищій пріоритет, незалежно від того, скільки з них яку спеціалізацію обрали.

Можлива й інша, більш складна для реалізації і дискусійна пропозиція – здійснювати прийом тільки за галузями знань, надавати студентам можливість прослухати протягом 1 – 2 років загальні дисципліни, а вже після цього визначатися з конкретними освітніми програмами, за якими вони будуть продовжувати навчання. Цей підхід надав би змогу усунути вплив ще одного негативного фактору, який відчутно впливає на перебіг вступної кампанії. Значна частка абітурієнтів не готова робити свідомий вибір і часто обирає спеціальності, ВНЗ та пріоритети випадково або під впливом тимчасових несуттєвих факторів. Підтвердженням цього є значна частка абітурієнтів, що у підсумку відмовилися від бюджетних місць. Також прийом за галузями допоміг би частково вирішити проблему малих груп.

На рисунку зображено діаграми розподілу мінімальних прохідних балів за галузями та групами галузей. Вступна кампанія знов підтвердила суттєві проблеми фізико-математичної та інженерної освіти. З рисунку видно, що найбільш проблемним залишається набір на технічні спеціальності, спеціальності галузі «Аграрні науки та продовольство», окремі спеціальності і спеціалізації освіти. Найнижчим з усіх прохідний бал був для спеціалізації «Фізика» спеціальності «Середня освіта». В Миколаївському національному університеті він дорівнював 99,8. Трохи вищим (100,8) був прохідний бал для спеціалізації «Математика» тієї самої спеціальності у Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університеті. Ці показники свідчать про наявність суттєвих ризиків для держави, пов’язаних з потенційною неспроможністю розвивати і підтримувати у майбутньому високотехнологічні галузі економіки.

Розподіл мінімальних прохідних балів за галузями та групами галузей знань: 1 – Культура і мистецтво; 2 – Гуманітарні науки; 3 – Соціальні та поведінкові науки; 4 – Управління та адміністрування; 5 – Біологія, Природничі науки, Математика та статистика; 6 – Інформаційні технології; 7 – Інженерія, Автоматизація та приладобудування, Електроніка та телекомунікації, Виробництво та технології; 8 – Архітектура та Будівництво, Транспорт; 9 – Аграрні науки та продовольство; 10 – Ветеринарна медицина, Охорона здоров’я; 11 – Соціальна робота, Сфера обслуговування; 12 – Освіта

Раніше я вже писав, що просте підсумовування конкурсних балів є математично некоректною операцією, оскільки оцінки з сертифікатів ЗНО не є однорідними величинами [6]. Перехід до їх розрахунку як зваженої суми балів, передбачений чинним Законом України «Про вищу освіту», частково знімає ці заперечення. Але лише за умови, що набір складових для всіх абітурієнтів, що порівнюються один з одним, є однаковим. Втім, на практиці ця умова не виконується. Наприклад, при вступі на спеціальність «Фізика та астрономія» у цьому році університети вимагали такі сертифікати ЗНО (крім Української мови і літератури):

• Дніпропетровський НУ – Математика та Фізика або Іноземна мова;
• Запорізький НУ – Математика та Іноземна мова або Географія або Фізика або Хімія;
• КНУ – Фізика та Математика або Хімія;
• НТУУ КПІ – Фізика та Математика;
• НУ КМА – Математика та Іноземна мова або Фізика;
• Львівський НУ – Математика та Іноземна мова або Фізика;
• Одеський НУ – Математика та Хімія або Фізика або Іноземна мова;
• Ужгородський НУ – Фізика та Іноземна мова або Математика або Географія або Хімія;
• Харківський НУ – Математика та Біологія або Фізика або Хімія;
• Херсонський ДУ – Фізика та Іноземна мова або Математика;
• Чернівецький НУ – Математика та Географія або Іноземна мова або Фізика.

До цього треба додати, що в кожному університеті були власні вагові коефіцієнти до балів сертифікатів ЗНО, середніх балів атестатів, додаткових балів. Наслідками є збільшення похибки оцінювання конкурсних балів (є ще і статистична похибка) та цілком закономірне запитання багатьох учасників вступної кампанії – наскільки справедливо і доцільно надавати перевагу абітурієнту з 15 пріоритетом перед абітурієнтом з першим пріоритетом, який має конкурсний бал на 1 (чи на 0,001) меншій. Особливо з огляду на те, що абітурієнти, рекомендовані до зарахування за 10 – 15-им пріоритетами, часто взагалі відмовляються від бюджетного місця і вступають на контрактну форму навчання на більш цікаві для них спеціальності чи до більш привабливих ВНЗ.

Зрозуміло, що ускладнення процедур визначення переможців шляхом врахування похибок і пріоритетів не буде сприйняте у суспільстві через незрозумілість для більшості учасників вступної кампанії. Тому більш доцільним є використання інших методів багатокритеріального прийняття рішень. Найпростішою для всіх могла б бути модель, за якою МОН визначає для кожної спеціальності чи галузі знань профільну дисципліну і мінімальний бал ЗНО з неї для вступу на навчання за кошти державного бюджету, а університети встановлюють мінімальні бали ЗНО для непрофільних дисциплін і самостійно визначають їх набір. Далі серед тих, хто подолав ці пороги, відбір здійснюється за результатами ЗНО з профільної дисципліни. При цьому для абітурієнтів, які вступатимуть на навчання за контрактною формою, ВНЗ міг би самостійно визначати всі дисципліни і мінімальні бали ЗНО. Можливо використання й інших методів багатокритеріального оцінювання, найпростіші з яких зазначені у статті [6]. Для стимулювання ВНЗ до встановлення більш високих прохідних балів можна було б передбачити підвищувальні коефіцієнти за якість набору у формулі розрахунку базового фінансування ВНЗ (у випадку ухвалення нової моделі фінансування, що запропонована у законопроекті [7]). У перспективі можна думати і про збільшення автономії ВНЗ у питаннях набору. Але це потребує більшого часу.

Підбиваючи підсумки, зазначу, що значна частина проблем цьогорічної вступної кампанії зумовлена загостренням суперечності між збільшенням автономії університетів, як одним з головних напрямів реформування вищої освіти, і подальшим зменшенням їх впливу на результати відбору через надмірну централізацію управління процесом. Ефективна система вступу має враховувати інтереси всіх головних стейкхолдерів вищої освіти. Загалом підсумки вступної кампанії, на мою думку, підтверджують те, що існуюча модель державного замовлення вичерпала свої ресурси і має бути замінена іншими механізмами державного фінансування вищої освіти.

1. Закон України «Про формування та розміщення державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів».

2. Закон України «Про вищу освіту». http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1556-18/

3. Бахрушин В. Фінансування вищої освіти: Які зміни нам пропонують? /ua/articles/756-finansuvannya-vishchoji-osviti-yaki-zmini-nam-proponuyut.

4. Наказ Міністерства освіти і науки від 15 жовтня 2015 року № 1085 «Про затвердження Умов прийому на навчання до вищих навчальних закладів України в 2016 році» http://mon.gov.ua/usi-novivni/povidomlennya/2015/10/15/zatverdzheno-umovi-prijomu-do-vishhix.

5. Умови прийому на навчання до вищих навчальних закладів України в 2016 році.

6. Бахрушин В. Застосування освітніх вимірювань при рейтингуванні абітурієнтів ВНЗ та вирішенні деяких інших завдань оцінювання якості освіти. /ua/articles/131-zastosuvannya-osvitnikh-vimiryuvan-pri-rejtinguvanni-abiturientiv-vnz-ta-virishenni-deyakikh-inshikh-zavdan-otsinyuvannya-yakosti-osviti.

7. Проект Закону України проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо фінансування вищої освіти (щодо економічних відносин у сфері вищої освіти)»

http://mon.gov.ua/citizens/zv%E2%80%99yazki-z-gromadskistyu/konsultacziyi-z-gromadskistyu/gromadske-obgovorennya-2016.html.

Володимир Бахрушин, д.ф.-м.н., професор, академік АН вищої школи України