Запропоновані цитати – квінтесенція того, про що йтиме мова нижче. Ті, хто не люблять читати й занурюватися у будь-які міркування, можуть вважати, що вони зрозуміли, з чим матимуть справу у найближчі роки у царині шкільної історичної освіти.

         ТА СПОЧАТКУ ДЕЩО З МИНУЛОГО

У 90-ті роки ми активно розбудовували національну освіту. До 25-річчя незалежності України (2016 р.) для спільноти Фейсбука мною підготовлені 26 коротких розповідей про розвиток шкільної історичної освіти. Ці матеріали у дещо скороченій версії були опубліковані на сайт часопису "Україна модерна". Сама ідея виникла спонтанно і реалізовувалася винятково завдяки домашньому архіву, власної бібліотеки, які швидко допомагали відтворити події не такого вже й далекого минулого. У тих спогадах неодноразово лунала думка про те, що 25 років тому починали все з "0", залишаючи щось старе, запозичуючи нове у наших європейських партнерів, напрацьовуючи власне. Ми багато вчилися у той час і ретельно перечитували літературу, яку отримували на семінарах, конференціях, що відбувалися завдяки освітнім програмам Ради Європи. З кожного такого заходу обов’язково щось привозив. Як правило це були зброшуровані аркуші формату А-4 англійською або російською мовами, присвячені якісь проблемі: "Преподавание истории и пропаганда демократических ценностей и идеи терпимости" (1996), Семінар "Подготовка и опубликование новых учебников по истории для школ в европейских странах, проводящих демократические преобразование" (1996) тощо.

Вся ця література опрацьовувалася на одному диханні упродовж вечора, кількох годин, оскільки її автори писали дуже коротко, зрозуміло, без надмірної деталізації. Тому важливі речі не потопали у словесному «морі». Ще тоді звернув увагу на ці «худі» роботи. Чомусь здавалося, що вони якісь недописані: от би ще прикладів до конкретних тем; посилань на навчальні програми, підручники; методичних рекомендацій. Лише з часом приходить розуміння цінності цих робіт (як і всього іншого!): коротко викласти суть проблеми, розкрити зміст без зайвої деталізації і сприяти свободі творчості – пробуйте, реалізовуйте, творіть власне, шукайте своє!

         ТЕАТР ПОЧИНАЄТЬСЯ З ГАРДЕРОБУ, А ПРОГРАМА – З ПОЯСНЮВАЛЬНОЇ ЗАПИСКИ…

         Зразу ж зауважу, що маю власне бачення "Пояснювальної записки" як вступної частини навчальної програми. Хочу нагадати, що згідно "Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти" «НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА – НОРМАТИВНИЙ ДОКУМЕНТ, ЩО КОНКРЕТИЗУЄ ДЛЯ КОЖНОГО КЛАСУ ВИЗНАЧЕНІ ЦИМ ДЕРЖАВНИМ СТАНДАРТОМ РЕЗУЛЬТАТИ НАВЧАННЯ ВІДПОВІДНО ДО ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ АБО ЇЇ СКЛАДОВОЇ, ДЕТАЛІЗУЄ НАВЧАЛЬНИЙ ЗМІСТ, У РЕЗУЛЬТАТІ ЗАСВОЄННЯ ЯКОГО ТАКІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЯГАЮТЬСЯ, А ТАКОЖ МІСТИТЬ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВИЯВЛЕННЯ ТА ОЦІНЮВАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ НАВЧАННЯ». Якщо дотримуватися визначення, то важливими компонентами програми є: а) освітня галузь або її складова, б) результати навчання згідно галузі (складової), в) деталізований зміст за роками навчання, г) рекомендації щодо виявлення та оцінювання результатів навчання. Отже, будь-які інші компоненти програми не обов’язкові.

Так склалося, що всі наші програми зі шкільної історії (виняток становить лише програма 1996 р.) мають "Пояснювальну записку", яка не є обов’язковим елементом. Однак, наявність її у програмі обґрунтована, оскільки саме у "Пояснювальній записці" можна розкрити найважливіші компоненти галузі: мету, завдання, особливості структурування змісту тощо.

Вважаю, що "Пояснювальна записка" шкільн(ого)их курс(у)ів історії має бути обов’язковою складовою навчальної програми, де чітко прописується наступне: а) мета курс(у)ів, б) завдання, в) пріоритети (!), г) перелік принципів (засад), за допомогою яких сформований і укладений зміст шкільн(ого)их курс(у)ів історії, д) спосіб (способи) опрацювання курс(у)ів, е) стислий перелік компетентностей, є) перелік можливостей, які надає програма учителю. Чи мають бути ще якісь компоненти? Напевно, якщо в них виникатиме потреба.

Чому важливо оприлюднювати мету курс(у)ів? Ми повинні розуміти, куди рухаємося. Яким є «фініш»? Що нас чекає в кінці «тунелю»? Мета може змінюватися, корегуватися в процесі нашого руху. Однак, важливо, щоб вона була сформульована дуже чітко, стисло, віддзеркалювала очікування суспільства та виходила з мети освітньої галузі.

Чому важливо формулювати завдання? Завдання – шлях, яким ми йдемо. Як будемо рухатися? Будь-яку ціль не можливо досягти миттєво, використовуючи один засіб і напрям. Коли ж маємо справу з історією як суспільно-політичною, гуманітарною, предметно-галузевою дисципліною, то досягнення цілі практично не можливо без чіткого визначення завдань. Історією ми вчимо, за допомогою неї виховуємо, розвиваємо, формуємо тощо. Завдання – своєрідні напрями (вектори), що допомагають нам рухатися до цілі.

Чому важливо у шкільних курсах загалом і у навчанні історії зокрема визначати пріоритети? Нам лише 25 років! Ми – молоді, але маємо неабияку минувшину, до якої масово змогли долучитися лише на початку 90-их років. Поруч жили і живуть сотні інших народів, з якими звела нас історична доля. У такій ситуації без пріоритетів не обійтися. Пріоритети в історії – найцінніше і найважливіше, що стосується нас, нашої історії, наших сусідів, планетарних і європейських здобутків. Не можна мати справу зі всім одночасно. Потрібно вчитися і навчати встановлювати, що є більш важливим і менш значущим. Те, що згуртовує нас, об’єднує, робить єдиним народом – має бути пріоритетним.

Чому важливо визначати принципи формування і конструювання змісту шкільної історії? Саме від принципів залежить відповідь на запитання: якою має бути шкільна історія (!), її обсяги (!), як її елементи скомпонують у навчальний матеріал (!), якою буде структура курсів (курсу)? Без обґрунтування і відбору найважливіших принципів не можливо збудувати якісний «дім», назва якого – шкільна історія.

Чому важливо наголошувати на способах опрацювання курсу? Нові цілі не можливо реалізувати застарілими методами та прийомами. Якщо навчання історії зорієнтоване на розвиток особистості й формування компетентностей, то очевидно слід відмовлятися від традиційної системи учіння і переходити до абсолютно нової – організації учнівського дослідження (!), яке дає розуміння історичного процесу, сприяє розвитку мислення, вчить використовувати факти для аналізу, порівняння, узагальнення. Реалізація ідеї розвитку критичного мислення у навчанні історії (сьогодні всі носяться з нею як з писаною торбою), можлива лише тоді, коли шкільна історія стане предметом дослідження, а не учіння-заучування.

ЯКЩО МИ ХОЧЕМО СФОРМУВАТИ МИСЛЯЧЕ (ДУМАЮЧЕ) ПОКОЛІННЯ, МИ ЗОБОВ’ЯЗАНІ ВІДМОВИТИСЯ ВІД ЗАУЧУВАННЯ!!!

Чому важливо давати перелік і короткий зміст предметних компетентностей? Предметні компетентності пов’язані із результатами навчання. Вони впливають на підбір інструментарію у досягненні мети і виконанні завдань. Учитель історії зобов’язаний розуміти суть компетентнісного підходу та вміло підбирати інструменти.

Чому важливо озвучувати перелік можливостей педагога? Чимало учителів сприймають програму і зміст курс(у)ів як догму, щось стале, що не підлягає корекції, змінам. Потрібно вказувати (рекомендувати) на те, що може змінюватися: а) вичитувати курси, б) об’єднувати теми, в) переносити вивчення тем, г) самостійно визначати кількість годин, д) використовувати навчальну літературу не лише з переліку МОНУ тощо. Свобода викладання, як на мій погляд, залежить від наданих можливостей. Чим їх більше, тим більше свободи й відповідальності за самостійно прийняті рішення.

Все вищезгадане варто подати у вигляді 1,5 – 2 сторінок тексту (кегель 12).

ЩО Ж МИ МАЄМО?

Цитата 3. Маємо те, що маємо…

По-перше, дуже хитро в оновленій редакції поданий авторський «іконостас». Хто автори цієї програми? " У 2012 р. укладачами програми були… "одні", а у 2017 р. над оновленням програми працювала "Робоча група …". "Робоча" чомусь написана з великої літери. Може то із-за поваги до тих, хто взявся "перероблювати", "доопрацьовувати", "модернізовувати" роботу попередньої групи? Важко сказати. Суть не у цьому. Врешті-решт виникає запитання - "З чим матимемо справу?". А) З абсолютно новою програмою, укладеною новим авторським колективом? Б) З доопрацьованою програмою, яку укладали одні, але чомусь змінювали інші? В) Докорінно зміненою програмою новоствореним авторським колективом, оскільки укладачі попередньої редакції програми відмовилися вносити будь-які зміни?

Чому це важливо? Будь-який авторський колектив, причетний до створення навчальної програми, мав би залишати за собою право вносити зміни, доопрацьовувати, переробляти, доповнювати її тощо, оскільки саме він і несе відповідальність за якість інтелектуального продукту. У нас чомусь монопольне право на навчальні програми належить МОНУ, а не авторським колективам. Кого ж хвалити – роздавати «мендалі», чи сварити – ставити до «ганебного» стовпа? До кого висувати претензії, побажання? До МОНУ? Пометун О. і її групи? Мудрого М. – очільника Робочої групи зразка 2017 р.?

По-друге, загальний обсяг запропонованої Пояснювальної записки – 8 аркушів тексту, набраних 11 кеглем, до якого увійшли: мета шкільної історичної освіти, компетентісний потенціал предмета, інтегровані змістові лінії, міжпредметні та предметні змістові лінії, предметні компетентності, структура програми та організація навчання учнів, послідовність вивчення курсів історії України і всесвітньої історії по класах, таблиця синхронізації курсів історії України та всесвітньої історії в 7 – 9 класах. Зізнаюся, що після першого прочитання "Пояснювальної записки" так і не второпав: "Чи будуть учні вивчати історію? Чи їй настав кардик? Чи вона вже розчинилася у якихось лініях, цінностях, інших галузях знань? Нові елементи "Пояснювальної записки" "відкинули" мене у далеке минуле, аж у СРСР.

Що із запропонованих компонентів, з моєї точки зору, є зайвим, або таким, що потребує змін і удосконалення?

1. Зайвим вважаю перший абзац, де дублюється "загальна мета базової загальної освіти" ("загальна" - тавтологія). І взагалі, це – не мета, це якийсь "кодекс будівника комунізму", де передбачили "все": соціалізацію, національну самосвідомість, загальну культуру, світоглядні орієнтири, екологічний стиль мислення і поведінку, творчі здібності, дослідницькі й життєзабезпечувальні навички, здатність до саморозвитку і самонавчання. І весь цей "вінегрет", у якому одне дублює інше, зумовлений "глобальними змінами та викликами".

2. У офіційному документі чітко заявлено (другий абзац), що "випускник основної школи – патріот України, який знає її історію". А якщо хтось не знає історії? Він не випускник? Він не патріот? А якщо я не здатний до підприємливості (не кмітливий не активний, не ініціативний – це поняття має ряд тлумачень)? "Активний і відповідальний в особистому житті" – це як? (Особисте життя - це особлива частина приватної сфери людської життєдіяльності, яка полягає в різноманітних відносинах, стосунках, явищах, подіях і таке інше, що не мають публічного значення, визначається і регулюється самою особою. Закон трактує особисте життя (поряд із сімейним життям) частиною приватного життя). Це програма має визначати ступінь активності й відповідальності мого приватного життя?! … Бракує слів для якихось пояснень і коментарів.

3. Мета історичної освіти подана у трьох складових, що на мій погляд, свідчить про те, що автори намагалися "повісити" на досить специфічну галузь і цінності, і критерії, і почуття, і пріоритети, і уміння. Виявляється, що толерантність, згідно міркуваннями авторів, виступає такою "вакциною", яку можна прищепити. Толерантність, швидше всього, формується (на основі знань і виховання) як ставлення. І взагалі, панове, яка мета історичної освіти? Чи спроможні ви сформулювати її одним реченням?

4. "Реалізація мети…", виявляється, може здійснюватися "через розвиток основних складових історичної свідомості"(?). Що ж входить до історичної свідомості? Накопичення знань та оволодіння способами розумових дій. В останній категорії укладачі виділяють чотири типи мислення: логічне, критичне, творче, емпатійне. Не фахівець у сфері мислення, але як на мене, досить поверхнево подані його характеристики. Невже емпатійне мислення стосується винятково "співпереживання людям, що опинилися у вирі несприятливих історичних подій"? Під критичним мисленням укладачі програми розуміють вміння оцінювати події під різними кутами зору. А неупереджено ставитися до інформації, подій, людей тощо? А користуватися різними джерелами інформації, щоб зменшити частку суб’єктивності в оцінці подій, явищ, процесів? А логічне мислення не є складовою критичного? Чи мислити логічно – це одне, а критично – інше?

5. Підрозділ "Компетентісний потенціал предмета" (за ключовими компетентностями) можна схарактеризувати одним реченням: "Матеріали ХХVII з’їзду КПРС на уроках історії". До чого тут колишній з’їзд забороненої партії? У радянські часи після кожного з’їзду освітян зобов’язували розробляти рекомендації про упровадження партійних матеріалів у викладанні всіх предметів. "Але ж на сьогодні з'їзди відійшли у минуле" – скажете ви. Та замість "з’їзду" маємо концепцію "Нова школа", у якій, не відомо вже з чиєї "легкої" руки, обґрунтовано 10 ключових компетентностей – таку собі "панацею" від усіх бід, на всі випадки життя, основу основ тощо. Виявляється, що тепер на уроках історії ми спілкуватимемося не лише українською, але й іноземними мовами, читатимемо різними "язиками" науково-популярні та художні публікації; розвиватимемо математичну компетентність за допомогою вимірювання об’єму єгипетських пірамід, меж Афінського акрополя, площі поля Берестецької битви; школярі навчаться "виявляти можливості й загрози для майбутньої професійної та підприємницької діяльності"…

6. "Інтегровані змістові лінії" – це як виверження Везувію на полотні "Останній день Помпеї", як попередження – тішитися тим, що маєте, бо завтра того не матимете. А що отримаємо? Екологічну безпеку та сталий розвиток, громадянську відповідальність, здоров’я і безпеку, підприємливість та фінансову грамотність. А де історія? А її інтегрують у вищезгадане. Лише не відомо як, для чого, з якою метою і коли, оскільки у навчальних програмах ці лінії загубилися, розчинилися, а може помандрували до своїх предметів: права, основ здоров’я, екології, біології, географії, економіки.

7. Окрім "Інтегрованих змістових ліній" автори програми розробили й пропонують загалу "Міжпредметні та предметні змістові лінії". Зразу ж виникає запитання: «А чим інтегровані змістові лінії відрізняються від міжпредметних змістових ліній»? Назвами? Предметні змістові лінії будуть сформовані в межах однієї дисципліни, наприклад, Історія України? Як? Учні 5-6 класів не здатні усвідомлювати себе як носії певних культур? Ця здатність з’являється лише в учнів 7-9 класів? А вони вже здатні? На основі яких досліджень у змістових лініях розмежовуються здатності учнів? Учні 5-6 класів не здатні розробляти правила поведінки колективу? І взагалі, яке відношення змістові лінії мають до здатностей?

8. Перелік предметних компетентностей обов’язково доповнив би мовленнєвою, яку декілька років тому не відомо з яких причин була виключена із загального переліку. Мовленнєва компетентність одночасно виступає і як загальнопредметна. Як варіант серед предметних компетентностей шкільної історії може бути інформаційно-мовленнєва. А взагалі проблема предметних компетентностей у навчанні історії залишається не дослідженою. Якщо відштовхуватися від предмета навчання – історії, основою якої є історичний факт (час події, місце події, учасники події), то варто акцентувати увагу винятково на трьох компетентностях: хронологічній, просторовій, соціальній. Власне саме вони є предметними компетентностями. Інформаційна, мовленнєва, аксіологічна мають загальний характер. Чи не варто їх віднести до міжпредметних (загальнопредметних)? Залишимо дискусію і рухатимемся далі.

9. Лише дійшовши до "Структури програми та організації навчання учнів" учитель насамкінець може второпати, що "ціннісний компонент (зважаючи на особливості історичного матеріалу) окремо за розділами не описується, оскільки показаний у компонентах ключових компетентностей і актуалізується через знання, розуміння й уміння наскрізно в межах усіх розділів". Але як на практиці він буде показаний і актуалізований, очевидно, відомо лише самому Господу. Єдиним позитивним моментом цього підрозділу слід вважати перелік конкретних можливостей, на які звертають увагу укладачі програми.

10. Найбільш вдалим здобутком укладачів-удосконалювачів навчальної програми слід вважати запропоновану "Таблицю для синхронізації курсів історії України та всесвітньої історії в 7–9 класах". Чому? Вона наближає нас до реалізації ідеї єдиного курсу і є своєрідною апробацією для синхронного вивчення подій європейської та української історії.

Ось таким виявився … "ГАРДЕРОБ".

(Далі буде)

Віктор Мисан, кандидат педагогічних наук, заслужений вчитель України, заступник директора з навчальної роботи комунального закладу "Школа-інтернат ІІ-ІІІ ступенів "Рівненський обласний ліцей".